Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 грудня 2025 року Справа№200/8371/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій щодо обрахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 18.06.2025 по 22.08.2025, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на 1762 грн; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату за період з 18.06.2025 по 22.08.2025 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (надбавки, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, на отримання яких він мав право у вказаний період) шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 гривень (за період з 18.06.2025 по 22.08.2025) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних днів; зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних днів; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату суми грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток, одноразової грошової допомоги в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, передбаченої Постановою КМУ від 17 вересня 2014 р. № 460 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (для 2025 року) та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Витребувано у Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в строк подання відзиву на позовну заяву: засвідчені належним чином копії наказів про прийняття та проходження служби стосовно ОСОБА_1 ; обґрунтовані пояснення з приводу невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік; відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.06.2025 по 22.08.2025 року.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що з 2022 по 22.08.2025 року проходив військову службу у Збройних Силах України. Зазначив, що відповідач невірно обраховував його грошове забезпечення у період з 18.06.2025 по 22.08.2025, визначаючи розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових видів щомісячного забезпечення виходячи з розміру 1762 гривні, встановленого Постановою КМ України від 19.05.2023, не враховуючи Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, що вплинуло на розмір окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в порядку, передбаченого Постановою КМУ від 17 вересня 2014 р. №460. Крім того, зазначив, що відповідач не нарахував грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік. Вказані дії та бездіяльність відповідача вважає протиправними, просив задовольнити позов.
Відповідач через канцелярію суду у встановлені судом строки, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що з дня набрання чинності Постановою №481 Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн. Отже, відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців з іншого, ніж 1762 грн розміру розрахункової величини. Стосовно компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік зазначив, що позивач отримав статус учасника бойових дій в 2023 надання пільг чи компенсацій за 2022 році, у зв'язку із чим рік (до фактичного прийняття рішення уповноваженою Комісією про визнання позивача учасником бойових дій) не відповідає вимогам закону. За таких обставин, в 2022 році у позивача не існувало права на додаткову відпустку як учасника бойових дій, відтак у позивача відсутнє право на компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2022 рік. Стосовно здійснення перерахунку та виплати суми грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток, одноразової грошової допомоги в розмірі 4 % місячного грошового забезпечення за кожний календарний місяць служби зазначив, що позивач отримав всі належні виплати при звільненні, зокрема, виплачено допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби відповідно до Порядку 460 - за 40 місяців служби. Крім того, зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_4 від 29 квітня 2025 року) та особою, що претендує на перерахунок складових грошового забезпечення за період проходження військової служби.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Суд встановив на підставі відомостей військового квитка серії НОМЕР_5 від 24 березня 2025 року, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 04.06.2022 року по 22.08.2025 року у військових частинах НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 01.02.2025 року №38 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 22.08.2025 року №275 ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 13 серпня 2025 року №269-РС у відставку за станом здоров'я, з 22 серпня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Виплачено грошову компенсацію за не використані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік в кількості 13 днів, за 2023 рік - в кількості 10 днів, за 2025 рік в кількості 3 дні. Виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки - 42 дні. Виплачено допомогу у зв'язку зі звільненням з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 за кожний повний календарний місяць служби, всього за 40 місяців.
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 31.01.2025 року №436, виданої військовою частиною НОМЕР_8 , ОСОБА_1 , зокрема, у період з 02.09.2022 по 31.12.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Додатково зазначено, що вказана довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.
Обставина визначення при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, виходячи з розміру 1762 гривні, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, не є спірною між сторонами.
Отже, спірні правовідносини виникли з приводу правомірності нарахування та виплати відповідачем грошового забезпечення позивача за період з 18.06.2025 по 22.08.2025 року включно, а також невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, (далі - Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 року) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, пунктом 4 Постанови №704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 Постанови №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас, з 29.01.2020 року знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 року в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 року у справі №200/3757/20-а.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Оскільки положення п. 4 Постанови №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної платисуперечить положенням п. 3розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.
Проте, 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою внесено зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно яких абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін.
Згідно вимог ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
За вказаних обставин, пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481, в частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704, втратив чинність 18.06.2025 року.
Предметом спору є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 Постанови № 704, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Сторонами визнається та не заперечується факт обчислення у спірний період грошового забезпечення позивача відповідно до пункту 4 Постанови №704, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, виходячи з розміру 1762 гривень.
На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, починаючи з 18.06.2025 по 29.07.2025, діяв протиправно.
Таким чином, з 18.06.2025 по 22.08.2025 року визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 грн.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що з 18.06.2025 по 22.08.2025 року включно грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року.
Стосовно обчислення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні основної (щорічної) відпустки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення
Абзацом третім ч. 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції, яка діяла на час звільнення позивача з військової служби) передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 глави 9 розділу V Інструкції №558, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 2) 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби: у зв'язку із закінченням строку контракту; за віком; у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця); у зв'язку з неможливістю призначення на іншу посаду в разі прямого підпорядкування близькій особі; у зв'язку з відкликанням мандата на право здійснення військової капеланської діяльності; через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу); за угодою сторін - у разі набуття військовослужбовцем права на пенсію за вислугу років.
Абзацом 1 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що обчислення вказаних виплат здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення.
Суд встановив вище, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі чотирьох відсотків місячного грошового забезпечення за 40 (сорок) повних календарних місяців служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2024 року №460 та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки з 2022, 2023 та 2025 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки.
Оскільки обчислення грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення, то, відповідно, нарахування вказаних додаткових видів грошового забезпечення здійснюється з використанням тієї ж розрахункової величини, що і обрахунок основних видів грошового забезпечення, а саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, позовні вимоги в заявленій частині підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних днів, суд зазначає таке.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та «;Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визнанням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки особі.
Такий правовий висновок викладено в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
При цьому, суд не приймає посилання відповідача на те, що позивач набув право на вищевказану додаткову відпустку лише у 2023 році, тобто, після отримання посвідчення учасника бойових дій, оскільки у межах спірних правовідносин таке посвідчення слід розцінювати як підтвердження статусу учасника бойових дій, що набутий ОСОБА_1 під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України у період з 02.09.2022 по 31.12.2022.
Водночас, право на отримання пільг, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виникло у позивача під час безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Водночас, право на звернення з вимогою про надання такої пільги (у даному випадку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) виникло з моменту отримання посвідчення учасника бойових дій, а саме з 2023 року.
Враховуючи те, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, позивач мав право на реалізацію наданої законом соціальної гарантії у вигляді грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2022 рік.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.07.2023 року у справі 160/11532/19.
Оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження виплати позивачу вищевказаної компенсації, суд дійшов висновку про наявну протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу при звільненні відповідної компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022 рік.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.
Згідно із частини 2 статті 122 КАС Українидля звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень частини 3 статті 122 КАС України, при цьому, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду з відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов'язаний залишити позовну заяву без розгляду.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року в справі №460/21394/23 зроблені наступні правові висновки:
«33. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
34. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
…
65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України « внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України « внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
…
75. Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України « внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення]без обмеження будь-яким строком.
76. Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
77. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
78. Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що 22.08.2025 року військова частина НОМЕР_2 видала позивачу грошовий атестат, отже з моменту отримання цих відомостей позивач набув документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених сум.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 29.10.2025 року, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення позивачу з 18.06.2025 по 22.08.2025 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних днів; зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 18.06.2025 по 22.08.2025 року включно, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2025 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення за кожний повний календарний місяць служби, всього за 40 місяців, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяких категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач, ОСОБА_1 відповідно до п. 1 та п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях як позивач у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі та як учасник бойових дій.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 18.06.2025 по 22.08.2025 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних днів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 18.06.2025 по 22.08.2025 року включно, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2025 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2025 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення за кожний повний календарний місяць служби, всього за 40 місяців, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяких категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі 22 грудня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова