ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
10.12.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/622/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Комунального некомерційного підприємства "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ''Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі"
про стягнення заборгованості в сумі 870 420,45 грн, з них: 300 544,13 грн - основного боргу, 59 276,32 грн - інфляційних втрат, 511 709,64 грн - суми перевищення тарифу теплової енергії
за участю:
від відповідача: Кузь Андрій Петрович
установив: Комунальне некомерційне підприємство "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ''Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 865 420,45 грн, з них: 300 544,13 грн - основного боргу, 59 276,32 грн - інфляційних втрат, 505 600,00 грн - сума перевищення тарифу теплової енергії.
21.10.2025 позивач подав до суду заяву за вх. № 9269/25 від 21.10.2025 про збільшення розміру позовних вимог, в якій збільшив позовні вимоги в частині стягнення суми перевищення тарифу теплової енергії і просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 870 420,45 грн, з них: 300 544,13 грн - основного боргу, 59 276,32 грн - інфляційних втрат, 511 709,64 грн - сума перевищення тарифу теплової енергії.
Ухвалою від 22.10.2025 Господарський суд Івано-Франківської області прийняв заяву про збільшення позовних вимог, а предметом розгляду є вимога про стягнення 870 420,45 грн, з них: 300 544,13 грн - основного боргу, 59 276,32 грн - інфляційних втрат, 511 709,64 грн - сума перевищення тарифу теплової енергії.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю ''Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі" не відшкодовано витрати з електропостачання та водопостачання згідно Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.01.2024 в результаті чого виникла заборгованість на суму 300 544,13 грн, на яку позивач здійснив нарахування інфляційних втрат в розмірі 59 276,32 грн. На підтвердження виникнення правовідносин по відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.01.2024 позивач посилається на Договір №22/01/2024 на постачання теплової енергії від 22.01.2024. Вимогу про стягнення 511709,64 грн позивач обгрунтовує завищеним тарифом теплової енергії, що встановлено Управлінням фінансів і внутрішнього аудиту Коломийської міської ради при проведенні перевірки використання коштів міського бюджету в комунальному некомерційному підприємстві “Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради 04.10.2024 в Довідці №02.9.3.-15/02.
Позивач повноважного представника в судове засідання не забезпечив. Про розгляд справи повідомлений належним чином у судовому засіданні 12.11.2025, в якому брав участь його повноважний представник, про що свідчить протокол судового засідання від 12.11.2025. Однак, 10.12.2025 до суду надійшло від позивача клопотання за вх.№20203/25, в якому просить відкласти розгляд справи у зв'язку із зайнятістю юрисконсульта в іншій справі.
Суд приходить до висновку в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити, у зв'язку із тим, що клопотання аналогічного змісту носять неодноразовий характер, причина відкладення не є поважною, участь представника позивача в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а суд має можливість розглянути справу без участі представника, як і його відсутність не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
Поряд з цим, суд звертає увагу, на розумність строків розгляду справи судом, що є основним із принципів господарського судочинства, передбачений ст. 2 ГПК України. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку; розумним вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Принагідно, враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи по суті та вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд в позові відмовити. Свої заперечення мотивує тим, що будь-яких зобов'язань згідно Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендаря від 01.01.2024 у нього не виникло, тому що договір відповідач не підписував і не укладав. Водночас зазначає, що скасування рішення виконавчого комітету від 18.10.2022 №399 не може впливати на правовідносини між сторонами уже укладеного Договору на постачання теплової енергії та не може їх змінювати, тому вважає, що і відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення 511 709,64 грн, як суми перевищення тарифу теплової енергії.
За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а його явка не визнавалась судом обов'язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника позивача за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку в позові відмовити.
Фактичні обставини у справі вказують на те, 04.10.2024 Управлінням фінансів і внутрішнього аудиту Коломийської міської ради проведено перевірку використання коштів міського бюджету в комунальному некомерційному підприємстві “Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради у період 2022-2024 роки.
Як вбачається зі змісту Довідки №02.9.3.-15/02 від 04.10.2024 об'єктом дослідження були Договори №21/10/22 від 27.10.2022 та №02/01/2023 від 02.01.2023, укладені між постачальником ТзОВ “Інвестиційна компанія Інвест Енерджі» та Комунальним некомерційним підприємством "Коломийська центральна лікарня "Коломийської міської ради", за якими встановлено, що у період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року КНП "Коломийська ЦРЛ" здійснено оплату послуг з теплопостачання за ціною 3337,62 грн/Гкал замість 3076,73 грн/Гкал (вищою на 260,89 грн/Гкал), тобто не враховано скасування рішення виконавчого комітету від 18.10.2022, та відповідно, припинення дії затвердженого ним тарифу.
Водночас, зазначених договорів до матеріалів справи не долучено, як і не долучено будь-яких доказів в підтвердження господарської діяльності між сторонами в цей період, що унеможливлює перевірити висновки викладені в матеріалах перевірки.
До матеріалів справи долучено Договір №22/01/2024 на постачання теплової енергії, укладений 22.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі" (як постачальником) та Комунальним некомерційним підприємством "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради (як споживачем) згідно якого, постачальник зобов'язався у 2024 році відпускати теплову енергію в водяній парі та гарячій воді, а споживач прийняти та оплатити поставлену теплову енергію (далі - Договір).Договір набрав чинності з дня підписання та діяв до 15 квітня 2024 року, а в частині оплати - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань.
Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія Договіру про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю датований 01.01.2024, який не підписаний зі сторони ТОВ "Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі".
Листом №462/01-07/12 від 10.09.2024 позивач направив на адресу відповідача для підпису Договір на відшкодування комунальних послуг на 2024 рік, акти наданих послуг за електричну енергію за січень, лютий, та березень 2023, акти звірки за електричну енергію за 2023 рік; акти звірки за електричну енергію за І квартал 2024 року та помісячний розрахунок пені за І квартал 2024 рік.
Предметом спору є вимога про стягнення заборгованості в сумі 865 420,45 грн, з них: 300 544,13 грн - заборгованості по відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, 59 276,32 грн - інфляційних втрат за неналежне відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг та 511 709,64 грн, як сума перевищення тарифу теплової енергії сплаченої на підставі Договору на постачання теплової енергії.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є зокрема, договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.626 ЦК України).
Нормами ст. 638 ЦК України передбачено, що Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 640 ЦК України визначено, що Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (641 ЦК України).
Як зазначено вище, наявний в матеріалах Договір від 01.01.2024 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю не містить підпису відповідача. До поданого доказу позивачем долучено Лист позивача від 10.09.2024 про направлення відповідачу для підписання договір на відшкодування комунальних послуг на 2024 рік, акти наданих послуг за електричну енергію за січень, лютий, та березень 2023, акти звірки за електричну енергію за 2023 рік; акти звірки за електричну енергію за І квартал 2024 року та помісячний розрахунок пені за І квартал 2024 рік підписані в односторонньому порядку зі сторони лише позивача.
Верховний Суд пояснив у своїй сталій практиці, що відсутність підпису у правочині, що вимагає письмової форми, за відсутності доказів волевиявлення, свідчить про неукладеність договору.
Підпис є невід'ємним реквізитом письмової форми договору, а наявність підпису має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію (Постанова ВП ВС від 16.06.20 у справі №145/2047/16-ц).
Водночас суд зазначає, що Договір №22/01/2024 на постачання теплової енергії від 22.01.2024 не може бути підтвердженням надання позивачем відповідачу комунальних послуг, як і не підтверджує виникнення правовідносин по Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.01.2024, а також не підтверджує виникнення зобов'язання за іншими договорами.
За таких обставин із врахуванням того, що позивачем інших доказів в підтвердження існування між сторонами правовідносини щодо Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю не надано, то суд приходить до висновку про недоведеність виникнення у відповідача відповідного зобов'язання, а отже і необгрунтованість заявленого позову в частині стягнення заборгованості у сумі 300 544,13 грн та 59 276,32 грн - інфляційних втрат.
В підтвердження вимоги про стягнення з відповідача 511 709,64 грн, позивач посилається на Довідку Управлінням фінансів і внутрішнього аудиту Коломийської міської ради перевірки використання коштів міського бюджету в комунальному некомерційному підприємстві “Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради №02.9.3.-15/02 від 04.10.2024 (далі - Довідка перевірки/Довідка).
З дослідженого змісту Довідки №02.9.3.-15/02 від 04.10.2024 вбачається про встановлення аудитом завищення тарифу теплової енергії при укладанні Договорів №21/10/22 від 27.10.2022 та №02/01/2023 від 02.01.2023 в результаті чого має місце переплата коштів позивачем при виконанні обов'язку по оплаті наданих послуг згідно договорів.
Відповідно до абзацу 2 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 № 2939-XII (далі - Закон № 2939-ХІІ), державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.
Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі органом державного фінансового контролю фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті (стаття 3 Закону № 2939-ХІІ).
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 р. № 1017 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2018 р. № 743) (далі Порядок № 1017) державний фінансовий аудит виконання бюджетних програм (далі - аудит) - вид державного фінансового аудиту, спрямований на проведення аналізу і перевірки законності та ефективності управління і використання коштів державного та місцевих бюджетів під час виконання бюджетних програм, досягнення економії бюджетних коштів та їх цільового використання, досягнення результативних показників бюджетних програм, правильності ведення бухгалтерського обліку, достовірності фінансової та бюджетної звітності, функціонування системи внутрішнього контролю та стану внутрішнього аудиту.
За наслідками проведення перевірки внутрішнього аудиту складається відповідний висновок аудитора.
Аудиторський висновок - це думка (судження) незалежного експерта про достовірність фінансової звітності або певні фінансові операції. Він підтверджує, чи відповідає звітність стандартам, але він не створює нових зобов'язань для сторін.
Суд зазначає, що аудиторський висновок не є первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції. Це лише аналітичний документ, що містить професійне судження. Виявлені аудитом порушення мають бути підтверджені доказами, на підставі яких аудитор робив висновки. Вказаними доказами, зокрема, є договори, банківські виписки тощо. Отже, висновок аудита не може бути самостійним доказом факту заборгованості за відсутності первинних документів. За відсутності первинних документів, висновок аудитора є неналежним доказом.
Подібним за правовим змістом висновку притримується Верховний Суд у своїй постанові від 06 липня 2022 року у справі № 910/14472/20.
Згідно з процесуальним законодавством, жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює первинні документи для стягнення коштів (боргу, збитків). Саме вони доводять факт виникнення заборгованості.
Всупереч сказаного, позивач на підтвердження встановленого висновку за результатами проведеної перевірки про наявність переплати послуг з теплопостачання за вищою ціною (на 260,89 грн/Гкал) не надав жодного первинного документу виникнення господарської діяльності між сторонами на підставі Договорів №21/10/22 від 27.10.2022 та №02/01/2023 від 02.01.2023, які були об'єктом дослідження при перевірці, як і не надав самих договорів.
За наведеного, суд приходить до висновку, що висновки аудитора, викладені у акті, довідці, висновку чи звіті не є правовою підставою для задоволення позовних вимог, оскільки містить лише думку органу, який його склав та не має заздалегідь обумовленої сили. Виявлені контролюючим органом порушення не можуть впливати на умови укладеного між сторонами договорів і не можуть змінювати їх умов та не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.
Подібним за правовим змістом висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду.
Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 зауважено, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16 та підтриманому у постанові від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За наведеного, посилання позивача на Довідку перевірки використання коштів міського бюджету в комунальному некомерційному підприємстві “Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради №02.9.3.-15/02 від 04.10.2024, проведеної за наслідками аудит перевірки, як на підставу для задоволення позовних вимог в частині стягнення 511 709,64 грн суми перевищення тарифу теплової енергії, є необґрунтованим, недоведеними та не можуть слугувати підставою для задоволення позову. Отже в цій частині позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені конституційні принципи закріплені і в статтях 7 та 13 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони, який проявляється у обов'язку сторін подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
В супереч вказаним нормам позивач вимоги, заявлені у позовній заяві належними та допустимими доказами не довів, що свідчить про їх необгрунтованість та безпідставність.
З аналізу наведеного, суд приходить до висновку в задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та результату вирішення спору судовий збір по справі слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 77-79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
в позові Комунального некомерційного підприємства "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ''Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі" про стягнення заборгованості в сумі 870 420,45 грн, з них: 300 544,13 грн - основного боргу, 59 276,32 грн - інфляційних втрат, 511 709,64 грн - суми перевищення тарифу теплової енергії - відмовити.
Судовий збір по справі залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 22.12.2025.
Суддя С.М.Кобецька