18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 367/379/25
провадження № 61-15577ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2025 року, додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів,
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 за рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року у справі
№ 367/2716/21 на користь ОСОБА_1 на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
у твердій грошовій сумі з 4 000,00 грн до 2 000,00 грн щомісяця, з урахуванням індексації відповідно до закону та стягувати аліменти у зменшеному розмірі
від дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у справі № 367/379/25 на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2025 року та додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2025 року залишено без змін.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
10 грудня 2025 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року в частині відмови
у скасуванні або зміні додаткового рішення суду першої інстанції у цій справі, у якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області
від 20 травня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
11 грудня 2025 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року в частині відмови у скасуванні рішення суду першої інстанції у цій справі, у якій заявниця, посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційні скарги подані на судові рішення в малозначній справі про зменшення розміру стягнення аліментів, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ,
які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена
в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу
їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування;
3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
У цій справі предметом позову є вимоги про зменшення розміру аліментів,
що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України є вимогами
в малозначній справі.
У касаційній скарзі на рішення Ірпінського міського суду Київської області
від 02 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 12 листопада 2025 року в частині відмови у скасуванні рішення суду першої інстанції у цій справі заявниця зазначає, що справа має для неї виняткове значення як для учасника справи, яка подає касаційну скаргу, оскільки зменшений до такого рівня розміру аліментів на дитину, ставить її з батьком дитини у нерівні умови щодо утримання спільної дитини, що негативно вплине на рівень матеріального забезпечення малолітнього ОСОБА_3 .
У касаційній скарзі на додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду
від 12 листопада 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року в частині відмови у скасуванні або зміні додаткового рішення суду першої інстанції у цій справі заявниця зазначає, що справа має для неї виняткове значення як для учасника справи, яка подає касаційну скаргу, оскільки дитина опиняється у скрутному матеріальному стані через фактичну незабезпеченість аліментами протягом майже року свого життя.
Аналіз судових рішень у справі та наведені заявницею у скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що ця справа становить виняткове значення для заявниці, яка подає касаційну скаргу (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Верховний Суд, взявши до уваги предмет позову, встановлені судами обставини,
а також оцінивши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявницею доводи не свідчать про наявність підстав для перегляду у касаційному порядку судових рішень у цій справі.
Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися
для здійснення нового судового розгляду справи та переоцінки доказів,
яким було надано належну оцінку судами попередніх інстанцій.
Отже, випадків, за наявності яких судові рішення у справі незначної складності підлягають касаційному оскарженню, не встановлено Верховним Судом.
Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема, і про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно
до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є малозначною і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання
про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію
та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують
на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право
або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких
її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після
їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення
у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявниця подала касаційні скарги на судові рішення в малозначній справі
за позовом про зменшення розміру аліментів, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області
від 02 квітня 2025 року, додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду
від 12 листопада 2025 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду
від 24 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційних скарг матеріали направити заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська