ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2025Справа № 910/11823/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВР РЕХАБ» (49094, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, ідентифікаційний код 41452162)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСЕЛЬ МЕДІКАЛ» (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13, секція 1, офіс 4, ідентифікаційний код 42517437)
про стягнення 3 122 352, 74 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Киселиця І.Ю.
від відповідача: не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВР РЕХАБ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСЕЛЬ МЕДІКАЛ» (далі - відповідач) про стягнення 3 122 352, 74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за дистриб'юторським договором №12-09-1 від 12.09.2024 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару (тренажери «Реабілітація за допомогою віртуальної реальності для пацієнтів з больовим синдромом та руховими порушеннями» від торгової марки "VRNOW"), у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 2 831 000, 00 грн, а також обов'язок сплатити на користь позивача 243 916, 21 грн пені, 25 803, 64 грн 3% річних та 21 632, 89 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11823/25, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22.10.2025.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «АКСЕЛЬ МЕДІКАЛЬ» та знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на майно (рухоме та нерухоме), яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «АКСЕЛЬ МЕДІКАЛ» у межах суми позову 3 122 352, 74 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВР РЕХАБ» про вжиття заходів забезпечення позову.
21.10.2025 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» позивачем подано заяву про доручення доказів, саме копію листа ТОВ «АКСЕЛЬ МЕДІКАЛ», зі змісту якого вбачається що відповідачем визнається заборгованість у розмірі 2 831 000, 00 грн, та запропоновано узгодити графік погашення такої заборгованості до 30.12.2025 року.
У підготовчому засіданні 22.10.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/11823/25 та призначення її до судового розгляду по суті на 19.11.2025.
Протокольною ухвалою від 19.11.2025 відкладено розгляд справи за клопотанням представника відповідача на 03.12.2025.
У судовому засіданні 03.12.2025 представники сторін повідомили суд про сплату відповідачем боргу у сумі 350 000,00 грн, проте доказів вказаного суду не було надано, у зв'язку з чим, судом було проголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 17.12.2025 та зобов'язано сторони надати докази сплати заборгованості станом на 17.12.2025.
17.12.2025 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» позивачем подано заяву про долучення доказів до матеріалів справи, у якій позивачем зазначено, що станом на 17.12.2025 відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 350 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 5584 від 28.12.2025 та № 5634 від 02.12.2025. Також позивач заначив, що будь-які переговори між сторонами не ведуться, що підтверджується листом позивача від 16.12.2025.
У зв'язку з чим просить суд долучити до матеріалів справи платіжні інструкції від 28.12.2025, 02.12.2025 та лист від 16.12.2025.
17.12.2025 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про зменшення розміру неустойки (пені і штрафу), відповідно до якого просить суд зменшити розмір пені на 90%. До вказаного клопотання долучені платіжні інструкції № 5584 від 28.12.2025 та № 5634 від 02.12.2025.
У судовому засіданні 17.12.2025 судом долученні подані сторонами заяви та клопотання до матеріалів справи.
Судом у судовому засіданні 17.12.2025 заслухано пояснення представника позивача, який позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити повністю, з підстав наведених у позовній заяві, та заперечував щодо поданого клопотання відповідача про зменшення пені.
Відповідач у судове засідання 17.12.2025 не забезпечив явку уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомив.
У судовому засіданні 17.12.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
12.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВР РЕХАБ» (наділі - постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКСЕЛЬ МЕДІКАЛ» (надалі - дистриб'ютор/відповідач) було укладено Дистриб'юторський договір №12-09-1 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого: за умовами даного договору постачальник зобов'язується поставляти й передавати у власність дистриб'ютора Тренажери «Реабілітація за допомогою віртуальної реальності для пацієнтів з больовим синдромом та руховими порушеннями» від торгової марки «VRNOW» (далі - товар), а дистриб'ютор зобов'язується приймати товар, оплачувати його вартість постачальнику та вчиняти всі необхідні дії з метою подальшого розповсюдження (продажу) товару відповідно до погоджених в даному договорі умов виключно на території України.
Згідно з п.1.2 договору детальна комплектація, асортимент, місце поставки товару та інші істотні умови відповідних поставок погоджується сторонами в специфікаціях або виставлених постачальником рахунках на оплату. Факт оплати дистриб'ютором виставленого постачальником рахунку свідчить про належне погодження між сторонами всіх істотних умов замовлення, які в ньому визначені.
Дистриб'ютор зобов'язаний оплачувати вартість замовленого товару на умовах 50% (п'ятдесят відсотків) попередньої оплати, а інша частина вартості замовленого товару повинна сплачуватись дистриб'ютором не пізніше 7 (семи) календарних днів після поставки, встановлення та налаштування товару у кінцевого покупця (користувача). Дані положення договору не застосовуються до оплати товару, що здійснюється на умовах гарантійного викупу (3.4. договору).
Відповідно до п. 5.1. договору поставка товару за цим договором здійснюється партіями на підстави специфікацій, складених згідно замовлень дистриб'ютора та/або виставлених постачальником та оплачених у повному обсязі дистриб'ютором рахунках. Замовлення надсилаються дистриб'ютором на адресу постачальника електронною поштою або за допомогою інших засобів зв'язку.
Згідно з умовами п. 5.5 договору поставка товару здійснюється тільки після узгодження прийнятих постачальником до виконання замовлень дистриб'ютора в специфікації/рахунку та здійснення останнім попередньої оплати товару на умовах, що визначені даним договором.
Умовами п. 5.7 договору визначено, що за загальним правилом доставка товару здійснюється силами Постачальника за місцем розташування кінцевого користувача (покупця), а дистриб'ютор зобов'язується координувати дату і час такої доставки Товару.
У п. 5.8. договору сторонами узгоджено, що перехід права власності на товар відбувається в момент підписання уповноваженими представниками постачальника та дистриб'ютора Акту приймання-передачі товару. З моменту отримання товару від постачальника за Актом приймання-передачі товару дистриб'ютор бере на себе ризик випадкового знищення, пошкодження, погіршення якості отриманого товару. Підписання дистриб'ютором (або його уповноваженою особою) Акту приймання-передачі товару є підтвердженням відсутності претензій щодо якості, кількості асортименту та упаковки товару.
Даний договір, відповідно до п. 10.1., набирає юридичної сили з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2025.
За доводами позивача з листопада 2024 року по червень 2025 року (включно) постачальник поставив відповідачу товару на загальну суму 4 050 000,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними від 13.11.2024 № РН-00000002, від 05.05.2025 № 4, від 23.06.2025 № 6 та актами приймання передачі товару від 13.11.2024 № 1, від 05.05.2025 № 1, від 23.06.2025 № 1.
Позивачам також були виставлені відповідачу відповідні рахунки на оплату від 17.10.2024 № СФ 0000002, від 05.05.2025 № 4 та від 09.06.2025 № 8.
Відповідачем у свою чергу, було отримано товар та частково оплачено на суму 1 219 000,00 грн, у зв'язку з чим у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 2 831 000,00 грн (4 050 000,00 грн - 1 219 000,00 грн).
З метою досудового врегулювання спору, позивач направляв відповідачу вимогу про оплату заборгованості за поставлений товар від 18.08.2025 за вих. № 18/08-25, яка була отримана відповідачем 21.08.2025, однак залишена без реагування, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про таке.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором дистрибуції.
Договори дистрибуції належать до так званих "непоіменованих" договорів, які можуть укладатися в силу принципу свободи договору, закріпленого у статтях 3, 6, 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору поставки (купівлі-продажу), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України, та надання послуг (маркетинг, просування), який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для зазначених видів договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Спір у справі між сторонами виник внаслідок порушення умов договору в частині, що підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України (договір поставки).
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У п. 1.2. договору сторонами узгоджено, що детальна комплектація, асортимент, місце поставки товару та інші істотні умови відповідних поставок погоджується сторонами в специфікаціях або виставлених постачальником рахунках на оплату.
За умовами п. 3.1. договору сторони погодили, що на виконання умов цього договору дистриб'ютор зобов'язується купувати у постачальника товар за ціною 1 350 000,00 грн за 1 (одну) одиницю товару.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання вимог договору сторонами підписано Специфікацію № 1 від 17.10.2024, за якою сторонами узгоджено вартість товару 1 3500 000,00 грн; місце поставки товару та порядок оплати: 50% Перший платіж в розмірі 50% вартості, зазначеної в п.2 даної Специфікації. Другий платіж (остаточний розрахунок) в розмірі 50% вартості, зазначеної в п. 2. даної Специфікації, дистриб'ютор сплачує не пізніше 7 (семи) календарних днів після поставки, встановлення та налаштування товару у кінцевого покупця (користувача).
Специфікацією № 2 від 14.04.2025 сторонами узгоджено вартість товару - 1 350 000,00 грн, місце поставки товару та порядок оплати до 31 травня 2025 р.
Специфікацією № 3 від 09.06.2025, сторонами узгоджено вартість товару - 1 350 000,00 грн, місце поставки товару та порядок оплати товару до 30 червня 2025 р.
В силу приписів ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до п. 5.8. договору перехід права власності на товар відбувається в момент підписання уповноваженими представниками постачальника та дистриб'ютора Акту приймання-передачі товару.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4 050 000,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними № РН-00000002 від 13.11.2024, № 4 від 05.05.2025, № 6 від 23.06.2025 та актами приймання передачі товару № 1 від 13.11.2024, № 1 від 05.05.2025 та № 1 від 23.06.2025, які підписані позивачем та відповідачем та скріплена їх печатками без будь-яких зауважень.
На виконання умов договору, позивачам також були виставлені відповідачу відповідні рахунки на оплату від 17.10.2024 № СФ 0000002, від 05.05.2025 № 4 та від 09.06.2025 № 8.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.
Судом встановлено, що відповідачем товар прийнято та частково оплачено на суму 1 219 000,00 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача. А відтак не оплаченим залишився товар на загальну суму 2 831 000,00 грн (4 050 000,00 грн - 1 219 000,00 грн).
У матеріалах справи наявний лист відповідача від 11.09.2025 № 108, зі змісту якого вбачається про підтвердження факту поставки товару за договором та специфікаціями та визнання боргу у сумі 2 831 000,00 грн.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору і Специфікацій, виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті за поставлений позивачем товар станом на момент розгляду спору настав.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Також в процесі розгляду справи, відповідачем було частково оплачено суму основного боргу у розмірі 350 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 5584 від 28.12.2025 та № 5634 від 02.12.2025.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Припинення (закриття) провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №905/1582/15, від 18.07.2018 у справі №905/1587/15, від 05.06.2018 у справі №905/1585/15 та 26.07.2018 у справі №910/23359/15.
Враховуючи, що частина боргу у розмірі 350 000,00 грн була сплачена відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду, то провадження у цій частині підлягає закриттю, так як вказаний предмет спору припинив своє існування в процесі розгляду справи.
Водночас, доказів сплати заборгованості у розмірі 2 481 000,00 грн, станом на дату розгляду даної справи по суті, відповідачем суду не надано.
Фактично відповідач у поданій заяві від 27.12.2025 та у судових засіданнях не заперечував щодо наявності заборгованості за договором у розмірі визначному позивачем.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу за договором 2 481 000,00 грн визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмір 243 916, 21 грн, 3% річних у розмірі 25 803, 64 грн та інфляційних втрат 21 632, 89 грн.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У п. 9.1. договору сторонами визначено, що у випадку якщо дистриб'ютор допустить прострочення оплати отриманого товару, то він зобов'язаний додатково сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (діючої на момент відповідного прострочення) від неоплаченої (несвоєчасно сплаченої) суми, за кожний день прострочення зобов'язань».
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат суд встановив, що останні є арифметично вірними та обґрунтованим, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо клопотання відповідача про зменшення пені на 90%, суд зазначає наступне.
На обґрунтування необхідності зменшення розміру пені на 90% відповідач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «АКСЕЛЬ МЕДІКАЛ» проводилися та постійно проводяться дії спрямовані на погашення дебіторської та кредиторської заборгованості.
Також відповідач зазначає, що має стратегічне значення для регіону, метою діяльності підприємства є постачання для медзакладів медичного устаткування. За твердженнями відповідача кошти, які надходять на розрахунковий рахунок відповідача від медичних закладів за договорами постачання, одразу скеровуються на погашення заборгованості перед постачальниками. Проте, враховуючи той факт, що відповідач не має жодного впливу на порядок розрахунку з бюджетом, бо саме медичні заклади України, як основні покупці продукції відповідача, мають велику заборгованість перед ТОВ «Аксель Медікал».
Позивач заперечував щодо клопотання відповідача про зменшення пені, зазначивши про безпідставність усіх доводів відповідача та про відсутність підстав для зменшення пені. Крім іншого позивач зазначив, що всі кінцеві покупці товару у повному обсязі розрахувались з відповідачем, як дистриб'ютором, але останній з невідомих причин та в порушення умов договору не перерахував їх позивачу, як постачальнику.
Вирішуючи питання можливості зменшення розміру пені суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, диспозиція частини третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (такі правові висновки Верховного Суду містяться, зокрема, у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, подані сторонами, суд не вбачає наявності виключних підстав для зменшення розміру пені, а тому відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача. При цьому, суд повідомляє, що сплата відповідачем суми боргу під час розгляду справи, не впливає на відшкодування відповідачем позивачу судових витрат.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 350 000 грн 00 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АКСЕЛЬ МЕДІКАЛ» (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13, секція 1, офіс 4, ідентифікаційний код 42517437) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВР РЕХАБ» (49094, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, ідентифікаційний код 41452162) заборгованість у розмірі 2 481 000 грн 00 коп., пеню у розмірі 243 916 грн 21 коп., 3% річних у розмірі 25 803 грн 64 коп., інфляційні втрати у розмірі 21 632 грн 89 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 37 468 грн 23 коп.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22.12.2025
Суддя Л. Г. Пукшин