09 грудня 2025 року Справа № 915/952/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.
за участі представників учасників справи:
прокурор - Левкович А.Є.,
від позивача-1 (представник позивача-1) - не з'явився,
від позивача-2 (представник позивача-2) - не з'явився,
від відповідача (представник відповідача) - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Керівника Вознесенської окружної прокуратури, пров. Костенка, 2, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500,
електронна пошта: voznes@myk.gp.gov.ua
в інтересах держави в особі:
1) Вознесенської міської ради, площа Центральна, 1, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500, код ЄРДПОУ 38016400
електронна пошта: vozmer2@gmail.com
2) Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради, площа Центральна, 1, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500, код ЄРДПОУ 20908003
до відповідача: Приватного підприємства «Демсей», вул. Кам'яномостівська, 3, м. Первомайськ, Первомайський р-н, Миколаївська обл., 55214, код ЄРДПОУ 32838473
електронна пошта: pp.demsey@ukr.com
про: визнання недійсними додаткових угод № 1 та №3 до договору підряду на виконання будівельних робіт № 78 від 24.04.2023 та стягнення штрафних санкцій.
Керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Вознесенської міської ради та Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою № 53-5173вих-25 від 17.06.2025 (вх. № 9070/25 від 17.06.2025), в якій просить суд:
1. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 29.09.2023 до договору підряду на виконання будівельних робіт №78 від 24.04.2023, укладену між Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради та приватним підприємством «Демсей».
2. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 28.11.2023 до договору підряду на виконання будівельних робіт №78 від 24.04.2023, укладену між Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради та приватним підприємством «Демсей».
3. Стягнути з Приватного підприємства «Демсей» (код ЄДРПОУ 32838473) на розрахунковий рахунок Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради (код ЄДРПОУ 20908003) пеню та штраф у розмірі 526 941,51 грн.
4. Стягнути з відповідача у справі на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позовної заяви.
В обґрунтування позову прокурор зазначає, що Вознесенською окружною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави у бюджетній сфері щодо визнання недійсними додаткових угод №1 та №3 до договору підряду на виконання будівельних робіт №78 від 24.04.2023, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради (далі Управління, Замовник) та Приватним підприємством «ДЕМСЕЙ» (далі ПП «Демсей», підрядник) за результатом відкритих торгів із закупівлі за предметом ДК 021:2015: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реконструкція щодо капітального ремонту протирадіаційного укриття в житловому будинку по вул. Київська, 32/60, в м. Вознесенськ, Миколаївської області.
Так, прокурор посилається на те, що 24.04.2023 між Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради та ПП «Демсей» за результатом відкритих торгів із закупівлі за предметом ДК 021:2015: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реконструкція, укладено договір підряду на виконання будівельних робіт № 78 (далі за текстом - Договір), предметом якого є капітальний ремонт протирадіаційного укриття в житловому будинку по вул. Київська, 32/60, в м. Вознесенськ, Миколаївської області (ідентифікатор закупівлі UA-2023-03-30-000471-a).
Датою початку робіт, відповідно до п.2.1 Договору, є травень 2023 року, а дата закінчення робіт визначається календарним графіком виконання та фінансування робіт (Додаток 2 до договору), яким встановлено, що строк виконання робіт квітень - вересень 2023 року.
Відповідно до інформації, що оприлюднена замовником на вебпорталі «ProZorro», після укладення договору № 78 від 24.04.2023, сторонами укладено додаткові угоди №1, №2, №3, №4.
Прокурор зазначає, що додаткові угоди № 1 та № 3 (в частині продовження строку виконання робіт за договором підряду) до Договору укладені за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, тобто з порушенням вимог пп.4 п.19 Особливостей закупівель, що призвело до невиконання вказаних робіт у строк, визначений Договором.
З урахуванням наведеного Вознесенська окружна прокуратура встановила підстави для визнання вказаних додаткових угод до Договору № 78 від 24.04.2023 недійсними, та стягнення з ПП «Демсей» пені та штрафу за порушення строків виконання зобов'язань.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 11, 16, 203, 215, 216, 509, 526, 530, 610, 611, 626, 638, 652, 837, 846 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 180, 193 Господарського кодексу України, ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 та умовами Договору №78 від 24.04.2023.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 22.07.2025 об 11:30; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
22.07.2025 до суду від Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради надійшли сформовані в системі «Електронний суд» додаткові пояснення № 365/05.01-02 від 21.07.2025 (вх. № 10758/25 від 22.07.2025), в яких позивач-2 зазначає, зокрема, про те, що у межах виконання договору між сторонами укладено додаткові угоди № 1, № 2, № 3, № 4, якими, зокрема, змінювались строки виконання робіт. Причинами цих змін стали об'єктивні обставини, що не залежали від волі сторін, були документально підтверджені, та унеможливлювали своєчасне виконання договору. Управління наголошує, що у спірному випадку були наявні всі необхідні юридичні передумови для продовження строків виконання робіт без зміни їх вартості, а всі зміни були оформлені у письмовій формі та належним чином задокументовані. Отже, були дотримані всі правові підстави та процедура внесення змін до договору: - об'єктивні обставини були документально підтверджені листами та внутрішніми доповідними матеріалами Підрядника; - зміни оформлювалися письмово у формі додаткових угод; - умови договору щодо вартості залишалися незмінними; - зміни були внесені у строк та відповідно до чинного законодавства. З урахуванням наведеного позивач-2 просить суд взяти до уваги наведені письмові пояснення по суті позову та визнати дії Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради щодо внесення змін до договору підряду на виконання будівельних робіт № 78 від 24.04.2023 року такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України та умовам договору.
Крім того, 22.07.2025 до суду від позивача-2 надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 21.07.2025 (вх. № 10759/25 від 22.07.2025) про проведення засідання без участі представника Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради, на підставі поданих письмових пояснень та матеріалів.
22.07.2025 до суду від Вознесенської міської ради надійшли сформовані в системі «Електронний суд» додаткові пояснення № 2239/01/01-02/11 від 22.07.2025 (вх. № 10776/25 від 22.07.2025), в яких позивач-1, зокрема, зазначає, що у процесі виконання договору сторонами було підписано додаткові угоди № 1, № 2, № 3, № 4, якими вносились зміни до календарного графіка виконання робіт, зокрема - подовжувалися строки виконання зобов'язань Підрядника. Причинами цих змін стали об'єктивні обставини, що не залежали від волі сторін, були документально підтверджені, та унеможливлювали своєчасне виконання договору. Усі дії Замовника здійснювались у межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства України про публічні закупівлі. Внесені зміни до договору є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими та не суперечать публічним інтересам. Крім того, вищезазначене не створює жодних негативних правових чи фінансових наслідків для сторін договору, а також не впливає на ефективність та законність здійснення процедур публічних закупівель. Враховуючи наведене, Вознесенська міська рада просить суд у задоволенні позовної заяви керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області відмовити.
У зв'язку з перебуванням судді Семенчук Н.О. у відпустці, підготовче засідання у справі № 915/952/25 призначене на 22.07.2025 об 11:30 не відбулося.
Ухвалою від 24.07.2025 суд повідомив учасників справи про те, що підготовче засідання у справі № 915/952/25 відбудеться 14.08.2025 о 10:00.
06.08.2025 до суду від Вознесенської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 2239/01/01-02/11 від 06.08.2025 (вх. № 11467/25 від 06.08.2025) про розгляд справи без участі представника позивача-1 за наявними в справі матеріалами.
07.08.2025 до суду від Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 07.08.2025 (вх. № 11496/25 від 07.08.2025) про розгляд справи без участі представника позивача-2 за наявними в справі матеріалами.
14.08.2025 до суду від Вознесенської окружної прокуратури надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заперечення б/н від 14.08.2025 (вх. № 11754/25 від 14.08.2025) на письмові пояснення Вознесенської міської ради та сформовані в системі «Електронний суд» заперечення б/н від 14.08.2025 (вх. № 11755/25 від 14.08.2025) на додаткові пояснення Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради, за змістом яких прокурор наполягає на підставності та обґрунтованості заявлених у справі позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.08.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, було продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 10.09.2025 о 10:00.
Про час та місце проведення засідання учасників справи повідомлено відповідною ухвалою.
02.09.2025 до суду від до суду від Вознесенської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 2606/01/01-02/11 від 02.09.2025 (вх. № 12581/25 від 02.09.2025) про розгляд справи без участі представника позивача-1 за наявними в справі матеріалами.
04.09.2025 до суду від Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 04.09.2025 (вх. № 12653/25 від 04.09.2025) про розгляд справи без участі представника позивача-2 за наявними в справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження у справі № 915/952/25 та призначено її до судового розгляду по суті на 02.10.2025 о 10:30.
Про час та місце проведення засідання учасників справи повідомлено відповідною ухвалою.
29.09.2025 до суду від до суду від Вознесенської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 2862/01/01-02/11 від 29.09.2025 (вх. № 13846/25 від 29.09.2025) про розгляд справи без участі представника позивача-1 за наявними в справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.10.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, розгляд справи по суті було відкладено на 04.11.2025 об 11:20.
Про час та місце проведення засідання учасників справи повідомлено відповідною ухвалою.
28.10.2025 до суду від до суду від Вознесенської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 3180/01/01-02/11 від 28.10.2025 (вх. № 15120/25 від 28.10.2025) про розгляд справи без участі представника позивача-1 за наявними в справі матеріалами.
28.10.2025 до суду від Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 28.10.2025 (вх. № 15095/25 від 28.10.2025) про розгляд справи без участі представника позивача-2 за наявними в справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, розгляд справи по суті було відкладено на 18.11.2025 о 10:00.
Про час та місце проведення засідання учасників справи повідомлено відповідною ухвалою.
12.11.2025 до суду від Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 12.11.2025 (вх. № 15943/25 від 12.11.2025) про розгляд справи без участі представника позивача-2 за наявними в справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, розгляд справи по суті було відкладено на 09.12.2025 о 10:00.
Про час та місце проведення засідання учасників справи повідомлено відповідною ухвалою.
28.11.2025 до суду від до суду від Вознесенської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 3475/01/01-02/11 від 27.11.2025 (вх. № 16688/25 від 28.11.2025) про розгляд справи без участі представника позивача-1 за наявними в справі матеріалами.
01.12.2025 до суду від Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 01.12.2025 (вх. № 16775/25 від 01.12.2025) про розгляд справи без участі представника позивача-2 за наявними в справі матеріалами.
В судове засідання 09.12.2025 з'явився прокурор у справі, який позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися.
При цьому, як було наведено вище, позивачі неодноразово зверталися до суду з заявами про розгляд справи за відсутності своїх представників.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини нез'явлення суд не сповістив, про час та місце проведення засідання був повідомлений належним чином. Так, копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2025 було надіслано відповідачу в електронний кабінет в системі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету одержувача 19.11.2025 о 04:44, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2025 у справі № 915/952/25 відповідач отримав 19.11.2025. Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про належне повідомлення сторін, та зокрема відповідача, у даній справі як про наявність справи у провадженні суду, так і про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті.
Крім того, відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення не скористався.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судом також взято до уваги, що матеріали справи містять письмові пояснення позивачів щодо суті позовних вимог, в яких позивач-1 просить суд відмовити в задоволенні позову, а позивач-2 не погоджується з наданою прокурором оцінкою фактичних обставин справи. Отже, обидва позивачі, в інтересах яких подано позов Керівником Вознесенської окружної прокуратури, не підтримують позовні вимоги. Однак, суд також враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 55 ГПК України відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті. У пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК передбачає такі правила: - якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави; - відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті. Вказаний висновок підтриманий і у постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 922/1394/21. З огляду на вказане, враховуючи, що прокурор підтримує позов, суд розглядає вказаний позов по суті.
У судовому засіданні 09.12.2025 за результатами розгляду справи по суті судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.
У квітні 2023 року Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів за предметом «Капітальний ремонт протирадіаційного укриття в житловому будинку по вул. Київська, 32/60, в м. Вознесенськ, Миколаївської області» (ідентифікатор закупівлі UA-2023-03-30-000471-a).
За результатами закупівлі за процедурою відкритих торгів (ідентифікатор UA-2023-03-30-000471-a) 24.04.2023 між Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради, як замовником, та Приватним підприємством «Демсей», як підрядником, за результатом відкритих торгів із закупівлі за предметом ДК 021:2015: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реконструкція, було укладено Договір підряду на виконання будівельних робіт № 78 (далі - Договір), відповідно до предмету якого підрядник зобов'язався на свій ризик, своїми силами та засобами виконати роботи з капітального ремонту об'єкта (п. 1.2 договору підряду) відповідно до проектно-кошторисної документації та здати цей об'єкт замовнику у встановлений термін (п. 1.1).
Відповідно до п. 2.1 Договору датою початку робіт є травень 2023 року, дата здачі робіт відповідно до календарного графіку виконання та фінансування робіт (додаток 2).
Умовами п. 2.2 Договору визначено, що дата початку та закінчення всіх видів (етапів, комплексів) робіт визначаються у календарних графіках.
Згідно з п. 2.5 Договору строки виконання робіт можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у договір підряду в разі: виникнення обставин непереборної сили (пп. 2.5.1); невиконання або неналежного виконання замовником своїх зобов'язань (порушення умов фінансування, несвоєчасне надання будівельного майданчика (фронту робіт), документації) (пп. 2.5.2); внесення змін до документації (пп. 2.5.3); виникнення інших обставин, які можуть вплинути на строки виконання робіт (пп. 2.5.4); замовник може приймати рішення про уповільнення темпів виконання робіт, їх зупинення або прискорення з внесенням відповідних змін у договір підряду (пп. 2.5.5).
Згідно з п. 3.2 Договору загальна вартість робіт та послуг з капітального ремонту об'єкта складає 6 627 000 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 3.4 Договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника та покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі та інших випадках передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» та особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 р. № 1178.
За умовами п. 9.1 Договору джерелом фінансування об'єкту є: кошти місцевого бюджету.
Відповідно до п.п. 13.1, 13.4 Договору, розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі актів прийнятих виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), Довідки про вартість виконаних підрядних робіт і витрат (КБ-3), підписаними уповноваженими представниками сторін.
Замовник сплачує вартість прийнятих від підрядника робіт на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт і витрати за формою КБ-3 та акту прийнятих виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в не пізніше 30 календарних днів з дня підписання цих документів уповноваженими представниками сторін. Розрахунки здійснюються в національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування належних до сплати сум коштів на поточний рахунок підрядника у межах отриманого бюджетного фінансування, при наявності коштів на реєстраційному рахунку.
Згідно з п. 15.1 Договору за порушення зобов'язань за договором підрядник несе наступну відповідальність, зокрема: за порушення строків виконання зобов'язання, зокрема, строків здачі робіт, замовник може стягувати пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів замовник може додатково стягувати штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (пп. 15.1.2).
Умовами розділу 16 Договору сторони погодили порядок внесення змін у договір підряду. Так:
- сторона договору підряду, яка вважає за необхідне внести зміни у договір підряду повинна надіслати відповідну пропозицію другій стороні (п. 16.1);
- сторона договору підряду, яка одержала пропозицію про внесення змін у договір підряду у п'ятиденний строк повідомляє другу сторону про своє рішення (п. 16.2);
- договір може бути змінений тільки за згодою сторін, про що укладаються відповідні додаткові договори, угоди тощо, які стають невід'ємними частинами цього договору (п. 16.3);
- у разі коли сторони не досягли згоди щодо внесення змін у договір підряду чи у разі неодержання відповіді в установлений строк, заінтересована сторона може звернутися до суду (п. 16.4).
Відповідно до п. 19.1 Договір підряду набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
За умовами п. 19.2 строк дії Договору - з моменту укладання та до 31.12.2023, або до повного виконання обов'язків сторін по договору.
Згідно з п. 19.3 Договору продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо виконання робіт можливо у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі.
Відповідно до п. 20.1 до цього Договору додаються: Додаток № 1 - Договірна ціна; Додаток № 2 - Календарний графік виконання та фінансування робіт.
Договір підписано та скріплено печатками обох сторін.
Суд зауважує, що Додатком № 2 до Договору виступає «Календарний графік виконання та фінансування робіт», відповідно до якого сторонами погоджено виконання робіт у 2023 році у період квітень-вересень.
У подальшому до Договору сторонами було укладено низку додаткових угод.
29.09.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1, відповідно до якої замовник і підрядник дійшли згоди внести зміни в Додаток № 2 «Календарний графік виконання та фінансування робіт» до Договору та викласти його в новій редакції, що додається до цієї угоди.
Відповідно до Календарного графіку виконання та фінансування робіт, у редакції Додаткової угоди № 1 від 29.09.2023, сторони погодили виконання робіт у період квітень-листопад 2023 року.
Матеріали справи містять Повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю, в якому у графі випадки для внесення змін до істотних умов договору відповідно до статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зазначено: покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Вказана додаткова угода № 1 від 29.09.2023 оскаржується прокурором у даній справі.
09.10.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 2, відповідно до якої замовник і підрядник дійшли згоди внести зміни в Додаток № 1 «Договірна ціна» до Договору та викласти її в новій редакції, що додається до цієї угоди.
Вказана додаткова угода № 2 від 09.10.2023 не оскаржується прокурором у даній справі.
28.11.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3, відповідно до якої замовник і підрядник дійшли згоди внести зміни в Додаток № 2 «Календарний графік виконання та фінансування робіт» до Договору та викласти його в новій редакції, що додається до цієї угоди.
Відповідно до Календарного графіку виконання та фінансування робіт, у редакції Додаткової угоди № 3 від 28.11.2023, сторони погодили виконання робіт у період квітень-грудень 2023 року.
Матеріали справи містять Повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю, в якому у графі випадки для внесення змін до істотних умов договору відповідно до статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зазначено: покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Вказана додаткова угода № 3 від 28.11.2023 оскаржується прокурором у даній справі.
28.12.2023 між сторонами було укладено додаткову угоду № 4, відповідно до якої замовник і підрядник дійшли згоди, зокрема, про таке:
- зменшити суму Договору на 123 682,89 грн;
- викласти п. 3.2 Договору в новій редакції: «Загальна вартість та послуг з капітального ремонту об'єкта складає: 6 503 317,11 грн з ПДВ;
- замовник і підрядник дійшли згоди внести зміни в Додаток № 1 «Договірна ціна» та Додаток № 2 «Календарний графік виконання та фінансування робіт» до Договору та викласти його в новій редакції, що додається до цієї угоди.
Вказана додаткова угода № 4 від 28.12.2023 не оскаржується прокурором у даній справі.
З матеріалів справи також вбачається, що на виконання умов вищенаведеного Договору відповідачем були виконані та передані позивачу-2 роботи на загальну суму 6 503 317,11 грн, що вбачається з наявних у матеріалах справи актів приймання виконаних будівельних робіт (примірної форми КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірної форми КБ-3), які підписані обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень:
- акт № 1 від 31.05.2023 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2023 року на суму 711 913,25 грн та довідка про вартість будівельних робіт та витрати за травень 2023 року від 31.05.2023 на суму 711 913,25 грн;
- акт № 2 від 13.10.2023 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2023 року на суму 2 658 226,31 грн та довідка про вартість будівельних робіт та витрати за жовтень 2023 року від 13.10.2023 на суму 2 658 226,31 грн;
- акт № 3 від 22.12.2023 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року на суму 3 129 189,25 грн, акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт (додатково до акту № 3 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року) від 22.12.2023 на суму 3 988,30 грн та довідка про вартість будівельних робіт та витрати за грудень 2023 року від 22.12.2023 на суму 3 133 177,55 грн.
В свою чергу позивачем-2, як замовником, відповідні роботи були оплачені в повному обсязі на суму 6 503 317,11 грн, на підтвердження чого до матеріалів справи надані:
- платіжна інструкція № 190 (внутрішній номер 277123067) від 08.06.2023 на суму 711 913,25 грн (призначення платежу: « 1218110;3132;за викон.роботи по капiтальному ремонту протирадiацiйного укриття в житловому будинкупо вул.Київська32/60 в м.Вознесенськ Миколаївської обл" за травень 2023р.;догов.78 вiд 24.04.2023р. Акт 1 вiд 31.05.2023р.; в т.ч. ПДВ-118652,21грн.»);
- платіжна інструкція № 431 (внутрішній номер 300776630) від 16.10.2023 на суму 2 658 226,31 грн (призначення платежу: « 1218110;3132;за викон.роботи по капiтальному ремонту протирадiацiйного укриття в житловому будинкупо вул.Київська32/60 в м.Вознесенськ Миколаївської обл" за жовтень 2023р.;догов.78 вiд 24.04.2023р. Акт 2 вiд 13.10.2023р.; в т.ч. ПДВ- 443037,72грн.»);
- платіжна інструкція № 604 (внутрішній номер 319147338) від 25.12.2023 на суму 3 133 177,55 грн (призначення платежу: « 1218110;3132;за викон.роботи по капiтальному ремонту протирадiацiйного укриття в житловому будинкупо вул.Київська32/60 в м.Вознесенськ Миколаївської обл" за грудень 2023р.;догов.78 вiд 24.04.2023р. Акт 3 вiд 22.12.2023р.; в т.ч. ПДВ- 522196,26грн.»).
Водночас, прокурор вважає, що додаткові угоди № 1 та № 3 (в частині продовження строку виконання робіт за договором підряду) до Договору укладені за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, тобто з порушенням вимог пп.4 п.19 Особливостей закупівель, у зв'язку з чим Вознесенською окружною прокуратурою встановлено наявність підстав для визнання вказаних додаткових угод до Договору № 78 від 24.04.2023 недійсними, та стягнення з Приватного підприємства «Демсей» пені та штрафу за порушення строків виконання зобов'язань.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Приписами ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
У відповідності до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Так, за п.76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно із п.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Згідно із ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв'язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у стверджуваному прокурором порушенні інтересів територіальної громади внаслідок порушення законодавства про закупівлі та не здійснення їх захисту відповідними органами місцевого самоврядування.
Прокурор зазначає, що у даному випадку порушенням інтересів держави є те, що під час виконання договору про закупівлю порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що створило ризик до протиправного витрачання коштів бюджету, нераціонального та неефективного їх використання. Укладення оспорюваних правочинів за державні кошти всупереч норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про публічні закупівлі» є прямим порушенням законності в бюджетній системі, яке сприяє розвитку інфляційних процесів у країні, підриває довіру громадян і наносить вагомий матеріальний і моральний збиток, що не може не відобразитись на державних інтересах та авторитеті держави, а також порушує інтереси держави через неправомірне витрачання бюджетних коштів. До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, яке регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а нераціональне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади та місцевого самоврядування, а також держави України в цілому.
Крім того, як зазначає прокурор, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об'єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування в тому числі органів місцевого самоврядування.
У зв'язку із цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах є основним пріоритетом роботи усіх без винятку органів, а порушення у цій сфері є неприпустимими в умовах сьогодення.
Отже, ефективне, в порядку, визначеному законодавством, використання бюджетних коштів беззаперечно становить державний інтерес.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, в тому числі і місцевих бюджетів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угоди, на підставі якої ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
Суд також зауважує, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
У даній справі прокурор звертається до господарського суду в інтересах держави особі Вознесенської міської ради та Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.
Статтею 143 Конституції України передбачено, що місцеві органи самоврядування затверджують програми соціально-економічного розвитку і контролюють їх виконання, затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.
Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема міської ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Згідно з ч. 1, 3 ст.142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
За приписами ст.1, ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Вознесенська міська рада наділена правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, в тому числі розпоряджатися майном.
Згідно з п.п. 22, 23 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить затвердження програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.
Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів які у відповідності до ч.1 ст.22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих прав поділяються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня.
Частиною 5 ст.22 Бюджетного кодексу України встановлено, що головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).
Згідно п.3 ч.2, ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцеві бюджети, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно відповідні місцеві ради, які здійснюють управління бюджетними коштами, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове їх використання, а також внутрішній контроль за взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, витрачанням ними бюджетних коштів.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, в тому числі і місцевих бюджетів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угод, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.
У постанові Верховного Суду від 04.11.2022 справа № 420/18905/21 зазначено, що хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому позов прокурора в інтересах громади прирівнюється до позову прокурора в інтересах держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 дійшла висновку про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у аналогічній справі.
Вказані вище фактичні обставини свідчать про необхідність захисту саме державних інтересів у бюджетній сфері (стягнення коштів до бюджету розпорядником бюджетних коштів), правомочності щодо здійснення яких має суб'єкт владних повноважень Вознесенська міська рада, яка фінансує діяльність Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради, зобов'язана контролювати виконання міського бюджету, зокрема, ефективне використання коштів їх одержувачами, та має представницькі повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади.
Крім того, фінансування за Договором здійснювалося за рахунок коштів місцевого бюджету, в межах затвердженого кошторису замовника публічної закупівлі - Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради, що підтверджується листом виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 12.05.2025 №1523/01/0102/11 та інформацією, оприлюдненою в електронній системі закупівель Prozorro (ідентифікатор закупівлі UA-2023-03-30-000471-a). Замовником, відповідно до умов Договору, було саме Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради.
Судом також враховано, що прокурором у даній справі заявлені позовні вимоги, зокрема, про стягнення з підрядника н користь замовника, штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань за договором.
Водночас, відповідно до п.17 постанови Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 908/2335/22, неустойка не є тими фінансами, що повертаються в бюджет. У постанові від 27.11.2024 у справі № 911/826/23 Верховний Суд зазначив, що стягнення неустойки в разі порушення контрагентом комунальної організації своїх зобов'язань за договором відбувається на користь такої організації. У постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку про неможливість зміни в односторонньому порядку визначеного у договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція, оскільки така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 Цивільного кодексу України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
За такого, позивачем щодо позовної вимоги про стягнення пені та штрафу, обумовлених умовами договору №78 від 24.04.2023, є сторона господарського зобов'язання (замовник), зокрема, Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради.
Таким чином, право пред'явлення позову про визнання недійсними додаткових угод до договору підряду щодо капітального будівництва протирадіаційного укриття та стягнення штрафу та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором належить також і Управлінню житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради.
Листом Вознесенської окружної прокуратури №53-4126ВИХ-25 від 07.05.2025 Вознесенську міську раду було повідомлено про наявність підстав для визнання недійсними додаткових угод № 1 та № 3 до Договору № 78 від 24.04.2023 та підстав для стягнення з підрядника штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором.
У відповідь на вказаний лист Виконавчий комітет Вознесенської міської ради повідомив окружну прокуратуру, що всі роботи за договором виконані у повному обсязі, прийняті замовником, підтверджені відповідними актами виконаних робіт, зауважень до якості виконання не має. З огляду на це, правових підстав для визнання додаткових угод недійсними виконавчий комітет Вознесенської міської не вбачає (лист № 1523/01/0102/11 від 12.05.2025).
Листом Вознесенської окружної прокуратури №53-4127ВИХ-25 від 07.05.2025 Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради повідомлено про наявність підстав для визнання недійсними додаткових угод № 1 та № 3 до Договору № 78 від 24.04.2023 та підстав для стягнення з підрядника штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором.
У відповідь на вказаний лист Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради надало розрахунок штрафних санкцій за порушення зобов'язань щодо строку виконання робіт. При цьому управління зазначило, що станом на сьогодні всі роботи за договором виконані у повному обсязі, прийняті замовником, підтверджені відповідними актами виконаних робіт, зауважень до якості виконання не має, з огляду на це, правових підстав для визнання додаткових угод недійсними управління не вбачає (лист №181/05.01-02 від 12.05.2025).
Таким чином, Вознесенська міська рада та Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради на момент пред'явлення позову у даній справі не повідомили прокурора про наміри ініціювання проведення перевірки, службового розслідування, звернення до суду та про будь-які інші конкретні, дієві заходи з метою недопущення порушення інтересів держави, а, отже фактично самоусунулись від вжиття заходів до усунення порушень та не ініціювали питання визнання недійсними додаткових угод, укладених з порушенням вимог законодавства, та стягнення штрафних санкцій.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.
Про подання позовної заяви Миколаївською окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було попередньо повідомлено позивачів листом № 53-5148вих-25 від 12.06.2025.
Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого стверджуване прокурором порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави.
За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.
Разом із тим, суду необхідно дослідити питання, які стосуються обставин доведеності прокурором наявного порушеного права держави у спірних правовідносинах, чи підлягає право захисту і який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, викладений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушених прав держави шляхом, викладеним у позовній заяві.
З урахуванням наведеного, щодо суті позовних вимог суд зазначає таке.
По-перше, щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсними додаткових угод.
Приписи ст. 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
В силу ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про публічні закупівлі» тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За умовами с. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання в розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Умова щодо строку виконання робіт, обумовлених договором, була включена замовником до тендерної документації під час проведення публічної закупівлі UA-2023-03-30-000471-a.
Суд вбачає, що Приватне підприємство «Демсей», взявши участь у процедурі закупівлі (ідентифікатор UA-2023-03-30-000471-a), за результатами якого стало переможцем та уклало з Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради договір підряду на виконання будівельних робіт №78 від 24.04.2023, прийняло на себе зобов'язання з виконання робіт, обумовлених цим договором та додатками до нього, а саме: «Капітальний ремонт протирадіаційного укриття в житловому будинку по вул. Київська, 32/60, в м. Вознесенськ, Миколаївської області» протягом квітня-вересня 2023 року.
Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
В силу приписів ч.ч. 3, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас норми Закону України «Про публічні закупівлі» є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №926/3421/22).
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, зокрема, крім випадку продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
З системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що строк дії договору та строк виконання зобов'язань є істотними умовами договору про закупівлю.
Поряд з цим, п. ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №910/21806/17 та від 06.06.2023 у справі №910/21100/21).
Аналогічні за змістом положення передбачені у пп. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
У постановах від 30.01.2024 у справі №907/811/21 та від 27.02.2024 у справі №927/863/23 Верховний Суд виснував, що під час дії договору сторони можуть змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов'язань, шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження.
На необхідності належного документального підтвердження об'єктивних обставин як підстави для внесення змін до істотних умов договору неодноразово наголошував Верховний Суд. Такий підхід послідовно викладений, зокрема, у постановах від 15.03.2018 у справі №910/4474/17, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 01.06.2020 у справі №913/368/19, від 19.08.2020 у справах №923/449/18 та №925/47/19, від 09.09.2020 у справі №921/524/18, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 тощо.
Відповідно до п. 2.5 Договору строки виконання робіт можуть бути змінені з внесенням відповідних змін у договір підряду в разі: виникнення обставин непереборної сили (пп. 2.5.1); невиконання або неналежного виконання замовником своїх зобов'язань (порушення умов фінансування, несвоєчасне надання будівельного майданчика (фронту робіт), документації) (пп. 2.5.2); внесення змін до документації (пп. 2.5.3); виникнення інших обставин, які можуть вплинути на строки виконання робіт (пп. 2.5.4); замовник може приймати рішення про уповільнення темпів виконання робіт, їх зупинення або прискорення з внесенням відповідних змін у договір підряду (пп. 2.5.5).
При цьому, згідно з п. 19.3 Договору продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо виконання робіт можливо у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі.
Отже, Договором встановлені випадки, коли сторони могли б внести зміни до істотних умов договору (зокрема, щодо строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань з виконання робіт) за умови належного документального підтвердження обставин, які цьому слугували.
Суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що підставою для укладення оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 29.09.2023 виступив лист Приватного підприємства «Демсей» № 125 від 09.08.2025 з проханням продовжити строки виконання робіт по об'єкту до 25.11.2023, у зв'язку з продовженням дії воєнного стану на території України та затримкою логістики. До матеріалів справи надано також доповідну записку головного інженера директору ПП «Демсей» від 07.08.2023, за змістом якої зазначено, що в межах виконання договору підряду № 78 від 24.04.2023 виникли обставини, які ускладнюють своєчасне завершення робіт, а саме: діє воєнний стан на території України, що блокує робочі процеси - у вигляді вимкнення електроенергії, неможливості заправити автотранспорт, який здійснює поставку, через відсутність ПММ. У зв'язку із цим, як зазначено у доповідній записці, спостерігаються затримки з логістикою та постачанням необхідних матеріалів.
З матеріалів справи також вбачається, що підставою для укладення оскаржуваної додаткової угоди № 3 від 28.11.2023 виступив лист Приватного підприємства «Демсей» № 140 від 23.11.2025 з проханням погодити продовження строку дії договору до 31.12.2023. Так, підрядник повідомляв, що у зв'язку з об'єктивними обставинами, які не залежали від волі останнього, виникла затримка логістики товару/надання послуги/виконання робіт. За даними підрядника затримка постачання викликана обставинами, що не залежали від волі підрядника, зокрема: у період дії воєнного стану частину водіїв, залучених до виконання перевезення, було зупинено на блокпостах та мобілізовано до лав Збройних Сил України, що призвело до кадрового дефіциту. До матеріалів справи надано також доповідну записку головного інженера директору ПП «Демсей» від 21.11.2023, за змістом якої зазначено, що в межах виконання договору підряду № 78 від 24.04.2023 виникла затримка у виконанні зобов'язань через обставини, що не залежали від волі виконавця, а саме - водіїв, залучених до виконання перевезення, було зупинено на блокпостах та мобілізовано до лав Збройних Сил України, що в свою чергу, негативно вплинуло на логістичні процеси та строки постачання матеріалів на об'єкт будівництва.
З урахуванням наведеного суд зауважує, що у постанові від 06.06.2023 у справі №910/21100/21 Верховний Суд звернув увагу на те, що при дослідженні істотності зміни обставин суди мають оцінювати саме ті обставини, якими сторони керувалися під час укладення договору, та момент їх виникнення. За позицією суду касаційної інстанції, якщо буде встановлено, що такі обставини існували вже на час укладення договору, то вони не можуть розглядатися як «істотна зміна обставин», яка надає сторонам право вимагати зміни умов договору.
Обставини, які були відомі сторонам або об'єктивно могли бути передбачені на момент укладення договору, не можуть визнаватися такими, що виникли раптово чи стали наслідком непереборної сили. У такий спосіб відповідні обставини не змінюють істотно баланс прав та обов'язків сторін, а лише відображають ризики, які сторона приймає на себе під час укладення договору.
Таким чином, укладаючи договір підряду на виконання будівельних робіт №78 від 24.04.2023 на зазначених в ньому умовах, Приватне підприємство «Демсей» діяло на власний ризик, добровільно погодившись забезпечити виконання своїх зобов'язань у погоджені строки, попри існування об'єктивних перешкод, на які відповідач посилається як на ті, що ускладнюють або виключають можливість своєчасного виконання робіт.
Відтак наведені обставини військової агресії проти України, які зумовили введення у державі воєнного стану, були відомими та передбачуваними ще на момент укладення договору, у зв'язку з чим вони не можуть визнаватися такими, що становлять істотну зміну обставин у розумінні законодавства. Відповідно, вони не створюють для сторін правових підстав для внесення змін до істотних умов договору, зокрема, щодо продовження строку його дії чи строків виконання зобов'язань.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.
За таких обставин, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об'єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов'язань за вищенаведеним договором у межах встановленого ним строку внаслідок існування обставин непереборної сили.
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 10.10.2024 у справі №910/332/24, за наявності форс-мажорних обставин виникають підстави для застосування ст. 617 Цивільного кодексу України та відповідних умов договору для звільнення сторони від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов'язань за наслідками надання відповідних доказів, а не для примусового внесення змін до договору відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача у листах № 125 від 09.08.2025 та № 140 від 23.11.2025 на зумовлені продовженням дії воєнного стану на території України затримку логістики, кадровий дефіцит (у зв'язку з мобілізацією водіїв), вимкнення електроенергії, неможливість заправити автотранспорт, який здійснює поставку, через відсутність ПММ, оцінюється судом критично, оскільки, як уже було наведено вище, відповідні обставини мали бути передбачуваними для сторін станом на момент укладання договору; крім того, відповідачем не було надано ні контрагенту (під час звернення щодо внесення змін до договору), ні суду (під час розгляду справи) доказів, на підтвердження реальних фактів існування таких обставин (затримки логістики, кадрового дефіциту, вимкнення електроенергії, відсутності ПММ).
За такого, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу приписів ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Підстави недійсності правочину встановлені ст. 215 Цивільного кодексу України.
За умовами ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги недоведеність існування станом на момент укладення оспорюваних додаткових угод документально підтверджених об'єктивних обставин, які зумовлювали необхідність продовження строку дії договору та строку виконання підрядних робіт, суд виснує про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсними укладених між Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради та Приватним підприємством «Демсей» додаткових угод № 1 від 29.09.2023 та № 3 від 28.11.2023 до Договору підряду на виконання будівельних робіт №78 від 24.04.2023, у зв'язку з недотриманням при їх укладенні приписів п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
При цьому суд враховує, що з огляду на правову природу оспорюваних правочинів, їх недійсність не породжує наслідків у вигляді повернення сторонами одержаного за основним договором, а отже, застосування реституції у цьому випадку не передбачається, натомість наслідки недійсності додаткових угод обмежуються відновленням дії умов договору у первісній редакції, без втручання в умови основного договору №78 від 24.04.2023.
Аналогічний правовий висновок щодо належності та ефективності самостійного способу захисту у вигляді позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю, якими змінено строк дії договору та продовжено строки виконання зобов'язань, без заявлення вимог про двосторонню реституцію викладений в постанові Верховного Суду від 27.08.2025 у справі №916/2984/24.
По-друге, щодо позовних вимог прокурора про стягнення штрафних санкцій.
Суд зазначає, що за умовами п. 15.1 Договору за порушення зобов'язань за договором підрядник несе наступну відповідальність, зокрема: за порушення строків виконання зобов'язання, зокрема, строків здачі робіт, замовник може стягувати пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів замовник може додатково стягувати штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (пп. 15.1.2).
Враховуючи те, що додаткові угоди № 1 від 29.09.2023 та № 3 від 28.11.2023 до Договору підряду на виконання будівельних робіт №78 від 24.04.2023 є недійсними та, як наслідок, не породжують правових наслідків, в силу умов пункту вказаного договору підряду відповідач повинен був виконати роботи протягом квітня-вересня 2023 року.
За таких обставин, суд зазначає, що несвоєчасне виконання зобов'язання має бути кваліфіковане як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у відповідній частині прокурор зазначає, що до закінчення строку виконання робіт, визначеного сторонами у договорі, тобто до 30 вересня 2023 року, підрядником, відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт від 31.05.2023, було виконано робіт на суму 711 913,25 грн. Станом на 1 жовтня 2023 року, прострочених робіт у підрядника було на суму 5 915 086, 75 грн. 13 жовтня 2023 року сторони підписали довідку про вартість виконаних будівельних робіт та акт приймання виконаних робіт за жовтень 2023 року. Вартість виконаних робіт становила 2 658 226,31 грн., тобто станом на 13 жовтня 2023 року прострочених робіт у підрядника залишилось на суму 3 256 860,44 грн. 22 грудня 2023 року сторони підписали довідку про вартість виконаних будівельних робіт та акт приймання виконаних робіт за грудень 2023 року, вартість виконаних робіт становила 3 133 177,55 грн. 28 грудня 2023 року сторони додатковою угодою № 4 дійшли згоди зменшити суму договору на 123 682, 89 грн. Тобто, 22 грудня 2023 року, підрядником були виконані усі відповідні роботи, згідно з умовами договору № 78 від 24.04.2023.
З огляду на вищенаведене, за розрахунком прокурора, з підрядника підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 298 961,28 грн, зокрема:
- 0,1 % від 5 915 086, 75 грн за 12 днів за період прострочення з 1 жовтня по 12 жовтня 2023 року на суму 5 915 086, 75 грн., що становить: 5915,09 грн * 12 = 70 981,08 грн;
- 0,1 % від 3 256 860,44 грн за 70 днів за період прострочення з 13 жовтня по 21 грудня 2023 на суму 3 256 860,44 грн, що становить: 3256,89 * 70 =227 980,2 грн.
Щодо розрахунку заявленого до стягнення штрафу, прокурор зазначає, що підрядник прострочив виконання робіт на суму 3 256 860,44 грн на 82 дні. Тому з підрядника підлягає стягненню штраф у розмірі 7 відсотків від вказаної суми, що становить 227 980,23 грн.
За перевіркою суду, вищенаведений розрахунок штрафних санкцій прокурором виконано правильно, у відповідності до фактичних обставин справи, у зв'язку із чим позовні вимоги у відповідній частині також є обґрунтованими.
Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ч.3 ст.509 Цивільного Кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч.6 ст.3 Цивільного Кодексу України основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Враховуючи наведене суд вважає за можливе вирішити питання щодо можливості зменшення судом розміру пені, що підлягає стягненню з боржника за прострочення виконання зобов'язання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Водночас, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Суд зауважує, що інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Головною метою неустойки, є, перш за все, стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання.
Як зазначено вище, відповідачем свої зобов'язання за договором було виконано в обумовлених сторонами обсягах, хоча і з допущенням періодів прострочення.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем строків виконання зобов'язання за договором, крім того взявши до уваги компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд вважає, що адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям буде обмежити на 50% розмір обґрунтовано заявленої до стягнення суми пені (з 298 961,28 грн до 149 480,64 грн) та розмір обґрунтовано заявленої до стягнення суми штрафу (з 227 980,23 грн до 113 990,12 грн), що на переконання суду узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Судом враховано, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
За такого, суд вважає, що стягнення з відповідача сум пені та штрафу, зменшених на 50% у повній мірі компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням останнім зобов'язань за укладеним між сторонами договором, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання суду, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов'язання.
Отже, заявлені прокурором у даній справі позовні вимоги, з урахуванням викладеного вище, підлягають частковому задоволенню.
Аналізуючи ж питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Так, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Також, відповідно до положень п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Крім того, судом враховані положення ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій як Приватного підприємства «Демсей», так і Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради, суд вважає за можливе покласти витрати зі слати судового збору на відповідача та позивача-2 в рівних частинах.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 53, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 165, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 29.09.2023 до Договору підряду на виконання будівельних робіт №78 від 24.04.2023, укладену між Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради та Приватним підприємством «Демсей».
3. Визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 28.11.2023 до Договору підряду на виконання будівельних робіт №78 від 24.04.2023, укладену між Управлінням житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради та Приватним підприємством «Демсей».
4. Стягнути з Приватного підприємства «Демсей» (Україна, 55214, Миколаївська обл., Первомайський р-н, місто Первомайськ, вул. Кам'яномостівська, будинок 3; код ЄРДПОУ 32838473) на користь Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради (Україна, 56500, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, місто Вознесенськ, пл. Центральна, 1; код ЄРДПОУ 20908003) пеню у розмірі 149 480,64 грн та штраф у розмірі 113 990,12 грн.
5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Стягнути з Приватного підприємства «Демсей» (Україна, 55214, Миколаївська обл., Первомайський р-н, місто Первомайськ, вул. Кам'яномостівська, будинок 3; код ЄРДПОУ 32838473) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048, р/р, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) судовий збір у розмірі 5 584,05 грн.
7. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Вознесенської міської ради (Україна, 56500, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, місто Вознесенськ, пл. Центральна, 1; код ЄРДПОУ 20908003) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048, р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) судовий збір у розмірі 5 584,05 грн.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 19.12.2025.
Суддя Н.О. Семенчук