22 грудня 2025 року м. Харків Справа № 922/2839/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» (вх.№2161Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 (рішення ухвалено суддею Байбаком О.І. 19.09.2025 в приміщенні Господарського суду Харківської області) у справі №922/2839/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» (адреса: 04116, м. Київ, вул. Провіантська, буд. 3; код ЄДРПОУ 35007717)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Макс-Олі» (адреса: 61060, м. Харків, вул. Льва Ландау, буд. 30; код ЄДРПОУ 44106726)
про стягнення 45768,82 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Макс-Олі» 45768,82 грн заборгованості. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача 2422,40 грн сплаченого судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 у справі №922/2839/25 (суддя Байбак О.І.) відмовлено у задоволенні позову.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення у справі №922/2839/25; прийняти постанову, якою скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 у справі №922/2839/25 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Макс-Олі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» (ідентифікаційний код юридичної особи 35007717) заборгованість у розмірі 45768,82 грн, судовий збір у розмірі - 2422,40 грн (за подачу позовної заяви), судовий збір у розмірі - 3633,30 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 12000 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що наданий ним разом із позовом електронний лист від 12.05.2025 є належним доказом факту простою і з його змісту можна ідентифікувати автора цього листа, яким є відповідач у справі.
Позивач зазначає, що в укладеному між сторонами договорі транспортного експедирування при перевезені вантажів у міжнародному сполученні сторони погодили, що для обміну повідомленнями та документами вони можуть використовувати електронну пошту.
За твердженням заявника апеляційної скарги, електронні адреси, які зазначені відповідачем у договорі та з якої направлено повідомлення, збігаються між собою.
Заявник зазначає, що у нього відсутній обов'язок надання первинних документів, які фіксували б факт доставки транспортного засобу до місця завантаження. Адже в Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів для перевезення відправником складається вантажна накладна, яка фіксує факт передачі вантажу для перевезення та приймання вантажу до перевезення. У випадку відміни замовлення транспортного засобу вантажна накладна не може складатися, адже фактично вантаж не покинув місце завантаження.
На підтвердження факту комунікації між ТОВ «Заммлер Україна» та ТОВ «Виробниче підприємство «Макс-Олі» позивач надає роздруківки електронних листів, якими супроводжувалось укладення договору та підписання заявки, та зазначає, що вказані документи не були долучені до позовної заяви виходячи з тих міркувань, що положення договору однозначно встановлюють канали комунікації, а сам факт укладення договору сторонами під сумнів не ставився.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» (вх.№2161Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 у справі №922/2839/25, встановлено учасникам справи строк по 10.11.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Макс-Олі» здійснити реєстрацію електронного кабінету відповідно до частини шостої статті 6 ГПК України, попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 у справі №922/2839/25 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.
Суд зауважує, що ТОВ «Виробниче підприємство «Макс-Олі» відповідно до положень статті 6 ГПК України віднесено до категорії осіб, які зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЕСІТС) або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Проте, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність у ТОВ «Виробниче підприємство «Макс-Олі» (код ЄДРПОУ 44106726) електронного кабінету в ЕСІТС та її окремій підсистемі (модулі), що підтверджується відповіддю №19542410 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС від 14.10.2025, сформованою засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».
У зв'язку з чим, ухвалу про відкриття апеляційного провадження було направлено рекомендованим повідомленням за місцезнаходженням ТОВ «Виробниче підприємство «Макс-Олі» згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (61060, Харківська обл., Харківський р-н, м. Харків, просп. Льва Ландау, 30), яка повернулась до суду з відміткою «Укрпошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою» (том 1 а.с.72 зворот.).
Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також електронний примірник ухвали від 24.10.2025 був направлений на електронну пошту ТОВ «Виробниче підприємство «Макс-Олі»: oilgroop@ukr.net, maxolikharkov@gmail.com, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, договору та позову.
Крім того, апеляційним господарським судом здійснено спробу передати відповідачу телефонограму за телефонним номером +38(093)-080-48-83, що зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте встановити зв'язок з абонентом не вдалося.
Таким чином, судом вжито всі можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд судової справи та забезпечення реалізації ним права на судовий захист його прав та інтересів, проте відзив на апеляційну скаргу від нього не надходив.
Оскільки, відповідно до частини 1 статті 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, суд вважає можливим розглянути її на підставі наявних матеріалів справи.
Щодо наданих позивачем до апеляційної скарги скріншотів листування, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).
Позивач, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, мав підготувати усі необхідні докази в обґрунтування своїх вимог і подати їх в суді першої інстанції або повідомити суд про причини неможливості подання доказів у встановлений законом строк.
Нові докази не приймаються до уваги судом, оскільки позивачем не доведено винятковості випадку та не надано докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила таке.
06.05.2025 між позивачем, як експедитором, та відповідачем, як клієнтом, укладено договір транспортного експедирування при перевезенні вантажів у міжнародному сполученні № 40-0605-2025 (далі за текстом - договір; а. с. 6-8), за умовами якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному сполученні автомобільним транспортом відповідно до узгоджених сторонами заявок (п. 2.1 договору).
Згідно з п. 2.2 договору заявки, узгоджені сторонами, регулюють відносини між сторонами щодо кожного окремого доручення клієнта. У заявках можуть відображатись також інші істотні умови договору транспортного експедирування, що не були оформлені сторонами в момент підписання цього договору.
За умовами п. 6.3.3 договору у випадку відмови клієнта від замовленого перевезення після подання автомобіля під завантаження, він сплачує компенсаційні витрати за порожній перепробіг транспортного засобу виходячи з розрахунку вартості 1 євро за кожний кілометр додаткового пробігу, а також 10% від суми доручення, але не менше 10 євро (у гривнях за курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку (МБВР) на дату виставлення рахунку, якщо інше не погоджено сторонами в заявці.
Відповідно до п. 6.3.4 договору нормативний простій транспортного засобу при завантаженні/розвантаженні та виконанні митних формальностей сторонами:
- для перевезення вантажу окремими (повними) авто - в межах 48 годин на території України та інших держав;
- для перевезення вантажу в складі збірного авто - в межах 48 годин на території України та 24 годин на території інших держав.
За понаднормативний простій одного транспортного засобу клієнт сплачує експедитору штраф за кожну почату добу понаднормового простою із розрахунку: 100 євро (у гривнях за курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку (МБВР) на дату завантаження) - тентовані автомобілі; 150 євро (у гривнях за курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку (МБВР) на дату завантаження) - рефрижераторні автомобілі.
Відповідно до п.9.3 цей договір, або інші договірні документи, передані та підписані за допомогою електронного засобу зв'язку, є чинними за умови підтвердження їх іншою стороною та до моменту обміну оригінальними примірниками вказаних документів. Сторона, яка надіслала документ за допомогою електронного засобу зв'язку, зобов'язана протягом 10 днів надіслати іншій стороні оригінал документу, у разі неотримання оригіналів даного договору, сторони визнають юридичну силу копії на рівні оригіналу.
В розділі 1 договору визначено поняття «направлення документів», під яким розуміється, що сторонами допускається направлення будь-яких документів або повідомлень електронною поштою. Такі документи та повідомлення вважаються належним чином відправленими/врученими, у разі їх направлення з/на такі електронні пошти сторін: клієнта oilgroop@ukr.net та Експедитора boyko@zammler.com.ua. Або на будь-яку іншу адресу, яка має доменне ім'я та zammler.com.ua відповідно.
Згідно з п. 9.13 електронні копії документів та електронне листування, прирівнюється до оригіналів документів (повідомлень), та не потребують затвердження на матеріальних носіях, папері. Сторони можуть окремо використовувати електронний цифровий підпис (КЕП/ЕЦП), відбитки підписів та печаток, сервіси для обміну електронними документами.
Одним з належних видів обміну документами є підписання договору, документів (акти, додатки, первинна документація тощо) сторонами, у тому числі КЕП/ЕЦП. та надсилання Іншій Стороні підписаного КЕП/ЕЦП примірника документу та/або скан-копій (фото) підписаних документів уповноваженими особами відповідно до реквізитів договору.
Окрім іншого, для обміну повідомленнями та документами сторони можуть використовувати:
- електроні пошти сторін oilgroop@ukr.net та boyko@zammler.com.ua, або з доменними іменами oilgroop@ukr.net та zammler.com.ua відповідно;
- сервіси для обміну електронних документів (Вчасно, M.E.Doc тощо);
- програми Viber, Telegram, WhatsApp, Facebook Messenger.
Як свідчать матеріали справи, між сторонами складено та підписано заявку згідно з договором № 40-0605-2025 від 06.05.2025 (а. с. 9), якою були погоджені умови надання транспортно-експедиційних послуг. Зокрема, сторони дійшли згоди, що 07.05.2025 транспортний засіб позивача повинен прибути на місце завантаження відправника (відповідача) за адресою: Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, с. Новогригорівка, вул. Підгорна, буд.8. Після завантаження та замитнення транспортний засіб повинен був розпочати перевезення та доставити вантаж до компанії ВIODIESEL S.R.L., за адресою: 605200 city Comanesti, Street Moldovei, Nr.23, district Bacau, Romania.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору та заявки він забезпечив прибуття автомобіля 07.05.2025 на вказане місце завантаження. Проте, з незалежних від нього причин транспортний засіб, який знаходився у розпорядженні відповідача, простояв на місці завантаження з 07.05.2025 до 12.05.2025. Після чого відповідач відмовився від перевезення. У зв'язку з чим, позивач виставив відповідачу рахунок №40-2505-0063 від 12.05.2025 на сплату штрафних санкцій, обумовлених невиконанням відповідачем договору та заявки.
Як зазначає позивач, відповідач у електронному листуванні (а.с. 10) висловив готовність щодо компенсації простою машини за 4 дні. Проте, в подальшому жодних реальних дій відповідачем вчинено не було.
За допущені порушення умов договору позивач на підставі п. 6.3.3, 6.3.4. договору нарахував відповідачу компенсаційні витрати за порожній перепробіг транспортного засобу, штраф за понаднормативний простій транспортного засобу та витрати за обмивку цистерни в загальній сумі 45768,82 грн і звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на листування за допомогою електронної пошти та надання на підтвердження цього скріншотів такої переписки не може вважатися належними і допустимими доказами, оскільки вони не містять електронного підпису, не є електронними документами в розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не дають змогу ідентифікувати особу відправника.
Надаючи власну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу. забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, ного завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом апеляційної інстанції, в договорі сторони погодили, що для обміну повідомленнями та документами вони можуть використовувати, зокрема, такі електроні адреси, як oilgroop@ukr.net та boyko@zammler.com.ua.
На підтвердження обставин виконання своїх зобов'язань за договором та згідно умов заявки щодо подачі автомобіля відповідачу для завантаження 07.05.2025, позивач надав суду роздруківку електронного листування, з якого, зокрема, вбачається, що 12.05.2025 з електронної пошти позивача (Бойко Олена Сергіївна boyko@zammler.com.ua) були направлені такі повідомлення на адресу відповідача (Maxim Gavrilov oilgroop@ukr.net):
- «Шановні партнери, прошу підтвердити, що 12.05.2025 ТОВ «Макс-Олі» зобов'язується розвантажити авто, яке було подано 07.05.2025 до завантаження згідно заявки на міжнародне автоперевезення (у вкладенні) та компенсувати витрати за простій 6 діб*100 євро, перепробіг в розмірі USD230 та помивку авто в розмірі 3000 грн. Рахунок буде надіслано протягом години»;
- «Максиме. Рахунок на оплату у вкладенні. Після оплати прошу надіслати платіжну інструкцію. Дякую. 1 вкладення Рахунок на оплату №40-2505-0063 від 12.05.2025.pdf».
З вказаного листування також вбачається, що 12.05.2025 з електронної пошти Maxim Gavrilov oilgroop@ukr.net на електронну пошту Бойко Олена Сергіївна ІНФОРМАЦІЯ_1 надіслана відповідь такого змісту: «Доброго дня. Ми Компанія Макс-Олі готові компенсувати за те, що машина простояла за 4 дні. За шість днів ми не згодні через те, що на навантаження замитку дається 48 годин, так як машина прийшла не в першій половині дня завантажити її вже не могли, друге вона поринула наступного дня, тобто 07.05.25, а так як 48 годин дається на навантаження то значить занурена вона повинна була виїхати 09.05.25 відповідно простий у нас 4 дні».
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 ГПК України).
Відповідно до положень ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Поняття електронного документа визначено у ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» як документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги» (частини 1-3 ст. 6 зазначеного Закону).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зауважив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
При цьому, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, що є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).
Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.
Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації. (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №910/11210/22).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив, що чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації». Таким чином, Верховний Суд застосував відомий у світі принцип самоідентифікації автора.
Водночас, відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування «баланс ймовірностей», передбаченого ст.79 ГПК. Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.
У Керівництві «Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі», ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019р. (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп'ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп'ютера або пристрою, схожого на комп'ютер) і містять відповідні метадані.
Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).
Електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них (преамбула «базові принципи» Керівництва).
В межах, прийнятних відповідно до національного законодавства та на розсуд суду електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього. Достовірність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному (пункти 21, 22 Керівництва).
Під час дослідження електронних доказів має відбуватись належна ідентифікація таких доказів. Це означає, зокрема, що будь-яка технологія, яка підтверджує автентичність, точність і цілісність даних, повинна бути прийнята.
Кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію як метадані. Метадані - це відомості про інші дані, і іноді їх називають «цифровим відбитком» електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний.
Метадані забезпечують необхідний контекст для оцінки доказів (даних) так само, як поштовий штемпель забезпечує контекст для оцінки звичайного (паперового) листа та його змісту. Суди повинні усвідомлювати потенційну доказову цінність метаданих, у випадку коли інша сторона оспорює достовірність доказу (авторство, цілісність, автентичність). Метадані можуть бути використані для відстеження та ідентифікації джерела та адресата повідомлення, даних про пристрій, який створив електронні докази, дати, часу, тривалості та типу доказів. Метадані можуть бути релевантними або як непрямі докази (наприклад, вказівки на найбільш релевантну версію документа), або як прямі докази (наприклад, якщо даними файлу маніпулювали). Ця настанова також релевантна у випадку втрати метаданих.
Також Керівні принципи Комітету Міністрів Ради Європи щодо механізмів онлайн вирішення спорів у цивільному та адміністративному судочинстві CM(2021)36-add5-final від 16.06.2021 передбачають, що використання електронних доказів може створити особливі проблеми для сторони, яка бажає оскаржити справжність або цілісність таких доказів. У разі оскарження електронних доказів, тій стороні, яка подає ці докази, може знадобитися продемонструвати їх справжність, наприклад, через надання метаданих або отримання відповідного розпорядження про отримання додаткових даних від інших осіб, як-от постачальників трастових послуг. Правдивість електронних даних можна довести будь-яким способом, наприклад, за допомогою кваліфікованих електронних підписів або інших аналогічних методів ідентифікації й забезпечення цілісності даних. Варто дотримуватися положень національного законодавства, які встановлюють доказову силу державних (офіційних) електронних систем, що генерують електронні докази. Крім того, сторонам варто дозволити оскаржувати свідчення експертів, якщо такі свідчення можуть визначити результат розгляду (принцип 11).
Також Верховний Суд у постанові від 03.08.2022 у справі №910/5408/21 звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.
Колегія суддів зауважує, що надані позивачем докази не є такими, стосовно яких законодавство містить пряму вимогу щодо обов'язкового використання електронного підпису, а осіб відправника та отримувача, час відправлення відповідних повідомлень можна ідентифікувати за даними, наведеними в таких документах (адреси електронної пошти, власні імена, інші відомості, наведені у роздруківках).
Враховуючи, що у договорі сторони погодили, що для обміну повідомленнями можуть використовувати електронні пошти сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість врахування поданих позивачем доказів через відсутність електронного цифрового підпису на них.
Суд апеляційної інстанції враховує, що у зазначеному листуванні (яке надійшло на адресу позивача з електронної адреси відповідача oligroop@ukr.net, яка передбачена в п. 9.13 договору) відповідачем фактично визнано обставини подачі 07.05.2025 автомобіля та його подальшого простою.
Водночас, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем в обґрунтування своїх вимог не надано суду жодного первинного документа в розумінні ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (зокрема подорожніх листів, актів, тощо), які б могли підтвердити факт доставки автомобіля.
В договорі транспортного експедирування пунктами 3.1.4 та 3.1.5 передбачено, що експедитор зобов'язується належним чином організувати подачу транспортних засобів під перевезення відповідно до встановлених маршрутів, а також організувати надання інших послуг відповідно до заявки клієнта. Експедитор зобов'язується організувати подачу транспортних засобів, що відповідають вимогам заявки і перевезення вантажів, технічно справних, а також таких, що мають усі необхідні для здійснення перевезень документи, встановленої форми.
Відповідно до п.3.1.7 експедитор зобов'язується надати клієнту за фактом виконання доручення акт виконаних робіт, товарно-транспортну накладну з відміткою (відбиток печатки/штампу) вантажоодержувача про одержання вантажу.
Умовами укладеного між сторонами договору не встановлено обов'язку для експедитора складати акт-виконаних робіт по факту подачі автомобіля, а товаротранспортні накладні оформлюються у разі одержання товару від замовника, чого в даному випадку зроблено не було.
Статтею 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів для перевезення передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Відповідно до статті 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Заявник апеляційної скарги слушно зазначає, що відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів для перевезення відправником складається вантажна накладна, яка фіксує факт передачі вантажу для перевезення та приймання вантажу до перевезення. Водночас, у випадку відміни замовлення транспортного засобу вантажна накладна не може складатися, адже фактично вантаж не покинув місце завантаження.
Враховуючи, що сторони в договорі погодили можливість здійснювати обмін повідомленнями із застосуванням електронної пошти і у позивача відсутній обов'язок зі складання первинних документів (актів, тощо), які повинні підтвердити факт подачі автомобіля для завантаження, суд приходить до висновку, що електронний лист, надісланий ТОВ «Заммлер Україна» на адресу позивача, з підтвердженням про подачу автомобіля є належним доказом визнання таких обставин.
ТОВ «Заммлер Україна» просить стягнути з ТОВ «Виробниче підприємство «Макс-Олі» заборгованість у загальній сумі 45768,82 грн, яка складається з:
- 230 євро за порожній пробіг (з розрахунку вартості 1 євро за кожний кілометр додаткового пробігу) та 187 євро 50 євроцентів штраф (з розрахунку 10% від суми фрахту 1875 євро за заявкою від 06.05.2025), що у гривневому еквіваленті становить 19261,57 грн (з розрахунку 46,1355 гривні за 1 євро);
- 500 євро за понаднормативний простій одного транспортного засобу за 5 діб (з розрахунку 100 євро за одну добу), що в гривневому еквіваленті складає 23507,25 грн (з розрахунку 47,0145 грн за 1 євро);
- 3000,00 грн обмивка цистерни.
Надаючи оцінку заявленим позивачем вимогам, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п.6.3.3 договору у випадку відмови клієнта від замовленого перевезення після подання автомобіля під завантаження він сплачує компенсаційні витрати за порожній перепробіг транспортного засобу виходячи з розрахунку вартості 1 Євро за кожний кілометр додаткового пробігу, а також 10% від суми доручення, але не менше 100 Євро (у гривнях за курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку (МБВР) на дату виставлення рахунку), якщо інше не погоджено сторонами в Заявці.
Суд враховує, що в заявці зазначено місце подачі автомобіля: Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, с. Новогригорівка, вул. Підгорна, буд.8. Проте, позивачем не визначено місця, з якого саме автомобіль мав відправлятися, маршрут, яким він рухався тощо. Тому, у суду відсутні можливості перевірити, що перепробіг складав саме 230 кілометрів, і відповідно встановити розмір штрафу. Отже, колегія суддів вважає, що розрахунок в цій частині виявися не підтвердженим з боку позивача.
Щодо заявленого штрафу у розмірі 187 євро 50 євроцентів (10% від суми фрахту за відмову від перевезення), що у гривневому еквіваленті становить 19261,57 грн (з розрахунку 46,1355 гривні за 1 євро), колегія суддів, враховуючи положення пункту 6.3.3. договору та суми фрахту, яка зазначена в заявці, приходить до висновку, що така вимога є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Перевіряючи підстави для застосування штрафу у розмірі 500 євро за понаднормативний простій одного транспортного засобу за 5 діб, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 2.2. договору узгоджені сторонами заявки регулюють відносини між сторонами щодо кожного окремого доручення клієнта. У заявках можуть відображатися також інші істотні умови договору транспортного експедирування, що не були обумовлені сторонами в момент підписання цього договору.
Згідно з пунктом 6.3.4. договору за понаднормативний простій одного транспортного засобу клієнт сплачує експедитору штраф за кожну почату добу понаднормового простою із розрахунку 100 Євро (у гривнях за курсом продажу валюти на міжбанківському валютному ринку (МБВР) на дату завантаження) - тентовані автомобілі.
Відповідно до умов заявки від 06.05.2025 транспортний засіб мав прибути для завантаження 07.05.2025, вільний час на завантаження/розвантаження складає 24 години.
Як зазначалося, з електронного листування вбачається, що відповідач визнав факт подачі автомобіля 07.05.2025 у другій половині дня, а отже він вважає днем подачею автомобіля 08.05.2025 і розраховує простій лише за 4 дні.
З приводу цього, колегія суддів зазначає, що в заявці не передбачено, в який час має подаватись автомобіль для завантаження, і тому підстави вважати 08.05.2025 (а не 07.05.2025) днем подачі автомобіля відсутні.
Враховуючи зазначене, а також те, що транспортний засіб знаходився в простої у відповідача по 12.05.2025, тобто протягом 5 діб, заявлений до стягнення штраф у розмірі 500 євро за понаднормативний простій одного транспортного засобу (з розрахунку 100 євро за одну добу), що в гривневому еквіваленті складає 23507,25 грн (за курсом 47,0145 грн за 1 євро) є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.
Проте, колегія суддів не вважає вимоги про стягнення 3000,00 грн за обмивку цистерн обґрунтованими, оскільки вони не доведені жодними доказами. Так, ні договором, ні заявкою не передбачено надання такої послуги. В електронному листуванні відповідач не також визнавав обставин надання йому такої послуги. Доказів того, що її дійсно було надано позивачем, а також обґрунтування її вартості матеріали справи не містять. У зв'язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення таких вимог.
На підставі викладеного, обґрунтованими колегія суддів вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача сумі 32157,66 грн.
Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача 12000,00 грн правничої допомоги колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень частин 1, 3 ст. 123, частини 2 статті 126 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У позові та в апеляційній скарзі позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн. Проте, жодних доказів на їх підтвердження (договір про надання правничої допомоги, акти-виконаних-робіт, угоди які б встановлювали умови оплати праці адвоката, рахунки, тощо) матеріали справи не містять. А тому, суд не вбачає підстав для задоволення цих вимог.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пп. б, в п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України у резолютивній частині постанови має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19.09.2025 у справі №922/2839/25 скасувати.
Прийняти нове рішення
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Макс-Олі» (адреса: 61060, м. Харків, вул. Льва Ландау, буд. 30; код ЄДРПОУ 44106726) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Заммлер Україна» (адреса: 04116, м. Київ, вул. Провіантська, буд. 3; код ЄДРПОУ 35007717) заборгованість у розмірі 32157,66 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1702,00 грн за подання позову та 2553 грн за подання апеляційної скарги.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна