65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"22" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3248/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/3248/25
За позовом: Приватного підприємства “ЛІКОМ» (03124, м. Київ, пров. Юрія Матущака (Радищева), буд.3; ЄДРПОУ 30638249)
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Зозулі Наталії Петрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Про стягнення 24255,75 грн.
Встановив: Приватне підприємство “ЛІКОМ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Зозулі Наталії Петрівни заборгованості у розмірі 24255,75 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.08.2025р. прийнято позовну заяву Приватного підприємства “ЛІКОМ» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3248/25. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, однак, кореспонденція суду повернулась без вручення із зазначенням поштової організації, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Господарський суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі №910/1487/20, згідно з якою направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку “відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі №906/142/18, провадження №12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17, провадження №14-507цс18.
Клопотання про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України, від сторін до суду також не надходило.
Згідно ст.248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, враховуючи, вжиття господарським судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, та забезпечення реалізації відповідачем своїх прав на судовий захист, в тому числі шляхом надання відповідних заяв по суті справи, а також враховуючи строки розгляду даної справи, господарський суд визнав за можливе вирішити справу за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що 20 грудня 2024 року між сторонами було укладено Договір поставки №941, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю товари народного на умовах DDP, або EXW, або FCA (в редакції міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» 2010 року) в залежності від узгодженого Сторонами замовлення (письмово або усного), а Покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах цього Договору.
Пунктами 2.1 та 2.2 Договору передбачено, що товари поставляються по накладним на підставі замовлень Покупця на поставку. Товари поставляються в строки, попередньо погоджені Сторонами у замовленнях на поставку, при умові повного виконання Покупцем умов п. 3.2. цього Договору. У разі недоплати за Товари Покупцем в строк, вказаний в п.3.2 цього Договору, подальша його поставка Покупцю з умовою відстрочки платежу може бути припинена
Згідно з п. 2.3. Договору, момент виконання Постачальника зобов'язання по поставці, та передача права власності на товари вважається: момент здачі Товарів органу транспорту при самовивозу (FCA); момент підписання видаткової накладної, акту прийому-передачі або розписки про отримання Товарів - при здачі на складі Покупця (DDP) або Постачальника (EXW); інший момент, погоджений Сторонами цього Договору у Замовленні. З цього моменту до Покупця переходить ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) Товарів, відповідно до ст. 323 Цивільного кодексу України, а також відповідальність за його збереження.
Пунктами 3.1. та 3.2. встановлено, що ціни на Товари та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються. За поставлені Товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 14 днів з дня поставки (п. 2.3. Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється Товар.
За поясненнями позивача, з моменту укладання Договору, Постачальником здійснювались поставки товарів на користь відповідача, однак Покупцем не було здійснено оплату щодо партій поставки, у зв'язку з чим наразі рахується заборгованість у розмірі 17939,20 грн.
Позивачем було зазначено суду, що кінцевим строком здійснення розрахунку відповідно до останньої видаткової накладної (рахунку) є 21.02.2025 року та станом на дату подання позовної заяви відповідач не виконав своє зобов'язання за Договором по оплаті товару в сумі 17939,20 грн.
Пунктом 4.3. Договору Сторони встановили: «за порушення грошового зобов'язання Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити 40 % (сорок відсотків) річних».
Таким чином, за порушення грошового зобов'язання, Позивач нараховує Відповідачу 40 % (сорок відсотків) річних.
Пунктом 4.3 Договору встановлено, що за прострочення оплати поставлених Товарів (п.3.2. Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до п. 4.5. Договору, строк позовної давності по стягненню та нарахуванню пені становить 3 роки. Позивачем було пояснено суду, що вказане застереження до цього Договору є договором про встановлення Сторонами строку позовної давності.
Таким чином, відповідно до п. 4.5. Договору, обмеження щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, визначені ч.6 ст. 232 ГК України не застосовуються.
Позовні вимоги позивача направлено на стягнення з відповідача 17939,20 грн. основної заборговані; 746,06 грн. інфляційних витрат; 2424,99 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 3145,50 грн.- 40% річних.
Суд, розглянувши матеріали справи, дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як з'ясовано судом, 20 грудня 2024 року між Приватним підприємством “ЛІКОМ», як постачальником, та Фізичною особою-підприємцем Зозулєю Наталією Петрівною, як покупцем, було укладено Договір поставки № 941.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги позивачем було зазначено суду, що ним було здійснено на користь відповідача поставку та наразі за ним рахується заборгованість у розмірі 17939,20 грн.
Як з'ясовано судом, матеріали даної господарської справи містять наступні видаткові накладні: № НК-186799 від 27.12.2024р. на суму 1271,03 грн., № НК-5448 від 16.01.2025р. на суму 2285,33 грн., № НК-5449 від 16.01.2025р. на суму 5542,58 грн., № НК-9411 від 24.01.2025р. на суму 4524,50 грн., № НК-9415 від 24.01.2025р. на суму 1440,90 грн., № ЖК-186799 від 30.01.2025р. на суму 2060,06 грн., № НК-12562 від 31.01.2025р. на суму 1072,08 грн., № НК-16241 від 07.02.2025р. на суму 414,72 грн. на загальну суму 18611,20 грн., та враховуючи, що за видатковою накладною № НК-186799 від 27.12.2024р. на суму 1271,03 грн. відповідачем було сплачено частково заборгованість у розмірі 672,00 грн., за вказаною видатковою рахується борг у розмірі 599,03 грн., та загальну сума за вказаними позивачем видатковими накладними становить - 17939,20 грн.
Судом враховано, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому, видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, є підписаними.
Як встановлено судом, за відсутності заперечень та спростувань з боку відповідача, видаткові накладні, що покладено позивачем в підстави позову, засвідчують виникнення між сторонами господарських операцій.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять відмови відповідача від товару, жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не надано.
Суд зазначає, що отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити такий товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства, на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних, які ним підписані.
З урахуванням зазначеного, за матеріалами справи судом встановлено, що позивачем договірне зобов'язання виконано та було здійснено поставку товару, проте, з боку відповідача було прийнято товар повністю , а оплачено лише частково.
У зв'язку з тим, що позивач виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов'язання розрахуватись за отриманий товар.
Отже, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 17939,20 грн. боргу є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 4.3. Договору Сторони встановили, що за порушення грошового зобов'язання Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити 40 % (сорок відсотків) річних.
Позивачем було здійснено нарахування 40% річних у розмірі 3145,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 746,06 грн.
Суд, переривши розрахунок 40% річних та інфляційних втрат, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 4.3 Договору встановлено, що за прострочення оплати поставлених Товарів (п.3.2. Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу.
Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 2424,99 грн.
Суд, переривши розрахунок пені, вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про стягнення пені - правомірними.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2422,40 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Приватного підприємства “ЛІКОМ» - задовольнити повністю.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Зозулі Наталії Петрівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства “ЛІКОМ» (03124, м. Київ, пров. Юрія Матущака (Радищева), буд.3; ЄДРПОУ 30638249) заборгованість у розмірі 24255 (двадцять чотири тисячі двісті п'ятдесят п'ять) грн. 75 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Повний текст рішення складено 22 грудня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко