ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.12.2025Справа № 910/11297/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Логвінова Павла Арнольдовича
до Фізичної особи-підприємця Скульського Ярослава Олеговича
про стягнення 1.208.876,60 грн
Представники сторін: не викликались
08.09.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Логвінова Павла Арнольдовича до Фізичної особи-підприємця Скульського Ярослава Олеговича про стягнення 1.232.547,92 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору суборенди нежитлового приміщення № 2805/24/СО від 01.06.2024 позивач передав відповідачу приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, 20в, загальною площею 24,0 кв. м. За умовами п. 3.5 договору орендна плата сплачується щомісячно не пізніше 5 числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Відповідач виконав свої зобов'язання щодо сплати орендної плати лише частково, внаслідок чого виникла заборгованість за період лютий - травень 2025 року у розмірі 120.000,00 грн. З метою врегулювання питання позивач направив відповідачу лист-вимогу від 01.05.2025 про сплату заборгованості, яка залишена відповідачем без реагування. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 1.232.547,92 грн, з яких 120.000,00 грн основного боргу та 1.112.547,92 грн неустойки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/11297/25 від 15.09.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
23.09.2025 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» заяви про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 1.208.876,60 грн, з яких 120.000,00 грн основного боргу та 1.088.876,60 грн неустойки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 відкрито провадження у справі № 910/11297/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою відповідачу встановлено строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 30.09.2025 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № R067012033491 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 45, 9-4, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Проте, конверт 03.11.2025 разом з ухвалою від 30.09.2025 (номер відправлення R067012033491) було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет за трекінгом R067012033491.
22.10.2025 відповідачем до суду подано заяву про надання матеріалів справи для ознайомлення. 24.10.2025 відповідач ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою відповідача.
04.11.2025 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначає, що останній платіж за договором відбувся у лютому 2025 року за січень 2025 року у розмірі 30.000,00 грн, далі платежів по договору оренди не було оскільки не було використання приміщення відповідачем, бо позивач усно розірвав договір в односторонньому порядку забравши 10.02.2025 у відповідача ключі від орендованого приміщення, у зв'язку з чим відповідач втратив доступ до товарно-матеріальних цінностей, які там залишились та які були предметом діяльності відповідача на суму понад 150.000,00 грн. Доказами цього є покази свідка - ОСОБА_1 , яка працювала продавчинею в цьому магазині (найманий відповідачем працівник). Дані обставини мали б були викладені у заяві свідка, оформленої у відповідності до ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, проте ОСОБА_1 відмовилася підписувати таку заяву. Також відповідач зазначає, що йому стало відомо, що з березня 2025 року спірне приміщення перебувало в оренді іншого суборендаря. Зазначає, що розмір неустойки в 9 (дев'ять) разів перевищує суму боргу та наводить практику Верховного Суду з приводу зменшення розміру неустойки, яку просить врахувати при вирішенні даного спору. При цьому в будь-якому випадку відповідач вважає, що сам факт нарахування неустойки є незаконним, оскільки позивач розірвав договір в односторонньому порядку обмеживши доступ до приміщення, яким користувався відповідач і оплачував за нього оренду.
У відзиві міститься клопотання про виклик для допиту в якості свідка ОСОБА_1 .
Суд розглянувши дане клопотання відповідача відмовляє в його задоволенні, оскільки відповідно до ч. 9 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дане рішення постановлено з перевищенням строку, встановленого наведеною нормою, проте у розумний строк, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва, -
01.06.2024 між Фізичною особою-підприємцем Логвіновим Павлом Арнольдовичем (орендар, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Скульським Ярославом Олеговичем (суборендар, відповідач) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 2805/24/СО (далі - договір суборенди).
Відповідно до п. 1.1. договору суборенди орендар зобов'язується передати, а суборендар прийняти в строкове платне користування нежитлове приміщення (далі - об'єкт оренди) для використання згідно умов договору.
Згідно з п. 1.2. договору суборенди місцезнаходження об'єкта оренди - м. Київ, вул. Срібнокільська, 20в.
Відповідно до п. 1.3. договору суборенди загальна площа об'єкта оренди - 24,0 кв. м.
Спір виник внаслідок того, що відповідачем в порушення умов договору суборенди не сплачено орендну плату за період лютий - травень 2025 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 120.000,00 грн та за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховано 1.088.876,60 грн неустойки.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (тут і надалі чинного на момент виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п. 1.8. договору суборенди зазначено, що об'єкт оренди знаходиться у користуванні орендаря на підставі договору оренди, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Логвіновим Павлом Арнольдовичем (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТВ» (орендодавець).
З матеріалів справи вбачається, що 23.08.2023 між Фізичною особою-підприємцем Логвіновим Павлом Арнольдовичем (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТВ» (орендодавець) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3008/23/О, відповідно до якого позивач отримав оренду нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, 20в, загальною площею 64,6 кв. м.
Згідно з п. 5.2. договору оренди № 3008/23/О від 23.08.2023 передача об'єкта оренди в суборенду та передача будь-яких прав орендаря, що виникли на підставі договору іншим особам допускається без окремої згоди на це від орендодавця/власника об'єкта оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 774 Цивільного кодексу України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.
Згідно з п. 2.5. договору оренди № 3008/23/О від 23.08.2023 цей договір укладено на строк до 31.07.2026.
Частиною 3 статті 774 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 2.5. договору суборенди сторони погодили, що договір укладено на строк до 31.05.2025.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до п. 4.1. договору суборенди передача об'єкта оренди здійснюється шляхом фактичної передачі об'єкта оренди та посвідчується складанням акту прийому-передачі.
Згідно з п. 4.2 договору суборенди орендар передає за актом прийому-передачі суборендарю об'єкт оренди не пізніше 5-ти днів з моменту укладення договору.
01.06.2024 сторонами підписаний акт прийому-передачі, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв нежитлове приміщення за адресою: Срібнокільська, 20в, загальною площею 24,0 кв. м.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з п. 3.2. договору суборенди за користування об'єктом оренди суборендар сплачує орендарю орендну плату. Орендна плата становить 30.000,00 грн без ПДВ за кожний місяць дії договору.
Відповідно до п. 3.4. договору суборенди орендна плата сплачується за кожний місяць дії договору не залежно від фактичних обсягів використання суборендарем об'єкта оренди. Орендна плата починає нараховуватися та підлягає сплаті з дня передачі об'єкта оренди суборендарю та підсипання сторонами акту прийому-передачі об'єкту оренди. Обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексу інфляції.
Пунктом 3.5 договору суборенди визначено, що орендна плата сплачується щомісячно не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця за який здійснюється розрахунок. Орендна плата за перший та останній місяці дії договору сплачується протягом 5 (п'яти) днів з моменту укладення договору.
Відповідачем доказів того, що ним сплачено на виконання даного пункту договору орендну плату за останній місяць не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за період лютий - травень 2025 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 120.000,00 грн.
Викладені відповідачем у відзиві заперечення не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачем не підтверджено, що орендар розірвав договір в односторонньому порядку та відповідач з 10.02.2025 не мав доступу та можливості користуватись орендованим приміщенням, оскільки відсутнє будь-яке листування відповідача до позивача з цього приводу (як то вимоги про надання доступу до об'єкту оренди або вимоги повернення належного відповідачу майна, що знаходиться в орендованому приміщенні), не подано доказів того, що відповідач звертався до правоохоронних органів щодо неправомірних дій позивача, які б засвідчили факт не допуску позивачем відповідача до приміщень.
Також відповідачем жодними засобами доказування не доведено, що приміщення з березня 2025 року вже перебувало в оренді у іншого суборендаря.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті орендної плати у повному обсязі не подано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача 120.000,00 грн заборгованості.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач, у визначений строк зобов'язання щодо сплати орендної плати у повному обсязі не здійснив та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 8.1.3 договору суборенди у разі несплати (в т.ч. частково несплати) суборендарем вказаних рахунків в 30 (тридцяти) денний строк, орендар має право відключити об'єкт оренди від системи енергозабезпечення та стягнути на користь орендаря договірну штрафну неустойку у розмірі подвійної денної орендної плати за кожен день прострочення такої несплати.
Позивачем за несплату орендної плати нараховано неустойку в розмірі 1.088.876,60 грн.
Перевіривши розрахунок неустойки, судом встановлено, що розрахунки є не правильними та такими, що здійснені без врахування ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
За розрахунками суду неустойка становить 1.084.931,46 грн та позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Суд розглянувши викладені відповідачем у відзиві заперечення з посиланням на те, що розмір неустойки в 9 (дев'ять) разів перевищує розмір боргу відзначає наступне
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
В даному випадку, позивач взагалі не вказав на те, що йому спричинені збитки, а відтак розмір неустойки значно перевищує збитки.
Рішенням Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 визначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 85).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Згідно з ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Верховним Судом у постанові № 905/1409/21 від 02.03.2023 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Приймаючи до уваги наведені відповідачем обставини, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків чи будь-яких інших негативних наслідків, викликаних несвоєчасною сплатою орендної плати за договором суборенди, а відтак розмір неустойки значно перевищує збитки, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення нарахованої відповідачу неустойки на 50%.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення неустойки за прострочення відповідачем строків оплати орендної плати підлягають задоволенню в розмірі 542.465,73 грн неустойки (50% від обґрунтованого розміру 1.084.931,46 грн).
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Логвінова Павла Арнольдовича є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому судом враховано, що судовий збір в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Скульського Ярослава Олеговича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Логвінова Павла Арнольдовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 120.000 (сто двадцять тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 542.465 (п'ятсот сорок дві тисячі чотириста шістдесят п'ять) грн 73 коп. неустойки, 14.506 (чотирнадцять тисяч п'ятсот шість) грн 52 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В.Сівакова