11 грудня 2025 року м. Харків Справа № 905/521/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Мартюхіна Н.О.
за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни (вх.№ 2033 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 06.08.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Устимовою А.М., повний текст рішення суду підписано 03.09.2025) та на додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Устимовою А.М., повний текст додаткового рішення складено та підписано 15.09.2025) у справі №905/521/24 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" (вх.№ 2038 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 06.08.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Устимовою А.М., повний текст рішення суду підписано 03.09.2025) у справі №905/521/24
за позовом Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни, Київська обл., м. Бровари,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М", м. Київ,
про повернення майна, стягнення 1 269 935,00 грн неустойки та 103 000,00 грн компенсації з ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду,
В березні 2024 року Фізична особа-підприємець Карпенко Вікторія Анатоліївна звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" про зобов'язання повернути нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, шляхом підписання акта приймання-передачі фактичною датою повернення майна, стягнення 1 269 935,00 грн неустойки за несвоєчасне повернення майна за договором оренди за період з 06.05.2022 по 26.03.2024 та 103 000,00 грн компенсації за виконання ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду.
Позов мотивовано порушенням зі сторони ТОВ "ММ "Дніпро-М" обов'язку щодо повернення орендодавцю нерухомого майна після припинення дії договору оренди у визначені строки шляхом підписання акта приймання-передачі фактичною датою передачі майна, у зв'язку з чим нараховано неустойку за несвоєчасне повернення майна та сплати компенсації за виконання ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.08.2025 у справі №905/521/24 позовні вимоги задоволено частково.
Ухвалено Товариству з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" повернути Фізичній особі - підприємцю Карпенко Вікторії Анатоліївні нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 за актом приймання-передачі.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" на користь Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни неустойку за несвоєчасне повернення нерухомого майна в сумі 542 718,28 грн, компенсацію вартості ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду в сумі 103 000,00 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 12713,77 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що орендна плата за лютий-березень 2022 року сплачена відповідачем у повному обсязі, орендна плата за квітень 2022 року зарахована у рахунок здійснення авансового платежу, що вносився під час укладання договору. У подальшому рахунки на оплату орендної плати не виставлялись, оскільки з 30.04.2022 між сторонами припинено договір оренди, на новий строк договір не укладався. До 14.09.2022 будь-яких активних дій направлених саме на повернення орендованого приміщення у встановлений строк відповідач не здійснював, тоді як це було його обов'язком, виконання якого не мало обумовлюватись будь-якими наступними домовленостями сторін щодо спірного приміщення. Оскільки умовами договору оренди нежитлового приміщення №1/6 від 18.06.2019 (пункт 2.2., підпункт 4.2.6. пункту 4.2.) порядок передачі-прийняття орендованого майна та процедура оформлення акта не врегульовані, то надіслання примірника акта приймання-передачі №2 розцінюється як пропозиція щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, висловлювання якої є достатньою для визначення волі орендодавця щодо наміру повернення майна. Зважаючи на наведені обставини, суд дійшов висновку, що докази добровільного повернення чи намагання повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі у встановлений умовами договору оренди строк, а також протягом періоду з 6 травня по 13 вересня 2022 року в матеріалах справи відсутні. У цей період з боку орендодавця не вчинялись дії, спрямовані на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити його повернення. Таким чином, як зазначено в рішенні, в період 6 травня - 13 вересня 2022 року включно відповідач не вчинив належних дій, спрямованих на повернення орендованого майна, а отже, не виконав свого обов'язку за законом і умовами договору. Одночасно, у подальшому позивач належним чином не розглянув звернення відповідача від 14.09.2022, не відреагував на нього, не повідомивши орендаря про підстави відмови в підписанні акта, не вписав в акт виниклі у нього зауваження. При цьому, зі своєї сторони не виклав пропозиції по прийманню-передачі майна. По суті, на розсуд суду, позивач ухилився від підписання примірника акта приймання-передачі орендованого майна №2 від 30.04.2022, отримання якого не заперечує. Остаточна редакція акту приймання-передачі об'єкта оренди від 30.04.2022, що містила зобов'язання відповідача щодо компенсації вартості відновлювальних робіт приміщення магазину до первісного стану в сумі 103 000,00 грн, направлена на адресу відповідача ТОВ "Нова пошта" 05.09.2023. Відповідач документ повернув без підпису, перекресливши його текст. При розгляді справи представник позивача повідомив, що позиція ФОП Карпенко В.А. щодо відмови в підписанні вказаного акта обумовлена тим, що внесені до нього відомості про дату його складання не відповідають дійсності, оскільки такий документ повинен бути підписаним датою фактичної передачі приміщення. Відповідно, на переконання суду, отримавши такий акт, останній не був позбавлений права його підписати, вказавши фактичну дату повернення приміщення або будь-яким іншим чином висловити заперечення щодо його змісту в цій частині, що ним зроблено не було. З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що направляючи позивачу 14.09.2022, 29.11.2022, 05.09.2023 листи з примірниками акта приймання-передачі, відповідач засвідчив свій намір про повернення орендованого приміщення, тобто вчинив заходи щодо передачі орендодавцю об'єкта оренди, проте позивач, відмовившись від підписання акта приймання-передачі, не надавши своїх пропозицій щодо прийняття нерухомого майна з оренди, ухилився від його підписання, одночасно створивши у позивача уявлення про наявність можливої згоди щодо підписання вказаного документу датою 30.04.2025. В контексті наведеного суд дійшов висновку, що поведінка ФОП Карпенко В.А. під час довготривалих перемовин створили ситуацію впевненості у ТОВ "ММ "Дніпро-М" щодо можливості врегулювання спірних майнових відносин в добровільному порядку шляхом досягнення компромісу. Натомість, належні і допустимі докази на підтвердження наявності у відповідача умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди у цей період позивачем суду не надані. Судом встановлена бездіяльність позивача, спрямована на ухилення від обов'язку прийняти приміщення магазину та оформлення такого повернення відповідно до норм закону та умов договору. З огляду на відсутність достеменно встановленої дати отримання документу, суд дійшов висновку, що такою датою є 14.10.2023. Таким чином, направивши акт, позивач остаточно висловив свою позицію з приводу дати, в яку він вважає майно повернутим, проте відповідач належним чином не розглянув звернення позивача, не відреагував на нього, не повідомив ФОП Карпенко В.А. про підстави відмови в підписанні акта, не вписав в акт виниклі у нього зауваження або письмово не виклав заперечення. В матеріалах справи відсутні докази того, що акт приймання-передачі майна №2 від 19.09.2023 був підписаний відповідачем та повернутий позивачу на дату подання позовної заяви до суду - 26.03.2024. При цьому умовами договору оренди сторони визначили, що передача орендарем "об'єкта оренди" відбувається саме шляхом оформлення акта приймання-передачі (пункт 2.2.). Таким чином, на переконання суду, в період з 14 жовтня 2023 року по 26 березня 2024 року відповідач безпідставно не вчинив належних дій, спрямованих на передачу майна з оренди та оформлення такого повернення шляхом підписання акта приймання-передачі, а отже, умисно не виконав свого обов'язку за законом і умовами договору, що сталося з його вини.
У контексті спірних правовідносин суд наголосив, що згідно з вимогами законодавства сам факт відсутності користування об'єктом оренди орендарем не звільняє відповідача від виконання обов'язку повернути орендоване майно на підставі акта приймання-передачі після припинення строку дії договору оренди, об'єктом оренди він володіє до моменту підписання відповідного акту обома сторонами, у зв'язку з чим доводи ТОВ "Мережа магазинів "Дніпро-М" в цій частині, зокрема, щодо наявності у позивача доступу до спірного приміщення, ключів від останнього, суд не прийняв до уваги.
Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на стягнення з відповідача в порядку статті 785 ЦК України неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю на час прострочення її повернення орендодавцю за періоди з 06.05.2022 по 13.09.2022; з 14.10.2023 по 26.03.2024. Самостійно здійснивши розрахунок неустойки за несвоєчасне повернення майна з оренди, виходячи з встановленої в договорі орендної плати в сумі 28 000,00 грн, за вказані періоди, суд дійшов висновку, що вона складає 542 718,28 грн.
Як зазначено в рішенні, в силу вимог частини першої статті 785 ЦК України у ТОВ "Мережа магазинів "Дніпро-М" у спірних правовідносинах виник обов'язок повернути орендодавцю належне тому на праві власності нерухоме майно; такий обов'язок орендаря кореспондує відповідне право ФОП Карпенко В.А. вимагати повернення орендованого майна. Враховуючи встановлені обставини справи, та той факт, що відповідач не повернув орендоване майно після закінчення договору оренди шляхом оформлення і підписання відповідного документа, суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про повернення об'єкта оренди шляхом підписання акта приймання-передачі №2.
Що стосується вимоги про стягнення з ТОВ "ММ"Дніпро-М" на користь ФОП Карпенко В.А. компенсації ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду в сумі 103 000,00 грн, суд зазначив, що заперечуючи проти задоволення позову в цій частині, представник відповідача стверджував, що умовами додаткової угоди №3 від 01.03.2022 сторони окремо не визначили в якому порядку проводиться повернення об'єкта оренди орендодавцю за актом приймання-передачі та сплата орендарем узгодженої суми компенсації. Тобто, не було встановлено, яка із вказаних подій має відбутися першою, та відповідно в який строк сторони мають підписати акт приймання-передачі щодо повернення орендованого майна орендодавцю. У підпункті 4.2.6. пункту 4.2. договору оренди нежитлового приміщення від 18.06.2019 №1/6 визначено, що у випадку припинення дії цього договору орендар зобов'язується передати орендодавцю "об'єкт оренди" у стані не гіршому, чим на момент передачі в оренду. Необхідність виконання відновлювальних ремонтних робіт в приміщенні магазину засвідчена в акті візуального обстеження об'єкта оренди від 02.08.2023, складеного представником орендодавця Карпенко Г.О. у присутності представника орендаря Пасат А.А. за результатами візуального огляду нежитлового приміщення, розташованого в будинку №29 по вулиці Шовковичній, м. Слов'янськ. 1. Суд зазначив, що при розгляді справи позивач і відповідач визнали факт укладення додаткової угоди №3 від 01.03.2022, її зміст та узгоджену ними дату її укладання. Дана додаткова угода на час судового розгляду є чинною, примірники цієї додаткової угоди підписані відповідачем, надіслані ним на адресу позивача 05.09.2023. Підписаний ФОП Карпенко В.А. екземпляр даного правочину отриманий відповідачем 08.09.2023. Відповідач в підписаному ним примірнику акта приймання-передачі №2 від 30.04.2022 підтвердив, що "Орендодавець перевірив стан приміщення, що повертається з оренди та встановив вартість ремонтних робіт з відновлення приміщення до первісного стану в розмірі 103 000,00 грн". У листі від 06.10.2023 №245 відповідачем заявлено, що Компанія готова виконати своє зобов'язання по сплаті компенсації ремонтних робіт по відновленню приміщення до первісного стану (на момент взяття в оренду) одразу, як тільки отримає від позивача підписаний акт приймання-передачі №2. Доводи відповідача щодо не встановлення умовами додаткової угоди №3 від 01.03.2022 першочерговості подій: повернення об'єкту оренди чи сплати погодженої суми компенсації за відновлювальні ремонтні роботи в приміщенні магазину суд відхилив, оскільки у змісті вказаної угоди обов'язку повернення майна не встановлено, він витікає з вимог закону та первісного договору. Виконання зобов'язання з оплати відповідачем обумовлено виключно календарною датою - до 10 вересня 2023 року, без вказання будь-яких інших умов. У спірних правовідносинах виконання цих зобов'язань не є взаємопов'язаними і взаємозалежними між собою. Заперечення відповідача, що формулювання "Орендар здійснює компенсацію орендодавцю ремонтних робіт з відновлення об'єкту оренди у первісний вигляд" у тексті додаткової угоди №3, обумовлює виконання з боку відповідача зобов'язань з оплати встановленої суми виключно після надання позивачем доказів фактичного виконання таких ремонтних робіт, з огляду на компенсаторний характер виплати, не прийнято судом. Як зазначено в рішенні, у даному випадку умовами додаткової угоди №3 не визначено, що на момент настання строку оплати такі ремонті роботи безумовно мають бути виконані. Крім того, сторонами не узгоджено й обов'язку надання орендодавцем орендарю доказів виконання таких робіт як підстави для здійснення оплати, в зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення компенсації за виконання ремонтних робіт з відновлення об'єкта оренди до первісного вигляду підлягає задоволенню.
Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 05.09.2025 у справі №905/521/24 заяву Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" витрат на правничу допомогу на загальну суму 21500,00 грн задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" на користь Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн.
У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Додаткове рішення обґрунтовано тим, що заявлені ФОП Карпенко В.А. витрати в сумі 21 500,00 грн пов'язані з розглядом справи, відповідають критеріям реальності (встановлення їхньої дійсності), зокрема, обсяг наданих адвокатом послуг за договором б/н від 21.03.2025, що зафіксовані в акті виконаних робіт та наданих послуг, відповідає обсягу послуг, факт надання яких витікає з матеріалів справи, невідповідностей судом не встановлено. Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.08.2025 у справі №905/521/24 позовні вимоги до ТОВ "ММ "Дніпро-М": про повернення ФОП Карпенко В. А. нерухомого майна за актом приймання-передачі; стягнення на користь ФОП Карпенко В. А. компенсації вартості ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду в сумі 103 000,00 грн -задоволені повністю. Вимога про стягнення з ТОВ "ММ "Мережа магазинів Дніпро-М" на користь ФОП Карпенко В.А. неустойки за несвоєчасне повернення нерухомого майна в сумі 1 269 935,00 грн задоволена частково - стягнута неустойка в сумі 542 718,28 грн, що становить - 42,7% від суми, заявленої позивачем. В іншій частині даної позовної вимоги судом відмовлено. Розподіливши суму понесених витрат на правничу допомогу на три позовних вимоги, суд дійшов висновку, що на кожну слід віднести 7166,66 грн. Таким чином, як зазначено судом, враховуючи задоволення однієї з позовних вимог частково, а інших повністю, вираховуючи розмір витрат на правничу допомогу, що мають покладатись на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відшкодуванню має підлягати сума у розмірі 17393,48 грн. Одночасно оцінивши встановлені обставини справи та її складність, характер і обсяг наданих адвокатом Біліченко В.В. послуг, суд дійшов висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката Біліченко В.В. не є співмірним із складністю останніх, відповідно не відповідає критерію розумності їх розміру і їх відшкодування у повному обсязі в сумі 17393,48 грн матиме надмірний характер, в зв'язку з чим суд стягнув з ТОВ "ММ "Дніпро-М" на користь ФОП Карпенко В.А. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн, у задоволенні решти вимог заяви судом відмовлено.
Фізична особа - підприємець Карпенко Вікторія Анатоліївна з рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 06.08.2025 у справі №905/521/24 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" на користь Фізичної особи-підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни неустойки за несвоєчасне повернення нерухомого майна в сумі 542718,28 грн - змінити; в цій частині рішення Господарського суду Донецької області від 06.08.2025 у справі №905/521/24 викласти в наступній редакції:
"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" на користь Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни неустойку за несвоєчасне повернення нерухомого майна в сумі 1 269 935 грн (один мільйон двісті шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять гривень)."
Також апелянт просить додаткове судове рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2025 у справі №905/521/24 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн змінити. В цій частині додаткове судове рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2025 у справі №905/521/24 викласти в наступній редакції:
"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" на користь Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни витрати на професійну правничу допомогу в сумі 21500 (двадцять одна тисяча п'ятсот) грн"
Крім того, апелянт просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачка посилається на наступне:
- орендар був зобов'язаний в період з 01.05.2022 по 05.05.2022 звільнити об'єкт оренди від свого майна, привести об'єкт оренди у стан, в якому він був одержаний, узгодити з орендодавцем дату приймання-передачі та надати підписаний зі своєї сторони цією датою акт №2 приймання-передачі. Підписання сторонами цього акту засвідчує факт виконання обов'язку орендаря з повернення орендодавцю об'єкта оренди в конкретну дату;
- визначена судом першої інстанції початкова (06.05.2022) та кінцева (26.03.2024) дати нарахування неустойки, відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи. Проте суд першої інстанції, в порушення вимог статті 785 ЦК України, відмовив позивачу у праві на стягнення з відповідача неустойки за період з 14.09.2022 по 13.10.2023;
- стаття 785 ЦК України не передбачає призупинення нарахування неустойки на період ведення перемовин щодо заключення нового договору оренди. Виконання обов'язку щодо повернення об'єкту оренди та нарахування неустойки не мало обумовлюватись будь-якими наступними домовленостями сторін щодо спірного приміщення. Будь-яких передумов щодо вчинення зазначених дій ні договір, ні норми матеріального права не містять;
- суд помилково розцінив надіслання працівником ТОВ "ММ "Дніпро-М" ОСОБА_5 14.09.2022 на електронну адресу ОСОБА_1 проекту документів (які були не підписані відповідачем) стосовно нового договору оренди (договір от 01.05.2022; акт (приймання) від 01.05.2022; акт (повернення) від 30.04.2022; ДУ №3 зменшення ОП березень-квітень) як офіційну пропозицію орендаря щодо повернення об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, що свідчить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
- суд безпідставно покладає на позивачку вину ненадання письмової відповіді на листи від 14.09.2022 та 29.11.2022, оскільки в тексті зазначених листів не викладені жодні пропозиції та прохання надати на них письмову відповідь. Сторони перемовин надавали пропозиції та відповіді на них усно по телефону; листами надсилались лише проекти обговорюваних документів;
- Карпенко Г.О. неодноразово повідомляв працівникам ТОВ "ММ "Дніпро-М" позицію орендодавця, який вважав незаконними вимоги орендаря підписати акт №2 приймання-передачі приміщення датою 30.04.2022, надсилання останньому перекресленого акту №2 наглядно свідчило про відмову його підписання;
- суд першої інстанції не взяв до уваги та не розглянув доводи позивачки, викладені в тексті клопотання про залучення в якості третьої особи Карпенко Г.О. (посилання на п.2 ст. 11 ЦК України та договір №1/3 від 01.03.2022 про надання консультаційних послуг). В заяві Карпенко Г.О. про залучення до участі у справі третьої особи наведено в чому полягає пов'язаність матеріально-правових відносин третьої особи й позивачки, зазначено, що Карпенко Г.О. особисто проводив переговори стосовно договору оренди № 1/6 від 18.06.2019 з посадовими особами ТОВ "ММ "Дніпро-М" та надавав консультативні послуги ФОП Карпенко Вікторії Анатоліївні. Згідно вимог пункту 3.1 та розділу 4 зазначеного договору Карпенко Г.О. несе відповідальність згідно договору та чинного законодавством України. Зазначену заяву суд не розглянув, доводи, викладені в заяві, до уваги не взяв;
- підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі може бути ненадання переліку послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом. Вимоги щодо стягнення правової допомоги в розмірі 21500 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" також не погодилось з рішенням суду першої інстанції та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.08.2025 у cправі №905/521/24 в частині часткового задоволення позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення, яким відмовити в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на наступне:
- ТОВ "ММ "Дніпро-М" відповідно до умов додаткової угоди № 3 від 01.03.2022 про розірвання з 30.04.2022 договору оренди своєчасно, тобто до кінця квітня 2022 року, звільнило об'єкт оренди, і у травні 2022 року вже ним не користувалося, та відповідно не споживало жодних комунальних послуг, що зокрема підтверджується відсутністю після 30.04.2022 рахунків позивача на сплату орендної плати, складених сторонами актів приймання передачі орендних послуг, відсутністю споживання відповідачем комунальних послуг на об'єкті оренди після 30.04.2022;
- обов'язок відповідача повернути об'єкт оренди за актом приймання передачі без його приведення у стан не гірший ніж на момент передачі в оренду умовами договору оренди не встановлений. Натомість, додатковою угодою №3 від 01.03.2022 до договору оренди сторони розірвали договір оренди з 30.04.2022 (п. 1 додаткової угоди № 3) і узгодили суму компенсації орендарем (ТОВ "ММ "Дніпро-М") орендодавцю (ФОП Карпенко В.А.) ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду в сумі 103 000 грн, в строк до 10.09.2023 (п. 2 додаткової угоди № 3). Оскільки позивачка та відповідач за взаємною згодою додатковою угодою № 3 від 01.03.2022 розірвали (припинили) договір оренди з 30.04.2022 і узгодили суму компенсації відповідачем позивачці ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду в сумі 103 000 грн, то відповідальною особою за приведення об'єкту оренди у стан не гірший, ніж в момент передачі в оренду, є орендодавець, тобто позивачка. Відповідач був лише зобов'язаний здійснити компенсацію позивачці вартості ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду в сумі 103 000 грн, в строк до 10.09.2023. Оскільки сплата зазначеної суми носить компенсаційний характер, то фактично вказана сума є відшкодуванням витрат позивачки по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду, тобто є збитками. Позивачка фактично не понесла витрат по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду, тому у відповідача не виник обов'язок компенсувати не понесені витрати до моменту їх фактичного понесення позивачкою;
- акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди № 2 від 30.04.2022 був роздрукований та підписаний відповідачем на зворотному боці додаткової угоди № 3 від 01.03.2022. При цьому позивачка підписала додаткову угоду № 3 від 01.03.2022, а акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди № 2 від 30.04.2022 не підписала; вказані документи були надіслані: 1) електронним листом від 14.09.2022 (час 14:57), працівником відповідача - Каневською Анною Григорівною (свідок по справі) на електронну адресу позивачки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Вказана обставина визнається позивачкою, оскільки завірену копію вказаного електронного листа представник позивачки сам подав до суду разом із своєю відповіддю на відзив від 15.05.2024. Акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди № 2 від 30.04.2022 доданий до даного листа; 2) електронним листом від 29.11.2022 (час 15:09), надісланим працівником відповідача - ОСОБА_9 на електронну адресу позивачки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Вказана обставина підтверджується заявою свідка ОСОБА_3 та визнається позивачкою, оскільки завірену копію вказаного електронного листа представник позивачки сам подав до суду разом із своєю відповіддю на відзив від 15.05.2024. Акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди № 2 від 30.04.2022 доданий до даного листа; 3) листом № 204 від 13.09.2023 ТОВ "ММ "Дніпро-М" з описом від 14.09.2023 № 0408033926730, накладною поштового відправлення № 0408033926730 від 14.09.2023. Завірені копії зазначеного листа та доказів його направлення позивачці додані до відзиву відповідача на позов. Акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди № 2 від 30.04.2022 доданий до даного листа; 4) листом № 245 від 06.10.2023 ТОВ "ММ "Дніпро-М" з описом від 10.10.2023 № 0408033948882, накладною поштового відправлення № 0408033948882 від 10.10.2023. Завірені копії зазначеного листа та доказів його направлення позивачці додані до відзиву відповідача на позов. Акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди № 2 від 30.04.2022 доданий до даного листа;
- судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не врахована та обставина, що відповідач після розірвання договору оренди з 30.04.2022 жодним чином не утримував і не утримує у себе об'єкт оренди. Більш того, навіть позивачка у своєму листі № 1/10 від 09.10.2023 визнає, що об'єкт оренди був звільнений ТОВ "ММ "Дніпро-М", а ключі від об'єкту оренди передані представнику позивача Карпенко Г.О. (свідок у справі).
27.10.2025 до суду від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" на рішення Господарського суду Донецької області від 06.08.2025 у справі №905/521/24 (вх.№ 12575), в якому Фізична особа - підприємець Карпенко Вікторія Анатоліївна просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити, апеляційну скаргу позивачки задовольнити повністю, посилаючись на те, що на теперішній час відповідач так і не забрав своє майно з орендованого приміщення, отже останній продовжує використовувати об'єкт оренди за призначенням зберігаючи там своє майно; комплект ключів, який позивачка передала відповідачу згідно вимог п.2.1 договору під час підписання договору оренди, відповідач позивачці не повернув.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 у зв'язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О., який входив до складу колегії суддів, для розгляду справи №905/521/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
У судовому засіданні 27.11.2025 було оголошено перерву до 11.12.2025 до 14 год 30 хв.
Представник позивачки у судовому засіданні підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги відповідача заперечував, просив у її задоволенні відмовити.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Проти апеляційної скарги позивачки заперечував, просив у її задоволенні відмовити.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Карпенко Вікторія Анатоліївна зареєстрована як фізична особа-підприємець 28.12.1998, 08.12.2006 за №2 277 017 0000 005559, основний вид економічної діяльності - 68.31 Агентства нерухомості.
18.06.2019 між ФОП Карпенко В.А. (орендодавець) та ТОВ "ММ "Дніпро-М" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №1/6, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у строкове відплатне користування (оренду) нежитлове приміщення загальною площею 137,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.
Відповідно до п.1.2 договору об'єкт оренди надається для організації в ньому магазина та здійснення торговельної діяльності з продажу непродовольчих товарів.
Згідно з п.2.1 договору передача об'єкта оренди здійснюється через тиждень після підписання цього договору шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі №1, який свідчить про фактичну передачу його орендарю в користування. В момент підписання акта приймання-передачі №1 орендодавець передає орендарю ключі від об'єкта оренди. В акті приймання-передачі №1 об'єкта оренди вказується характеристика і технічний стан об'єкта оренди.
У п.2.2 договору передбачено, що після завершення дії цього договору орендар повертає об'єкт оренди протягом 5 днів. Передача орендарем об'єкта оренди оформляється актом приймання-передачі №2.
За змістом п.3.1 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі та строки, визначені цим договором. Орендна плата включає в себе плату за користування об'єктом оренди, а також плату за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди.
Відповідно до п.3.3 договору розмір орендної плати без урахування ПДВ становить 28 000,00 грн за один календарний місяць за весь об'єкт оренди.
Після підписання договору протягом 3 банківських днів орендар здійснює оплату за використання об'єктом оренди за останній місяць. Починаючи з дати, визначеної у п.3.2 даного договору, орендар здійснює оплату за використання об'єктом оренди за перший місяць протягом 5 банківських днів. Усі наступні платежі здійснюються до 10 числа поточного місяця, за який підлягає оплата орендної плати, на підставі рахунка від орендодавця (п.3.4 договору).
У п.3.6 договору передбачено, що вартість комунальних послуг орендар відшкодовує орендодавцю окремо за фактично спожиті послуги.
У підпункті 4.2.6. п.4.2 договору встановлено, що у випадку припинення дії цього договору орендар зобов'язується передати орендодавцю об'єкт оренди у стані не гіршому, ніж на момент передачі в оренду протягом 5 (п'яти) днів з дня припинення дії даного договору.
Приписами п.5.1 договору визначено, що у випадку неналежного виконання орендарем своїх зобов'язань з повернення приміщень після закінчення строку дії договору оренди, орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати.
Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне виконання зобов'язань по цьому договору, якщо це невиконання було наслідком обставин непереробної сили, що виникла після укладення договору в результаті подій надзвичайного характеру (форс-мажор), настання яких сторона, яка не виконала зобов'язань повністю чи частково, не могла ні передбачити, ні запобігти розумними методами (події надзвичайного характеру встановлені діючим законодавством) (п.5.2. договору).
Договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31 травня 2020 року (п.6.1. договору).
Зміна умов договору, його розірвання та припинення допускаються за згодою сторін. Внесення доповнень і змін оформлюється додатковою угодою (п.7.1 договору).
Договір оренди нежитлового приміщення підписаний уповноваженими особами та скріплений відтисками печаток сторін.
На виконання умов договору сторони склали та підписали акт приймання-передачі приміщень від 19.06.2019 (додаток до договору №1/6 від 18.06.2019), згідно з яким орендодавець у відповідності до умов договору передав, а орендар прийняв нежитлове приміщення загальною площею 137,9 кв.м, розташоване за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вулиця Шовковична (у минулому - Іскри), буд.29; орендар перевірив стан приміщення, яке передається в оренду та не має претензій до орендодавця. Цей акт приймання-передачі є невід'ємною частиною договору.
Додатковими угодами №1 від 01.04.2020, №2 від 24.05.2021 сторони продовжували строк дії договору, зокрема, строк продовжено до 30.04.2022.
Як зазначає відповідач та не заперечується позивачкою, 14.09.2022 ТОВ "ММ "Дніпро-М" в особі ОСОБА_3 направило ФОП Карпенко В.А. лист на електронну адресу " ІНФОРМАЦІЯ_1 " наступного змісту: "Прошу повідомити куди направити Новою поштою". До листа додано файли формату .doc, .docx з назвами "Договір від 01.05.2022 року (1) (1)", "ДС №3 зниження ОП березень-квітень", "Акт (приймання) від 01.05.2022 року", "Акт (повернення) від 30.04.2022 року".
До матеріалів справи долучено проект договору №МДМ/0105/2022 оренди нежитлового приміщення від 01.05.2022, який передбачає передачу цього ж приміщення в оренду відповідачу, акт приймання-передачі приміщення №1 від 01.05.2022 до договору №МДМ/0105/2022 від 01.05.2022, який фіксує передачу об'єкта оренди від орендодавця до орендаря з 01.05.2022, які не підписані сторонами. Також наявний акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди №2 від 30.04.2022, підписаний лише з боку відповідача.
Факт отримання електронною поштою 14.09.2022 листа з додатками позивачкою не заперечується. Письмова відповідь на лист відсутня.
20.10.2022 ТОВ "ММ "Дніпро-М" направило ФОП Карпенко В.А. додаткову угоду №3 від 01.03.2022 до договору №1/6 від 18.04.2019 на адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення у цінний лист АТ "Укрпошта", копією конверту.
За змістом додаткової угоди №3 від 01.03.2022 вбачається, що відповідачем запропоновано ФОП Карпенко В.А. доповнити п.3.3. розділу 3 договору підпунктом 3.3.1. у наступній редакції:
" 3.3.1. У зв'язку з військовою агресією з боку російської федерації на території України та внаслідок неможливості орендарем використовувати об'єкт оренди та вести господарську діяльність через обставини, за які орендар не відповідає, відповідно до п. 6 ст. 762 ЦКУ, орендар звільняється від сплати орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення №1/6 від "18" червня 2019 року з "01" березня 2022 року та до наступного дня після закінчення воєнного стану на всій території України, запровадженого Указами Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року або до моменту відновлення можливості орендарем користування об'єктом оренди, залежно від того, яка із подій відбудеться раніше, якщо інше не буде затверджено сторонами додатково".
Додаткову угоду №3 у вказаній редакції позивачкою не підписано.
29.11.2022 ТОВ "ММ "Дніпро-М" в особі Летючого Олександра направило ФОП Карпенко В.А. лист на електронну адресу " ІНФОРМАЦІЯ_1 " з проханням підписати долучені до листа документи та акт звірки. До листа додано файли формату .doc, .docx з назвами "Акт (повернення) від 30.04.2022 року (1)", "Договір від 01.05.2022 року (1)", "ДС №3 зниження ОП березень-квітень (3)", "Акт (приймання) від 01.05.2022 року(1)", та "акт звірки взаєморозрахунків №БУ-1607 від 28.11.2022" в форматі pdf.
Факт отримання електронною поштою 29.11.2022 листа з додатками позивачкою не заперечується. Відповідь на лист відсутня.
ФОП Карпенко В.А. виставлено ТОВ "ММ "Дніпро-М" рахунок №1/4 від 30.05.2023, відповідно якого компенсація вартості: за спожиту електроенергію за період з 01.02.2022 по 30.04.2022 становить 3984,43 грн; за водопостачання та водовідведення за період з 01.02.2022 по 30.05.2023 становить 2634,36 грн; за теплопостачання з 01.12.2021 по 30.04.2022 становить 78136,05 грн, всього -84 754,84 грн.
04.07.2023 ТОВ "ММ "Дніпро-М" в особі Ляшка Дмитра Юрійовича звернулося до ФОП Карпенко В.А. з листом спрямованим на електронним адресу " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", в якому повідомило, що підприємство перевірило дані за теплопостачання, разом з тим, просило переробити рахунок, виправивши у п.2 (водопостачання) дані на "30.05.2022" замість "30.05.2023". До листа додано вкладення "Рахунок 1.4 від 30.05.2023".
04.07.2023 Василенко Вікторія Вікторівна звернулася до ФОП Карпенко В.А. з електронним листом за темою "Рахунок на компенсацію комунальних послуг" спрямованим на адресу " ІНФОРМАЦІЯ_1 " наступного змісту: "В продовження Вашої з Дмитром розмови надсилаю коректний рахунок. Будь ласка проставте печатку та підпис і надішліть скан-копію для оплати.". До листа прикріплений відповідний файл.
В матеріалах справи наявний рахунок-фактури №1_4 від 30.05.2023, відповідно якого компенсація вартості: за спожиту електроенергію за період лютий 2022 -квітень 2022 становить 3984,43 грн; за водопостачання та водовідведення за період лютий 2022 - квітень 2022 становить 2634,36 грн; за теплопостачання грудень 2021 - квітень 2022 становить 78136,05 грн, всього -84 754,84 грн. Даний рахунок підписано ФОП Карпенко В.А. та скріплено відтиском печатки останньої.
За платіжною інструкцією №DMEU026686 від 05.07.2023 відповідачем сплачено суму у розмірі 84 754,84 грн за послуги згідно рахунку №1/4 від 30.05.2023.
Відповідно до акту візуального обстеження об'єкта оренди від 02.08.2023, підписаного ФОП Карпенко В.А., представниками: ОСОБА_1 , Пасат А.А. , останніми зафіксовано, що проведено візуальний огляд об'єкта оренди - нежитлового приміщення. Під час проведення візуального обстеження комісія перевірила стан зовнішніх та внутрішніх стін, перегородок, стелі, підлоги, вікон, дверей, водо та теплозабезпечення, зафіксувала встановлені недоліки. Також актом зафіксовано, що в приміщенні знаходиться торгове обладнання орендаря.
29.08.2023 ТОВ "Мережа магазинів "Дніпро-М" направлено на електронну адресу позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 лист, зі змісту якого вбачається, зокрема, що у день закінчення терміну договору оренди - 30.04.2022 повернути приміщення змоги не було через те, що компанія не може собі дозволити ризикувати життям та здоров'ям своїх працівників. Компанія готова компенсувати кошти задля відновлення приміщення до первісного вигляду лише за обов'язкової умови підписання позивачем ДУ №3 та акту повернення приміщення. В якості додатку до листа додано файл з назвою "ДС №3 компенсація ремонту + АПП (1) (1) (1)".
31.08.2023 ТОВ "ММ "Дніпро-М" в особі менеджера ОСОБА_3 аналогічним способом звернулося до ФОП Карпенко В.А. з електронним листом, в якому повідомляється, що підставою для оплати коштів буде лише одночасне підписання додаткової угоди №3 та акту повернення приміщення.
ФОП Карпенко В.А. не заперечує, що вона та Карпенко Г.О. разом користуються електронною адресою: " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
У відповідь на вказаний лист Григорій Карпенко 05.09.2023 листом з електронної пошти " ІНФОРМАЦІЯ_1 " повідомив Каневську Анну про наступне: "Добрий день. Надсилайте підписані з Вашої сторони ДУ і акти на адресу: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 т. НОМЕР_1 , або від.Нової Пошти номер 2 Бровари.".
05.09.2023 ТОВ "ММ "Дніпро-М" в особі менеджера ОСОБА_3 звернулось до ФОП Карпенко В.А. з листом спрямованим на електронну пошту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " наступного змісту "Доброго дня. ТТН 20450769798483".
07.09.2023 ТОВ "ММ "Дніпро-М" в особі менеджера Каневської Анни направлено на електронну пошту ФОП Карпенко В.А. " ІНФОРМАЦІЯ_1 " лист, в якому просило повернути примірник за реквізитами: ТОВ "ФІНЮРКОНСАЛТИНГ" (ЄДРПОУ 35907561), представник Прудивус Дмитро Дмитрович, НОМЕР_2 та надати номер ТТН для відстеження.
Із відповіді №4/1 від 08.04.2025 на адвокатський запит відповідача від 03.04.2025 ТОВ "ФІНЮРКОНСАЛТИНГ" вбачається, що станом на 05.09.2023 останнє надавало у комплексі юридичні послуги ТОВ "ММ "Дніпро-М" відповідно до укладеного договору. Прудивус Дмитро Дмитрович, що є працівником підприємства, 05.09.2023 відправив два примірники акту про повернення об'єкту оренди, а саме, акт №2 приймання-передачі приміщення від 30.04.2022 на адресу м. Бровари, відділення Нової пошти №2, отримувач Карпенко Григорій Олексійович, ТТН №20450769798483.
08.09.2023 Карпенко Г.О. направив ТОВ "ММ "Дніпро-М" додаткову угоду №3 від 01.03.2022 до договору оренди №1/6 від 18.06.2019, що вбачається із наявних в матеріалах справи поштової накладної та опису вкладення до поштового відправлення.
Зі змісту додаткової угоди №3 від 01.03.2022 вбачається, що сторони дійшли згоди розірвати договір з 30.04.2022. Також дійшли згоди стосовно того, що орендар здійснює компенсацію орендодавцю ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди в первісний стан. Розмір компенсації сторони оцінили в 103 000,00 грн. Зазначену у даному пункті компенсацію орендар зобов'язався здійснити на банківський рахунок орендодавця у строк до 10.09.2023. У всьому іншому, що не передбачено умовами даної додаткової угоди, сторони керуються умовами договору.
Вказані обставини визнаються як позивачкою, так і відповідачем.
14.09.2023 ТОВ "Мережа магазинів "Дніпро-М" направило Карпенко В.А. лист за №204 від 13.09.2023, зі змісту якого вбачається, що відповідач в черговий раз звертається до позивачки з проханням підписати акт приймання-передачі №2 (про повернення приміщення з оренди), який доданий до вказаного листа, та зазначило, що не підписання цього акту унеможливлює сплату ТОВ "ММ "Дніпро-М" компенсації ремонтних робіт, яка визначена в додатковій угоді №3 та акті приймання-передачі №2. Вказаний лист та акт №2 від 30.04.2022 було направлено відповідачем за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною поштового відправлення Укрпошти від 14.09.2023. З трекінгу відстеження Укрпошти №0408033926730 вбачається, що дане відправлення не було вручено під час доставки.
В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі приміщення №2 від 19.09.2023, зі змісту якого вбачається, зокрема, що представник орендодавця у присутності представника орендаря перевірив стан приміщення відповідно до умов договору. Під час обстеження приміщення виявлено необхідність проведення ремонтних робіт відповідно до акту обстеження приміщення від 02.08.2023 у повному обсязі. Ключі від приміщення передані 19.09.2023. Зазначений акт підписано орендодавцем ФОП Карпенко В.А., представниками: Карпенко Г.О., Пасат А.А. ТОВ "ММ "Дніпро-М" акт не підписано.
Відповідно до довіреності від 01.03.2022, виданої ФОП Карпенко Вікторією Анатоліївною на ім'я ОСОБА_1 , ОСОБА_1 має право представляти інтереси ОСОБА_4 з правом ведення переговорів, поданням та отриманням відповідних документів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності незалежно від підпорядкування та галузевій належності, в правоохоронних, контролюючих органах та інших державних органах з питань, пов'язаних із захистом її прав та представництвом її інтересів як фізичної особи-підприємця та інше. Довіреність підписана ФОП Карпенко В.А. та скріплена печаткою позивача.
Крім того, між ФОП Карпенко В.А. (замовник) та ФОП Карпенко Г.О. (виконавець) укладено договір №1/3 від 01.03.2022 про надання консультаційних послуг, за умовами якого виконавець зобов'язався надати замовнику консультаційні послуги з питань передання в оренду майна (нежитлових приміщень замовника), у тому числі підготовка та узгодження з орендарями документів, огляд приміщень та ін. За надані консультаційні послуги замовник сплачує виконавцю плату в розміри та строки визначені даним договором. Сума договору складає 20000,00 грн. Договір вступає в силу з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2025.
Зі змісту нотаріально посвідченої заяви свідка ОСОБА_1 від 08.05.2024 вбачається, що станом на 29.03.2022 Карпенко Г.О. особисто у присутності співробітника відповідача перебував у приміщенні магазину "Дніпро-М" з метою зняття показань лічильників теплопостачання, водопостачання та візуального огляду приміщення. Приміщення було у задовільному стані. В приміщенні знаходилось торгове обладнання магазину, товар, комплектуючі матеріали, комп'ютерне обладнання, меблі, кондиціонери тощо. Показання лічильників та стан приміщення він зафіксував на відео в своєму мобільному телефоні. Жодних обставин, які могли б унеможливити доступ до приміщення не було. 02.08.2023 Карпенко Г.О. особисто перебував у приміщенні магазину "Дніпро-М" у присутності представника ТОВ "ММ "Дніпро-М" - Анатолія Пасат з метою обстеження приміщення магазину, під час якого виявлено на стінах чисельні елементи кріплення, отвори від демонтованих елементів кріплення, кондиціонерів, системи вентиляції та пошкодження внутрішнього облицювання стіни (гіпсокартону) орієнтовною площею 0,09 кв.м, локальні пошкодження стін, стелі, частково демонтовані батареї опалення та частково пошкоджені елементи системи опалення та пломби. В приміщенні знаходилось торгове обладнання орендаря. На фасаді будівлі розміщена вивіска "магазин Дніпро-М". Жодних перешкод, які могли б унеможливити доступ до приміщення не було. Зазначені недоліки та обсяг необхідних робіт з поточного ремонту відображено в акті обстеження від 02.08.2023, що підписаний Карпенко Г.О. та Пасатом А.
10.10.2023 ТОВ "Мережа магазинів "Дніпро-М" направлено Карпенко В.А. лист за №245 від 06.10.2023 аналогічного змісту до листа за №204 від 13.09.2023, за адресою: АДРЕСА_1 . Направлення вказаного листа та акта №2 від 30.04.2022 підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною поштового відправлення Укрпошти від 10.10.2023. З трекінгу відстеження Укрпошти №0408033948882 вбачається, що дане відправлення вручено особисто 13.10.2023.
ФОП Карпенко В.А. направила ТОВ "ММ "Дніпро-М" лист №1/10 від 09.10.2023, зі змісту якого вбачається, що додаткову угоду №3 ФОП Карпенко В.А. отримала 07.09.2023, яка підписана останньою, надіслана на адресу ТОВ "ММ "Дніпро-М" 08.09.2023 та отримана товариством 12.09.2023, після чого з боку товариства були вчинені дії по звільненню орендованого приміщення та увезено обладнання. 19.09.2023 представником ТОВ "ММ "Дніпро-М" Пасат А.А. підписано акт приймання-передачі №2 до договору оренди та передані Карпенко Г.О. - представнику ФОП Карпенко В.А. ключі від приміщення. До вказаного листа було додано акт приймання-передачі від 19.09.2023, який позивач просила підписати та один екземпляр повернути на її адресу. Також просила виконати зобов'язання, передбачені угодою - сплатити кошти компенсації ремонтних робіт в сумі 103 000,00 грн.
Листом №1/11 від 30.11.2023 ФОП Карпенко В.А. звернулась до ТОВ "ММ "Дніпро-М" з претензією про невиконання умов договору оренди та просила протягом 7 робочих днів з моменту отримання надіслати рекомендованим листом на адресу Карпенко В.А.: АДРЕСА_1 відповідь на цю претензію, один екземпляр акту приймання-передачі №2 від 19.09.2023 до договору оренди та виконати зобов'язання, передбачені угодою - сплатити кошти компенсації ремонтних робіт в сумі 103 000,00 грн.
В матеріалах справи наявна відповідь ФОП Пасата Анатолія Анатолійовича від 15.07.2024 на запит адвоката ТОВ "ММ "Дніпро-М" Левченка М.В. щодо відносин ФОП Пасата Анатолія Анатолійовича з ТОВ "ММ "Дніпро-М", причин та обставин підписання Пасатом А.А. акту приймання-передачі № 2 від 19.09.2023 з позивачем, зі змісту якої вбачається, що:
1) Пасат Анатолій Анатолійович ніколи не був і не є повноважним представником ТОВ "ММ "Дніпро-М", а також ніколи не був і не є його працівником. З 13.07.2023 Пасат Анатолій Анатолійович зареєстрований як фізична особа - підприємець, і з ТОВ "ММ "Дніпро-М" його пов'язують лише господарсько-правові правовідносини, а саме: він, як фізична особа -підприємець, купує дрібним оптом у ТОВ "ММ "Дніпро-М" інструменти та запчастини, які в подальшому продає в м. Слов'янськ Донецької області. Будь-яких повноважень діяти від імені та/або в інтересах ТОВ "ММ "Дніпро-М" Пасат Анатолій Анатолійович не має і ніколи не мав.
2) Пасат Анатолій Анатолійович поставив свої підписи в акті приймання-передачі №2 від 19.09.2023, але при цьому не діяв як представник ТОВ "ММ "Дніпро-М", для чого у нього не було ніяких повноважень, а діяв виключно на прохання ОСОБА_1 з метою зафіксувати як факт необхідність ремонту нежитлового приміщення та поточні показання приладів обліку води, електроенергії і тепла станом на дату огляду ним вказаного приміщення, оскільки він приїжджав в той день оглядати вказане нежитлове приміщення, позаяк розглядав можливість орендувати його для облаштування в ньому магазину з продажу інструментів.
3) Пасат Анатолій Анатолійович не знав, що засвідчення його підписом необхідності ремонту та поточних показань приладів обліку води, електроенергії і тепла в нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_4 , буде в подальшому використане його власником - ФОП Карпенко В.А. та/або її представниками як псевдо-доказ нібито повернення ТОВ "ММ "Дніпро-М" вказаного нежитлового приміщення власнику датою його перегляду Пасатом Анатолієм Анатолійовичем - 19.09.2023, і що очевидним чином не відповідає дійсності.
19.08.2024 від позивачки надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи належним чином засвідчених: копії переписки у мобільному додатку Viber з менеджером по роботі з комерційними об'єктами ТОВ "ММ "Дніпро-М" ОСОБА_5 від 01.08.2023; аудіозаписів телефонних розмов з Каневською А.Г.; відеозапису зустрічі з Пасат А. , яке обґрунтовано тим, що надані матеріали містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а саме переписка у мобільному додатку Viber, яка свідчить про отриману від менеджера інформацію про те, що представником компанії при проведені обстеження орендованого майна 02.08.2023 буде саме Пасат Анатолій.
Так, зі скріншотів мобільного додатку Viber вбачається, що:
- 01.08.2023 за допомогою месенджера Viber Карпенко Г.О. звернувся до Каневської Анни з повідомленням, в якому просить повідомити інформацію щодо даних особи представника, з яким 02.08.2023 буде проведене обстеження орендованого приміщення. У відповідь на вказаний запит Каневська Анна повідомила "Пасат Анатолій НОМЕР_3 ".
НОМЕР_4 за допомогою месенджера Viber Карпенко Г.О. надіслав Каневській Анні файли з назвами "акт обстеження.pdf", "40 ДЦ ДЦ 3.pdf", "40_ДЦ_КС_3.pdf", "40_ДЦ_ЛС1 02-01-01.pdf", "40_ДЦ_ЛСДЦ_3.pdf", "VID_20230803_114855. НОМЕР_5 " та фото приміщення. У відповідь на дане повідомлення Каневська Анна зазначила, що зателефонує.
В частині, що стосується оплати рахунку №1/4 від 30.05.2023 наявна наступна інформація:
-12.05.2023 Каневська Анна звернулася до Карпенко Г.О. з повідомленням від імені ТОВ "ММ "Дніпро-М", в якому просила переробити рахунок 1.4 в частині компенсації вартості за теплопостачання за період з 01.12.2021 по 30.04.2022, вказавши, що сума 78163,05 грн згідно підтверджуючих документів за площу 299 кв.м. Площа, яку орендує товариство складає 137,9 кв.м. Отже сума за теплопостачання становить 36036,66 грн. Просила переробити рахунок 1.4 та акт звірки згідно цих змін.
-17.05.2023 Карпенко Г.О. відповів, що нарахування оплати за теплопостачання нараховується відповідно показників лічильників тепла, тому площа орендованого приміщення у цьому разі не має значення. У відповідь на вказане повідомлення Каневська Анна повідомила, що передасть інформацію в бухгалтерію.
-18.05.2023 Каневська Анна звернулася з запитом надати акт за 12.2021 та надіслала файл "рахунок ДТКЕ 12.2021.pdf". У відповідь на вказане повідомлення Карпенко Г.О. надіслав файл "сч + акт 26.11.21-31.12.21.pdf".
-24.05.2023 Каневська Анна звернулася з запитом надати підтверджуючі документи по водопостачанню та водовідведенню за 59 куб.м по рахунку №1.4. Вказане повідомлення залишилось без відповіді.
-30.05.2023 Каневська Анна повторно звернулася до Карпенко Г.О. з запитом надати підтверджуючі документи по водопостачанню та водовідведенню за 59 куб.м по рахунку №1.4.
-05.06.2023 Карпенко Г.О. повідомив, що надсилає відкоригований рахунок 1.4 та підтверджуючі документи по водопостачанню та водовідведенню за 58 куб.м. До повідомлення додано файли "Рахунок водоканал.pdf" та "Рахунок 1.4 від 30.05.2023".
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви свідка ОСОБА_3 від 30.10.2024, остання працювала у ТОВ "ММ "Дніпро-М" з липня 2020 року по липень 2024 року на різних посадах, в тому числі з грудня 2020 року і до моменту звільнення виконувала функції менеджера по роботі з комерційними об'єктами; внаслідок збройної агресії російської федерації проти України ТОВ "ММ "Дніпро-М" прийнято рішення про припинення роботи магазину у м.Слов'янськ та розірвання договору оренди з позивачем; вона мала здійснити підготовчі дії для розірвання договору оренди нежитлового приміщення, без права підпису безпосередньо нею документів з контрагентом ФОП Карпенко В.А чи її представника, узгодити з орендодавцем дату і умови розірвання вказаного договору оренди, забезпечити обмін підписаними примірниками документів щодо розірвання договору оренди, тощо. Нею було узгоджено з Карпенком Г.О. дату розірвання договору оренди нежитлового приміщення №1/6 від 18.06.2019 - з 30.04.2022 та суму, яку адміністрація ТОВ "ММ "Дніпро-М" погодилася сплатити ФОП Карпенко В.А. в якості компенсації вартості ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного стану - 103 000,00 грн, а також строк сплати вказаної суми - до 10.09.2023.
07.02.2025 позивачкою подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій остання просила стягнути з відповідача 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір, посилаючись на те, що в позовній заяві заявлена вимога про стягнення судового збору, яка не включає витрати, пов'язані з розглядом справи, які попередньо складають 20000,00 грн.
05.03.2025 позивачкою подано до суду додаткові пояснення, в яких остання, зокрема щодо підстав виникнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн повідомила, що ФОП Карпенко В.А. користується послугами адвоката згідно договору. Зазначила, що докази витрат на професійну правничу допомогу (акт прийому-передачі виконаних робіт, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат) будуть надані суду згідно вимог ГПК України.
06.08.2025 представником позивача подано до суду заяву "виступ в судових дебатах", в якій останній, зокрема зазначив, що докази щодо понесення витрат позивача на правову допомогу будуть подані у встановлений строк.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що ФОП Карпенко В.А. безпідставно здійснила розрахунок неустойки з 05.06.2022, оскільки вона не здійснила жодних дій, спрямованих на юридичне оформлення повернення ТОВ "ММ "Дніпро-М" об'єкту оренди шляхом підписання акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди від 30.04.2022, що на думку ТОВ "ММ "Дніпро-М" свідчить про створення позивачкою штучних підстав для стягнення з відповідача неустойки. Щодо несплати ним до цього часу суми компенсації, вказує, що це є лише наслідком недобросовісної поведінки позивачки, яка безпідставно не підписує акт приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди №2 від 30.04.2022, тобто датою розірвання договору оренди відповідно до умов узгодженої і підписаної сторонами додаткової угоди №3 від 01.03.2022. Поданий позивачкою доказ - копія акту приймання-передачі №2 від 19.09.2023 не є належним, допустимим та достовірним доказом, оскільки він підписаний неуповноваженою особою ТОВ "ММ "Дніпро-М" - Пасатом А.А.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг виходячи з наступного.
У статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України (тут і далі чинного станом на час звернення позивача до суду з даним позовом) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У частинах 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 вказав на те, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві (подібні висновки викладені також постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №910/11692/20, від 11.07.2023 у справі №916/1307/22, від 31.08.2021 у справі №914/1050/20, від 27.08.2024 у справі №924/177/24.
У частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, вказав на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов'язання.
Як вже зазначалося, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України у сукупності з частиною 4 статті 231 зазначеного Кодексу).
Отже, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Водночас умови договору можуть передбачати виникнення з договору різних зобов'язань з різними строками їх виконання, які не співпадають зі строком договору.
За договором оренди орендар може набувати право користування майном протягом певного строку та зобов'язаний періодично вносити орендні платежі в певні строки, а наприкінці строку, на який майно надане в користування, повернути майно.
До спливу строку, на який майно надано в користування, орендар правомірно користується майном, а відносини сторін регулюються регулятивними нормами (статтею 762 Цивільного кодексу України "Плата за користування майном") щодо такого користування. Водночас якщо протягом правомірного користування майном орендар не сплатив чергового орендного платежу, то поведінка орендаря щодо такої несплати є неправомірною, а відносини сторін в цьому випадку регулюються охоронними нормами (зокрема, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України).
У випадку якщо орендар прострочив виконання обов'язку щодо повернення орендованого майна, то така поведінка боржника є неправомірною, а до відносин сторін застосовується охоронна норма частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано таке:
"Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві".
Згідно з частинами 2, 3 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
У частинах 1 та 2 статті 217 вказаного Кодексу передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2024 року у cправі № 910/14706/22.
Однією з обставин, яку мають встановити суди для застосування неустойки за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди. Законодавство не містить однозначної відповіді, що вважається належними діями чи заходами з повернення майна. Універсальний перелік дій орендаря, що можуть вважатись належними щодо негайного поверненням майна відсутній. При цьому, "належні дії/заходи з повернення майна" є оціночною категорією, яка розглядається судом у порядку статті 86 ГПК України.
Слід розділяти фактичне та юридичне повернення майна. Фактичне повернення майна має місце, коли відбувається дійсне (реальне) повернення майна орендодавцю, але без юридичного оформлення передачі майна. Натомість, юридичне повернення майна полягає в тому, що між сторонами відбулося повернення майна, що супроводжувалося підписанням відповідних документів, зокрема актом повернення майна.
При цьому, підписання акта не може бути винятковим доказом повернення майна, тому що повернення не є одноосібною дією і завжди залежить від контрагента, що може вчиняти недобросовісно, уникаючи приймання майна з оренди.
При оцінці факту повернення майна з оренди, окрім підписання акта, орендар може іншими діями продемонструвати вираження волі на здійснення повернення майна, зокрема, надсилаючи листа із пропозицією орендодавцю з'явитися для підписання акта; фактичне звільнення приміщення з або навіть без повернення ключів від нього. Такі дії мають вчинятися комплексно і бути досконало зафіксовані у процесуальному сенсі, з можливістю їх доведення належними і допустимими доказами. Тому у ситуаціях, коли орендар вчинив усі доступні йому дії для повернення майна, а орендодавець ухилявся від приймання, наполягаючи лише на підписанні акта, варто вести мову про недобросовісність або ж необачність дій самого орендодавця.
З матеріалів справи вбачається, що 18.06.2019 між ФОП Карпенко В.А. та ТОВ "ММ "Дніпро-М" було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1/6 загальною площею 137,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, строком дії до 31.12.2020.
Додатковими угодами сторони продовжували строк дії договору, зокрема, додатковою угодою №2 від 24.05.2021 строк дії договору продовжено до 30.04.2022.
Додатковою угодою №3 від 01.03.2022 сторони дійшли згоди розірвати договір з 30.04.2022, а також про те, що орендар здійснює компенсацію орендодавцю ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди в первісний стан. Розмір компенсації сторони оцінили в 103 000,00 грн. Зазначену у даному пункті компенсацію орендар зобов'язався здійснити на банківський рахунок орендодавця у строк до 10.09.2023. У всьому іншому, що не передбачено умовами даної додаткової угоди, сторони керуються умовами договору.
Тобто, шляхом підписання додаткової угоди №3 від 01.03.2022 договір оренди нежитлового приміщення №1/6 від 18.06.2019 розірвано (припинено) за взаємною згодою сторін з 30.04.2022.
Разом з цим, з матеріалів справи убачається та не заперечується учасниками справи, що зазначена додаткова угода була підписана сторонами у вересні 2023 року, що підтверджується, зокрема, листом позивачки №1/10 від 09.10.2023, зі змісту якого вбачається, що додаткову угоду №3 ФОП Карпенко В.А. отримала 07.09.2023, яка підписана останньою, надіслана на адресу ТОВ "ММ "Дніпро-М" 08.09.2023 та отримана товариством 12.09.2023.
Щодо можливості підписання додаткової угоди після припинення строку дії договору колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, серед іншого, зазначила, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Стаття 599 ЦК України та стаття 202 ГК України встановлюють, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов'язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору.
Тобто, зобов'язання, не виконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2019 року у справі №916/626/18), а це означає, що воно може бути врегульоване за домовленістю сторін.
Як було зазначено раніше, положення частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачають обов'язок наймача у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У підпункті 4.2.6. п.4.2 договору встановлено, що у випадку припинення дії цього договору орендар зобов'язується передати орендодавцю об'єкт оренди у стані не гіршому, ніж на момент передачі в оренду протягом 5 (п'яти) днів з дня припинення дії даного договору.
За таких обставин підписання додаткової угоди №3 після закінчення строку дії договору, було серед іншого, направлене на врегулювання належного виконання орендарем взятих на себе зобов'язань, зокрема щодо повернення орендованого майна, а саме компенсації за повернення майна в неналежному стані.
Стосовно вимог про зобов'язання повернути нерухоме майно, шляхом підписання акта приймання-передачі фактичною датою повернення майна слід зазначити таке.
Судом встановлено обов'язок відповідача передати орендодавцю об'єкт оренди протягом 5 (п'яти) днів з дня припинення дії даного договору, тобто до 05.05.2022.
В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди №2 від 30.04.2022, підписаний лише з боку відповідача.
29.08.2023 ТОВ "Мережа магазинів "Дніпро-М" направлено на електронну адресу позивачки gkarp2016@gmail.com лист, зі змісту якого вбачається, зокрема, що у день закінчення терміну договору оренди - 30.04.2022 повернути приміщення змоги не було через те, що компанія не може собі дозволити ризикувати життям та здоров'ям своїх працівників.
Відповідно до акту візуального обстеження об'єкта оренди від 02.08.2023, підписаного ФОП Карпенко В.А., представниками: Карпенко Г.О., Пасат А.А. , останніми зафіксовано, що проведено візуальний огляд об'єкта оренди - нежитлового приміщення. Під час проведення візуального обстеження комісія перевірила стан зовнішніх та внутрішніх стін, перегородок, стелі, підлоги, вікон, дверей, водо та теплозабезпечення, зафіксувала встановлені недоліки. Також актом зафіксовано, що в приміщенні знаходиться торгове обладнання орендаря.
Зі змісту нотаріально посвідченої заяви свідка ОСОБА_1 від 08.05.2024 вбачається, зокрема, що 02.08.2023 Карпенко Г.О. особисто перебував у приміщенні магазину "Дніпро-М" у присутності представника ТОВ "ММ "Дніпро-М" - Анатолія Пасат з метою обстеження приміщення магазину; в приміщенні знаходилось торгове обладнання орендаря.
В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі приміщення №2 від 19.09.2023, зі змісту якого вбачається, зокрема, що представник орендодавця у присутності представника орендаря перевірив стан приміщення відповідно до умов договору. Під час обстеження приміщення виявлено необхідність проведення ремонтних робіт відповідно до акту обстеження приміщення від 02.08.2023 у повному обсязі. Ключі від приміщення передані 19.09.2023. Зазначений акт підписано орендодавцем ФОП Карпенко В.А., представниками: Карпенко Г.О., Пасат А.А. ТОВ "ММ "Дніпро-М" акт не підписано.
Зі змісту листа позивачки №1/10 від 09.10.2023, зокрема, вбачається, що після підписання додаткової угоди №3 від 01.03.2022 та отримання її товариством 12.09.2023, з боку товариства були вчинені дії по звільненню орендованого приміщення та увезено обладнання. 19.09.2023 представником ТОВ "ММ "Дніпро-М" Пасат А.А. підписано акт приймання-передачі №2 до договору оренди та передані Карпенко Г.О. - представнику ФОП Карпенко В.А. ключі від приміщення.
Колегія суддів вважає слушними твердження відповідача про те, що акт приймання-передачі №2 від 19.09.2023 підписаний неуповноваженою особою ТОВ "ММ "Дніпро-М" - Пасатом А.А.
Разом з цим, зі скріншотів мобільного додатку Viber вбачається, зокрема, що Каневською А. - працівником відповідача у відповідь на запитання представника позивачки Карпенка Г.О. щодо повідомлення інформації стосовно даних особи представника, з яким 02.08.2023 буде проведене обстеження орендованого приміщення, було зазначено "Пасат Анатолій +380992915161".
За змістом частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості та достовірності.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, у відповідності до положень частини другої статті 73 ГПК України встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 2) показаннями свідків.
У частині першій статті 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Означена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Листування в мессенджері Viber велось менеджером по роботі з комерційними об'єктами ТОВ "ММ "Дніпро-М" ОСОБА_5 (згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_6 від 17.02.2025 ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_7 ) та ОСОБА_1 , що, зокрема, підтверджується показаннями свідка ОСОБА_8 , в яких остання вказує, що оскільки ФОП Карпенко В.А. не виходила на зв'язок, єдиним контактом для спілкування, який їй вдалося знайти, був телефонний номер НОМЕР_7 , що виявився номером ОСОБА_1 , який назвався представником ФОП Карпенко В.А., а також клопотанням представника позивача, зокрема від 20.08.2024, який просив долучити до матеріалів справи копії переписки у мессенджері Viber, та заявою свідка ОСОБА_1 , в якій останнім вказано його телефонний номер НОМЕР_7 , відповідно автори листування є встановленими. З боку працівника ТОВ "ММ "Дніпро-М" листування велось з виробничих питань з робочого номеру телефону, який надавався підприємством працівникам з цією метою, переписка не мала особистого характеру та має відношення виключно до правовідносин сторін, що виникли на підставі договору оренди нежитлового приміщення №1/6 від 18.06.2019. В матеріалах справи міститься паперова копія електронного доказу - роздруківка скріншотів переписки зазначених осіб в мессенджері Viber. Тому, суд вважає, що листування в мессенджері Viber має досліджуватись нарівні з іншими доказами у справі.
Приймаючи до уваги наведені обставини та докази, колегія суддів дійшла висновку, що підписання акту від 19.09.2023 від імені ТОВ "ММ "Дніпро-М" Пасатом А., повноваження якого не підтверджені належними доказами у справі, та оспорюються як відповідачем, так і Пасатом А. безпосередньо, за умови підписання акту особисто ФОП Карпенко В.А., підтверджує передання відповідачем ключів від орендованого приміщення через Пасата А. Карпенку Г.О., що не заперечується і учасниками справи.
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви свідка ОСОБА_3 від 30.10.2024, остання працювала у ТОВ "ММ "Дніпро-М" з липня 2020 року по липень 2024 року на різних посадах, в тому числі з грудня 2020 року і до моменту звільнення виконувала функції менеджера по роботі з комерційними об'єктами; внаслідок збройної агресії російської федерації проти України ТОВ "ММ "Дніпро-М" прийнято рішення про припинення роботи магазину у м.Слов'янськ та розірвання договору оренди з позивачем; вона мала здійснити підготовчі дії для розірвання договору оренди нежитлового приміщення, без права підпису безпосередньо нею документів з контрагентом ФОП Карпенко В.А чи її представника, узгодити з орендодавцем дату і умови розірвання вказаного договору оренди, забезпечити обмін підписаними примірниками документів щодо розірвання договору оренди, тощо. Нею було узгоджено з Карпенком Г.О. дату розірвання договору оренди нежитлового приміщення №1/6 від 18.06.2019 - з 30.04.2022 та суму, яку адміністрація ТОВ "ММ "Дніпро-М" погодилася сплатити ФОП Карпенко В.А. в якості компенсації вартості ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного стану - 103 000,00 грн, а також строк сплати вказаної суми - до 10.09.2023.
За свідченнями ОСОБА_3 товар та основне торгове обладнання було вивезено з приміщення магазину працівниками технічної служби відповідача, станом на березень 2022 року у приміщенні магазину залишались камери відеоспостереження, що належали відповідачу, залишки обладнання, що залишались у магазині (стелажі з ДСП) вивезені з приміщення у серпні-вересні 2023 року.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими та електронними доказами, показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За таких обставин, враховуючи зміст листа позивачки №1/10 від 09.10.2023, акт приймання-передачі №2 від 19.09.2023 та показання свідків, враховуючи принцип вірогідності доказів, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем орендоване приміщення було звільнено 19.09.2023.
Колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача про те, що ТОВ "ММ "Дніпро-М" відповідно до умов додаткової угоди № 3 від 01.03.2022 про розірвання з 30.04.2022 договору оренди своєчасно, тобто до кінця квітня 2022 року, звільнило об'єкт оренди, і у травні 2022 року вже ним не користувалося, та відповідно не споживало жодних комунальних послуг, що зокрема підтверджується відсутністю після 30.04.2022 рахунків позивачки на сплату орендної плати, складених сторонами актів приймання передачі орендних послуг, відсутністю споживання відповідачем комунальних послуг на об'єкті оренди після 30.04.2022, з огляду на наступне.
Так, дійсно в матеріалах справи наявний рахунок-фактура №1_4 від 30.05.2023, зі змісту якого вбачається, що позивачкою нараховано компенсацію вартості: за спожиту електроенергію за період лютий 2022 -квітень 2022 року у розмірі 3984,43 грн; за водопостачання та водовідведення за період лютий 2022 - квітень 2022 року у розмірі 2634,36 грн; за теплопостачання грудень 2021 - квітень 2022 у розмірі 78136,05 грн, всього -84 754,84 грн.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт невикористання об'єкта оренди орендарем не звільняє останнього від виконання обов'язку повернути об'єкт оренди після припинення строку дії договору.
Виконання орендарем свого обов'язку з повернення об'єкта оренди, передбаченого частиною 1 статті 785 ЦК України, не змінює того, що саме орендар має запропонувати прийняття свого обов'язку перед орендодавцем і тільки після вчинення орендарем дій з такого виконання в орендодавця виникає обов'язок з прийняття об'єкта оренди, що узгоджується з вимогами статей 526, 527, 612, 613 ЦК України та умовами підпункту 4.2.6. п.4.2 договору, яким встановлено, що у випадку припинення дії цього договору орендар зобов'язується передати орендодавцю об'єкт оренди протягом 5 (п'яти) днів з дня припинення дії даного договору.
Відповідач був зобов'язаний в період з 01.05.2022 по 05.05.2022 звільнити об'єкт оренди від свого майна, узгодити з позивачкою дату приймання-передачі та надати підписаний зі своєї сторони цією датою акт приймання-передачі, чи повідомити позивачку про неможливість повернення приміщення з обґрунтуванням відповідних обставин.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивачки саме з узгодженням дати приймання-передачі об'єкта оренди.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем неодноразово направлявся на електронну пошту позивачки gkarp2016@gmail.com акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди № 2 від 30.04.2022, а саме: 14.09.2022 та 29.11.2022, а також зазначений акт направлявся відповідачем на поштову адресу позивачки разом з листами № 204 від 13.09.2023 та № 245 від 06.10.2023. Однак, акт не підписаний позивачкою у зв'язку з незгодою останньої саме з моментом встановлення дати повернення об'єкта оренди, а саме - 30.04.2022.
Колегія суддів відхиляє твердження позивачки в апеляційній скарзі про те, що відповідач зобов'язаний привести об'єкт оренди у стан, в якому він був одержаний, з огляду на те, що умовами додаткової угоди №3 від 01.03.2022 було узгоджено, що орендар здійснює компенсацію орендодавцю ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди в первісний стан. Тому відповідальною особою за приведення об'єкту оренди у стан не гірший, ніж в момент передачі в оренду, є орендодавець, тобто позивачка. Відповідач був лише зобов'язаний здійснити компенсацію позивачці вартості ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду в сумі узгодженій сторонами 103 000 грн, в строк до 10.09.2023.
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що у позивачки виникло право на стягнення з відповідача в порядку статті 785 ЦК України неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю на час прострочення її повернення орендодавцю за періоди з 06.05.2022 по 13.09.2022; з 14.10.2023 по 26.03.2024.
Однак, колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого господарського суду, з підстав наведених вище та вважає слушними твердження позивачки, що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено їй у праві на стягнення з відповідача неустойки за період з 14.09.2022 по 19.09.2023 (дату, якою зафіксовано повернення ключів орендодавцю від об'єкта оренди).
В той же час колегія суддів зазначає, що позивачкою необґрунтовано здійснено нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати з 20.09.2023 по 26.03.2024, з огляду на те, що як було встановлено судом апеляційної інстанції, сторонами за додатковою угодою №3 від 01.03.2022 було узгоджено компенсацію за повернення майна в належному стані, відповідачем було звільнено приміщення від майна та передано позивачці ключі від орендованого приміщення 19.09.2023, тобто приміщення знаходилось в розпорядженні позивачки, а тому законні підстави для нарахування неустойки після 19.09.2023 у позивачки відсутні.
Приписами п.5.1 договору визначено, що у випадку неналежного виконання орендарем своїх зобов'язань з повернення приміщень після закінчення строку дії договору оренди, орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати.
Відповідно до п.3.3 договору розмір орендної плати без урахування ПДВ становить 28 000,00 грн за один календарний місяць за весь об'єкт оренди.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що у позивачки виникло право на нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати у період з 06.05.2022 по 19.09.2023.
Здійснивши розрахунок неустойки за зазначений період, колегія суддів, вважає правильною сумою 920 266,67 грн.
Разом з цим суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
При стягненні неустойки за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України має братися добросовісність. Тобто, визначаючи, чи існують підстави для стягнення неустойки, суд має оцінити відповідність розміру неустойки збиткам, яких міг би зазнати орендодавець, а також має досліджуватись: 1) чи є розмір неустойки компенсаційним та пропорційним розміру збитків, яких міг зазнати орендодавець; 2) чи є справедливим стягнення з орендаря неустойки в заявленому розмірі; 3) чи не є такий розмір істотним, що перетворює неустойку в каральну санкцію.
Суд зазначає, що неустойка, в першу чергу, має виконувати забезпечувальну роль. Водночас, кредитор-орендодавець не має права використовувати передбачений інструментарій так, щоб норми права перетворювалися на засіб для зловживань або нечесної вигоди.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
У частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У пунктах 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:
"7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду."
Правова позиція щодо можливості зменшення судом неустойки передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2024 року у справі № 910/14706/22, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 серпня 2025 року у справі № 916/4734/24.
Так у п.7.1. -7.2 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2024 року у справі №910/14706/22, Судом вказано, що:
"7.1. Колегія суддів в ухвалі про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначала про необхідність формування однакового підходу щодо можливості комплексного застосування норм права (частини 3 статті 551 та частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, статей 216, 217, 230, 233 Господарського кодексу України) та необхідністю відступлення від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 зі спору, що виник з подібних правовідносин.
7.2. Як вже зазначалося, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу).
Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
За таких обставин Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19 стосовно того, що неустойка, заявлена на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України, до якої застосовуються приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а тому до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України щодо можливості зменшення її розміру, не застосовуються."
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції враховує, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває і досі.
Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, Слов'янська міська територіальна громада з 24.02.2022 віднесена до території можливих бойових дій.
Нежитлове приміщення позивача знаходиться за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, тобто в зоні можливих бойових дій.
Як вже зазначалось, 29.08.2023 ТОВ "Мережа магазинів "Дніпро-М" направлено на електронну адресу позивача gkarp2016@gmail.com лист, в якому зазначалось, що у день закінчення терміну договору оренди - 30.04.2022 повернути приміщення у відповідача змоги не було через те, що компанія не може собі дозволити ризикувати життям та здоров'ям своїх працівників.
З матеріалів справи вбачається, що позивач також не знаходиться у м. Слов'янськ. Позивачем не надано до суду доказів понесення ним збитків у зв'язку з несвоєчасним поверненням відповідачем орендованого приміщення, або доказів того, що дії відповідача у зв'язку з тривалим неповерненням об'єкта оренди призвели до втрати позивачем потенційних орендарів на зазначене нежитлове приміщення, чи настали інші негативні наслідки у зв'язку з простроченням.
Колегія суддів також враховує, що відповідачем неодноразово направлявся позивачу акт приймання-передачі майна, проте позивач не вписав в акт наявні у нього зауваження, не виклав пропозиції по прийманню-передачі майна та продовжував нараховувати подвійну орендну плату навіть після звільнення орендарем приміщення та передання йому ключів від останнього, що викликає обґрунтовані сумніви у його добросовісності.
Господарський суд наголошує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій учасників цивільних правовідносин є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
При цьому згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поняття добросовісності обумовлюється доктриною venire contra factum proprium, зміст якої наведено судом вище.
При реалізації прав і повноважень добросовісність включає в себе у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, та неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру неустойки на 70%. Тому вимога позивачки про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення майна за договором оренди нежитлового приміщення №1/6 від 18.06.2019 за період з 06.05.2022 по 19.09.2023 підлягає задоволенню частково у розмірі 276 080,00 грн (920 266,67 грн - 644 186,67 (70%)).
Щодо вимоги позивачки про стягнення 103 000,00 грн компенсації за виконання ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду, колегія суддів зазначає наступне.
Як вже зазначалось, у частині 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У підпункті 4.2.6. п.4.2 договору встановлено, що у випадку припинення дії цього договору орендар зобов'язується передати орендодавцю об'єкт оренди у стані не гіршому, ніж на момент передачі в оренду.
Суд зазначає, що укладаючи договір оренди, орендодавець має право розраховувати на те, що передане в оренду майно буде використовуватися за призначенням і не буде змінено орендарем без згоди орендодавця з тим, щоб у разі припинення договору оренди майно було повернуто орендодавцю у стані, в якому воно було одержано в оренду, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, як це передбачено ч. 1 ст. 785 ЦК України.
Разом з цим, додатковою угодою №3 від 01.03.2022 сторони дійшли згоди, що орендар здійснює компенсацію орендодавцю ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди в первісний стан. Розмір компенсації сторони оцінили в 103 000,00 грн. Зазначену у даному пункті компенсацію орендар зобов'язався здійснити на банківський рахунок орендодавця у строк до 10.09.2023. У всьому іншому, що не передбачено умовами даної додаткової угоди, сторони керуються умовами договору.
Тобто, сторони погодили, що відповідач здійснює позивачці компенсацію ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди в первісний стан.
Оскільки сплата зазначеної суми носить компенсаційний характер, то фактично вказана сума є відшкодуванням витрат позивачки по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду. Однак, в матеріалах справи відсутні докази реально виконаних позивачкою робіт по відновленню нежитлового приміщення чи понесення позивачкою витрат по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду, тому колегія суддів вважає, що у відповідача не виникло обов'язку компенсувати не понесені позивачкою витрати, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо вимоги позивачки про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" повернути нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, шляхом підписання акта приймання-передачі фактичною датою повернення майна, колегія суддів зазначає наступне.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, дійшов висновку, що враховуючи встановлені обставини справи, та той факт, що відповідач не повернув орендоване майно після закінчення договору оренди шляхом оформлення і підписання відповідного документа, суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про повернення об'єкта оренди шляхом підписання акта приймання-передачі №2. Оскільки за своєю правовою природою акт приймання-передачі є документом, який посвідчує факт передачі майна від орендаря до орендодавця, тобто є доказом виконання сторонами обов'язків за договором, то їх підписання не може розглядатись як окремий обов'язок щодо виконання сторонами договірних зобов'язань, порядок оформлення даного документа врегульовано положеннями статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", в якій зазначені обов'язкові реквізити, зокрема, дата складання, особистий підпис осіб.
Однак, колегія суддів не може погодитися з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вже зазначалось та було встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до акту приймання-передачі приміщення №2 від 19.09.2023, підписаного, зокрема, позивачкою, під час обстеження орендованого приміщення 19.09.2023 Пасатом А.А. було передано ФОП Карпенко В.А. ключі від приміщення.
Дана обставина визнається позивачкою, що також вбачається з листа позивачки №1/10 від 09.10.2023, в якому зазначено, що з боку відповідача були вчинені дії по звільненню орендованого приміщення та вивезено обладнання. 19.09.2023 представником ТОВ "ММ "Дніпро-М" Пасат А.А. були передані Карпенко Г.О. - представнику ФОП Карпенко В.А. ключі від приміщення. Додатковою угодою № 3 сторони узгодили порядок відшкодування орендодавцю ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди в первісний стан, та узгодили суму компенсації у розмірі 103 000,00 грн.
Тобто, у даному випадку було здійснено фактичне, дійсне (реальне) повернення майна в розпорядження орендодавцю, доказів зворотного матеріали справи не містять.
Підписання акта не може бути винятковим доказом повернення майна, тому що повернення не є одноосібною дією і завжди залежить від контрагента, що може вчиняти недобросовісно, уникаючи приймання майна з оренди.
Колегія суддів вважає, що позивачкою не обґрунтовано, яким чином заявлена до відповідача вимога про повернення орендованого приміщення шляхом підписання акта приймання-передачі фактичною датою повернення майна, яке і так знаходиться як у фактичній, так і юридичній власності позивачки, допоможе ефективно поновити її права.
За таких обставин, колегія суддів вважає слушними твердження відповідача про те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не врахована та обставина, що відповідач після розірвання договору оренди та повернення 19.09.2023 ключів від орендованого приміщення, жодним чином не утримував і не утримує у себе об'єкт оренди.
За таких обставин, вимога позивачки про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" повернути нерухоме майно шляхом підписання акта приймання-передачі фактичною датою повернення майна, є необґрунтованою, в зв'язку з цим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Стосовно доводів позивачки про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не розглянув її доводи, викладені в тексті клопотання про залучення в якості третьої особи Карпенко Г.О., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Згідно з ч.3 ст.255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
07.02.2025 до суду надійшло клопотання позивачки про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_1 , як особи, що уклала з Фізичною особою-підприємцем Карпенко Вікторією Анатоліївною договір №1/3 від 01.03.2022 на надання консультаційних послуг.
Відповідно положень частини першої статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Відповідно до ч.1 ст.50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Згідно з ч.ч.4, 5 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов'язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу.
Особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість в результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї, зокрема, права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.
Умовами, за якими треті особи можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, є: 1) обов'язкова наявність матеріально-правових відносин між третьою особою й однією зі сторін; 2) преюдиціальна пов'язаність матеріально-правових відносин третьої особи й однієї зі сторін із правовідносинами позивача та відповідача у справі, інакше кажучи, матеріально-правові відносини третьої особи та однієї із сторін повинні випливати із правовідносин між позивачем і відповідачем, що становлять предмет спору; 3) матеріально-правові відносини третьої особи й однієї зі сторін повинні передбачати можливість спору про право цивільне між третьою особою й особою, на стороні якої вона виступає, тобто набути цивілістичного характеру. Лише на підставі цих положень можна кваліфікувати заінтересованість третіх осіб як юридичну.
Позивачкою в клопотанні про залучення третьої особи зазначалось, що ФОП Карпенко Григорій Олексійович надає консультативні послуги ФОП Карпенко В.А згідно договору №1/3 від 01.03.2022, в зв'язку з чим рішення суду може вплинути на права або обов'язки Карпенко Г.О. щодо однієї із сторін.
Однак, посилання на укладання договору №1/3 від 01.03.2022 між ОСОБА_1 та Фізичною особою - підприємцем Карпенко Вікторією Анатоліївною, предметом якого є надання консультаційних послуг з питань, пов'язаних з передачею у оренду майна (нежитлових приміщень замовника) (позивача) за відсутності належного обґрунтування яким саме чином вирішення існуючого спору може вплинути на його права та обов'язки щодо позивача та як на ці правовідносини в цілому впливає факт наявності спору, не є безумовною підставою для залучення Карпенко Григорія Олексійовича до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача.
Колегія суддів зазначає, що предметом спору даної справи є вимоги про повернення майна, стягнення 1 269 935,00 грн неустойки та 103 000,00 грн компенсації з ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду. Правовідносини між ОСОБА_1 та Фізичною особою - підприємцем Карпенко Вікторією Анатоліївною за договором 1/3 від 01.03.202, про яке зазначено в клопотанні, не є предметом розгляду даної справи.
Також суд враховує, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни заявлено до відповідача як до орендаря, з яким укладено договір про оренду нежитлового приміщення №1/6 від 18.06.2019. Спір у справі №905/521/24 виник внаслідок господарських відносин саме між позивачем і відповідачем. В той же час, в клопотанні про залучення третьої особи не зазначено, що у наслідок ухвалення рішення суду у даній справі у ОСОБА_1 виникне право на позов, або можливість позовних вимог до ОСОБА_1 з боку сторін.
Крім того, в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява свідка ОСОБА_1 від 08.05.2024, в якій останній повідомив суд про факти та обставини, які йому відомі по суті спірних правовідносин сторін.
Як правильно зазначено судом першої інстанції в ухвалі від 13.02.2025, суд має можливість, у разі встановлення наявності належних правових підстав, здійснити допит вказаного свідка під час проведення розгляду справи по суті, в зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_1 .
На підставі викладеного судова колегія зазначає, що доводи позивачки, викладені в її апеляційній скарзі, знайшли підтвердження частково, а саме в частині неправильного визначення судом першої інстанції періоду нарахування неустойки за несвоєчасне повернення майна за договором оренди нежитлового приміщення №1/6 від 18.06.2019. Тобто, позивачка має право на нарахування неустойки за період з 06.05.2022 по 19.09.2023. Разом з цим суд апеляційної інстанції, враховуючи обставини даної справи, дійшов висновку про зменшення неустойки на 70%.
Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, а саме визнав обґрунтованими доводи відповідача в частині неправомірної вимоги позивачки стосовно стягнення 103 000,00 грн компенсації з ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду та повернення нерухомого майна шляхом підписання акта приймання-передачі фактичною датою повернення майна.
Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
У главі 8 розділу I ГПК України закріплений інститут судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (див. п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Статтею 123 ГПК України, яка визначає види судових витрат, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 126 ГПК України).
Порядок розподілу судових витрат визначений у ст.ст. 129 - 130 ГПК України.
Так, за ч. 4 ст. 129 ГПК України розподіл інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, встановлює, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
За приписами ст. 1 цього Закону:
- договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону);
- представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону);
- інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Види адвокатської діяльності визначає ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якої ними, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частинами 1-3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру і погодинної оплати (див. п. 4.20 постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/6138/24).
Законодавець у ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 6.35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 сформулював висновок про те, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Усталеним у судовій практиці є те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію "реальності" адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності" їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує і ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд неодноразово зазначали таке:
- нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19);
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
- у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22);
- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України (див. п. 6.5 постанови об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2019 у справі № 922/445/19).
Як убачається із матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, у позовній заяві ФОП Карпенко В.А. не зазначала про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу. Адвокат Біліченко В.В. вступив у справу №905/521/24 на стадії підготовчого провадження на підставі договору про надання правничої допомоги адвокатом, укладеного ним з ФОП Карпенко В.А. 21.03.2025.
Разом з цим, 07.02.2025 позивачкою подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій остання просила стягнути з відповідача 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір, посилаючись на те, що в позовній заяві заявлена вимога про стягнення судового збору, яка не включає витрати, пов'язані з розглядом справи, які попередньо складають 20000,00 грн.
05.03.2025 позивачкою подано до суду додаткові пояснення, в яких остання, зокрема, щодо підстав виникнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн повідомила, що ФОП Карпенко В.А. користується послугами адвоката згідно договору. Зазначила, що докази витрат на професійну правничу допомогу (акт прийому-передачі виконаних робіт, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат) будуть надані суду згідно вимог ГПК України.
06.08.2025 представником позивача подано до суду заяву "виступ в судових дебатах", в якій останній, зокрема зазначив, що докази щодо понесення витрат позивачки, на правову допомогу будуть подані у встановлений строк.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 листопада 2025 року у cправі № 911/1353/23, Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу та своєчасне подання доказів понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (додаткова постанова Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);
- у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/9024/21, від 11.01.2024 у справі № 924/423/23, від 28.08.2025 у справі № 910/8275/24). З огляду на викладене, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21, від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20);
- застосування відповідних положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи (постанови Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20, від 18.01.2024 у справі № 927/885/17);
- відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі (додаткові постанови Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17, від 03.10.2025 у справі № 922/1834/24).
Враховуючи наведені обставини, суд наголошує, що у даній справі неподання стороною попереднього розрахунку сум судових витрат не порушило принцип змагальності та не завадило іншій стороні висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
На виконання вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України, 11.08.2025 представник позивачки звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, до якої були долучені такі документи: договір надання правничої допомоги адвокатом від 21.03.2025, акт виконаних робіт та наданих послуг від 07.08.2025 згідно з договором про надання правничої допомоги адвокатом б/н від 21.03.2025, ордер на надання правничої допомоги серія АІ №1853058 від 21.03.2025, копії квитанцій до прибуткового касового ордера про прийняття адвокатом Біліченко В.В. від ФОП Карпенко В.А. грошових коштів на підставі договору про надання правничої допомоги від 21.03.2025.
Так, 21.03.2025 між ФОП Карпенко В.А. (клієнт) та адвокатом Біліченко В.В., укладено договір про надання правничої допомоги адвокатом, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання здійснити надання правничої допомоги, захист, представництво або надати інші види правничої допомоги клієнту на умовах, обсязі і в порядку, що визначений договором.
Відповідно до положень розділу 2 "Обов'язки та права адвоката" договору на підставі звернення клієнта та або його законних представників, родичів останній приймає на себе зобов'язання з надання наступної правничої допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси клієнта на підставі договору (ордеру) в усіх судах, всіх інстанцій та юрисдикцій із усіма без виключення процесуальними правами, наданими стороні по справі положеннями чинних в Україні ГПК, ЦПК, КПК, КУпАП, КАС та передбачених Законом України "Про судоустрій та статус суддів".
Надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Складення, подання та підписання від імені клієнта заяв, позовних заяв, клопотань, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. За умови надання коштів клієнтом, здійснювати від його імені сплату судового збору та інших платежів.
У пункті 5.1 договору визначено, що для початку виконання робіт клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 3 500,00 грн. Сторони дійшли згоди щодо розміру послуг:
- вартість однієї години роботи - 1 000,00 грн;
- вартість консультації - 500,00 грн;
- написання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення, пояснення - 3 000,00 грн;
- вартість представництва інтересів в суді першої інстанції за одне судове засідання - 1 500,00 грн, у суді апеляційної інстанції - 2500,00 грн, в суді касаційної інстанції - 3000,00 грн;
- вартість адвокатського запиту - 1 500,00 грн;
- вартість заяви, клопотання - 1 400,00 грн;
- вартість заяви про примусове виконання становить- 1800,00 грн;
- вартість клопотання про призначення експертизи - 2500,00 грн;
- вартість написання позовної заяви- 5500,00 грн;
- вартість апеляційної скарги - 8000,00 грн;
- вартість касаційної скарги - 10000,00 грн;
-вартість отримання ухвал, рішень, постанов, судових наказів сплачується окремо у розмірі - 800,00 грн.
Відповідно до п. 5.4 договору надання послуг адвокатом оформлюється актом виконаних робіт, який підписується адвокатом та передається для підпису клієнту після завершення виконання робіт за даним договором.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2027 або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором (п.8.1 договору).
На підтвердження фактичного надання послуг та понесення у зв'язку з цим витрат позивачем надано акт виконаних робіт та наданих послуг від 07.08.2025 згідно з договором про надання правничої допомоги адвокатом б/н від 21.03.2025.
Так, сторони склали цей акт про те, що адвокатом по справі №905/521/24 виконані у повному обсязі наступні роботи (послуги):
1. 21.03.2025 ознайомлення з позовом і додатками до нього у справі №905/521/24 та надання ФОП Карпенко В.А. консультації (тривалість 1 год 30 хв, вартість 1 500,00 грн);
2. Участь у судовому засіданні по даній справі в режимі відеоконференції 27.03.2025 11:30 год (вартість 1 500,00 грн);
3. Складання та подання адвокатського запиту 31.03.2025 до ТОВ "Фінюрконсалтинг" (вартість 1 500,00 грн);
4. Підготовка (збір доказів, інформації), складання та подання 16.04.2025 до суду пояснення (тривалість 1 год 30 хв, вартість 1 500,00 грн);
5. Складання та подання 16.04.2025 до суду клопотання про виклик та допит свідка Карпенко Г.О. (вартість 1 400,00 грн);
6. Участь у судовому засіданні по даній справі в режимі відеоконференції 17.04.2025 12:00 год (вартість 1 500,00 грн);
7. Участь у судовому засіданні по даній справі в режимі відеоконференції 13.05.2025 початок о 14:00 год, завершення о 19:26 год (вартість 3 000,00 грн);
8. Складання та подання 03.06.2025 до суду заяви про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вартість 600,00 грн);
9. Ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді через "Електронний суд" кабінет ССПС (тривалість 1 год 30 хв, вартість 1 500,00 грн);
10. Участь у судовому засіданні по даній справі в режимі відеоконференції 10.06.2025 10:00 год (вартість 1 500,00 грн);
11. Участь у судовому засіданні по даній справі в режимі відеоконференції 02.07.2025 12:20 год (вартість 1 500,00 грн);
12. Аналіз доказів, поданих до суду сторонами, підготовка, складання 05.08.2025 письмового виступу в судових дебатах та подання його до суду 06.08.2025 (тривалість 3 год, вартість 3 000,00 грн);
13. Участь у судовому засіданні по даній справі в режимі відеоконференції 06.08.2025 10:30 год (вартість 1 500,00 грн).
Сторони погодили, що вартість виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, яку клієнт зобов'язаний сплатити адвокату складає 21 500,00 грн.
Зі змісту акту вбачається, що клієнт повністю сплатив адвокату кошти в розмірі 21500,00 грн за надані послуги і виконану роботу.
Акт підписано адвокатом Біліченко В.В. та ФОП Карпенко В.А., та скріплено відтисками печаток сторін договору.
Відповідно до квитанцій до прибуткових касових ордерів позивачем сплачено адвокату: 31.03.2025 - 3 500,00 грн; 17.04.2025 - 4 000,00 грн; 16.05.2025 - 3 000,00 грн; 11.06.2025 - 5 000,00 грн; 07.08.2025 - 6 000,00 грн.
Наведене підтверджує факт надання позивачу адвокатом Біліченком В.В. послуг з надання правничої допомоги.
05.09.2025 від ТОВ "ММ "Дніпро-М" надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №905/521/24, в яких останнє просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що майже один рік інтереси позивачки у даній справі представляв інший адвокат - Грецький В.Г. (включно з підготовкою та поданням позовної заяви та інших документів по суті справи та з процесуальних питань, однак витрат на правничу допомогу вказаного адвоката позивачкою не заявляється. Адвокат Біліченко Віктор Васильовича надавав позивачці правничу допомогу у даній справі щонайбільше лише з 21.03.2025 по 06.08.2025, тобто менше п'яти місяців, що в 2,5 рази менше ніж час правничої допомоги адвоката Грецького В.Г. у цій же справі. Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.08.2025 у cправі №905/521/24 позовні вимоги позивачки задоволено не у повному обсягу, а лише частково. За змістом п.3 ч. 4. ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до змісту заяви позивачки від 11.08.2025 про ухвалення додаткового рішення у справі, позивачка просить стягнути з відповідача всю суму витрат на правничу допомогу адвоката Біліченка Віктора Васильовича в розмірі 21 500,00 грн, що за даних обставин є невідповідним закону.
Визначаючи суму відповідного відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Проаналізувавши доводи відповідача з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що викладені останнім заперечення є необґрунтованими та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивачки чи для зменшення розміру заявлених ним до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Перелік наданих за договором послуг, а також долучені докази, дозволяють встановити фактичне надання адвокатом правничої допомоги ФОП Карпенко В.А. за договором про надання правничої допомоги адвокатом від 21.03.2025 при розгляді даної справи у суді першої інстанції у відповідному обсязі.
Апеляційний суд враховує, що доводи відповідача, викладені ним у запереченнях, є суто декларативними та не містять належного обґрунтування щодо непропорційності чи неспівмірності визначеної заявником суми, тобто не доводять обставин, за наявності яких суд має підстави визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною.
Сама лише незгода однієї сторони з розміром визначених іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, без належного доведення їх неспівмірності не може бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з цим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог майнового характеру та відмову у задоволенні позову про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" повернути нерухоме майно шляхом підписання акта приймання-передачі фактичною датою повернення майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час, на підставі положень ч.9 ст.129 ГПК України, приймаючи до уваги те, що даний спір виник внаслідок неправильних дій сторони, колегія суддів покладає витрати на правничу допомогу в частині неустойки яка була зменшена судом на відповідача.
За таких обставин, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, ураховуючи усі наведені сторонами доводи, їх обґрунтування та надані на їх підтвердження докази, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення поданої позивачкою заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ТОВ "ММ "Дніпро-М" на користь ФОП Карпенко В.А. судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 12 244,00 грн, в зв'язку з чим додаткове рішення суду першої інстанції слід змінити.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ФОП Карпенко В.А. знайшли своє підтвердження в частині неправильного визначення судом першої інстанції періоду нарахування неустойки за несвоєчасне повернення майна за договором оренди нежитлового приміщення №1/6 від 18.06.2019, а також враховуючи висновки суду апеляційної інстанції щодо зміни додаткового рішення суду першої інстанції про відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню частково.
Апеляційна скарга ТОВ Мережа магазинів "Дніпро-М" підлягає задоволенню в частині оскарження рішення суду про задоволення вимог ФОП Карпенко В.А. щодо стягнення 103 000,00 грн компенсації з ремонтних робіт по відновленню об'єкта оренди до первісного вигляду та повернення нерухомого майна шляхом підписання акта приймання-передачі фактичною датою повернення майна, з зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи наведене рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2025 у справі №905/521/24 слід скасувати, як таке, що прийнято за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково. Додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2025 у справі №905/521/24 слід змінити.
Відповідно до п.п.б), в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У ч.9 ст.129 ГПК України зазначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та встановив, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 13804,00 грн (920 266,67 грн х 1,5%).
У ч.11 ст.129 ГПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, враховуючи вказану норму, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для покладення сплаченого судового збору на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача покладаються витрати позивачки за сплату судового збору за подання апеляційної скарги позивачкою у розмірі 6795,87 грн (майнової вимоги ), а на позивачку - 3633,60 грн за подання апеляційної скарги відповідачем (немайнова вимога, у задоволенні якої відмовлено судом апеляційної інстанції), то на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги позивачкою у розмірі 3162,27 грн (6795,87 грн - 3633,60 грн).
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.3 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2025 у справі №905/521/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 102, ідентифікаційний код 41609173) на користь Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ) неустойку за несвоєчасне повернення нерухомого майна в сумі 276 080,00 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 13804,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2025 у справі №905/521/24 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:
"Заяву Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" витрат на правничу допомогу на загальну суму 21500 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 102, ідентифікаційний код 41609173) на користь Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 244,00 грн.
У задоволенні решти вимог заяви відмовити."
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа магазинів "Дніпро-М" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 102, ідентифікаційний код 41609173) на користь Фізичної особи - підприємця Карпенко Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3162,27 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 22.12.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна