Справа № 490/10495/24
нп 2/490/1180/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
16 грудня 2025 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача,-
Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача кошти в сумі 91 315,55 грн, з яких: 57 4002,00 грн, інфляційні втрати в сумі 28 209,39 грн і 3% річних у сумі 5704,16 грн, а також моральну шкоду у сумі 28 701,00 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2024 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Ухвалою судді від 25.11.2024 року дану позовну заяву залишено без руху, надано позивачці строк на усунення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали, шляхом надання позовної заяви в новій редакції з наданням відповідних доказів.
05.12.2024 року від позивачки, на виконання вимог ухвали судді від 25.11.2024 року, надійшли пояснення.
Після виконання вимог ст. 187 ЦПК України, ухвалою судді від 06.12.2024 року відкрито загальне позовне провадження.
20.02.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вважав позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою від 11.03.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті, надано можливість сторонами до початку розгляду справи по суті надати докази у підтвердження позовних вимог та заперечень проти позову.
Ухвалою суду від 14.08.2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення до стадії підготовчого судового розгляду, відкладено судовий розгляд справи на 28.10.2025 року на 11.00 год.
Ухвалою суду від 28.10.2025 року постановлено: витребувати з Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області (54038 м. Миколаїв, вул. Біла, 44) інформацію щодо звернення громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про неправомірне заволодіння її грошовими коштами громадянином ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; в порядку ст. 12 ЦПК України, запропонувати ОСОБА_1 в підтвердження позовних вимог надати докази шахрайських дій ОСОБА_2 (докази порушення кримінальної справи або звернення до правоохоронних органів, тощо); роз'яснити ОСОБА_1 наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій щодо надання доказів в світі вимог ст. 12 ЦПК України, а також роз'яснити позивачу, що в разі неподання доказів, позов буде розглянутий на підставі наявних матеріалів у справі; з урахуванням надмірного навантаження відкласти судовий розгляд справи на 16.12.2025 року на 09.00 год.
Позивачка до судового засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.
Відповідач до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Згідно ч.1 ст. 189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є:
1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;
2) з'ясування заперечень проти позовних вимог;
3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;
4) вирішення відводів;
5) визначення порядку розгляду справи;
6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Судом під час розгляду справи встановлено, що в підготовчому провадження не вирішено питання щодо підсудності даної справи Центральному районному суду м.Миколаєва.
Відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року). Верховний Суд дійшов висновку, що згідно з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, від 16.02.2021 у справі №922/2115/19, в ухвалі від 22.06.2021 у справі № 923/525/20, постанові від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21 суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Відповідно до ч.1ст.378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Таким чином для передачі справи за підсудністю, що може бути реалізоване лише на стадії підготовчого провадження, суд вважає за доцільне та необхідне повернутися на стадію підготовчого провадження.
Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Пунктом 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з роз'ясненнями викладеними у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин. Жодна з перелічених у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживача» підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов'язані з предметом пред'явленого позову до суду. Велика Палата Верховного Суду України у своїй постанові від 07.04.2020 року по справі 743/534/16-ц визначила, що за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Позивачем не обґрунтовані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом визначення, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відтак, на правовідносини, що існували між позивачем та відповідачем не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Параграфом 3 глави 2 ЦПК України визначено територіальну юрисдикцію (підсудність) та регламентовано правила подання позову до суду у відповідності до підсудності.
Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи. Цивільно-процесуальний кодекс виділяє декілька видів територіальної підсудності: загальна (залежно від місця проживання фізичної особи чи місцезнаходження юридичної особи), альтернативна (за вибором позивача), виключна (залежно від характеру спірного правовідношення), за зв'язком справ.
Відповідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України встановлено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно відповіді №950893 від 06.12.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що не відноситься до територіальної юрисдикції Центрального районного суду м. Миколаєва.
Згідно зі ст. 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено поняття «послуга» - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеногодоговором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення йогоособистих потреб.
Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
В позовній заяві позивачка вказує, що вона не мала наміру замовляти у відповідача будь-яких послуг, тобто між ними ніколи не було і не має жодних домовленостей (угод, договорів, тощо), жодних послуг відповідач їй не надав.
Враховуючи викладене, суд вважає, що правовідносини, які є предметом позову, не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», а тому підсудність даної справи належить визначати згідно з приписами ч. 1 ст. 27ЦПК України, відповідно до якої позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування.
Стаття 28 ЦПК України встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, відповідно до приписів якої не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), встановлюється можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин, позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.
Відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Згідно із ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно із цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленою статтею 30 цього Кодексу.
У випадку, коли пред'явлення позову не пов'язано із захистом прав споживачів, встановлена для цих позовів альтернативна підсудність не поширюється.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року у справі № 636/4846/25 та у справі № 639/1073/25.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Розгляд і вирішення справи неповноважним судом, зокрема внаслідок порушення правил визначення підвідомчості та підсудності, є підставою для скасування навіть правильного за суттю рішення суду.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Закону України «Про виконання рішень», застосування практики Європейського суду з прав людини, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається належний суд, тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
У відповідності до положень частини першої, другої статті 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Згідно ч.1 ст.379 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції /підсудності/.
Суд, виходячи зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 , вважає, що позивачка не є споживачем послуг, тому правовідносини, які є предметом позову, не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів».
В звязку із наведеним, норми ч. 5 ст. 28 ЦПК України у даній справі не підлягають застосуванню.
Враховуючи вище викладене, дану цивільну справу слід передати до Шевченківського районного суду м.Харкова.
Керуючись ст.ст.30,31,32 ЦПК України, суд,-
Перейти до стадії підготовчого судового засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача.
Матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача- передати за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Харкова.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали.
Суддя Н.П. Черенкова