Справа №463/10015/25
Провадження №2-а/463/91/25
22 грудня 2025 року місто Львів
Личаківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Ціпивко І. І.
з участю секретаря Метеллі Б.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львів справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,
встановив:
Стислий виклад обставин справи.
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом та просить скасувати постанову серії ЕНА № 5929872 від 13.10.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн, провадження закрити та стягнути на його користь судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 13.10.2025 поліцейським 2 взводу 4 роти 1 батальйону УПП у Тернопільській області області молодшим лейтенантом поліції Цапаєм М.М. відносно нього винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5929872 від 13.10.2025, якою його притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 гривень. Згідно з постановою, 13.10.2024 о 20:55 гол у м. Тернопіль по вул.Об'їзній, 23Б він керував транспортним засобом марки «IVECO 70С15», н.з. НОМЕР_1 , із несправними зовнішніми світловими приладами (не горіла ліва фара в темну пору доби), чим порушив п. 31.4.3 ПДР України. Зазначена постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки Правил дорожнього руху він не порушував, а при розгляді справи інспектором поліції порушено цілий ряд його прав. Підстав для складання оскаржуваної постанови у працівника поліції не було, оскільки він не порушував п. 31.4.3 ПДР, про що вказано в постанові, відтак поліцейський безпідставно притягнув його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП.
12.12.2025 від представника відповідача Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач зазначає, що вимоги позивача є безпідставними, а також такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Зокрема зазначив, що відповідно до ПДР технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та правил технічної експлуатації. Обов'язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством. Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за невідповідності вимогам п.31.4.3 ПДР України, зокрема, не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.У зв'язку з наведеним відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.
23.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 23 жовтня 2025 року головуючим у справі визначено суддю Ціпивко І.І.
Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 27.10.2025 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13.11.2025. Роз'яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі.
13.11.2025 розгляд справи відкладено на 01.12.2025 у зв'язку із неявкою учасників по справі.
01.12.2025 розгляд справи відкладено на 17.12.2025 у зв'язку із неявкою учасників по справі.
12.12.2024 відповідачем подано відзив на адміністративний позов.
17.12.2025 справу знято з розгляду та призначено у судове засідання на 22.12.2025.
Позивач ОСОБА_1 подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник відповідача Департаменту патрульної поліції поданому відзиві позов заперечив та просив у задоволенні такого відмовити, оскільки дії інспектора Цапая М.М. відповідали вимогам закону. Клопотав про розгляд справи за відсутності відповідача.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття в судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.
Суд, перевіривши матеріали справи, дав оцінку зібраним доказам, вважає, що неявка сторін не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, і в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.
Судо встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5929872 від 13.10.2025 позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. Відповідно до вказаної постанови 13.10.20245 о 20:55 гол у м.Тернопіль по вул. Обїзній, 236 ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «IVECO 70С15», н.з. НОМЕР_1 , із несправними зовнішніми світловими приладами (не горіла ліва фара в темну пору доби), чим порушив п. 31.4.3 ПДР України.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо правомірності винесення постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення за порушення ним Правил дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 КАС України передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно з положеннями ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ № 1395 від 07.11.2015, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених деякими статтями КУпАП, у тому числі й ч. 1 ст. 121 КУпАП.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно зі ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п.1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Із змісту ч. 1 ст. 121 КУпАП вбачається, що керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 31.4.3 ПДР України визначено вимоги до технічного стану транспортних засобів та їх обладнання, а саме до зовнішніх світлових приладів.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 62 Конституції України визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Нормами статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктами 1.1, 1.9 Правил дорожнього руху передбачено, що ці Правила, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно із п. 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Як слідує з підпункту 31.4.3. пункту 31.4. ПДР України, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема:
а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу;
б) порушено регулювання фар;
в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла;
г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі й лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу;
ґ)на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.
Приймаючи постанову і кваліфікуючи порушення, вчинене позивачем, поліцейський на зміст підпункту 31.4.3 в ПДР України, зазначає про порушення, що не горіла ліва фара в темну пору доби.
Окрім цього, пунктом 2.3 (а)ПДР України передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу.
Згідно п. 31.1 ПДР України, технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Пунктом 31.5 ПДР України визначено, що у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.
Як зазначає позивач, перед експлуатацією транспортного засобу перевіряв справність всіх систем, в тому числі й освітлювальних приладів, які перед виїздом були справними.
В даному випадку працівники поліції, які виявили під час руху позивача несправність освітлювального приладу мали право обмежити рух транспортного засобу для перевірки технічного стану та вияснити наявність події адміністративного проступку. Виявлена несправність транспортного засобу з освітлення не горіла ліва фара в темну пору доби під час руху на переконання суду не є адміністративним проступком, а приводом для усунення цих недоліків на місці зупинки транспортного засобу.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що вихід з ладу лівої фари в темну пору доби, який виник в ході експлуатації транспортного засобу, позивачем могло бути виявлено в ході керування автомобілем, однак він не мав можливості вжити заходів, передбачених п. 31.5 ПДР.
Суб'єктивною стороною адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, є наявність умислу, тобто водій повинен усвідомлювати, що він здійснює рух транспортним засобом за наявності певних несправностей транспортного засобу, в тому числі, роботи лівої фари в темну пору доби.
З огляду на вказане, суд прийшов до висновку, що відповідачем в порушення вимог ст. 280 КУпАП не було встановлено, чи було вчинено правопорушення, чи винний позивач в його вчиненні, чи підлягає він адміністративній відповідальності та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Положеннями ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відтак, суд вважає, що відповідач не довів того факту, що при розгляді справи та винесенні оскаржуваної постанови прийняв зазначене рішення на підставі об'єктивних доказів, оскільки жодного доказу на підтвердження обставин, викладених в оскаржуваній постанові суду не представлено.
Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Суд також враховує позицію, вказану в рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20 вересня 2012 року, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов'язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.
Суд звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти позову, не надав будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, покладених в основу прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення, а також його правомірності, суду надано не було та в судовому засіданні не встановлено, незважаючи на той факт, що факт вчинення порушення ПДР позивач не визнає.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 26.04.2018 р. у справі № 338/855/17.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Всі факти, встановлені судом у сукупності, викликають сумніви щодо наявності самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Досліджені під час розгляду справи докази та приписи чинного законодавства дають чіткі підстави до наступних висновків.
Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами. Відповідачем Департаментом патрульної поліції як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не доведено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП (п. 31.4.3 ПДР), та правомірність винесеної інспектором постанови про накладення штрафу.
Враховуючи викладене, є всі підстави вважати, що постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена незаконно, з порушенням норм законодавства, відомчих актів МВС України, порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм КУпАП, з порушенням законних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що призвело до незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення.
Таким чином, доводи позивача відповідачем не спростовані, тому суд знаходить доведеним, що інкриміноване йому правопорушення він не вчиняв, а відтак притягнений до адміністративної відповідальності неправомірно.
За змістом п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, при встановленні відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
В п. 3 ч. 1 ст. 293 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень, зокрема, скасовує постанову і закриває справу.
За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про скасування постанови серії ЕНА № 5929872 від 13.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 121 КУпАП, та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 гривень по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
За наведених вище обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії № 5929872 від 13.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 121 КУпАП, та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем судового збору за пред'явлення адміністративного позову в розмірі 605,60 грн і підтверджені платіжною інструкцією № 2.365143421.1 від 21.10.2025, на підставі ст. 139 КАС України підлягають стягненню на користь позивача з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки позовні вимоги у цій справі підлягають до задоволення у повному обсязі.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, матеріали адміністративної справи не містять.
Керуючись ст. 5, 9, 72, 77, 241-246, 255, 286, 295 КАС України, суд
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5929872 від 13.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 121 КУпАП, та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП закрити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.)
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22.12.2025.
Суддя Ірина ЦІПИВКО