22 грудня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/4333/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, розглянувши заяву
заявника товариства з обмеженою відповідальністю “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія», м. Чернівці
до боржника фізичної особи-підприємця Олейникової Тетяни Василівни, м. Чернівці
про видачу судового наказу про стягнення заборгованості в сумі 1557,50 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» звернулося до Господарського суду Чернівецької області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця Олейникової Тетяни Василівни заборгованості в сумі 1557,50 грн.
Як на підставу своїх вимог заявник посилається на те, що у відповідності до публічного типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, заявник поставив, а боржник прийняв та спожив надану електричну енергію у грудні 2021 року на суму 915,19 грн. Однак, боржник не здійснив оплату вартості спожитої електричної енергії, що стало підставою для звернення заявника до суду із вимогою про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у сумі 915,19 грн, інфляційного збільшення у сумі 534,97 грн та штрафних санкцій в сумі 107,34 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2025 справу № 926/4333/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Розглянувши матеріали заяви про видачу судового наказу, суд зазначає наступне.
За змістом статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
Положенням частини 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, та в разі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Статтею 150 Господарського процесуального кодексу України встановлені вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу.
У заяві повинно бути зазначено: перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (пункт 5 частини 2 статті 150 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 4 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до заяви про видачу судового наказу додаються, зокрема, інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Наявність спору про право в наказному провадженні, вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи з характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Норми Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість задоволення заяви про видачу судового наказу лише за умови безспірності вимог, відповідно заявник/стягувач, крім іншого, має надати документи, що вказують на правильність та безспірність грошових вимог.
Таким чином безспірні вимоги мають бути підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як передбачено частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як зазначає заявник в своїй заяві, 01.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" та фізичною особою-підприємцем Олейниковою Тетяною Василівною укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом приєднання до умов договору.
Заявник у змісті заяви про видачу судового наказу посилається на пункт 1.1. Публічного договору, у якому вказується, що цей Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам постачальником універсальних послуг та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Споживача до цього Договору, згідно із заявою-приєднання, яка є додатком 1 до цього Договору.
Однак, матеріали заяви про видачу судового наказу не містять заяви-приєднання та доказів підписання фізичною особою-підприємцем Олейниковою Тетяною Василівною заяви-приєднання до умов Публічного договору у відповідності до вимог пункту 1.1. договору.
Водночас, у межах наказного провадження неможливо встановити факт укладання договору шляхом фактичного споживання електричної енергії та обґрунтованість заявлених стягувачем вимог.
Таким чином, товариством з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 ГПК України, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 152 ГПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Частиною 2 статті 154 ГПК України унормовано, що за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Приписами частини другої статті 152 ГПК України передбачено, що про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Встановивши наявність підстав, передбачених пунктами 3, 7 частини 1 статті 152 ГПК України для відмови у видачі судового наказу, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу заявнику.
Відповідно до частини 2 статті 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини 1 статті 152 ГПК України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Згідно з частиною 2 статті 151 ГПК України у разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Керуючись ст. 147, 148, 149, 150, 151, 152, 153, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" у видачі судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця Олейникової Тетяни Василівни заборгованості в сумі 1557,50 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу підписано 22.12.2025.
Суддя С.О.Миронюк