вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" грудня 2025 р. м. Київ Справа № 911/3766/25
Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., розглянувши заяву Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Димитрівської Парафії Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Бровари Київської області» про забезпечення позову
за позовом: Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Димитрівської Парафії Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Бровари Київської області» (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Москаленка Сергія, буд. 35)
до відповідача: Благодійної організації «Благодійний фонд «Дзвін любові» (04050, м. Київ, вул. Довнар-Запольського Митрофана, буд. 3/2, кв.10)
про визнання недійсним договору пожертви та скасування рішення про державну реєстрацію
Без виклику представників сторін
Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Димитрівської Парафії Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Бровари Київської області» звернулась до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Благодійної організації «Благодійний фонд «Дзвін любові» про визнання недійсним договору пожертви та скасування рішення про державну реєстрацію.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2025 позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
17.12.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просить суд накласти арешт на нерухоме майно, а саме церковний комплекс загальною площею 325, 1 кв.м. (триста двадцять п'ять цілих один десятий квадратних метрів), який складається з: Адміністративно-господарський комплекс, літера «А», загальною площею 321, 1 кв.м.; Споруди №I, №1,2, який розташований за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Сергія Москаленка (колишня назва Красовського), буд. 35, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 455760432106, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3210600000:01:049:0014.
Позивач обґрунтовує подану заяву про забезпечення позову тим, що існує пряма загроза відчуження церковних споруд, загальною площею 325, 1 кв.м., за адресою: Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Сергія Москаленка, 35, оскільки обставини справи вказують на беззаперечний намір відповідача не допустити використання вказаних споруд для діяльності Православної Церкви України та потенційного подальшого відчуження будь-яким можливим способом даного майна для уникнення використання судового рішення. На думку позивача, можливе відчуження церковних споруд істотно ускладнить виконання рішення суду та унеможливить ефективний захист й поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звертається до суду.
Щодо зустрічного забезпечення позивач зауважив, що відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення, оскільки обраний вид забезпечення позову (арешт нерухомого майна) не перешкоджає відповідачу користуватись спірними будівлями, а лише тимчасово обмежує право їх відчуження на користь третіх осіб.
За результатами розгляду заяви позивача про забезпечення позову, суд дійшов висновку про її задоволення, виходячи з такого.
Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною 4 статті 137 ГПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, яке полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Так, згідно з усталеною практикою Верховного Суду при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається, а оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії або забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Також, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Так, співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків зупинення дії рішень відповідача.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору (аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №914/2157/19 від 20.07.2020, №910/19256/16 від 10.04.2018, №910/20479/17 від 14.05.2018, №922/1605/18 від 11.09.2018, №909/526/19 від 14.01.2019, №925/288/17 від 25.01.2019, №904/1417/19 від 26.09.2019, №906/781/21 від 03.05.2022).
У кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд має встановити, чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №904/5876/19, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20, від 07.04.2023 у справі №910/15043/21 (910/10070/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Так, спір у справі по суті стосується нерухомого майна, яке відчужене за оспорюваним договором пожертви від 28.11.2023.
Оскільки, наслідки недійсності оспорюваного Договору встановлені законом (частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України - обов'язок кожної із сторін правочину повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину), суд вважає, що накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору, по суті спрямоване на збереження цього об'єкта нерухомого майна, яке, за твердженням позивача, відповідач набув незаконно та безпідставно.
Крім цього ЄСПЛ у низці своїх рішень нагадував, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов'язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 22.02.1994 у справі "Раймондо проти Італії", ухвала щодо прийнятності від 07.11.2006 у справі "Адамчик проти Польщі", рішення у справах "Карамітров та інші проти Болгарії" від 10.01.2008 та "Боржонов проти Росії" від 22.01.2009).
Отже, допускається накладення судами арешту або інших обмежень щодо розпорядження майном особи, за умови дотримання таких вищенаведених вимог, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції як законність, пропорційність та загальний інтерес.
У цих висновках суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 16.09.2020 у справі №910/13208/19 та від 07.04.2023 у cправі №910/15043/21 (910/10070/22).
Відтак, накладення арешту, як спосіб забезпечення, не порушує права власності відповідача, як власника відчуженого за оспорюваним правочином об'єкта. Без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно залишається в його володінні та користуванні.
Також, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.03.2023 у cправі №905/448/22, згідно якої можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Тому, в даному випадку, суд дійшов висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, оскільки у випадку його відчуження відповідачем це може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення.
Разом з тим, суд зауважує, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду від 17.06.2022 у cправі №908/2382/21, від 14.02.2024 у справі №504/3408/22 ). Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Суд враховує, що запропонований позивачем захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального закону, в цей же час, з матеріалів справи судом наразі не встановлено, що вжиття цих заходів забезпечення позову призведе до обмеження прав відповідача або третіх осіб чи завдасть будь-якій особі шкоди чи збитків. Суд наголошує, що обраний позивачем захід забезпечення позову лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких дозволяє створити належні умови для виконання рішення суду, у разі задоволення/часткового задоволення позовних вимог.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20, від 27.12.2022 у справі №916/1324/22).
Водночас, системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Тому обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, враховуючи предмет даного спору та обґрунтування заяви позивача про забезпечення позову, а також спроможність заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 138, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Заяву Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Димитрівської Парафії Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Бровари Київської області» про забезпечення позову задовольнити.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме церковний комплекс загальною площею 325, 1 кв.м. (триста двадцять п'ять цілих один десятий квадратних метрів), який складається з: Адміністративно-господарський комплекс, літера «А», загальною площею 321, 1 кв.м.; Споруди №I, №1,2, який розташований за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Сергія Москаленка (колишня назва Красовського), буд. 35, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 455760432106, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3210600000:01:049:0014.
Стягувач: Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Димитрівської Парафії Київської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Бровари Київської області» (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Москаленка Сергія, буд. 35, код ЄДРПОУ 25297780).
Боржник: Благодійна організація «Благодійний фонд «Дзвін любові» (04050, м. Київ, вул. Довнар-Запольського Митрофана, буд. 3/2, кв.10, код ЄДРПОУ 45256146).
Ухвала відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом, набирає законної сили 19.12.2025 та може бути пред'явлена до виконання до 19.12.2028.
Ухвала набрала законної сили 19.12.2025 та може бути оскаржена у порядку і строк, встановлені ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 19.12.2025.
Суддя О.Г. Смірнов