8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" грудня 2025 р. Справа № 922/4061/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (адреса: 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ: 31557119)
до Фізичної особи-підприємця Дуденко Тетяни Володимирівни (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )
про стягнення 252271,00 грн.
без виклику учасників справи
Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Дуденко Тетяни Володимирівни (далі - відповідач) 252271,00 грн, з яких:
177493,06 грн - заборгованості за постачання теплової енергії на підставі договору про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 за період лютий 2013 - листопад 2021;
74777,94 грн - заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з грудня 2021 по квітень 2023.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 та індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.12.2021 щодо повної оплати наданих позивачем послуг.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.11.2025 відкрито провадження у справі № 922/4061/25; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на позов.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами електронного зв'язку (до електронних кабінетів в системі “Електронний суд») направлено копію ухвали від 18.11.2025 про відкриття провадження у справі. Про зазначене свідчать залучені до матеріалів справи довідки про доставку електронного листа від 19.11.2025 (а. с. 142-143).
Згідно з вимогами п. п. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення, зокрема є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи, а останні в розумінні ст. 120, 242 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 28251 від 04.12.2025), в якому просить суд застосувати строк позовної давності у справі № 922/4061/25 та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги відповідач обґрунтовує з посиланням на те, що за договором № 1951 визначені два об'єкти, кожний з яких має власний особистий рахунок, розрахунки і нарахування по яких проводились окремо, й рахунки по них виставлялись також окремо, то й заборгованість має встановлюватись по кожному об'єкту окремо, а не в цілому. І цього позивачем окремо за кожною адресою не зроблено, що доводить хибність його розрахунків.
Відповідач вказує, що позивач не наводить жодних підтверджених будь якими доказами пояснень - яким чином і за якою формулою відбувається нарахування заборгованості за адресою: вул. Університетська, 9., а з наданого ним розрахунку заборгованості не зрозуміло скільки й за який саме об'єкт в кожному місяці було сплачено коштів, як вони рознесені позивачем, і який, за їх розрахунками, існує залишок.
Відповідач зазначає, що позивачем в додатках до позовної заяви надана таблиця розрахунку заборгованості з 12.2021 по 2023 з вказівкою, що за це період борг не був сплачений, натомість відповідач надає до суду підтвердження про сплату платежів за цей період, та відповідно стверджує що за цей період заборгованість в нього відсутня.
Також відповідач вважає, що позивачем при зверненні до суду пропущено строк позовної давності, і відповідач при цьому наполягає на застосуванні наслідків такого пропуску позовної давності.
Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 28682 від 09.12.2025) в якій наполягає на задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що до 01.12.2021 правовідносини між Сторонами щодо постачання та споживання теплової енергії регулювалися договором про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002; що відповідач здійснював часткову оплату заборгованості за цим договором, що було враховано позивачем, але станом на подання позовної заяви, у відповідача обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію; що перебіг позовної давності переривався на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким було внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та ін.
Відповідач надав суду заперечення (вх. № 29195 від 15.12.2025), в яких наполягає на відмові у задоволенні позову повністю. Відповідач зазначає, що об'єкти теплопостачання, щодо яких виник спір про стягнення боргу за надані послуги, мають різні особові рахунки: вул. Університетська, 9: - особовий рахунок 17300-6835-5, вул. Мироносицька, 45: - особовий рахунок 17400-4978-0, нарахування по яких позивачем проводилось різними способами, нараховування проходили окремо й обліковувались об'єкти також окремо. При цьому, відповідач вказує, що оплату наданих послуг ним завжди здійснювалася з вказівкою у призначенні платежу періоду за який здійснювався платіж, особистого рахунку та адреси об'єкту. При цьому, відповідач вважає що позивачем також не надано жодного доказу, який би підтверджував факт визнання відповідачем боргу.
Окремо відповідач звертає увагу суду, що при підготовці заперечень ним було встановлено, що позивачем, в якості доказів до позовної заяви, долучено Додаткову угоду від 24.01.2020 до договору на постачання теплової енергії від 01.12.2002 №1951 на яку, при цьому, ані в самій позовній заяві, ані у відповіді на відзив позивач не посилається. Відповідач наголошує, що Відповідач не має до цього «документу» жодного відношення, бачить його вперше і ніколи його підписував.
Крім того, відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 29196 від 15.12.2025), в якому просить суд призначити у справі № 922/4061/25 почеркознавчу судово-експертизу, на вирішення якої поставити запитання:
- чи виконаний підпис у додатковій угоді «до договору на постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002» від 24.01.2020 між КП «Харківські теплові мережі» та ФОП Дуденко Т.В., який знаходиться у графі «Споживач» та ліворуч від тексту «Т. В. Дуденко» Дуденко Тетяною Володимирівною чи іншою особою?;
- витребувати у КП "Харківські теплові мережі" для проведення експертизи оригінал додаткової угоди до договору на постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 від 24.01.2020 між КП «Харківські теплові мережі» та ФОП Дуденко Т. В.
Подане клопотання обґрунтовано з посиланням на те, що позивачем в якості доказів до позовної заяви долучено додаткову угоду до договору на постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002, від 24.01.2020 між КП «Харківські теплові мережі» та ФОП Дуденко Т. В., на яку ні в позовній заяві, ні в відзиві позивач не посилається. Відповідач побачив цю додаткову угоду вперше та її не підписував.
Розглянувши зазначене клопотання суд зазначає наступне.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
На підставі ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
З матеріалів справи вбачається що у даному випадку додаткова угода до договору на постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 від 24.01.2020 між КП «Харківські теплові мережі» та ФОП Дуденко Т. В., судову експертизу стосовно якої відповідач просить призначити суд, не має доказового значення, оскільки позивач ні в позовній заяві ні у відповіді на відзив не посилається на неї як на доказ.
Окрім того, дійсність або недійсність додаткової угоди до договору на постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 від 24.01.2020 між КП «Харківські теплові мережі» та ФОП Дуденко Т. В. не є предметом позову в межах даної справи.
На підставі викладеного в задоволенні клопотання відповідача (вх. № 29196 від 15.12.2025) про призначення експертизи слід відмовити.
Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Як свідчать матеріали справи, відповідачу на праві власності належать наступні об'єкти нерухомого майна в місті Харкові:
- вул. Університетська, 9: нежитлове приміщення 1-го поверху №1-5 № 6 в літ. А5 відповідно до договору купівлі-продажу № 5956 від 25.06.2002 (далі по тексту - вул. Університетська, 9)
- вул. Мироносицька, 45: нежитлове приміщення № 1-1-:-1-10 в літ. А2 відповідно до договору купівлі-продажу від 18.08.2007 (далі по текст - 2002 (далі по тексту - вул. Мироносицька, 45).
01.12.2002 між позивачем, як енергопостачальною організацією, та відповідачем, як споживачем, укладено тимчасовий договір про постачання теплової енергії № 1951 (далі за текстом - договір; а. с. 95-97), за умовами якого позивач, як енергопостачальна організація, зобов'язався постачати відповідачеві, як споживачеві, теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 2.1. договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби:
- опалення та вентиляцію - в опалювальний період;
- гаряче водопостачання - протягом року;
- технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою;
- кондиціювання повітря - по мірі необхідності.
Відповідно до п. 6.2 договору розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 3-х примірниках) на відпуск-получення теплової енергії.
Згідно з п. п. 6.3-6.6 договору споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що є і заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.
Якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку:
- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця;
- у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.
Споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових мереж енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше, як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.
При несплаті споживачем, за отриману теплову енергію, в указаний термін відпуск теплової енергії споживачу здійснюється на умовах товарного кредиту. Відсоток за товарний кредит встановлюється в розмірі 1,5 облікової ставки НБУ.
Згідно з п. п. 10.1, 10.3-10.4 договору останній набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2002 року. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгований на кожний наступний рік, якщо за місць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.
Матеріали справи не містять доказів заявлення будь-якою зі сторін про припинення дії договору, а тому суд приходить до висновку, що зазначений договір діяв також протягом лютого 2013 - листопада 2021.
Об'єкт, в який позивач здійснював постачання теплової енергії, зазначені у Додатку № 4 до Договору - вул. Університетська, будинок 9 та вул. Мироносицька, будинок 45 (нарахування здійснювалися по лютий 2020 року включно).
Як свідчать матеріали справи, в період опалювальних сезонів 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020 та 2020-2021, які розпочато та завершено на підставі розпоряджень Харківського міського голови, позивач згідно з умовами укладеного з відповідачем договору здійснював постачання теплової енергії до нежитлових приміщень останнього, зокрема, протягом лютого 2013 - листопада 2021. Про вказані обставини свідчать залучені до матеріалів справи акти підключення/відключення споживача, відомості обліку споживання теплової енергії на опалення, складені протягом вказаних опалювальних сезонів.
Крім того, факт постачання теплової енергії до будинків по вул. Університетська № 9 та вул. Мироносицька № 45, в яких відповідач має на праві власності нежитлові приміщення, підтверджується відомостями обліку спожитої теплової енергії на тепловому пункті за відповідними адресами, актами огляду вузла теплової енергії по опаленню та ГВП за відповідними адресами, які складалися працівниками підприємства позивача протягом 2012-2021 роки. Обсяги надання послуг відображені в наданих позивачем розрахунках нарахувань по споживачу ФОП Дуденко Т. В. (а. с. 105-124), з якого можливо встановити теплове навантаження, кількість годин подання опалення, розмір, вид, період здійснених нарахувань, тощо.
Окрім того, матеріали справи не містять будь-яких заперечень від відповідача стосовно як факту постачання теплової енергії так і якості надання послуг протягом вказаного періоду.
В 2020 році теплопостачання об'єкту вул. Мироносицька, 45 було припинено що підтверджується актом обстеження системи теплоспоживання об'єкту від 16 березня 2021 року. За результатами обстеження було встановлено, що «опалювальні прилади та підводи до них в приміщенні відсутні. Трубопроводи внутрішньобудинкової системи опалення за ізольовані». Також в акті зазначено, що при обстежені, провідному інженеру був наданий проект автономного опалення приміщення й інженером було підтверджено, що в приміщеннях встановлено електрообладнання.
З метою оплати наданих послуг теплопостачання позивач у період опалювальних сезонів 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020 та 2020-2021 направляв на адресу відповідача відповідні рахунки-фактури та акти звіряння (а. с. 30-35).
Проте, заборгованість за спожиту теплову енергію протягом опалювальних сезонів відповідач сплачував лише частково, у зв'язку з чим, у нього перед позивачем утворилася заборгованість в загальній сумі 177493,06 грн за період надання послуг з лютого 2013 по листопад 2021.
Заборгованість за спожиту відповідачем теплову енергію за договором обліковується за об'єднаним особовим рахунком відповідача (17300-6835) і за кожний розрахунковий період (календарний місяць) відображується у бухгалтерському обліку підприємства позивача.
При зверненні до суду з позовом у даній справі позивачем заявлено до стягнення вказану вище суму заборгованості.
Крім того, згідно з ст. 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором складається з:
- плати за послуги, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначено відповідно до законодавства;
- плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.
На підставі ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1023), на офіційному сайті КП “Харківські теплові мережі» www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет 31.10.2021 було розміщено Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - індивідуальний договір).
Оскільки, нежитлове приміщення за адресою: м. Харків, вул. Університетська, буд. 9, розташоване в житловому будинку, починаючи з 01.12.2021 надання послуги з постачання теплової енергії відповідачу за цією адресою здійснюється на підставі Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії.
Відповідно до положень п. 51 індивідуального договору, цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності.
Відповідно до п. 4 індивідуального договору, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Таким чином, факт отримання відповідачем послуги з постачання теплової енергії у опалювальний період 2021-2022, 2022-2023 - є фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору).
У даному випадку, такий факт підтверджується актами про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону 2021-2022, 2022-2023 р. р.
Крім того, факт постачання теплової енергії до будинку по вул. Університетська № 9, в якому відповідач має на праві власності нежитлові приміщення, підтверджується відомостями обліку спожитої теплової енергії на тепловому пункті за відповідними адресами, актами огляду вузла теплової енергії по опаленню та ГВП за відповідними адресами, які складалися працівниками підприємства позивача протягом 2021-2023 років. Обсяги надання послуг відображені в наданих позивачем розрахунках нарахувань по споживачу ФОП Дуденко Т. В. (а. с. 105-124), з якого можливо встановити теплове навантаження, кількості годин подання опалення, розмір, вид, період здійснених нарахувань, тощо.
Окрім того, матеріали справи не містять будь-яких заперечень від відповідача стосовно як факту постачання теплової енергії так і якості надання послуг протягом вказаного періоду.
Відповідно до п. 5 індивідуального договору, виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Відповідно до п. 32.5 індивідуального договору, плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Згідно з п. 33 5 індивідуального договору передбачено, що виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Відповідно до п. 34 індивідуального договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Відповідно п. 30 індивідуального договору, споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, плати за абонентське обслуговування.
Матеріалами справи підтверджується факт належного виконання позивачем умов індивідуального договору щодо постачання теплової енергії до будинку за адресою вул. Університетська, № 9. Зокрема, про зазначені обставини свідчать акти про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону 2021-2022, 2022-2023 р. р., відомості обліку споживання теплової енергії за адресою м. Харків, вул. Університетська, буд. 9.
Як зазначає позивач, станом на 17.11.2025 заборгованість відповідача за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії складає 74777,94 грн. Ця заборгованість утворилась за період з 01.12.2021 по 30.04.2023. Відповідачу направлялись акти та рахунки-фактури на оплату послуг за індивідуальним договором, однак, заборгованість залишається не сплаченою.
Обставини щодо стягнення цієї заборгованості за індивідуальним договором також стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Разом з тим, відповідач в процесі розгляду даної справи факт наявності заборгованості за договором № 1951 від 01.12.2002 та індивідуальним договором не визнає, та, зокрема, зазначає що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі пропустив строк позовної давності на наслідках спливу якого відповідач і наполягає.
Також відповідач зазначає, що він в повному обсязі сплатив існуючу заборгованість за період з грудня 2021 по 2023 рік, платіжними інструкціями про сплату боргу № 509 від 20.11.2023 на суму 922,92 грн., № 530 від 03.12.2023 на суму 10000 грн., № 540 від 08.01.2024 на суму 10000 грн., № 601 від 06.03.2024 на суму 10000 грн., № 494 на суму 1646,28 грн., № 495 від 18.10.2023 на суму 10000 грн., № 507 від 03.11.2023 на суму 10000 грн., № 510 від 20.11.2023 на суму 6036,18 грн., № 562 від 04.02.2024 на суму 12510 грн.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
За змістом ст. 20 цього ж закону, до обов'язків споживача належить, зокрема, оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до визначень термінів, які містяться в ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Частиною 4 ст. 19 та ст. 24 вказаного Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.
Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), відповідно до п. 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.
Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до абз. 6 п. 40 Правил користування тепловою енергією, до обов'язків споживача теплової енергії, зокрема, належить вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
За приписами п. 37 Правил надання послуги з постачання теплової енергії споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору.
Крім того, згідно з п. 35 Правил надання послуги з постачання теплової енергії розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором.
З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що споживачі зобов'язані оплатити послуги, якщо вони фактично користувалися ними у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У даному випадку, як зазначалось, відповідачу на праві власності належать наступні об'єкти нерухомого майна в місті Харкові:
- вул. Університетська, 9: нежитлове приміщення 1-го поверху №1-5 № 6 в літ. А5 відповідно до договору купівлі-продажу № 5956 від 25.06.2002;
- вул. Мироносицька, 45: нежитлове приміщення № 1-1-:-1-10 в літ. А2 відповідно до договору купівлі-продажу від 18.08.2007 (далі по текст - 2002;
Разом з тим, зазначені нежитлові приміщення розташовані в будинку з централізованою системою опалення, теплопостачання якого здійснює позивач. Система опалення зазначених приміщень є невід'ємною частиною централізованої системи опалення будинку в цілому.
Щодо заборгованості за тимчасовим договором про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002
Як вже зазначалося, протягом лютого 2013 - листопада 2021 постачання теплової енергії відповідачу здійснювалося позивачем на підставі тимчасового договору про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002.
Про факт постачання теплоенергії до наведених будинків свідчать залучені до матеріалів справи акти підключення/відключення споживача в період опалювальних сезонів 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020 та 2020-2021.
Крім того, факт постачання теплової енергії підтверджується відомостями обліку спожитої теплової енергії на тепловому пункті за відповідними адресами, актами огляду вузла теплової енергії по опаленню та ГВП за відповідними адресами, які складалися працівниками підприємства позивача протягом 2012-2021 роки. Обсяги надання послуг відображені в наданих позивачем розрахунках нарахувань по споживачу ФОП Дуденко Т. В. (а. с. 105-124), з якого можливо встановити теплове навантаження, кількості годин подання опалення, розмір, вид, період здійснених нарахувань, тощо. Окрім того, матеріали справи не містять будь-яких заперечень від відповідача стосовно як факту постачання теплової енергії так і якості надання послуг протягом вказаного періоду.
В 2020 році теплопостачання об'єкту вул. Мироносицька, 45 було припинено що підтверджується актом обстеження системи теплоспоживання об'єкту від 16 березня 2021 року.
З метою оплати наданих послуг теплопостачання позивач у період опалювальних сезонів 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020 та 2020-2021 направляв на адресу відповідача відповідні рахунки-фактури та акти звіряння (а. с. 30-35).
Проте, як зазначає позивач, заборгованість за спожиту теплову енергію протягом опалювальних сезонів відповідач сплачував лише частково, у зв'язку з чим, у нього перед позивачем існує заборгованість в загальній сумі 177493,06 грн за період надання послуг з лютого 2013 по листопад 2021. Заборгованість за спожиту відповідачем теплову енергію за договором обліковується за об'єднаним особовим рахунком відповідача (17300-6835) і за кожний розрахунковий період (календарний місяць) відображується у бухгалтерському обліку підприємства позивача.
Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати цієї заборгованості за тимчасовим договором про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 доводи позивача про її існування в зазначеній вище сумі та необхідність її оплати суд визнає обґрунтованими.
Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про пропуск позивачем при зверненні до суду строку позовної давності та необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків її спливу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 1 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
В Україні строки позовної давності були продовжені (зупинені):
- з 02.04.2020 по 30.06.2023 на підставі п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно з якою було передбачено, що Під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину;
- з 17.03.2022 по 29.01.2024 на підставі п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, в редакції, яка діяла до 29.01.2024, та якою було передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії. Цей розділ ЦК було доповнено п. 19 на підставі із Закону України від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»;
- з 30.01.2024 по 03.09.2025 на підставі п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції, що діяла з 30.01.2024 на підставі Закону від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», та яка передбачала що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений ЦКУ, зупиняється на строк дії такого стану.
Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон №4434), який передбачає виключення з ЦК України пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.
Разом з тим, строк позовної давності який вже сплинув до 02.04.2020 не може вважатися таким, що був продовжений (зупинений) на підставі вищенаведених положень чинного законодавства України.
Це може стосуватися зобов'язань, строк виконання яких сплинув до 02.04.2017 (за умови якщо особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права станом на вказану дату) оскільки за ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.
В даному випадку, п. 5.1. тимчасового договору про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 передбачено, що облік споживання теплової енергії проводиться розрахунковим способом.
Відповідно до п. п. 6.3-6.6 наведеного договору, споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що є і заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.
Споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових мереж енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше, як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.
З огляду на викладене, за зобов'язаннями березня 2017 року оплата мала бути здійснена відповідачем в квітні в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату (тим більше що доказів внесення відповідачем попередньої оплати за вказаний місяць матеріали справи не містять).
Щодо зобов'язань про сплату послуг за період лютий 2013 року - лютий 2017 року на суму 72646,35 грн. станом на 02.04.2020 строк позовної давності є таким що сплинув, а відповідно такий строк не міг бути продовжений (зупинений) на підставі вищенаведених вище положень чинного законодавства.
При цьому суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що вносячи відповідну оплату протягом дії договору про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 відповідач вчиняв дії які свідчать про визнання ним боргу, тобто на підставі частини 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності щодо зобов'язань за цим договором переривався.
З цього приводу суд зазначає, що ст. 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України також передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Однак, позивачем до позовної заяви не надано будь-яких належних та допустимих доказів внесення відповідачем оплати за наведеним договором, зокрема платіжних документів або виписок з банківських рахунків які в передбаченому Законом порядку можуть підтвердити зазначені обставини. Виписка по особовому рахунку 17300-6835 в цьому контексті не є належним та допустимим доказом цих обставин. До того ж, дана виписка складена односторонньо відповідальною особою підприємства позивача, в ній відображено можливі оплати відповідачем боргу в певних місяцях, однак у випадку дійсного внесення відповідачем такої оплати відповідач теоретично міг в призначеннях платежу вказувати за який саме період ним здійснювалася оплата та відповідно не міг вважатися таким, що визнав борг попередніх періодів. Проте, за відсутності платіжних документів або виписок з банківських рахунків достовірно встановити ці обставини не вбачається можливим.
Зазначене ж в свою чергу свідчить про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов'язку, зокрема за зобов'язаннями по договору про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 за період з лютого 2013 р. по лютий 2017 р.
Відповідно до ч .ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин вимоги позивача про стягнення 72646,35 грн. заборгованості по договору про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 за період з лютого 2013 р. по лютий 2017 р. не підлягають задоволенню в зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Разом з тим, оскільки відповідач не надав суду доказів сплати решти боргу за договором, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення позову в даній частині вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 104 846,71 грн. боргу за наведеним договором.
Щодо позову в частині стягнення боргу за індивідуальним договором.
Згідно з ч. 1-2 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Згідно з ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Як вже зазначалося, на підставі ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1023), на офіційному сайті КП “Харківські теплові мережі» www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет 31.10.2021 було розміщено Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - індивідуальний договір).
Факт споживання відповідачем наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії у опалювальний період 2021-2022, 2022-2023 засвідчує факт приєднання відповідача до умов індивідуального договору (акцептування договору), оскільки саме такий спосіб приєднання до умов договору (які є публічними та розміщенні на загальнодоступному ресурсі (сайті позивача в мережі інтернет) передбачений умовами цього договору.
Разом з тим, факт постачання позивачем теплової енергії в житловий будинок за адресою: м. Харків, вул. Університетська, буд. 9, в якому розташовані нежитлові приміщення та які належать відповідачу, підтверджується актами на включення та відключення опалення, які, в свою чергу, підписані та скріплені печатками повноважних представників позивача та балансоутримувача будинку. Обсяг спожитої теплової енергії зафіксовано в відомостях обліку споживання теплової енергії та відповідають відомостям з тепло лічильника що розміщений в будинку за цією адресою.
Таким чином, позивачем належним чином доведено факт споживання відповідачем теплової енергії за період грудень 2021 - квітень 2023 та обсяги такого споживання.
Суд наголошує, що за приписами п. 31 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а для багатоквартирних будинків, обладнаних системою автономного теплопостачання, як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії.
Плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства (п. 32 Правил надання послуги з постачання теплової енергії).
Відповідно до п. 32 індивідуального договору, плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Пунктом 30 індивідуального договору визначено, що споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, плати за абонентське обслуговування.
На підставі зазначеного позивачем здійснено розрахунок, відповідно до якого за відповідачем обліковується заборгованість за індивідуальним договором в загальній сумі 74777,94 грн яка виникла за період грудень 2021 - квітень 2023.
З метою оплати наданих послуг з теплопостачання та на виконання умов індивідуального договору позивачем направлялися відповідачу відповідні рахунки-фактури, які однак, за твердженням позивача, в повному обсязі не були оплачені та заборгованість за індивідуальним договором складає наведену вище суму.
Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач частково оплатив надані позивачем послуги з теплопостачання за індивідуальним договором, а саме платіжними інструкціями про сплату боргу № 530 від 03.12.2023 на суму 10000 грн., № 540 від 08.01.2024 на суму 10000 грн., № 601 від 06.03.2024 на суму 10000 грн., № 495 від 18.10.2023 на суму 10000 грн., № 507 від 03.11.2023 на суму 10000 грн., № 510 від 20.11.2023 на суму 6036,18 грн., № 562 від 04.02.2024 на суму 12510 грн., всього на загальну суму 68 546,18 грн.
Суд констатує, що всі наведені платіжні інструкції містять посилання про сплачу боргу саме за теплопостачання за конкретний період який входить до загального періоду за який позивач просить стягнути існуючий борг.
З цього приводу суд враховує, що п. 36 Індивідуального договору передбачено, що під час здійснення оплати споживач зобов'язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів).
Пунктом 37 Індивідуального договору передбачено, що у разі коли споживач вніс плату виконавцю за розрахунковий період не в повному обсязі або більшому, ніж зазначено в рахунку, обсязі, виконавець здійснює зарахування коштів згідно з призначенням платежу.
При цьому суд не приймає в якості належного та допустимого доказу оплати послуг теплопостачання надану відповідачем платіжну інструкцію № 509 від 20.11.2023 на суму 922,92 грн., оскільки в призначенні платежу в даній платіжній інструкції зазначено «абонплата та обслуговування ВБС». Таким чином, оплата відповідачем здійснена не за послуги теплопостачання.
Щодо посилань відповідача, зокрема у відзиві на позов, про сплату боргу також за платіжною інструкцією № 494 на суму 1646,28 грн. суд вважає такі доводи не доведеними належними доказами, оскільки відповідач не надав суду доказів існування платіжної інструкції № 494 на суму 1646,28 грн. (цей документ відповідачем не було додано ні до відзиву ні до заперечень).
Суд також враховує, що платіжна інструкція № 562 від 04.02.2024 на суму 12510 грн. в графі призначення платежу хоча і містять посилання про сплату не тільки послуг теплопостачання а і абонплати та послуг з обслуговування ВБС, однак оскільки матеріали справи не містять та позивачем суду не надано доказів зарахування коштів в відповідних сумах в рахунок послуг інших ніж за послуги теплопостачання за індивідуальним договором (а суду при цьому не надано доказів наявності у відповідача невиконаного зобов'язання щодо сплати вказаних послуг, а також відповідного розрахунку за яким здійснюється нарахування, що в свою чергу унеможливлює розділення платежу судом), і станом на дату проведення оплати у відповідача вже існував борг зі сплати послуг теплопостачання, суд вважає що даний платіж має бути віднесений саме в рахунок послуг теплопостачання, як на цьому наполягає відповідач, зокрема у відзиві на позов.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок заборгованості за послугу з постачання теплової енергії по споживачу ФОП Дуденко Т.В. О/Р 17301-6835, всі здійснені відповідачем оплати безпідставно не були враховані позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості за індивідуальним договором.
За таких обставин, позов в частині стягнення 68546,18 заборгованості за послуги теплопостачання за індивідуальним договором не підлягає задоволенню в зв'язку з безпідставністю нарахування позивачем цього боргу до стягнення.
Разом з тим, оскільки відповідач не надав суду доказів сплати решти боргу за послуги теплопостачання за індивідуальним договором, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення позову в даній частині вимог та стягнення цього боргу з відповідача на користь позивача 6231,76 грн. заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з грудня 2021 по квітень 2023
При прийнятті даного рішення суд також зазначає наступне.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
У наведеній справі Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Крім того, з урахуванням вимог ст. ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 3027,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 130, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Дуденко Тетяни Володимирівни (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (адреса: 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ: 31557119; за реквізитами: на р/р НОМЕР_2 в Філії Харківського обласного управління АТ “Ощадбанк», МВФ 351823, код ЄДРПОУ 31557119):
104846,71 грн. - заборгованості за постачання теплової енергії на підставі договору про постачання теплової енергії № 1951 від 01.12.2002 за період лютий 2013 - листопад 2021;
6231,76 грн - заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з грудня 2021 по квітень 2023;
1332,94 грн - витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
СуддяО.І. Байбак