18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 444/2121/19
провадження № 61-17289св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Масюк Михайло Володимирович, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2023 року в складі судді
Шашуріної Г.О.та постанову Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_4 , про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Позов мотивовано тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була усна домовленість про те, що позивач має право проживати в квартирі АДРЕСА_1 , яку має право викупити в розстрочку.
На виконання усної домовленості позивач передавала кошти відповідачам, що підтверджується розписками. Із відповідачем ОСОБА_3 позивач перебувала у шлюбі, після розлучення вони домовились про те, що квартира буде викуплена позивачем для того, щоб вона мала де проживати із дітьми. Однак, на день звернення до суду з позовом, квартира їй не продана, і взагалі, власником квартири є не її колишній чоловік, а його мати - ОСОБА_1 , тобто фактично відповідач не міг продати квартиру, оскільки він не є її власником.
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подала заяву про збільшення
позовних вимог, в якій просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь
20 450, 00 дол. США, отриманих як аванс, та 852, 18 дол. США - 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання; стягнути з ОСОБА_1 на її користь 5 000,00 дол. США, отриманих як аванс.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2023 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 20 450 дол. США, отриманих як аванс, та 852,18 дол. США, як 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 дол. США, отриманих як аванс.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд, переглядаючи оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення авансу, із такими висновками суду першої інстанції погодився та постановою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2023 року - без змін.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, враховуючи положення статті 570 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшли висновку про те, що сума, яка надана позивачем відповідачам згідно розписок, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
03 грудня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Масюк М. В., надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року.
У касаційній скарзі представник заявника просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5 000, 00 дол. США, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2023 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року, в частині задоволених вимог простягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 авансу та 3 % річних не переглядається в касаційному порядку на підставі статті 400 ЦПК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024року поновлено строк
ОСОБА_1 на касаційне оскарження оскаржуваних судових рішень, відкрито касаційне провадження за її касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
24 липня 2024 року справанадійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі
№ 333/2051/16-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 337/1684/16-ц,
від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 367/836/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 638/16768/19,
від 05 квітня 2023 року у справі № 372/45/21.
Заявник вказує, що у матеріалах справи міститься розписка про передачу коштів в розмірі 5 000,00 доларів США, яку складено 18 листопада 2014 року між позивачем та ОСОБА_1 . Заявник вважає, що виконання нікчемного правочину купівлі - продажу квартири розпочалось 18 листопада 2014 року, а отже позовна давність для звернення ОСОБА_2 закінчилась 18 листопада 2017 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2023 року та постанова Львівського апеляційного суду від 28 вересня2023 року оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Про стягнення грошових коштів у розмірі 5 000, 00 дол. США, а тому в іншій частині оскаржувані судові рішення, в силу приписів
статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами встановлено, що між позивачем та відповідачем була домовленість про те, що позивач має право проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) і вказану квартиру вона має право викупити в розстрочку.
Така домовленість у позивача та відповідача була усною.
Як вбачається з розписки, ОСОБА_3 отримав від позивача 1 850 дол. США відповідно до усної угоди стосовно спірної квартири.
Згідно розписки від 12 квітня 2017 року ОСОБА_3 отримав від позивача 1 300 дол. США відповідно до усної угоди стосовно купівлі спірної квартири.
Відповідно до розписки від 16 грудня 2017 року ОСОБА_3 отримав від позивача 2 200 дол. США згідно з усної угоди стосовно купівлі спірної квартири.
Згідно із розписки від 08 вересня 2016 року ОСОБА_3 отримав від позивача 1 500 дол. США згідно з усної угоди стосовно купівлі спірної квартири.
Як вбачається з розписки від 28 травня 2015 року ОСОБА_3 отримав від позивача 3 000 дол. США згідно з усної угоди стосовно купівлі спірної квартири.
Відповідно до розписки від 18 листопада 2014 року ОСОБА_1 отримала від позивача 5 000 дол. США згідно з усної угоди стосовно купівлі спірної квартири.
Згідно із розписки від 09 грудня 2014 року, ОСОБА_3 отримав від позивача 5 000 дол. США згідно з усної угоди стосовно купівлі спірної квартири.
Відповідно до розписки від 18 вересня 2015 року ОСОБА_3 отримав від позивача 3 000 дол. США згідно з усної угоди стосовно купівлі спірної квартири.
Згідно із розписки від 31 березня 2016 року ОСОБА_3 отримав від позивачки 2 600 дол. США згідно з усної угоди стосовно купівлі спірної квартири.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, що укладаються між суб'єктами цивільних правовідносин.
У статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно з статтею 571 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона винна у порушенні зобов'язання, має відшкодування другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
З огляду на вказані вище норми ЦК України слід дійти висновку, що завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно із статтями 546 та 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
Судами встановлено, що договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а сторони лише усно домовились укласти його в майбутньому, то грошові кошти, які передавала позивач, є авансом.
Аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару).
У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв'язку із невиконанням однією зі сторін договору своїх обов'язків сума коштів сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що передані за розписками грошові кошти за своєю правовою природою є авансом та підлягають поверненню особі, яка їх передала, незалежно від того, з вини якоЇ сторони не відбулось укладення договору.
25 листопада 2020 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про застосування наслідків позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦПК України).
У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою від відмови в позові.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
У статтях 256 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду уз позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатись про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції) , наголошує, що позовна давність- це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справу про події, що мали місце у далекому минулому і в повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами
№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Вирішуючи питання щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності, за заявою відповідача, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що як вбачається із долучених до справи розписок про отримання відповідачами авансових грошових коштів, у цих розписок строк виконання не визначений, конкретних строків коли має бути укладений договір купівлі- продажу сторони не визначили, позивач відмовилась від укладення договору та припинила передавати кошти в 2018 році, тому саме з цього часу слід обчислювати початок перебігу позовної давності.
До суду з позовом позивач звернулась у серпні 2019 року, тому згідно із частиною п'ятою статті 261 ЦК України, строк позовної давності не є пропущеним.
Із вказаними висновками погоджується і Верховний Суд.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 червня 2018 року у справі
№ 333/2051/16-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 337/1684/16-ц,
від 20 травня 2020 року у справі № 367/836/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 638/16768/19, від 05 квітня 2023 року у справі № 372/45/21 не заслуговують на увагу, оскільки висновки у цих справах, і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16 Верховний Суд розглянув справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення безпідставно набутих коштів та вказав, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається з моменту, коли такий правочин було вчинено та почато його виконання.
У постанові від 23 січня 2020 року у справі № 337/1684/16-ц Верховний Суд розглянув справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення суми боргу за договором позики та вказав, що при вирішенні таких спорів суди повинні конкретно визначити правову природу зобов'язань та застосувати позовну давність відповідно до вимог ЦК України.
У постанові від 20 травня 2020 року у справі № 367/836/18 Верховний Суд розглянув справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 прозастосуваннянаслідківнікчемності правочину шляхом стягнення з грошових коштів та вказав про те, що позовна давність за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину слід обчислювати відповідно до частини третьої статті 261 ЦК України. Порушення такого строку тягне за собою відмову в позові, навіть якщо позивач намагався своєчасно звернутись до відповідача з вимогою про повернення коштів перед подачею позову.
У постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 638/16768/19 Верховний Суд розглянув справу за позовом Акціонерне товариство «Альфа-Банк» до ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , про застосування наслідків нікчемного правочину (іпотечного договору) та зазначив, що при оскарженні іпотечного договору варто перевіряти не лише формальні умови, а і правовий режим майна, зокрема предмет іпотеки після введення в експлуатацію. Крім цього, суд вказав, що для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, яка пред'явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину) належить застосовувати частину першу статті 261 ЦК України.
У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 372/45/21 Верховний Суд розглянув справу за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_14 про стягнення коштів за договором позики та дійшов висновку про те, що позовна давність за вимогами про стягнення коштів за договором позикислід обчислювати відповідно до вимог статті 261 ЦК України. Порушення такого строку тягне за собою відмову в позові.
Крім цього, в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
А тому, інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Масюк Михайло Володимирович, залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 лютого 2023 року в оскаржуваній частині та постанову Львівського апеляційного суду
від 28 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська