16 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 201/3274/21
провадження № 61-17678св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024 року у складі суддів Демидова С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у складі суддів Красвітіної Т. П., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Златова Наталя Анатоліївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіна Вікторія Віталіївна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов Олександр Миколайович про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення державного реєстратора, застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсним іпотечного договору, скасування рішень державного реєстратора,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Златова Н. А., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіна В. В., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов О. М. із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 травня 2017 року, застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсним іпотечного договору від 12 червня 2019 року, скасування рішень державного реєстратора.
03 жовтня 2024 року ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам (нотаріусам) речових прав на нерухоме майно приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін (площі, частки, адреси, власника, обтяження тощо) стосовно квартири АДРЕСА_1 ; загальна площа 99, 8 кв.м., житлова площа 29,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1245321212101, реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13883283) та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
В обґрунтування заяви зазначив, що у 1999 році він надав у борг грошові кошти ОСОБА_3 у розмірі 200 000, 00 грн, про що останнім складено розписку від 19 лютого 1999 року. Зазначений борг стягнутий на підставі рішення суду у справі № 203/6896/14-ц. Однак, протягом тривалого розгляду вказаної справи в судах усіх інстанцій, ОСОБА_3 здійснював дії, спрямовані на приховання належного йому нерухомого майна з метою перешкоджання виконанню судового рішення на користь позивача.
Так, ОСОБА_3 після того, як було знято арешт з належного йому нерухомого майна продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому на вказану квартиру було накладено обтяження на підставі іпотечного договору, який в межах цієї справи також оскаржується. Тобто відповідачі по справі неодноразово вчиняли дії, направлені на те, щоб рішення суду відносно цього майна неможливо було виконати.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати державну реєстрацію будь-яких змін стосовно спірної квартири. Однак, рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 грудня 2022 року судом було скасовано заходи забезпечення позову. Судове рішення набрало законної сили 15 березня 2023 року. Тобто, вжиті заходи забезпечення припинили свої дію, що дозволило відповідачам здійснити заходи щодо подальшого відчуження спірної квартири під час розгляду справи судом касаційної інстанції.
Так, 14 квітня 2023 року було припинено іпотеку та обтяження, які були зареєстровані на підставі іпотечного договору від 12 червня 2019 року (який оскаржувався у цій справі). Цього ж дня, 14 квітня 2023 року, ОСОБА_4 відчужила квартиру на користь ОСОБА_1 , який майже одразу після придбання квартири уклав договір іпотеки. На підставі договору іпотеки
від 20 квітня 2023 року проведено державну реєстрацію та накладено обтяження в інтересах нового іпотекодержателя ОСОБА_6 .
Наведене свідчить про те, що відповідачі, скориставшись відсутністю заборон та арешту на спірну квартиру, а також до ухвалення Верховним Судом остаточного рішення, відчужили квартиру. Тобто, у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_2 буде ускладнене виконання судового рішення.
З метою запобігання подальшого відчуження спірної квартири під час нового розгляду справи, позивач вважав, що наявні обґрунтовані підстави для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття заходів забезпечення позову, що унеможливить подальше відчуження спірної квартири та забезпечить виконання судового рішення, у разі його задоволення.
При цьому, запропоновані заходи забезпечення позову не впливають на можливість відповідачів користуватись спірною квартирою.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня
2024 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову. До набрання законної сили рішенням у цивільній справі №201/3274/21 заборонено державним реєстраторам (нотаріусам) речових прав на нерухоме майно приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін (площі, частки, адреси, власника, обтяження тощо) стосовно квартири
АДРЕСА_1 , загальною площею 99, 8 кв.м., житловою площею 29, 2 кв.м., (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1245321212101, реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13883283) та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Суд першої інстанції, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням наявності зв'язку між заходом забезпечення позову і предметом спору, з метою забезпечення виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, вважав за необхідне заяву позивача задовольнити.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024 року змінено в частині правового обґрунтування задоволення заяви
ОСОБА_2 про забезпечення позову.
В іншій частині ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд, встановивши, що між сторонами справи дійсно виник спір; приймаючи до уваги, що існує реальна загроза відчуження квартири АДРЕСА_1 , про що свідчить продаж її ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , а останньою на користь ОСОБА_1 з передачею останнім цієї квартири в іпотеку
ОСОБА_6 ; враховуючи уточнення позивачем позовних вимог, а також подане ним клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 одночасно із поданням заяви про забезпечення позову; беручи до уваги, що згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, дійшов висновку про можливість забезпечення позову у даній справі шляхом заборони державним реєстраторам (нотаріусам) речових прав на нерухоме майно приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін (площі, частки, адреси, власника, обтяження тощо) стосовно квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 99, 8 кв.м., житловою площею 29, 2 кв.м., та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви.
Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 3, 8, 9, 41, 55, 124, 129 Конституції України, статей 1, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, та застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні норм права, зокрема статей 149, 150 ЦПК України без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду , викладених у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі
№ 753/22860/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18,
від 27 квітня 2021 року у справі № 638/20248/19, від 09 червня 2021 року у справі № 646/5878/20,від 07 липня 2021 року у справі № 362/121/15-ц
від 01 листопада 2021 року у справі № 766/22071/18, від 24 лютого 2024 року у справі № 755/5333/20.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно вжиття заходів забезпечення позову після скасування Верховним Судом судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
11 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що оскаржувані рішення не містять жодних обґрунтувань співмірності заходів забезпечення позову з предметом позову, внаслідок чого не обґрунтовано і не встановлено зв'язку між застосованим заходом забезпечення позову та кожною позовною вимогою, не вирішено питання зустрічного забезпечення.
ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної квартири. На момент придбання цієї квартири у ОСОБА_4 та передачу її в іпотеку
ОСОБА_6 , жодних заборон та/або обтяжень квартири не було, ОСОБА_1 було дотримано всіх вимог чинного законодавства, між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договорів, справа
№ 201/3274/21, в межах якої були вжиті заходи забезпечення позову щодо спірної квартири, вже була розглянута з постановленням рішення про відмову у задоволенні позову, а заходи забезпечення позову скасовані.
Наведене в повній мірі спростовує доводи позивача про наявність спору та існування загрози відчуження спірної квартири.
Більш того, до цього часу ОСОБА_1 , будучи власником спірної квартири та добросовісним набувачем, не залучений до участі у справі.
Зазначив, що предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру, у разі задоволення позову рішення суду полягатиме констатації факту недійсності вказаних договорів і таке судове рішення не буде підлягати примусовому виконанню, а отже суди дійшли помилкового висновку про те, що незабезпечення позову в обраний позивачем спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в цій справі.
Відтак, заходи забезпечення позову, заявник вважає непропорційним втручанням у належне йому право власності.
Позиція інших учасників справи
Позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Шевкова К. І., направив до Верховного Суду через підсистему «Електронний Суд» відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без змін ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року.
Інші учасники не скористались своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
Встановлено, що у квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (далі - Дніпровський МНО) Златова Н. А., приватний нотаріус Дніпровського МНО Кухтіна В. В., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов О. М., у якому просив:
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 12 травня 2017 року, серія та номер 7569, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Златовою Н. А.;
скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпровського МНО Златової Н. А. від 12 травня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35146359;
застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зміни інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про власника квартири АДРЕСА_1 , а саме, припинивши право власності ОСОБА_4 (номер запису про право власності/довірчої власності 20359414) та реєстрацією набуття права власності за
ОСОБА_3 ;
визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 12 червня 2019 року, серія та номер 1411/ННО 838881, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Кухтіною В. В.;
скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпровського МНО Кухтіної В. В. від 12 червня 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47319547 (номер запису про іпотеку 31967629).
Свої вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що Кіровський районний суд
м. Дніпропетровська заочним рішенням від 24 лютого 2015 року у справі №203/6896/14 стягнув із ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики від 19 лютого 1999 року у розмірі 2 456 000,00 грн. За письмовою заявою відповідача Кіровський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 15 грудня 2016 року скасував вказане заочне рішення та призначив справу №203/6896/14 до розгляду в загальному порядку. Надалі, на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2017 року, ОСОБА_3 відчужив квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 , яка, у свою чергу, 12 червня 2019 року передала спірну нерухомість в іпотеку ОСОБА_5 з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики. Вважає, що укладення ОСОБА_3 , який є відповідачем у спорі щодо стягнення боргу, договору купівлі-продажу свідчить про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий правочин спрямований на ухилення від виконання боргових зобов'язань та приховування майна, за рахунок якого можливо було б виконати в примусовому порядку рішення суду.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня
2021 року було вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам (нотаріусам) речових прав на нерухоме майно приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін (площі, частки, адреси, власника, обтяження, тощо) стосовно квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 99,8 кв.м, житловою площею 29,2 кв.м, яка складається з: 1-кухня-вітальня, 2-санвузол, 3,4-житлові кімнати, 5-санвузол, 6-хол, 7-гардеробна, І-лоджія (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1245321212101, реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно - 13883283) та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2022 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 травня 2007 року, скасування рішення державного реєстратора, застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсним іпотечного договору від 12 червня 2019 року, скасування рішень державного реєстратора. Скасовано заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2022 від 07 квітня 2021 року.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2023 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по оплаті професійної правничої допомоги у розмірі
25 000,00 грн.
Постановами Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня
2022 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 18 січня 2023 року залишені без змін.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 10 липня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Шевкова К. І., задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня
2022 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
03 жовтня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат
Шевкова К. І., звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам (нотаріусам) речових прав на нерухоме майно приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін (площі, частки, адреси, власника, обтяження тощо) стосовно квартири АДРЕСА_1 ; загальна площа 99, 8 кв.м., житлова площа 29, 2 кв.м., (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1245321212101, реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13883283) та вносити записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Разом із заявою про забезпечення позову від 03 жовтня 2024 року, позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, у якій він просить:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 12 травня 2017 року № 7569, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Златовою Н. А.;
- скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Златової Н. А., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35146359 від 12 травня 2017 року;
- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер ОНМ 1245321212101, номер об'єкта в РПВН 13883283) ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 14 квітня 2023 року № 1243, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко Ольгою Олегівною;
- визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 № 1330, виданий 20 квітня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко О. Ю.;
- скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко О. О. про держану реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 67281812 від 20 квітня 2023 року (номер запису про іпотеку 49999350);
- скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко Ольги Олегівни, про держану реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 67281260 від 20.04.2023 року (номер запису про обтяження 31967352).
Окрім зазначених заяв, позивач звернувся 03 жовтня 2024 року із клопотанням про виключення зі складу учасників справи №201/3274/21 відповідача ОСОБА_5 та третьої особи приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіну В.В.; та залучення до участі у справі у якості співвідповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів, - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко О. О.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 вересня 2024 року № 396485752, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1243, посвідченого 14 квітня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гусенко О.О.; вказана квартира за договором іпотеки від 20 квітня 2023 року передана в іпотеку ОСОБА_6 .
Відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. перебувають виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, де боржником є ОСОБА_3 , а стягувачем ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою та другою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Тож, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У цій справі позивач пред'явив вимогу, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 .
Предметом оспорюваних у цій справі правочинів є майно, яке первісно належало ОСОБА_3 , який є позичальником за договором позики, укладеним з ОСОБА_2 , та боржником за виконавчими провадженнями № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 щодо стягнення з нього грошових коштів на користь позивача.
Як встановили суди, звертаючись до суду із цим позовом, позивач має на меті захистити своє майнове право на грошові кошти, які могли б бути стягнуті з боржника у виконавчих провадженнях за рахунок звернення стягнення на майно боржника (квартиру АДРЕСА_1 ), яке внаслідок укладення оспорюваних правочинів купівлі-продажу було відчужене.
Виходячи з викладеного, встановивши, що між сторонами у справі дійсно виник спір та приймаючи до уваги, що існує реальна загроза відчуження квартири АДРЕСА_1 , про що свідчить факт неодноразового відчуження квартири, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про можливість забезпечення позову у даній справі у запропонований позивачем спосіб - шляхом заборони державним реєстраторам (нотаріусам) речових прав на нерухоме майно приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін (площі, частки, адреси, власника, обтяження тощо) стосовно квартири АДРЕСА_1 та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної квартири, вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна. Вжитий захід забезпечення позову забезпечить запобігання ухиленню від виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог. Крім того, такий вид забезпечення позову не порушує право володіння та користування майном.
При цьому, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Після набрання чинності Законом №2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».
Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Посилання в касаційній скарзі на те, що рішення суду у разі задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред'явлення до державного реєстратора, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як заборона вчинення певних дій щодо майна, яке є предметом оспорюваних договорів, оскільки невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права в разі задоволення позову.
Можливе подальше відчуження спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача, потягне необхідність залучення до участі у справі нових учасників процесу, спонукатиме позивача до пред'явлення нових позовних вимог тощо.
Доводи ОСОБА_1 про те, що він не залучений до участі у справі, на висновки суду не впливають, оскільки одночасно із поданням заяви про забезпечення позову, позивач подав клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідачів і ОСОБА_1 , і ОСОБА_6 , пред'явивши до них позовні вимоги, про що свідчить заява про зміну предмету позову від 03 жовтня 2024 року.
Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення та не вирішення цього питання судом - не є підставою для скасування забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі №643/14180/21).
Доводи касаційної скарги про недоведеність необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявлених позивачем, зводяться до переоцінки доказів у справі, що за положеннями статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову та обґрунтуванням таких підстав, викладеним у постанові Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року.
Забезпечення позову за своєю суттю є тимчасовим обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладених у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18,
від 15 вересня 2020 року у справі№ 753/22860/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 638/20248/19,
від 09 червня 2021 року у справі № 646/5878/20, від 07 липня 2021 року у справі № 362/121/15-ц, від 01 листопада 2021 року у справі № 766/22071/18, від 24 лютого 2024 року у справі № 755/5333/20, на які заявник посилається у касаційній скарзі.
Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно вжиття судом заходів забезпечення позову після скасування Верховним Судом судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову та направлення справи на новий розгляду до суду першої інстанції заявник не зазначив, який саме висновок має бути сформульовано Верховним Судом у спірних правовідносинах щодо застосування цих норм права, а Верховний Суд не встановив, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена шляхом формулювання нової правової позиції. Глава 10 ЦК України, яка регулює питання забезпечення позову, не містить будь-яких заборон щодо подання заяви про забезпечення позову після скасування Верховним Судом судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову та направлення справи на новий розгляду до суду першої інстанції, та розгляду такої заяви судом з постановленням відповідного судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводівзаявника, викладених в заяві про забезпечення позову, та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня
2024 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська