65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"19" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/714/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Рога Н.В., розглянув клопотання Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. ( вх.№2-1917/25 від 09.12.2025р.) про ухвалення додаткового рішення у справі №916/714/25
За позовом: Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. (Румунія, м Констанца, Жудец (повіт), вул. Сармізегетуза, № 52, електронна пошта: office@phoenix-shipping.ro (Str. Sarmisegetuza, Nr. 52, Judetul Constanta, Romania)
До відповідачів: STL Marine Bulgaria Ltd (9009, Болгарія, Варна, район Младост, вул. Академіка Андрія Сахарова, 15, корп. A, кв. 19, електронна пошта tender.iecc@gmail.com)
про стягнення
Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Unika Logistic, STL Marine Bulgaria Ltd про стягнення заборгованості у розмірі 9 017,25 євро.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.12.2025р. позовну заяву Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. задоволено. Стягнуто з STL Marine Bulgaria Ltd на користь Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. заборгованість у розмірі 9 017,25 євро та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 724 грн
09 грудня 2025р. до суду від Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. надійшла заява (вх.№2-1917/25) про ухвалення додаткового рішення та стягнення з STL Marine Bulgaria Ltd витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 євро, оплату послуг перекладача у розмірі 47 955 грн.
В обгрунтування заяви позивач посилається на наявність договору №09/01/2025 про надання правової допомоги від 09.01.2025р., детального опису послуг, наданих адвокатом Бобрик О.А. за цим договором у справі №916/714/25.
Згідно ч.3 ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Враховуючи зазначені положення законодавства, заява Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. про ухвалення додаткового рішення розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Розглянув матеріали справи, клопотання Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
У силу положень п. 12 ч.3 ст. 12 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно із положеннями ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами першою, другою ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України в числі питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.
Зокрема, відповідно до положень ч.4 ст. 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.
Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Верховний Суд у додаткових постановах від 17.12.2021р. у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20), від 06.12.2023р. у справі №905/493/22, від 01.11.2023р. у справі №911/1340/22 зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 03.02.2024р. у справі №910/9714/22 зазначено, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Положення ст.ст. 124, 126, 129 ГПК України у сукупності з положеннями ст. 221 ГПК України дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення.
За приписами ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Суд вважає за необхідне зауважити, що першою заявою по суті спору, поданою Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. є позовна заява, що надійшла до Господарського суду Одеської області 26.02.2025р., у якій позивачем у прохальній частині не зазначено предмет спору та не наведено попередній (орієнтовний ) розрахунок суми судових витрат, у зв'язку із чим ухвалою суду від 03.03.2025р. позовну заяву було залишено без руху.
04 березня 2025р. до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог у якій позивач виклав прохальну частину позовної заяви з урахуванням предмету спору (стягнення заборгованості у розмірі 9017,25 євро). Проте, у заяві не наведено інформації щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно ч.2 ст.124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Але, у постановах від 8 квітня 2021 року у справі №161/20630/18, від 12 жовтня 2022 року у справі №725/42/21,від 31 березня 2021 року у справі №916/2087/18, від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі №922/2167/19 Верховний Суд підтвердив, що неподання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодуванні. У суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні витрат.
Верховний Суд зазначив, що застосування положень ст. 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, адже відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу є порушенням принципу змагальності, оскільки це є проявом надмірного формалізму.
При цьому, Верховний Суд не раз звертався до рішень ЄСПЛ і зазначав, що надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії»).
Надмірний формалізм, на відміну від процесуального формалізму, передбачає механічне дотримання норм процесуального права, не враховуючи доцільності цього і з огляду на конкретні обставини справи (Сакара Н.Ю. Феномен формалізму в цивільному судочинстві. Проблеми законності. 2018. Вип. 143).
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути заяву Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат (вх.№2-1917/25 від 09.12.2025р. ) по суті.
Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 р. у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21). Вказана позиція застосована також у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024р. у справі №910/9714/22, додатковій постанові Верховного Суду від 03.04.2024р. у справі №910/12005/22).
Положення ч.8 ст.129 ГПК підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
Заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.
З матеріалів справи убачається, що 28.10.2025р. до суду від Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. надійшло клопотання (вх.№34053/25 ) про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 грн, витрат на оплату послуг перекладача у розмірі 47 955 грн та витрат по сплаті судового збору у розмірі 4 724 грн.
Крім того, 09.12.2025р. до суду від Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з STL Marine Bulgaria Ltd витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 грн, витрат на оплату послуг перекладача у розмірі 47 955 грн.
У ст.126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що згідно з п. 12 ч.3 ст.2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).
За змістом ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст.903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у ч.2 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ;(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 р. у справі № 910/4201/19, від 02.02.2023р. у справі №915/606/21.
Суд зазначає, що представником позивача у справі №916/714/25 був адвокат Бобрик Олексій Артурович на підставі ордеру серії ВН №1462811 від 21.01.2025р., що був складений адвокатом на підставі договору про надання правничої допомоги №09/01/2025 від 09.01.2025р.
За матеріалами справи, до клопотання про стягнення судових витрат (вх.№34053/25 від 28.10.2025р.) позивачем було надано копію договору про надання правничої допомоги №09/01/2025 від 09.01.2025р., укладеного між адвокатом Бобрик О.А. та Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. (Клієнт), авансового рахунку за послуги №09/01/2025 від 09.01.2025р., додаткової угоди №1 від 19.02.2025р. до договору про надання правничої допомоги №09/01/2025 від 09.01.2025р., авансового рахунку за послуги №21/02/2025 від 21.02.2025р., банківських виписок, рахунку за послуги №08/10/2025 від 08.10.2025р., квитанцій до прибуткових касових ордерів.
Судом встановлено, що згідно п.1.1 договору про надання правничої допомоги №09/01/2025 від 09.01.2025р., укладеного між адвокатом Бобрик О.А. та Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. (Клієнт), предметом даного договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту на території України у справі, пов'язаної з арештом т/х STL FORTIS ( ІМО - 9109811).
Розмір гонорару дорівнює 2 500 євро, який сплачується авансом. ( п.5.1 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань. ( п.7.1 договору).
Додатковою угодою №1 від 19.02.2025р. до договору про надання правничої допомоги №09/01/2025 від 09.01.2025р. сторони домовилися додати наступні положення до договору: п.1.2 такого змісту «Предметом даного договору є також надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту на території України, пов'язані зі стягненням у судовому порядку з судновласника т/х STL FORTIS ( ІМО - 9109811) заборгованості перед Клієнтом, яка виникла внаслідок суднозаходу цього судна у порт Констанца, Румунія, у період 23.09.2024р. - 26.09.2024р.» та п.5.2 такого змісту: «Розмір гонорару за надання послуг, вказаних у п.1.2 договору дорівнює 3 000 грн».
До заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем також надано детальний опис послуг, наданих адвокатом Бобрик О.А. за договором про надання правничої допомоги №09/01/2025 від 09.01.2025р. у справі №916/714/25 із зазначенням опису наданих послуг, дати надання послуги та затраченого часу.
Зазначений детальний опис є одностороннім документом, складеним адвокатом Бобрик О.А.
Отже, позивач не надав до суду акту приймання-передачі наданих послуг, а саме послуг з надання правничої допомоги у справі №916/714/25, що є порушенням визначеного порядку та підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат у розмірі 47 955 грн за оплату послуг перекладача, суд зазначає наступне.
Дійсно, відповідно до п.2 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із залученням перекладачів.
З клопотання позивача ( вх.№34053/25 від 28.10.2025р.) вбачається, що до витрат, пов'язаних із залученням перекладача, позивач включив витрати на переклад документів з англійської та румунської мов на Українську (переклад додатків до позовної заяви) на суму 9 355 грн ; витрати на переклад процесуальних документів на болгарську мову ( на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 10.03.2025р. у справі №916/714/25) на суму 37 000 грн; витрати на переклад додаткових процесуальних документів на болгарську мову ( на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 10.03.2025р. ) на суму 1 600 грн.
Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України «Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
При цьому, згідно з ч.6 ст. 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат».
Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012р., визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Таким чином, докази, не перекладені з недержавної мови на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку.
Такої ж думки дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019р. у справі № 910/4473/17, від 12.03.2025р. у справі №910/20940/21.
Близька за змістом позиція про те, що використання документів, викладених іноземною мовою без їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою, суперечить положенням Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та ч. 1 ст. 9 ЦПК України (мова цивільного судочинства), міститься у постанові від Верховного Суду 18.09.2024р. у справі №751/1620/23.
Відповідно до ч.1 ст. 73, ст.ст. 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відтак, у випадку ненадання позивачем належним чином оформлених доказів, складених іноземною мовою, без їх засвідченого у встановленому законом порядку перекладу українською мовою, суд мав визнати зазначені докази неналежними та недопустимими доказами, що унеможливило б їх дослідження при вирішенні спору по суті.
Переклад позовної заяви та інших доказів у справі, а також процесуальних документів на болгарську мову дійсно відбувався на виконання ухвал Господарського суду Одеської області, адже відповідач у справі є іноземною компанією і відповідно до ч.3 ст.368 ГПК України до судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Так, відповідно до Договору між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу у цивільних справах та Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, судове доручення та нотаріально посвідчені документи (позовна заява з додатками, ухвали суду) були направлені судом Південному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції України (м.Одеса) для вручення відповідачу.
Також суд звертає увагу на те, що на підтвердження витрат на виконання перекладів позивачем надані копії квитанцій до прибуткових касових ордерів № 89 від 20.01.2025р., виданий ФОП Кіщенко І.О., № 1893 від 27.03.2025р., № бн від 28.03.2023р., видані Бюро перекладів «Platinum», які не містять деталізованої підстави для сплати коштів, оскільки зазначення підстави як «переклад документів » має узагальнене поняття. А прибутковий касовий ордер № бн від 28.03.2023р взагалі містить посилання на іншу справу (916/14/25).
Враховуючи зазначене, на думку суду, відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат, повязаних із залученням перекладачів або вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 47 955 грн
За таких обставин, заява Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. (вх.№2-1917/25) про ухвалення додаткового рішення та стягнення з STL Marine Bulgaria Ltd витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 євро, оплату послуг перекладача у розмірі 47 955 грн. задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
ЄСПЛ у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України»).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись ст.ст. 123 - 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Ухвалити додаткове рішення у справі №916/714/25.
2. Відмовити Phoenix Shipping and Trading Ltd. Co S.R.L. у стягненні з STL Marine Bulgaria Ltd витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 євро, та витрат на оплату послуг перекладача у розмірі 47 955 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Повне рішення складено 19 грудня 2025р.
Суддя Н.В. Рога