17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 404/4109/18
провадження № 61-2627св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 серпня 2024 року у складі судді Кулінка Л. Д. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 , у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року перед АТ «Державний ощадний банк України», яка станом на 01 листопада 2018 року становить 56 600,91 доларів США та 7 436,17 грн, в тому числі: прострочений борг по угоді - 38 730,18 доларів США, нараховані відсотки по угоді - 11 163,99 доларів США, пеня - 7 436,17 грн та 3% річних від простроченої суми - 6 706,74 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 15 квітня 2008 року реєстровий № 1566, а саме: на нерухоме майно: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 63,40 кв. м, який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 25 листопада 1997 року державним нотаріусом Другої нотаріальної контори Лимар О. А. за реєстром № 2-1149, зареєстрованим 26 листопада 1997 року ОКП «Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» за № 21142, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про іпотеку», з початковою ціною продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 квітня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 184, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 40 000,00 доларів США, а останнійзобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 40 000,00 доларів США, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14 % річних.
Кредит надано на 120 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 15 квітня 2018 року.
Згідно з пунктом 2.1. кредитного договору № 184 від 15 квітня 2008 року виконання позичальником зобов'язання за цим договором (в тому числі і додатковими угодами до нього) забезпечується нотаріально посвідченим договором іпотеки нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. іпотечного договору № 1566, укладеного 15 квітня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , що є майновим поручителем ОСОБА_2 , іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору № 184 від 15 квітня 2008 року, передав в іпотеку, а іпотекодержатель цим прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, який належить іпотекодавцю на праві власності.
Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 15 квітня 2008 року були укладені договори поруки.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 припинив виконувати свої зобов'язання за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року, у нього виникла заборгованість та банк звернувся до суду з позовом про стягнення такої заборгованості.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2011 року у справі № 2-96/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі якого діє філія - Кіровоградське обласне управління кредитну заборгованість у розмірі 479 221,34 грн, з яких: основний борг - 262 311,64 грн; прострочений борг - 56 628,36 грн; відсотки - 115 074,86 грн; пеня на прострочений борг та на прострочені відсотки - 45 206,48 грн та 1 700,00 грн судового збору і 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2011 року, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2011 року змінено в частині стягнення пені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» пеню на прострочений борг у сумі 2 677,20 грн та прострочені відсотки в сумі 4 758,97 грн, а всього - на суму 7436.17 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
18 липня 2011 року Кіровським районним судом м. Кіровограда видано виконавчі листи, які не виконано.
Позивач вказує, що пунктами 6.1. та 6.2. іпотечного договору № 1566 від 15 квітня 2008 року передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем (позичальником будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим договором та/або кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантів або завірень, наданих іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявиться (стане) недійсною). У разі порушення зобов'язання та/або умов цього договору та прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов'язаний надіслати іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про його виконання протягом 30 календарних днів з моменту її отримання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Положення частини другої цього пункту не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством.
З метою проведення досудового врегулювання спору, 03 січня 2018 року банком направлено ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення зобов'язання за іпотечним договором № 1566 від 15 квітня 2008 року, за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року.
Відповідно до пункту 3.1.3. іпотечного договору № 1566 від 15 квітня 2008 року іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором та/або цим договором.
Згідно з пунктами 4.2, 4.3 іпотечного договору № 1566 від 15 квітня 2008 року , у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов'язання в цілому чи тієї або іншої його частини, а також у інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором. Іпотекодержатель вправі задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої вимоги у повному обсязі, який визначається іпотекодержателем самостійно на момент реалізації права іпотеки.
Пунктом 6.2. іпотечного договору № 1566 від 15 квітня 2008 року встановлено, що іпотекодержатель має право здійснити стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому чинним законодавством України та цим договором порядок, в тому числі у відповідності до Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пунктах 6.6. іпотечного договору.
За замовленням АТ «Ощадбанк» ТОВ Науково-дослідне консалтингове підприємство «Пектораль» виконало звіт про експертну грошову оцінку нерухомого майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до висновків експерта оціночної діяльності ринкова вартість квартири становить 440 085,00 грн.
Позивач зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.
На підставі викладеного, АТ «Ощадбанк» просило задовольнити позов.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 серпня 2024 року
у задоволенні позову відмолено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав доказів залишку заборгованості за кредитним договором у валюті за рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 червня 2011 року, що позбавило суд можливості вирішити питання доцільності звернення стягнення на предмет іпотеки. Також суд послався на безпідставне нарахування заборгованості в іноземній валюті, оскільки відповідно до рішення Кіровського районного суду міста Кіровоград від 15 червня 2011 року у справі №2-96/11 така заборгованість за кредитним договором визначена у національній валюті - гривні.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, АТ«Державний ощадний банк України» звернулось до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 серпня 2024 року змінено з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 серпня 2024 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року, яка станом станом на 01 листопада 2018 року становить 56 600,91 доларів США та 7436,17 грн, а відповідачкою цей розрахунок не спростовано. Крім цього,в матеріалах справи відсутні докази повного виконання зобов'язання, а тому відсутні підстави вважати, що позивач не довів належними та допустими доказами наявність заборгованості.
Станом на день звернення до суду позивачем, заборгованість за кредитним договором залишається непогашеною, що підтверджується також наданими виписками, які долучені до матеріалів справи.
У зв'язку з цим, на думку апеляційного суду, місцевий суд зробив помилковий висновок про недоведеність порушеного права на погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, за захистом якого позивач звернувся до суду.
Разом із цим апеляційний суд дійшов висновку, що банк звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, вказавши на те, що у 2011 році банк звернувся до судуз позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року, тим самим, пред'явивши відповідачу вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості, змінив строк виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором. У подальшому, на виконання рішення про стягнення боргу судом було видано виконавчий лист і державною виконавчою службою протягом 2011-2012 років вживались заходи, спрямовані на примусове виконання судового рішення. Разом із цим, у 2012 році банк повідомлено, що описане та арештоване майно знято з реалізації, а отже у позивача були наявні підстави для звернення до суду з відповідним позовом. Однак, з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся лише у 2018 році, тобто після спливу строку позовної давності.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
28 лютого 2025 року АТ «Державний ощадний банк України» через засоби поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 серпня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2025 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
У касаційній скарзі заявник, зокрема, вказує на те, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у позові, застосувавши строк позовної давності, оскільки такий строк банком не пропущено, з огляду на те, що в період 2013-2014 р.р. банк вживав заходи щодо примусового виконання судового рішення про стягнення боргу, а саме звертався до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом примусового виселення усіх мешканців із спірного будинку. У подальшому (у період з 2014-2016 р.р.) банк не звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Доводи інших учасників справи
У квітні 2025 року від ОСОБА_4 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому відповідачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
У червні 2025 року від ОСОБА_5 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому третя особа просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2025 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
25 березня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 184від 15 квітня 2008 року.
За умовами пункту 1.1 указаного кредитного договору банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 40 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 40 000,00 доларів США, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14 % річних.
Кредит надається на 120 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 15 квітня 2018 року (пункт 1.2 кредитного договору).
Підпунктом 1.4.2 кредитного договору визначено, що укладення в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором договору іпотеки нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить майновому поручителю ОСОБА_1 .
Виконання позичальником зобов'язань за цим договором (в тому числі і додатковими угодами до нього) забезпечується: нотаріально посвідченим договором іпотеки нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 2.1. кредитного договору).
В рахунок забезпечення виконання кредитних зобов'язань по вищевказаному кредитному договору 15 квітня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Алфімовою І. М., зареєстрований в реєстрі за № 1566.
За умовами пунктів 1.1, 1.2 вказаного договору іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору № 184 від 15 квітня 2008 року передає в іпотеку, а іпотекодержатель цим приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, предмет іпотеки, який належить іпотекодавцю на праві власності. Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарчо-побутовими будівлями АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 3.1.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому цим договором, а у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором та/або цим договором.
Пункт 6.1. та 6.2. іпотечного договору передбачає, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем (позичальником будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим договором та/або кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантів або завірень, наданих іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявиться (стане) недійсною). При цьому, у разі порушення зобов'язання та/або умов цього договору та прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов'язаний надіслати іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про його виконання протягом 30 календарних днів з моменту її отримання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Положення частини другої цього пункту не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством.
15 квітня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 255, за умовами якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року.
Також 15 квітня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 254, за умовами якого поручитель, зобов'язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 припинив погашати кредит, у нього виникла заборгованість за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року, і банк звернувся до суду з позовом до боржника та його поручителів про стягнення заборгованості.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2011 року у справі № 296/11 позов ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі якого діє філія Кіровоградське обласне управління 479 221,34 грн, з яких: основний борг - 262 311,64 грн; прострочений борг - 56 628,36 грн; відсотки - 115 074,86 грн; пеня на прострочений борг та на прострочені відсотки - 45 206,48 грн.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2011 року змінено в частині стягнення пені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі якого діє філія Кіровоградське обласне управління пеню на прострочений борг в сумі 2 677,20 грн, та на прострочені відсотки в сумі 4 758,97 грн, а всього на суму 7 436,17 грн.
03 січня 2018 року ПАТ «Державний ощадний банк України» направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення зобов'язання за іпотечним договором від 15 квітня 2008 року № 1566.
ТОВ Науково-дослідне консалтингове підприємство «Пектораль» за замовленням філії - Кіровоградське обласне управління АТ «Ощадбанк» виконано звіт про експертну грошову оцінку нерухомого майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до висновків експерта оціночної діяльності ринкова вартість квартири становить 440 085,00 грн.
Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року станом на 01 листопада 2018 року становить 56 600,91 доларів США та 7 436,17 грн, в тому числі: прострочений борг по угоді - 38 730,18 доларів США, нараховані відсотки по угоді - 11 163,99 доларів США, пеня - 7 436,17 грн та 3 % річних від простроченої суми - 6 706,74 доларів США.
22 листопада 2018 року, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про необхідність застосування строку позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), за правилом статті 610 ЦК України є порушенням зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Частиною другою статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що частина перша цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Отже, за частиною першою статті 12, частиною першою статті 33 та статтею 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звернути стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.
Згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року виникла заборгованість, яка станом на 01 листопада 2018 року становить 56600,91 доларів США та 7436,17 грн, в тому числі: прострочений борг по угоді- 38 730,18 доларів США, нараховані відсотки по угоді - 11 163,99 доларівСША, пеня - 7 436,17 грн та 3% річних від простроченої суми - 6 706,74 доларівСША, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості.
Відповідачкою вказанийрозрахунок не спростований.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустими доказами наявності заборгованостіза кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року.
Аргументищодо незгоди з висновком апеляційного суду про наявність заборгованості за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року та її розміру в касаційній скарзі відсутні, тому Верховний Суд, в силу положень статті 400 ЦПК України, не надає оцінки оскаржуваній постанові апеляційного суду в цій частині.
Разом із цим, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачка ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про необхідність застосування строку позовної давності.
Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) зазначено, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
Судом апеляційної інстанції установлено, що банк, використовуючи право, надане йому частиною другою статті 1050 ЦК України, у 2011 році звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом про стягнення з відповідачкизаборгованості за кредитним договором № 184 від 15 квітня 2008 року (справа № 2-96/11), тим самим пред'явивши відповідачу вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості, а отже такими діями позивач змінив строк виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором.
РішеннямКіровськогорайонногосуду м. Кіровограда від 15 червня 2011 року у справі № 2-96/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 479 221,34 грн. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2011 року рішення Кіровськогорайонногосуду м. Кіровограда від 15 червня 2011 рокузмінено в частині стягнення пені.
У матеріалах справи міститься постанова про відкриття виконавчого провадження № 27906564,винесена 28 липня 2011 року державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції з примусового виконання виконавчого листа № 2-96/11, виданого 18 липня 2011 року Кіровським районним судом м. Кіровограда з метою виконання вказаного вище судового рішення.
Всі заходи, спрямовані на примусове виконання вказаного виконавчого документу, вживались державною виконавчою службою протягом 2011-2012 років.
Разом із цим, у 2012 році державним виконавцем позивача було повідомлено, що описане та арештоване нерухоме майно знято з реалізації, оскільки у спірному будинку зареєстрована неповнолітня дитина.
Таким чином, у банка були наявні підстави для звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з цим позовом лише у 2018 році.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши, що позовні вимоги банка про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими, зробив правильний висновок, що цей позов поданоз пропуском позовної давності, а отжепідставно відмовив у його задоволенні з цих підстав.
Посилання у касаційній скарзі на те, що банком не було подано позов до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на очікування прийняття Закону України «Про реструктуризацію зобов'язань за кредитами», який би скасував дію мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, колегія суддів Верховного Суду відхиляє та вважає, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду з таким позовом, оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняв дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, він був правовою підставою, що не давала змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.
Мораторій не передбачав втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняв його примусове стягнення (відчужувати без згоди власника).
Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2025 року у справі № 752/16861/20 (провадження № 61-4061св24), від 19 листопада 2025 року у справі № 761/9997/14-ц (провадження № 61-16405св24).
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм процесуального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального
і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 серпня 2024 рокув незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов