вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" грудня 2025 р. Справа№ 910/4398/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Голяніщев Д.Ю. (в режимі відеоконференції);
від відповідача: Фукс А.В. (в режимі відеоконференції);
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тес ойл логістик"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 (повний текст 09.09.2025)
у справі № 910/4398/25 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Трейдинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тес ойл логістик"
про стягнення 6 366 357, 96 грн
1. Короткий зміст поданої позовної заяви, зустрічної позовної заяви та рух справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСТ ТРЕЙДИНГ» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» (надалі - відповідач) про стягнення 6 366 357,96 грн, з яких: 5 231 907,92 грн - основної заборгованості, 675 911,22 грн - пені, 84 694,44 грн - 3% річних та 373 844,38 грн - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 22.11.2023 № 22/11/23.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/4398/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТ ТРЕЙДИНГ" 2 823 919,00 грн основної заборгованості, 84 694,44 грн 3% річних, 373 844,38 грн інфляційних втрат, 675 907,26 грн пені, 47 500,38 грн судового збору та 29 055,00 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "РОСТ ТРЕЙДИНГ" зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 26 495 грн 87 коп., сплачений відповідно до платіжної інструкції від 03.03.2025 № 929.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тес ойл логістик" 26.09.2025 через підсистему "Електронний суд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило прийняти її до розгляду та відкрити провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/4398/25 в частині задоволених позовних вимог про стягнення 323 919,00 грн основної заборгованості, 84 694,44 грн 3% річних, 373 844,38 грн інфляційних витрат, 675 907,26 грн пені. Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/4398/25 в частині відмови у задоволенні позову та в частині закриття провадження - залишити без змін. Судові витрати покласти на позивача.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2025 матеріали апеляційної скарги ТОВ "Тес ойл логістик" у судовій справі № 910/4398/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Тес ойл логістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/4398/25 - залишено без руху.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2025, у зв'язку з тим, що головуюча суддя Кропивна Л.В. рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2024 суддю Кропивну Л.В. тимчасово відсторонено, справу передано для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
21.10.2025 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тес ойл логістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/4398/25, у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тес ойл логістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/4398/25. Розгляд справи призначено на 11.11.2025.
05.11.2025 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою задоволено заяву позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься в режимі відеоконференції.
11.11.2025 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тес ойл логістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі №910/4398/25 до 04.12.2025 в режимі ВКЗ. Зобов'язано адвокатку відповідача невідкладно надати суду апеляційної інстанції докази поважності нез'явлення в судове засідання 11.11.2025.
04.12.2025 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від адвокатки відповідача надійшли докази поважності нез'явлення в судове засідання 11.11.2025.
04.12.2025 в будівлю суду на судове засідання з'явилась адвокатка відповідача та адвокат позивача в режимі ВКЗ. Суд розпочав розгляд апеляційної скарги по суті, заслухав пояснення та заперечення представників сторін щодо поданої скарги, досліджено матеріали справи, оголошено про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами та перед судовими дебатами суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України у зв'язку з проведенням технічних робіт на об'єктах інформаційної інфраструктури Судової влади України, зокрема підсистеми відеоконференцзв'язку, судове засідання з технічних причин не могло бути продовжено. Ухвалою від 04.12.2025 у розгляді апеляційної скарги було оголошено перерву до 16.12.2025.
В судове засідання 16.12.2025 (в режимі відеоконференції) з'явились представники позивача та відповідача. Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Так, за доводами скаржника, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, неповно з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Відповідач не заперечує наявності заборгованості за договором поставки, однак судом не враховано здійснені ним платежі до подання позову в загальному розмірі 323 919,00 грн, які були спрямовані на погашення основної заборгованості за договором. Формальне тлумачення призначення платежів призвело до безпідставного стягнення цієї суми повторно. Так, апелянт вважає, що платежі у сумі 323 919,00 грн мали бути зараховані в рахунок спірної заборгованості. Тоді як скаржник вважає, що зазначення у платіжних документах рахунку № 719 від 05.12.2024, не є підставою для їх незарахуванням, враховуючи зміну призначення платежу.
Крім того, суд безпідставно стягнув з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати у повному обсязі, не врахувавши клопотання про їх зменшення та реальні обставини справи. Розмір нарахованих санкцій (понад 40% від суми основного боргу), за доводами скаржника, є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов'язання, має каральний характер та фактично призводить до необґрунтованого збагачення позивача.
Прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з вини відповідача, а внаслідок неналежного виконання зобов'язань його контрагентами, які заборгували відповідачу понад 10 млн грн, що підтверджується актами звірки. Це спричинило об'єктивні фінансові труднощі та унеможливило своєчасні розрахунки з позивачем.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував принципи справедливості, розумності та балансу інтересів сторін, а також положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, які надають суду право зменшити розмір неустойки. Позивач не довів наявності будь-яких збитків, тоді як застосовані санкції є надмірними. Крім того, в умовах воєнного стану законодавець закріпив підхід до гуманізації відповідальності боржників за прострочення грошових зобов'язань, що має враховуватись судом за аналогією закону та загальними засадами цивільного законодавства.
А тому сторона вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є необґрунтованим, не відповідає фактичним обставинам справи та підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позовних вимог у відповідній частині.
5. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та наведених у ньому доводів
Позивач у поданому відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає її необґрунтованою. Так, сторона зазначила, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 року є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з повним дотриманням норм матеріального і процесуального права, з урахуванням практики Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та правових висновків.
Тоді як посилання апелянта на те, що платежі у сумі 323 919,00 грн мали бути зараховані в рахунок спірної заборгованості, є безпідставними. Відповідно до ст. 534 ЦК України, Інструкції НБУ та усталеної судової практики Верховного Суду, отримувач коштів не вправі змінювати визначене платником призначення платежу. Оскільки у платіжних документах прямо зазначено рахунок № 719 від 05.12.2024, ці платежі правомірно зараховані за поставки іншого періоду та не стосуються предмета даного спору.
Вимоги про зменшення або скасування 3% річних та інфляційних втрат є юридично необґрунтованими, оскільки зазначені суми не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання як компенсаційний механізм, передбачений ст. 625 ЦК України. Інфляційні втрати не підлягають зменшенню судом, а 3% річних є мінімально встановленим законом розміром, який не може бути знижений.
А тому, позивач зазначив, що доводи апелянта щодо неспівмірності пені також є безпідставними. Пеня у розмірі 675 907,26 грн становить лише 12,9% від суми основної заборгованості та не має карального характеру, а виконує стимулюючу функцію. Відповідач не довів наявності виняткових обставин, які б обґрунтовували зменшення пені відповідно до ст. 233 ГК України. Посилання апелянта на воєнний стан та заборгованість його контрагентів не підтверджені належними доказами та не звільняють від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань за договором поставки. Положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на спірні правовідносини не поширюються.
Таким чином, позивач вважає, що апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції
Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСТ ТРЕЙДИНГ» (надалі продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕС ОЙЛ ЛОГІСТИК» (надалі покупець, відповідач) укладено договір поставки № 22/11/23 (надалі договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця сіль (надалі товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Кількість, ціна, строк, загальна сума поставок окремих партій товару визначаються сторонами в процесі діяльності і відображаються в специфікаціях, рахунках, накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору оплата товару відбувається шляхом 100% попередньої оплати товару в строк, зазначений у рахунку, якщо сторони не обумовили інше.
Передача товару від продавця до повноважного представника покупця здійснюється на складі продавця (п. 3.3. договору). Моментом виконання продавцем зобов'язань щодо поставки товару є момент надання товару у розпорядження покупця на складі продавця (п. 3.4. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором (п. 10.1. договору).
На виконання умов договору позивачем протягом липня-жовтня 2024 року було здійснено поставки товару на загальну суму 5 279 931,18 грн, що підтверджується долученими до позову видатковими накладними, які скріплені електронними підписами представників сторін.
Оскільки відповідачем не виконано належним чином своїх зобов'язань за договором щодо повної та своєчасної оплати поставленого протягом спірного періоду товару, у зв'язку з чим за відповідачем обліковалася заборгованість а також позивач нарахував у зв'язку з простроченням здійснення оплати пеню у розмірі 675 911,22 грн, 3% річних у розмірі 84 694,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 373 844,38 грн позивач просив стягнути з відповідача за цим позовом.
Разом з цим, в процесі розгляду даної справи відповідачем було сплачено на користь позивача кошти у загальному розмірі 2 207 988,92 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 28.05.2025 № 1753 на суму 100 000,00 грн, від 16.06.2025 № 1782 на суму 1 000 000,00 грн, від 21.07.2025 № 29 на суму 407 988,92 грн, від 27.08.2025 № 2 на суму 500 000,00 грн та від 02.09.2025 № 5 на суму 200 000,00 грн.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Разом з цим, рішення суду першої інстанції оскаржувалось лише в частині стягнення 323 919,00 грн основної заборгованості, а також в частині нарахованих пені у розмірі 675 911,22 грн, 3% річних у розмірі 84 694,44 грн та інфляційні втрат у розмірі 373 844,38 грн. В решті рішення (в частині закриття провадження у справі та стягнення решти боргу) - апелянтом не оскаржувалось.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Cуд апеляційної інстанції зазначає, що фактично апеляційна скарга має дві підстави оскарження: неправомірність незарахування платежів на суму 323 919,00 грн в рахунок спірної заборгованості, а також незастосування судом першої інстанції положень про зменшення розміру як штрафних санкцій, так і річних.
Щодо доводів скаржника про неправомірне незарахування платежів на суму 323 919,00 грн у рахунок спірної заборгованості, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з платіжних документів № 1652 від 07.04.2025 на суму 219 945,00 грн та № 1682 від 25.04.2025 на суму 103 974,00 грн, вбачається, що відповідачем було на рахунок позивача здійснено оплату на загальну суму 323 919, 00 грн.
Разом з цим, як вбачається із наданих платіжних доручень, призначенням платежу самим скаржником визначено: «оплата згідно рахунку № 719 від 05.12.2024». В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що (як ствержує позивач та не заперечує відповідач ні в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції), виставлено за поставки партій товару протягом листопада 2024 року - січня 2025 року.
Тоді як стягнення заборгованості у даній справі позивачем було заявлено стягнення заборгованості за товар, поставлений протягом липня - жовтня 2024 року. Тоді як рахунок №719 за поставку товару в інший період.
Водночас, щодо доводів скаржника про зміну призначення платежу в платіжних інструкціях (щодо спірних 323 919,00 грн), суд апеляційної інстанції відхиляє їх урахуванням наступного.
Стаття 534 ЦК України визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому разі вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В цьому випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо); у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка в разі їх нарахування на підставі договору або закону; і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу.
Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.
Так, у постанові від 10.10.2023 у справі №916/2357/22 Верховний Суд зазначив (в. п. 46.) «…Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.
47. Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.
48. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту "призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо".
В даній справі сторона лише надіслала інформаційне повідомлення про зарахування коштів та лист з проханням зарахування. Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічний порядок встановлено й у наразі чинній Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41). Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 10 жовтня 2023 року у cправі № 916/2357/22.
Таким чином, чинне законодавство не передбачає можливості зміни призначення платежу після виконання банком платіжного доручення. Таке зарахуванням можливе лише за погодженням з конрагентом. Однак, в даному випадку такої згоди позивачем надано не було. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються через необґрунтованість.
Більше того, у постановах від 07.09.2023 у справі №905/1965/19, від 06.10.2021 у справі №911/2731/20, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Таким чином, враховуючи, що в призначенні платежу платіжних документів № 1652 від 07.04.2025 на суму 219 945,00 грн та № 1682 від 25.04.2025 на суму 103 974,00 грн, є посилання на рахунок № 719 від 05.12.2024, відповідно до наведених вище положень законодавства та враховуючи відсутність у договорі іншого визначеного сторонами порядку зарахування коштів, позивач правомірно не зарахував ці платежі саме за спірний період. Надане відповідачем до суду першої інстанції інформаційне повідомлення від 25.04.2025 про зарахування коштів (доліджене судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 04.12.2025 за участю адвокатів сторін) вказано не спростовує. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються через необґрунтованість.
В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що вказуючи про необхідність зарахування вказаних сум в погашення попередньої заборгованості, скаржник не надав пояснень, в які саме платежі (які рахунки) та за які поставки мала бути врахована спірна сума, та яким чином зарахування таких платежів впливатиме на здійснений позивачем розрахунок пені, річних та інфляційних втрат. З урахуванням того, що позивачем було розраховані похідні вимоги з урахуванням часткових оплат по кожній поставці окремо, що є правомірним. Таке зарахування було б несправедливим у розумінні ст. 2 ГПК України. При цьому, доводів щодо помилковості розрахунків апеляційна скарга не містить. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач із зустрічною позовної заявою не звертався в межах даного спору. Тоді як сторона не позбавлена права звернутись з окремим позовом в загальному порядку.
Водночас, щодо доводів скаржника про наявність підстав для зменшення пені та річних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги в цій частині частково та стягнуто 84 694,44 грн 3% річних, 373 844,38 грн інфляційних втрат, 675 907,26 грн пені.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статті 551 ЦК України, зокрема, свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18.
Положення статті 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
У постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом норми статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних, а заявлені до стягнення інфляційні та річні спрямовані на захист прав позивача від знецінення грошових коштів, прострочення сплати яких допустив відповідач. Також в цій частині суд апеляційної інстанції враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу, що суми заявлених до стягнення інфляційних і річних розумно співвідносяться з сумою основного боргу.
За таких обставин, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом апеляційної інстанції в межах вирішення даного спору не встановлено. Тоді як наведені у клопотанні аргументи, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов'язання, що зумовило знецінення коштів позивача. Тоді як наявність значної заборгованості перед відповідачем з іншими контрагентами - не є таким винятковим випадком, оскільки стосується ризику підприємницької діяльності саме відповідача.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що необґрунтоване зменшення річних фактично нівелює мету існування права на компенсацію втрат у зв'язку з порушенням зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. За сукупністю вищенаведого, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом при вирішенні цього спору належним чином перевірено та надано вірну оцінку доводам сторін, за наслідком чого прийнято в цій частині обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні клопотання з мотивів того, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій у визначеному відповідачем розмірі. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, а тому відхиляються через необґрунтованість.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 84 694,44 грн 3% річних, 373 844,38 грн інфляційних втрат, 675 907,26 грн пені - правомірно було задоволено судом першої інстанції. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права. В цій частині доводи скаржника відхиляються як необґрунтовані.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції через необґрунтованість в розумінні ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника фактично направлені на переоцінку правильно встановлених обставин справи, а тому відхиляються через безпідставність. Підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених до стягнення позовних вимог (в оскаржуваній частині рішення). Судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права.
Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 75, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесений скаржником судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на нього в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275 - 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тес ойл логістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/4398/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/4398/25 (в оскаржуваній частині) - залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 22.12.2025.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім