61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
22.12.2025р. Справа №905/169/25 (199/11017/24)
Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.
при секретарі судового засідання Кравець А.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519; адреса: 84320, м. Краматорськ Донецької області, вул. Хортицька, 87б)
про стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби та заборгованості, що нарахована при звільненні, -
сторони участь в засіданні не приймали, -
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.03.2025 у справі № 905/169/25 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», вирішені інші процедурні питання. На офіційній сторінці Верховного суду веб-порталу Судова влада України опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (№75623 від 26.03.2025).
До господарського суду від Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпроперовська надійшла цивільна справа № 199/11017/24 (№ провадження 2/199/1823/25) за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом в період з 01.01.21 по 31.07.21 в сумі 69038,75 грн та заборгованості, що нарахована при звільненні в сумі 33394,00 грн., для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (вх.№ 6942/25).
За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи № 905/169/25 (199/11017/24) та на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства за протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.11.2025 передано на розгляд судді Величко Н.В.
Ухвалою господарського суду від 11.11.2025 прийнято до свого провадження цивільну справу № 199/11017/24 для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ»; вирішено справу № 905/169/25 (199/11017/24) розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 09.12.2025; визнано явку представників сторін не обов'язковою; встановлено учасникам справи строк для вчинення дій процесуального характеру та вирішені інші процедурні питання.
Ухвалою суду від 09.12.2025 відкладено розгляду справи на 22.12.2025, визнано явку представників не обов'язковою.
Про хід справи позивач повідомлений шляхом розміщення на офіційному сайті Господарського суду Донецької області веб-портала Судова влада України відповідного оголошення, роздруківка якого міститься в матеріалах справи. Відповідачу ухвали доставлені в його зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний суд».
Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України «Про доступ до судових рішень», що свідчить про наявність додаткової можливості у сторін ознайомитись із судовими рішеннями у даній справі.
Враховуючи приписи статей 120, 122, 242 Господарського процесуального кодексу України, позивач та відповідач вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.
В обґрунтування позовних вимог (документ сформований в системі «Електронний суд» 27.12.2024) ОСОБА_1 вказує, що з 14.05.2018 по 03.08.2021 перебував у трудових відносинах з ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», а 31.07.2018 ОСОБА_1 уклав контракт на проходження військової служби у Збройних силах України строком на три роки та з 31.07.2021 був звільнений у запас. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12.05.2021 у справі № 235/1851/21, яке набрало законної сили, стягнуто з відповідача-роботодавця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час проходження військової служби за контрактом в період з 01.12.2019 по 31.12.2020 в сумі 122559,05 грн.. Позивач стверджує, що в період з 01.01.2021 по 31.07.2021 відповідач проводив щомісячне нарахування середнього заробітку під час проходження ОСОБА_1 військової служби відповідно до законодавства, однак здійснення виплат не проводилося. Представник позивача - адвокат Саєнко О.М. звертався до ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» з адвокатським запитом від 06.10.2023 № 41 стосовно виплати/невиплати всіх сум в день звільнення, що належали позивачу від підприємства при звільненні, отримавши який ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» до тепер відповіді не надав. За підрахунком позивача, заборгованість відповідача перед ним становить 102432,75 грн., з них: середній заробіток за час проходження військової служби за контрактом в період з 01.01.2021 по 31.07.2021 у розмірі 69038,75 грн та заборгованість, що нарахована при звільненні в сумі 33394,00 грн., які ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача за цим позовом.
На підтвердження вимог надані наступні документи: паспортні дані та картку платника податків позивача, трудову книжку серія НОМЕР_2 , рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12.05.2021 справа № 235/1851/21 (провадження № 2/235/958/21), ухвала Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 04.09.2023 по справі №235/1851/21 провадження №6/235/5/23, адвокатський запит від 06.10.2023 року №41 та докази його направлення на адресу відповідача, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_3 №289 від 04.10.18, №186 від 30.07.2021, довідка форми ОК-5 сформована позивачем засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України.
Відповідач у відзиві на позов (документ сформований 13.11.2025 в системі «Електронний суд») заперечує проти задоволення позовних вимог, просить застосувати наслідки пропуску позивачем строку для звернення до суду з цим позовом, посилаючись на не доведеність ОСОБА_1 поважності причин пропуску такого строку, що визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Також у цьому відзиві ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» зазначає, що позивач працював у відповідача з 14.05.2018 по 03.08.2021 (мобілізований за контрактом з 31.07.2018 по 30.07.2021), згідно облікових даних відповідача, заборгованість зі сплати середнього заробітку за час проходження військової служби та заборгованість, що нарахована при звільненні складає 82458,35 грн (сума заборгованості із заробітної плати зазначена після утримання всіх податків та зборів). Детальний розрахунок надано у довідці від 13.11.2025, що додається.
До відзиву додано: правовстановлюючі документи відповідача та довідку від 13.11.2025 про суми заробітної плати нарахованої, але несвоєчасно виплаченої ОСОБА_1 помісячно, на загальну суму 82458,35 грн.
У судовому засіданні 22.12.2025 учасники справи участі не приймали, про розгляд справи повідомлені у встановленому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25.
Судом таких обставин не встановлено. Відтак відсутні підстави для залишення без розгляду цієї позовної заяви на підставі спеціальної норми - частини 4 статті 7 КУзПБ.
За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).
З огляду на необхідність розгляду господарської справи впродовж розумних строків в контексті встановлених п. 1 статті 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року гарантій, явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою, учасники справи мали достатньо часу для висловлення своєї правової позиції і надання доказів на підтвердження аргументів, тому суд вважає можливим розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами у цьому судовому засіданні в приміщенні суду у відсутність учасників справи, що не з'явились.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ, ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ:
Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відповідно до положень ст. 233 К3пП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у тримісячний строк з дня справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого частині першій статті 233 К3пП України, мають кваліфікуватися ті, які об?єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для підтверджені належними доказами.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Позивач в позовній заяві просить поновити пропущений строк з огляду на те, що від відповідача не отримав жодної інформації щодо нарахування йому середнього заробітку та сум нарахованих при звільненні, на адвокатський запит відповіді також не отримав. Крім того зазначає, що необізнаність працівника про положення трудового законодавства не може використовуватися роботодавцем проти нього.
В постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» в п. 4 зазначено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов?язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Суд зазначає, що Конституційний суд України в рішенні №1-р/2025 від 11 грудня 2025 року (справа № 1-7/2024 (337/24) визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У вказаному рішенні Суд зазначив, що критерієм відповідності строку звернення працівника до суду вимогам Конституції України є його розумність; розумним визнають строк, який є достатнім для подання позову за звичайних життєвих обставин, не створює надмірних труднощів для працівника й застосовується передбачувано та однаково. Водночас оцінка розумності такого строку не може ґрунтуватися на гіпотетичних випадках незнання закону; вирішальним є те, чи забезпечує строк реальну можливість реалізувати право у звичайних умовах.
Запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про поновлення позивачу строку на звернення до суду з метою захисту своїх прав та отримання належних виплат, встановлених законодавством.
Сторонами не оспорюється і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебував у трудових відносинах із ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» з 14.05.2018 по 03.08.2021, був звільнений за власним бажанням згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України.
Під час трудових відносин із відповідачем, а саме 31.07.2018 ОСОБА_1 уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, тобто особливий період, строком на три роки.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) Міністерства оборони України від 30.07.2021 № 186 солдат ОСОБА_1 звільнений у запас та виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12.05.2021 у справі № 235/1851/21 (провадження № 2/235/958/21), позовні вимоги ОСОБА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку задоволені. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час проходження військової служби за контрактом в період з 01.12.2019 по 31.12.2020 в сумі 122559,05 грн. (сума визначена з урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов'язкових платежів). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» судовий збір у дохід держави у сумі 908 грн.
У цьому рішенні суд встановив факт порушення відповідачем норм ст. ст. 116, 119, 233 КЗпП України.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень офіційного веб-порталу Судова влада України рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12.05.2021 у справі № 235/1851/21 (провадження № 2/235/958/21) сторонами не оскаржувалось і набрало законної сили 11.06.2021.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обставини, встановлені рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у рішенні від 12.05.2021 у справі № 235/1851/21 мають преюдиційний характер і повторному доведенню не потребують.
До матеріалів справи не надано доказів повного чи часткового виконання вказаного судового рішення.
Предметом судового розгляду у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача 69038,75 грн. середнього заробітку за час проходження військової служби за період з 01.01.2021 до 31.07.2021, а також заборгованості, що нарахована при звільненні в сумі 33394,00 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 з наступних підстав.
Позивач у цій справі не виконував у період, за який виникла заборгованість, роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, внаслідок призову на військову службу, а отримував грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
Глава VII Закону № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації.
Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України.
Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Таким чином, законом було визначено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток за місцем роботи, де вони працювали на час призову.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року за №2352-1X (набрав чинності 19.07.2022) внесено зміни до частини 3 статті 119 К3пП України, яким виключено положення ч.3 ст. 119 КЗпП України про те, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом зберігається середній заробіток за місцем роботи.
Отже, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні в трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов?язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов?язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року).
За таких обставин, за позивачем, з 01.01.2021 по 31.07.2021, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час укладення трудового договору.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Таким чином гарантійні та компенсаційні виплати є складовою додаткової заробітної плати у структурі заробітної плати працівника.
Відповідно до п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату № 5 від 13.01.2004 оплати працівникам, які залучаються до виконання державних або громадських обов'язків у робочий час відповідно до законодавства, відносяться до фонду оплати праці як оплата за невідпрацьований час.
Аналогічний характер має середній заробіток, що виплачується працівнику за час проходження ним військової служби відповідно до ст.119 КЗпП України, як гарантійна виплата, передбачена трудовим законодавством.
Середній заробіток, що виплачується працівнику за час проходження ним військової служби відповідно до статті 119 КЗпП України, є гарантійною виплатою, передбаченою трудовим законодавством, що компенсує втрату заробітної плати під час виконання працівником конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, та належить до фонду оплати праці як складова заробітної плати у широкому розумінні.
Позивач здійснив розрахунок заборгованості відповідно довідки форми ОК-5 сформованої позивачем засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, згідно з якою ОСОБА_1 TOB «Краснолиманське» було нараховано за січень 2021 - 9105,75 грн., за лютий 2021 - 9585,00 грн., за березень 2021 - 10543,50 грн., за квітень 2021 - 10543,50 грн., за травень 2021 - 8626,50 грн, за червень 2021 - 9585,00 грн., за липень - 11049,50 грн..
Проте позивачем не надано суду доказів невиконання чи невчасного виконання відповідачем-роботодавцем зобов'язань із виплати середнього заробітку, зокрема виписки банку про рух коштів по рахунку щодо зарахування середнього заробітку за період його роботи у ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ».
Суд зауважує, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 підтверджують лише страховий стаж заявника та не можуть бути прийняті судом як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній. (Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31.05.2021 у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19)).
Слід зазначити, що за чинним законодавством, зокрема податковим, до виплати працівнику підлягає заробітна плата, з якої роботодавець, будучи податковим агентом, утримує податки, збори та інші обов'язкові платежі. Це означає, що до виплати працівнику спочатку нараховуються всі утримання: податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), військовий збір та інші платежі, а потім виплачується вже «чиста» сума заробітної плати.
Відтак, позивач безпідставно пред'являє до стягнення з відповідача саме нараховану суму заробітної плати, що включає в себе податки, збори та інші обов'язкові платежі.
За визначенням статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.
Роботодавець (відповідач) не надав суду облікових документів щодо заробітної плати заявника та первинних документів про здійснені виплати заробітної плати ОСОБА_1 . Відомість нарахування заробітної плати, як один із основних внутрішніх бухгалтерських документів, який необхідний для детального розрахунку та обліку всіх видів нарахувань, утримань та кінцевої суми до виплати кожному працівнику підприємства, в матеріалах справи відсутня.
Відповідач в свою чергу не оспорює, що після звільнення ОСОБА_1 з ним не проведено остаточного розрахунку, що є порушенням норм ст.ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
З наданої до матеріалів справи довідки ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» від 13.11.2025 вбачається, що ОСОБА_1 (таб.№ НОМЕР_4 ) працював на підприємстві відповідача з 14.05.2018 по 03.08.2021 (мобілізований за контрактом з 31.07.2018 по 30.07.2021). Заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 з січня 2021 по серпень 2021 року на дату складання довідки становить 82458,35 грн., з них помісячно заборгованість:
за січень 2021 року - 7330,13 грн,
за лютий 2021 року - 7715,92 грн,
за березень 2021 року - 8487,52 грн,
за квітень 2021 року - 8487,52 грн,
за травень 2021 року - 6944,33 грн,
за червень 2021 року - 7715,92 грн,
за липень 2021 року - 8894,85 грн.,
за серпень 2021 року - 26882,17 грн. (у тому числі: відпускні 2 дня - 667,88 грн., компенсація за відпускні 98 днів - 32826,12 грн., утримано податків 6511,83 грн., до виплати - 26882,17 грн.).
Таким чином, відповідач заборгував позивачу 55576,18 грн з виплати середнього заробітку за період з січня 2021 по липень 2021 року та 26882,17 грн. нарахованої але не виплаченої заробітної плати, що разом становить 82458,35 грн. (сума вказана після утримання податків та зборів).
Згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як встановлено судом з наданих документів, до матеріалів справи не надано доказів виконання роботодавцем свого обов'язку як з повідомлення працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), так і доказів фактичної виплати такому працівнику всіх сум, що йому належать від підприємства при звільненні у встановлений ч. 1 ст. 116 КЗпП України строк.
Суд враховує, що позивач не довів належними та допустимим доказами суму заборгованості із заробітної плати саме в пред'явленому розмірі - 102432,75 грн., але відповідач в свою чергу надав суду інформацію по актуальній заборгованості з виплати заробітної плати ОСОБА_1 станом на 13.11.2025, яка позивачем не заперечується та не спростовується.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти їх на відповідача, пропорційно задоволеній сумі, так як позивач, звернувся до суду з вимогою, що пов'язана з поновленням та захистом його прав як учасника бойових дій, тому від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений.
Згідно п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі -застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З відповідача на користь держави слід стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 780,02 грн. (82458,35 грн. х 1211,20 грн. х 0,8 / 102432,75 грн. = 780,02 грн.).
Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519; адреса: 84320, м. Краматорськ Донецької області, вул. Хортицька, 87б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 55576,18 грн. середнього заробітку за час проходження військової служби в період з 01.01.21 до 31.07.21 та 26882,17 грн нарахованої але не виплаченої заробітної плати при звільненні (суми вказані за вирахуванням податків та обов'язкових платежів).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519; адреса: 84320, м. Краматорськ Донецької області, вул. Хортицька, 87б) на користь держави судовий збір в розмірі 780,02 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення підписано 22.12.2025
Суддя Н.В. Величко