ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2025Справа № 910/11033/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньюпорт Холдінг"
про стягнення 1 879 484,69 грн
При секретарю судового засідання: Карашевич В.В.
Представники сторін:
від позивача: Поліщук Мирослава Валентинівна - представник за довіреністю від 04.10.2024;
від відповідача: не з'явився;
У вересні 2025 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради (далі - Рада) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньюпорт Холдінг" (далі - Товариство) безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,3138 га (кадастровий номер 8000000000:75:315:0021), що знаходиться за адресою: вул. Пшенична, 9 (літ. А, Б) у Святошинському районі міста Києва у період з 04.05.2017 по 30.06.2021 та з 01.01.2024 по 06.06.2024 у сумі 2 013 653,95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, у спірний період користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого на те права, не сплачуючи за користування нею кошти, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок власника - територіальної громади міста Києва в особі Ради, набув кошти у вигляді несплаченої орендної плати у розмірі 2 013 653,95 грн, які підлягають поверненню власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.
10.09.2025 через систему "Електронний суд" Рада подала заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 21.10.2025. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
08.10.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову, оскільки:
- розмір плати за користування земельною ділянкою необхідно розраховувати, виходячи зі ставки у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, а не 8% чи 12%;
- Радою не враховано оплати за січень та лютий 2020 року у розмірі 134 169,26 грн;
- позивачем неправомірно нараховано безпідставно збережені кошти у розмірі 156 524,54 грн за період з 12.03.2020 по 31.03.2020, оскільки згідно з абзацом 1 пункту 524 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПК України) за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 плата за землю (земельний податок та орендна плата) за користування земельною ділянкою комунальної форми власності не нараховується та не сплачується.
Також Товариство зробило заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
20.10.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано 21.10.2025) Рада подала відповідь на відзив, в якій не погодилася із запереченнями Товариства, з огляду на те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення пункту 524 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України;
- ставка орендної плати за користування земельною ділянкою визначається відповідно до додатків 10, 11 рішень Київської міської ради, якими затверджувалися бюджети міста Києва на 2017-2024 роки - 8% та 12%;
- строк для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права не було пропущено у зв'язку із запровадженням на всій території України карантину та воєнного стану.
20.10.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано 21.10.2025) Рада подала заяву зменшення розміру позовних вимог, в якій визнала сплату за січень та лютий 2020 року у розмірі 134 169,26 грн, а тому просила стягнути з Товариства 1 879 484,69 грн (2 013 653,95 грн - 134 169,26 грн).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 25.11.2025.
22.11.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 24.11.2025) Товариство подало заяву про участь в засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 прийнято до розгляду заяву Ради про зменшення розміру позовних вимог, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.12.2025.
У судовому засіданні 16.12.2025 представниця Ради підтримала позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), просила суд задовольнити позов.
У призначене судове засідання представник Товариства не з'явився, хоча про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 16.12.2025 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Ради (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) обґрунтованими.
За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі №910/7350/24 за позовом Ради про стягнення з Товариства безпідставно збережених коштів у період з 01.07.2021 по 31.12.2023, яке було змінене постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025, було встановлено такі обставини.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 382413776 від 11.06.2024 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ньюпорт Холдінг" є власником нерухомого майна - комплексу будівель (літ. А, літ. Б), загальною площею 71,6 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Пшенична, 9.
Державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено на підставі акту прийому-передачі від 27.03.2017 Товариства з обмеженою відповідальністю "Антел-Стандарт".
Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,3138 га, кадастровий номер 8000000000:75:315:0021, за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Пшенична, 9 (літ. А, Б).
Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:315:0021 внесені до Державного земельного кадастру 03.05.2012.
З витягу з Державного земельного кадастру від 18.12.2023 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:315:0021 належить до категорії земель житлової та громадської забудови, цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, вид використання земельної ділянки - для реконструкції АЗС, будівництва кафе, магазину.
Рішенням від 13.07.2023 № 7050/7091 "Про передачу ТОВ "Ньюпорт Холдінг" земельної ділянки в оренду для реконструкції АЗС, будівництва кафе, магазину на вул. Пшеничній, 9 (літ. А, Б) у Святошинському районі м. Києва" Київської міської ради передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Ньюпорт Холдінг" на 5 років земельну ділянку площею 0,3138 га (кадастровий номер 8000000000:75:315:0021) для реконструкції АЗС, будівництва кафе, магазину (код виду цільового призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) на вул. Пшеничній, 9 (літ. А, Б) у Святошинському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади м. Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
07.06.2024 між Радою (орендодавець) та ТОВ "Ньюпорт Холдінг" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:315:0021 та зареєстровано право оренди в реєстрі, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 382412307 від 11.06.2024.
Також у межах даної справи №910/11033/25 судом встановлено відсутність договірних відносин між сторонами щодо користування земельною ділянкою у період з 04.05.2017 по 30.06.2021 та з 01.01.2024 по 06.06.2024.
За розрахунком Ради, загальний розмір безпідставно утриманих коштів за фактичне користування земельної ділянки у спірний період (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) складає 1 879 484,69 грн.
Оскільки Відповідач на безоплатній основі без укладеного договору оренди у період з 04.05.2017 по 30.06.2021 та з 01.01.2024 по 06.06.2024 користувався земельною ділянкою комунальної форми власності, площею 0,0,3138 га, кадастровий номер: 8000000000:75:315:0021, яка розташована у Святошинському районі міста Києва по вулиці Пшеничній, 9 (літ. А, Б), Рада звернулася з даним позовом до суду про стягнення безпідставно збережених коштів (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) у розмірі 1 879 484,69 грн.
Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам..
Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
За частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення.
Згідно з абзацом 1 частини 9 статті 120 ЗК України якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Статтею 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.
Як було встановлено судом, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:315:0021, площею 0,3138 га, належить на праві власності територіальній громаді міста Києва в особі Ради.
Також судом встановлено, що Відповідач є власником нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1209313780000, загальною площею 71,6 кв.м), розміщеного на вищезазначеній земельній ділянці по вулиці Пшеничній, 9 у місті Києві.
Зазначений об'єкт нерухомості був набутий у власність Товариством 27.03.2017 на підставі акту прийому-передачі від Товариства з обмеженою відповідальністю "Антел-Стандарт".
Із матеріалів справи вбачається та не заперечувалося самим Відповідачем, що між сторонами до у спірні періоду були відсутні договірні відносини щодо оренди зазначеної земельної ділянки та не було зареєстровано відповідне право користування.
Отже, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою Товариством у спірний період - з 04.05.2017 по 30.06.2021 та з 01.01.2024 по 06.06.2024.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази існування на спірній земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності інших осіб.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:75:315:0021, площею 0,3138 га по вулиці Пшеничній, у місті Києві), на якій розташоване нерухоме майно, яке належало Товариству на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.
Згідно із частинами 1-5 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру №НВ-0000731632024 від 21.03.2024 земельна ділянка, на якій розташований об'єкти нерухомого майна Товариства, і за користування якою Рада просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована з 03.05.2012 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:315:0021, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, а відтак може бути об'єктом цивільних прав.
Таким чином, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу, грошову оцінку.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про те, що Товариство, здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,3138 га (кадастровий номер 8000000000:75:315:0021) по вулиці Пшеничній, 9 у місті Києві без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Ради, фактично зберегло в себе кошти, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі Ради.
Перевіряючи доводи Ради в частині розміру безпідставно збережених коштів, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку земель" нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.
Згідно з абзацом 1 пункту 289.1 ПК України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").
Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок №1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
Крім цього, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).
Відповідно до офіційної інформації, розміщеної Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2024-rik/) коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2017 рік - 1,0; 2018 рік - 1,0; 2019 рік - 1,0; 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь).
Отже, Позивачем визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням індексу споживчих цін становить:
за 2017 - 2020 роки - 6 708 559,29 грн (6 708 559,29 грн/1,0);
за 2021 рік - 6 708 559,29 грн (7 379 415,22 грн/1,1);
за 2022 рік - 7 379 415,22 грн (8 486 327,49 грн/1,15).
Разом із цим, судом встановлено, що згідно з Витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9905543952024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:75:315:0021) станом на 19.01.2024 становила 8 919 130,20 грн.
При цьому, суд зазначає, що земельне законодавство, й зокрема стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 ГПК України).
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).
Оскільки за основу розрахунку орендної плати Радою взято менше значення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, судом, під час перевірки спірних сум, в силу вищезазначених приписів процесуального законодавства, буде взято за основу значення нормативно-грошової оцінки, наведені Позивачем.
Заперечуючи проти позову, Товариство вказувало на необґрунтованість суми безпідставно збережених коштів, оскільки Радою неправомірно застосовано ставку у розмірі 8% та 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Отже, спір між сторонами у межах даної справи виник щодо суми безпідставно утриманих коштів, а саме щодо ставки орендної плати за землю: 3% чи 8% та 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок встановлені:
- за період з 04.05.2017 по 31.12.2017 відповідно до додатка 10 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2017 рік" від 12.12.2016 № 554/1558;
- за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 відповідно до додатка 10 до рішення Київської міської ради від 21.12.2017 №1043/4050 "Про бюджет міста Києва на 2018 рік";
- за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 відповідно до додатка 11 до рішення Київської міської ради від 13.12.2018 "Про бюджет міста Києва на 2019 рік" №416/6467;
- за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 відповідно до додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2020 рік" від 12.12.2019 №456/8029;
- за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24.12.2020 №24/24;
- за період з 01.01.2024 по 06.06.2024 відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 №7531/7572.
У вказаних додатках до рішення Київської міської ради визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) і до земель з видом цільового призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для експлуатації та обслуговування АЗС) застосовується ставка орендної плати за 2017, 2018, 2019 роки - 8%, за 2020, 2021, 2024 роки - 12%.
Водночас відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
Також відповідно до пункту 5.3. "Положення про плату за землю в місті Києві" (Додаток 3 до рішення Ради від 23.06.2011 №242/5629 (у редакції рішення Ради від 18.10.2018 №1910/5974) ставка земельного податку за земельні ділянки, які використовуються юридичними і фізичними особами (крім підприємств державної та комунальної власності), в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
У зв'язку з викладеним, суд вважає за доцільне звернути увагу сторін на таке.
Згідно зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
Разом з тим предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212, 1214 ЦК України в розмірі орендної плати, що належить до сфери приватноправових відносин, за суб'єктним складом спір також є приватноправовим, оскільки сторонами спору є суб'єкт господарювання та орган місцевого самоврядування Рада, яка діє як представник власника (територіальної громади міста Києва) земельної ділянки комунальної власності у приватноправових земельних відносинах, а не як суб'єкт владних повноважень.
З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 27.04.2021 у справі №922/2378/20.
Доводи відповідача гуртуються на помилковому тлумаченні вищезазначених приписів законодавства та без урахування правових позицій суду касаційної інстанції, сформованих у подібних до даних спірних правовідносин, оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
Протилежне застосування вказаних рішень органу місцевого самоврядування може призводити до вочевидь до нелогічної ситуації, порушуючи загальноправові принципи, зокрема розумності та справедливості, коли особа, яка користується земельною ділянкою згідно правовстановлюючого документа (наприклад договір оренди) повинна сплачувати більше коштів (8%/12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки), ніж особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки (без укладеного договору оренди) - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що положення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому розмір орендної плати для спірної земельної ділянки необхідно розраховувати, виходячи зі ставки нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, які закріплені у вищезазначених рішеннях Ради - 8% та 12%.
Також, заперечуючи проти позову в частині періоду нарахування, Товариство зазначило, що у відповідності до абзацу 1 пункту 524 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 плата за землю (земельний податок та орендна плата) за користування земельною ділянкою комунальної форми власності не нараховується та не сплачується.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 №211 установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Зазначеною постановою, зокрема, була передбачена заборона до 11 травня 2020 року роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення (з урахуванням винятків).
У зв'язку з наведеним Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесені зміни до відповідних законодавчих актів України, зокрема викладено пункт 524 підрозділу 10 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України в новій редакції, згідно з якою не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.
З аналізу викладених положень податкового законодавства вбачається, що вони передбачають не лише звільнення від нарахування та сплати за період з 1 березня по 31 березня 2020 року орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а й визначають механізм врегулювання правовідносин, пов'язаних з таким звільненням шляхом подання уточнень до податкової декларації.
Однак, зазначені положення Податкового кодексу України підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками.
Близька за змістом правова позиція, яка концептуально узгоджується із співними правовідносинами, викладена у постановах Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №908/929/24, від 01.07.2025 у справі №908/1301/24, від 11.11.2025 у справі №910/8635/24, від 09.12.2025 у справі №905/1313/24.
З огляду на те, що у спірний період у Товариства була відсутня правова підстава користування земельною ділянкою, положення 524 підрозділу 10 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України не застосовуються до правовідносин, які склалися між сторонами в межах даної справи.
Перевіривши розрахунок Ради щодо суми безпідставно збережених коштів, суд вважає його обґрунтованим та становить 3 095 471,35 грн, з яких:
1) 355 829,34 грн, нарахованих за період з 04.05.2017 по 31.12.2017 (6708559,29 грн х 8%/365х242);
2) 536 684,74 грн, нарахованих за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 (6708559,29 грн х8%/365х365);
3) 536 684,74 грн, нарахованих за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 (6708559,29 грн х8%/365х365);
4) 805 027,12 грн, нарахованих за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (6708559,29 грн х12%/366х366);
5) 399 205,23 грн, нарахованих за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 (6708559,29 грн х12%/365х181);
6) 462 040,18 грн, нарахованих за період з 01.01.2024 по 06.06.2024 (8919130,20 грн х12%/366х158.
У той же час, за 2020-2024 року Товариством було сплачено 1 215 986,66 грн земельного податку.
Таким чином, сума безпідставно збережених коштів у формі орендної плати становить 1 879 484,69 грн (3 095 471,35 грн - 1 215 986,66 грн).
Також, у відзиві Товариством зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частинами 4, 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).
Разом із цим, пунктом 12 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин, а згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023.
Крім цього, підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який наразі триває.
За таких обставин, положення пунктів 12, 19 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України фактично збільшують строк позовної давності.
Пункт 19 розділу виключено на підставі Закону №4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги ту обставину, що Рада звернулася з даним позовом 03.09.2025, суд дійшов до висновку про те, що позовна давність не сплила, тому відповідна заява Відповідача не підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Ради (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) підлягає задоволенню.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" покладається на Товариство.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньюпорт Холдінг" (69096, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Каховська, будинок 11А; ідентифікаційний код 39715902) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) 1 879 484 (один мільйон вісімсот сімдесят дев'ять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн 69 коп. безпідставно збережених коштів та 22 553 (двадцять дві тисячі п'ятсот п'ятдесят три) грн 82 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 22.12.2025.
СуддяСергій МУДРИЙ