29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"16" грудня 2025 р. Справа № 924/938/25
м.Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Шевчук О.І., за участі секретаря судового засідання Демчук М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрим Техно"
до фізичної особи-підприємця Вержановського Олега Олеговича
про стягнення 253 700 грн.
Представники сторін:
від позивача: адвокат Прокоф'єв В.І. згідно ордеру серії ВХ №1105578 від 04.09.2025 (в режимі відеоконференції)
від відповідача: не з'явився
Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення у справі
Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.
До Господарського суду Хмельницької області 10.09.2025 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрим Техно" (04123, м. Київ, вул. Світлицького, 35, 66/3, код ЄДРПОУ 43486570) до фізичної особи-підприємця Вержановського Олега Олеговича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 253 700 грн.
Ухвалою суду від 15.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та встановлено сторонам строки подання заяв по суті справи.
14.10.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 30.10.2025.
Ухвалами суду від 30.10.2025, 12.11.2025 та 25.11.2025 під час судового розгляду справи по суті за клопотаннями представника позивача оголошувались перерви в судовому засіданні до 12.11.2025, 25.11.2025, 04.12.2025 відповідно.
04.12.2025 ухвалою суду з огляду на технічний збій в роботі підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС), що призвів до неможливості проведення судового засідання у призначені час та день, судове засідання у справі призначено на 16.12.2025.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стрим Техно" (далі - ТОВ "Стрим Техно", позивач) наполягає на задоволенні позовних вимог, в обґрунтування яких посилається на невиконання фізичною особою-підприємцем Вержановським Олегом Олеговичем узятих на себе зобов'язань з поставки оплаченого позивачем товару - політних стеків FlashHobby F722 + ESC 80A 6-8s в кількості 43 шт. на загальну суму 253 700 грн. згідно досягнутої домовленості та виставлених рахунків від 16.07.2025 та 17.07.2025. У зв'язку з цим з фізичної особи-підприємця Вержановського О.О. підлягають стягненню грошові кошти в сумі 253 700 грн. як такі, що утримуються останнім без достатньої правової підстави.
В якості правових підстав посилається на вимоги ст.ст.11, 206, 526, 530, 693, 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
У наданих суду 10.11.2025 додаткових письмових поясненнях позивач вказує, що укладення договору поставки товару між ним та фізичною особою-підприємцем Вержановським О.О. здійснено в усній формі в порядку, встановленому ст.ст.205, 206, 639, 712 Цивільного кодексу України, з огляду на невстановлення до договору поставки вимог щодо спеціальної форми та одноразовість самої поставки. Позаяк фізична особа-підприємець Вержановський О.О. виставив позивачу 16.07.2025 рахунок-фактуру №64 на товар - політні стеки FlashHobby F722 + ESC 80A 6-8s в кількості 28 шт. та 17.07.2025 рахунок-фактуру №65 на товар - політні стеки FlashHobby F722 + ESC 80A 6-8s в кількості 15 шт., а позивач повністю здійснив оплату 17.07.2025 за вказаними рахунками відповідно до платіжних інструкцій, сторони погодили істотні умови поставки товару (найменування, кількість та ціну товару), договір поставки між сторонами є укладеним в силу ч.2 ст.638 Цивільного кодексу України. Також стверджує, що фізична особа-підприємець Вержановський О.О. прострочив виконання зобов'язання з поставки товару позивачу, оскільки правочини, укладені в усній формі, підлягають виконанню сторонами в момент їх вчинення.
29.07.2025 представником позивача на електронну адресу фізичної особи-підприємця Вержановського О.О. скеровано вимогу про повернення грошових коштів в сумі 253 700 грн., позаяк станом на 29.07.2025 товар не був поставлений позивачеві, а потреба у його отриманні відпала. Відтак, позивачем вчинено дії щодо повернення сплачених ним грошових коштів, невиконання цього обов'язку фізичною особою-підприємцем Вержановським О.О. послугувало підставою для звернення до суду.
Також позивач наголошує, що він з 2022 року є вітчизняним виробником безпілотних літальних апаратів і комплексів, який має статус критично важливого для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу, позаяк пріоритетним напрямом діяльності є виготовлення та постачання дронів для потреб Збройних Сил України, що вимагає максимально оперативних і гнучких виробничо-закупівельних процесів.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач - фізична особа-підприємець Вержановський Олег Олегович (далі - відповідач) не скористався правом участі в судових засіданнях, письмового відзиву на позов не подав, причин неявки в судові засідання не повідомив; належним чином повідомлений про дати, час та місце розгляду справи шляхом надіслання йому ухвал суду поштовими відправленнями за адресою місцезнаходження, зареєстрованою в установленому законом порядку, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Ухвали суду від 15.09.2025, 14.10.2025, 30.10.2025, 12.11.2025, 25.11.2025 вручені відповідачу 26.09.2025, 25.10.2025, 05.11.2025, 19.11.2025, 02.12.2025 відповідно, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Ухвала суду від 04.12.2025 повернута на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку "адресат відсутній".
Суд враховує положення п.п.1, 5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно до якого днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка застосовується судом при розгляді справ як джерело права, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення у справі "Смірнова проти України" від 08.11.2005 та ін.). Разом з тим, гарантованому праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення від 07.07.1989 у справі "Uniуn Alimentaria Sanders SA v. Spain").
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України"). Така позиція кореспондує висновку у рішенні від 16.02.2017 у справі "Каракуця проти України", де, серед іншого, зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України).
З огляду на наведене, зважаючи на належне повідомлення фізичної особи-підприємця Вержановського О.О. про дати, час та місце розгляду справи, вимоги розумності строку судового розгляду, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами, а неявка відповідача не призводить до неможливості вирішення спору по суті.
Розглядом матеріалів справи встановлено таке.
16.07.2025 фізичною особою-підприємцем Вержановським Олегом Олеговичем виставлено позивачу рахунок-фактуру №64 щодо товару - політного стеку FlashHobby F722 + ESC 80A 6-8s в кількості 28 шт. вартістю 5 900 грн. за 1 шт., а всього на суму 165 200 грн. зі строком оплати до 16.07.2025.
17.07.2025 позивачем на рахунок відповідача перераховано грошові кошти в сумі 165 200 грн. з призначенням платежу "оплата за товари згідно рахунку №64 від 16.07.2025", що підтверджується платіжною інструкцією №15317 від 17.07.2025.
17.07.2025 фізичною особою-підприємцем Вержановським Олегом Олеговичем виставлено позивачу рахунок-фактуру №65 щодо товару - політного стеку FlashHobby F722 + ESC 80A 6-8s в кількості 15 шт. вартістю 5 900 грн. за 1 шт., а всього на суму 88 500 грн. зі строком оплати до 31.07.2025.
17.07.2025 позивачем на рахунок відповідача перераховано грошові кошти в сумі 88 500 грн. з призначенням платежу "оплата за товари згідно рахунку №65 від 17.07.2025", що підтверджується платіжною інструкцією №15458 від 17.07.2025.
29.07.2025 представником позивача з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну адресу фізичної особи-підприємця Вержановського О.О. ІНФОРМАЦІЯ_2 скеровано вимогу за вих.№29072025-10 від 29.07.2025 про повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 253 700 грн., зі змісту якої вбачається про нездійснення станом на 29.07.2025 поставки товару за оплаченими рахунками №64 від 16.07.2025 та №65 від 17.07.2025 та необхідність в 7-денний строк повернути на вказаний банківський рахунок грошових коштів, що утримуються без достатньої правової підстави.
Позивач стверджує, що на час розгляду справи судом товар - політні стеки FlashHobby F722 + ESC 80A 6-8s в кількості 43 шт. на загальну суму 253 700 грн. відповідачем не передано. Доказів зворотного матеріали судової справи не містять.
Інших доказів, що стосуються предмета спору, матеріали справи не містять.
Дослідивши обставини справи та оцінивши надані докази по суті спору, суд бере до уваги таке.
Згідно зі ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Своєю чергою суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас, зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити (близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц).
Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
У справі, що розглядається, предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 253 700 грн. як безпідставно збережених коштів на підставі положень ст.1212 ЦК України. Як слідує зі змісту позовної заяви, саме стягнення з відповідача грошових коштів як таких, що збережені останнім без достатньої правової підстави, позивач вважає ефективним способом захисту своїх прав.
Суд враховує, що загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Так, згідно з частинами 1-3 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1)збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Отже, аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань виникає за наявності трьох умов: 1) набуття або збереження майна боржником; 2) набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи - кредитора; 3) для набуття або збереження боржником майна кредитора відсутні жодні правові підстави - договір, інший правочин, закон, адміністративний акт або інші з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України. При цьому, відповідно до ст.1212 ЦК України третя з названих умов (відсутність правових підстав набуття майна) є спеціальною ознакою саме кондиційних правовідносин і є необхідною умовою для застосування наслідків безпідставного збагачення, визначених ст.ст.1212-1214 ЦК України. За таких обставин договірний характер правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).
Разом з тим, набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого ст.1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі №922/1830/20.
З огляду на наведене, у даній справі підлягають встановленню наявність чи відсутність правових підстав набуття чи збереження відповідачем спірних грошових коштів, а відтак наявність чи відсутність підстав стягнення з нього цих коштів на користь позивача відповідно до ст.1212 ЦК України.
Як стверджує позивач, між ним та фізичною особою-підприємцем Вержановським О.О. укладено договір поставки в усній формі.
За змістом ч.1, 2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникненні цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ст.205 ЦК України).
За п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Згідно ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.1, 2 ст.712 ЦК України).
Тлумачення наведених вище норм права дає підстави виснувати, що договір поставки товару за своєю правовою природою є двостороннім, консенсуальним, оплатним договором, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару кореспондує обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Сторонами договору поставки є суб'єкти підприємницької діяльності, а товар, який є предметом договору поставки, має передаватися у встановлений строк у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з побутовим (домашнім) використанням.
Судом встановлено, що договір у формі єдиного письмового документу сторонами не укладався.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається виставлення відповідачем позивачу 16.07.2025 рахунку-фактури №64 щодо товару - політного стеку FlashHobby F722 + ESC 80A 6-8s в кількості 28 шт. вартістю 5 900 грн. за 1 шт., а всього на суму 165 200 грн. зі строком оплати до 16.07.2025 та 17.07.2025 рахунку-фактури №65 щодо товару - політного стеку FlashHobby F722 + ESC 80A 6-8s в кількості 15 шт. вартістю 5 900 грн. за 1 шт., а всього на суму 88 500 грн. зі строком оплати до 31.07.2025.
17.07.2025 позивачем на рахунок відповідача двома платежами перераховано грошові кошти на загальну суму 253 700 грн., з яких: 165 200 грн. з призначенням платежу "оплата за товари згідно рахунку №64 від 16.07.2025", що підтверджується платіжною інструкцією №15317 від 17.07.2025 та 88 500 грн. з призначенням платежу "оплата за товари згідно рахунку №65 від 17.07.2025", що підтверджується платіжною інструкцією №15458 від 17.07.2025.
Відомостей про встановлення позивачем та відповідачем строків передачі товару матеріали справи не містять.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 вказав, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.
Суд звертає увагу, що правова природа договору не залежить від його назви стороною, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд надає правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
На суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18.
Суд звертає увагу, що виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Отже, суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, та, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 06.11.2019 у справі №905/2419/18 та від 13.02.2020 у справі №921/109/19.
З огляду на викладене, керуючись принципом верховенства права і принципом jura novit curia, суд вважає за необхідне надати належну правову кваліфікацію спірних відносин, що склались між сторонами, за результатами дослідження та оцінки усіх обставин справи.
Положеннями ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на вищенаведене, суд виходить з вільного волевиявлення та його відповідності внутрішній волі сторін, що спрямовані на настання певних наслідків.
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 ст.639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч.1, 2 ст.642 ЦК України).
Згідно вимог ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків, зокрема, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №910/1694/24).
Суд враховує, що погодження сторонами істотних умов договору: предмету (товару - політного стеку FlashHobby F722 + ESC 80A 6-8s в загальній кількості 43 шт.), ціни (5 900 грн. за 1 шт., а всього на суму 253 700 грн.) та строку оплати (до 16.07.2025 за товар в кількості 28 шт. на суму 165 200 грн. та до 31.07.2025 за товар в кількості 15 шт. на суму 88 500 грн.) шляхом виставлення рахунків-фактури щодо обумовленого товару та фактична оплата позивачем такого товару підтверджують досягнення сторонами домовленості в розумінні статті 626 ЦК України та здійснення акцепту пропозиції відповідача позивачем відповідно до статті 638 ЦК України.
Суд зазначає, що зміст рахунків-фактур №64 від 16.07.2025 та №65 від 17.07.2025 дає змогу встановити, що обидві сторони узгодили свої зобов'язання, зокрема щодо здійснення передачі товару у встановленій кількості та його оплати за встановленою ціною у встановлені строки. Виставлення відповідачем таких рахунків позивачу свідчить про те, що між сторонами існувало взаємне розуміння суті взятих на себе зобов'язань та необхідності їх виконання.
За таких обставин суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу, а сторони вчинили відповідний правочин у розумінні статей 202 та 205 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст.ст.663, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, позивач, як покупець, виконав свій обов'язок щодо оплати товару у повному обсязі у встановлені строки. Матеріалами справи стверджується перерахування позивачем грошових коштів на рахунок відповідача на загальну суму 253 700 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №15317 від 17.07.2025 на суму 165 200 грн. та №15458 від 17.07.2025 на суму 88500 грн.
Водночас, відповідачем, як продавцем, не виконано обов'язку з передачі товару у власність позивача. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.1 ст.665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно ч.1, 2 ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
29.07.2025 представником позивача з електронної пошти dshutys@streamtechno.org на електронну адресу фізичної особи-підприємця Вержановського О.О. ІНФОРМАЦІЯ_2 скеровано вимогу за вих.№29072025-10 від 29.07.2025 про повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 253 700 грн., зі змісту якої вбачається про нездійснення станом на 29.07.2025 поставки товару за оплаченими рахунками №64 від 16.07.2025 та №65 від 17.07.2025 та необхідність в 7-денний строк повернути на вказаний банківський рахунок грошових коштів, що утримуються без достатньої правової підстави.
Відповідачем не спростовано доводи позивача, не надано суду доказів на підтвердження передачі товару чи повернення позивачеві отриманих грошових коштів в сумі 253 700 грн., а також доказів, які б мали значення для іншого вирішення спору.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть, як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 15.06.2023 у справі №910/17401/21, від 22.08.2023 у справі №918/883/22 та від 16.04.2024 у справі №910/3649/23.
За встановлених судом у даній справі обставин, позивач скористався своїм правом на відмову від договору купівлі-продажу в односторонньому порядку, направивши відповідачеві вимогу за вих.№29072025-10 від 29.07.2025.
Частинами 2, 3 статті 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Відтак, станом на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі правовідносини сторін за вказаним договором вважаються такими, що припинилися.
За приписами ч.4 ст.653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 у справі №916/667/18 виснувала, що частину 4 статті 653 ЦК України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто, якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. Якщо ж зобов'язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 Цивільного кодексу України).
Тлумачення норм ч.3 ст.651, ч.4 ст.653, п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України свідчить про те, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти), і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №686/1727/20 та від 13.04.2023 у справі №910/13367/19 (910/13951/21).
Таким чином, оскільки грошові кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за договором, що припинений в односторонньому порядку, тобто підстава, на якій відповідач набув спірну суму коштів, згодом відпала у зв'язку з відмовою позивача від договору, відповідна відсутність між сторонами у зв'язку із цим договірного характеру у спірних правовідносинах передбачає можливість застосування до них положень ст.1212 ЦК України.
Суд враховує, що відсутність дій відповідача щодо передачі товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" (п.43), від 09.12.2013 у справі "Агрокомплекс проти України" (п.166)).
З огляду на те, що фактична передача товару між відповідачем та позивачем не відбулася, а вимогу позивача про повернення отриманих коштів відповідач залишив без задоволення, при цьому відповідач не надав належних доказів на підтвердження виконання зобов'язання з передачі товару позивачу, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 253 700 грн. отриманих коштів, які на час звернення позивача до суду, за встановлених судом обставин перебувають у відповідача без достатньої правової підстави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом кожному учаснику справи була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цього учасника в суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
За змістом частин 1-3 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Отже, беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з фізичної особи-підприємця Вержановського Олега Олеговича на користь ТОВ "Стрим Техно" 253 700 грн. як таких, що зберігаються (утримуються) відповідачем без достатньої правової підстави.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами, судом зазначається таке.
Згідно ст.ст.123, 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 20, 24, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Вержановського Олега Олеговича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрим Техно" (04123, м. Київ, вул. Світлицького, 35, 66/3, код ЄДРПОУ 43486570) грошові кошти в сумі 253 700 (двісті п'ятдесят три тисячі сімсот) гривень та 3044 (три тисячі сорок чотири) гривні 40 копійок витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Господарського суду Хмельницької області подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (лише вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22.12.2025.
Суддя О.І. Шевчук