ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.12.2025Справа № 910/10342/25
За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Республика" (м. Київ)
до: 1. Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (м. Київ)
2. Приватного акціонерного товариства "Київстар" (м. Київ)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (м. Київ)
про визнання недійсним договору та стягнення 728 494,10 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Без виклику представників сторін.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Республика" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та Приватного акціонерного товариства "Київстар" про визнання недійсним Договору №931/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва від 30.07.2019, укладеного між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією та Приватним акціонерним товариством "Київстар" та стягнення з Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації матеріальної шкоди (упущеної вигоди) в розмірі 728 494,10 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 відкрито провадження у справі №910/10342/25, визнано її малозначною, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29.08.2025 відповідачем-1 подано клопотання про залучення до участі у справі Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору, на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 залучено до участі у справі №910/10342/25 Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
10.09.2025 відповідачем-1 подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
11.09.2025 від КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" надійшли пояснення по справі та заява про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, оскільки підприємство підтримує позицію відповідача-1.
11.09.2025 від відповідача-1 надійшла заява про залучення КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
17.09.2025 від Приватного акціонерного товариства "Київстар" надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 залучено до участі у справі Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
29.09.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
06.11.2025 від позивача надійшло клопотання позивача про перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Розглянувши дане клопотання суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 4 статті 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення, або про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Зважаючи на предмет позовних вимог, її складність, обсяг наявних у матеріалах справи доказів, ціну позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження та відмовляє в задоволенні означеного клопотання відповідача.
06.11.2025 від позивача надійшло клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.
У клопотанні від 06.11.2025 позивач просить суд призначити у справі №910/10342/25 судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання:
- чи утворене нежитлове приміщення технічного поверху загальною площею 13,0 м. кв. по вул. Щербакова, 57-Г, що є предметом Договору № 931/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 30.07.2019, за рахунок площі допоміжних приміщень, що призначені для обслуговування будинку?
- чи є приміщення загальною площею 13,0 м. кв., що є предметом Договору № 931/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 30.07.2019 допоміжним приміщенням?
Положеннями ч. 1 ст. 99 ГПК України унормовано, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну (ч. ч. 4, 5 ст. 99 ГПК України).
Судом встановлено, що при вирішенні даного спору між сторонами відсутня необхідність у встановленні обставин, зазначених у наведеному клопотанні позивача, та отримання відповіді на поставлені в означеному клопотанні питання.
Суд при цьому звертає увагу позивача на те, що предмет спору в даній справі - стягнення 728 494,10 грн матеріальної шкоди та визнання Договору №931/1 від 30.07.20219 недійсним.
Відтак суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи, з огляду на його невідповідність ст. 99 ГПК України.
07.11.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
14.11.2025 від третьої особи надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
30.07.2019 між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець, відповідач-1) та Приватним акціонерним товариством "Київстар" (орендар, відповідач-2) укладено Договір № 931/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 29.02.2016 № 443/1) (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, орендодавець на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.05.2019 № 435 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - Об'єкт, яке знаходиться на вул. Д.Щербаківського, 57 Г для розміщення операторів телекомунікацій, які надають послуги з рухомого (мобільного) зв'язку, операторів та провайдерів телекомунікацій, які надають послуги з доступу до Інтернету.
Відповідно до п.2.1 Договору об'єктом оренди є нежитлове приміщення техповерху загальною площею 13,0 кв.м, згідно з викопіюванням з по поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору.
Пунктом 9.1 Договору передбачено, що він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 30.07.2019 до 28.07.2022.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.
За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Звертаючись до суду позивач зазначає, що об'єкт оренди за Договором - нежитлове приміщення техповерху загальною площею 13,0 кв. м (вул. Щербаківського, 57 Г), передано в оренду відповідачем-1 за відсутності акту приймання- передачі та з порушенням норм чинного законодавства України, а саме: ст. ст. 1, 4, 5, 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". Відтак, підлягає визнанню недійсним. У зв'язку з чим, просить також стягнути упущену вигоду за період дії даного Договору.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Посилання позивача на відсутність акту прийому - передачі за договором, як на підставу недійсності Договору, судом відхиляються як безпідставні, оскільки договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов, як і відхиляються доводи стосовно обов'язкової згоди всіх власників квартир щодо передачі приміщення в оренду, оскільки згідно з розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.20211 № 80 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", будинок за адресою Щербаківського 57Г закріплено на праві господарського відання за КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".
При цьому суд наголошує, що питання власності стосовно спірного приміщення в межах даної справи не вирішується.
За таких обставин судом встановлено, що наведені позивачем у позовній заяві обставини не є встановленими законом підставами недійсності правочину, тож у задоволенні цієї вимог суд відмовляє.
Відповідно, не підлягає задоволенню і похідна вимога - про стягнення з Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації матеріальної шкоди (упущеної вигоди) в розмірі 728 494,10 грн.
Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в позові.
Інші доводи і твердження учасників справи судом відхилено як такі, що не спростовують встановлених судом обставин та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.
Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко