вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" грудня 2025 р. Справа №910/1819/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Ярітенко О.В.
представники учасників справи:
від прокуратури: Куцоконь О.О.
від позивача: Медведський В.В.
від відповідача-1: Заверюха К.О.
від відповідача-2: Безух О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 (повний текст складено 16.10.2025)
у справі №910/1819/25 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Національної поліції України
до 1) Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт"
2) Головного управління Національної поліції України у місті Києві
про визнання недійсними договорів та стягнення 5 040 000,00 грн
Короткий зміст позовних вимог
Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави, в особі Національної поліції України (далі - НПУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (далі - ПрАТ "Київський річковий порт") та Головного управління Національної поліції України у місті Києві (далі - ГУ НПУ в м. Києві) про визнання недійсними договорів оренди нерухомого майна від 19.01.2021 №4 ВПЗ, від 25.01.2022 №5 ВПЗ, від 01.03.2023 №145 ВПЗ та від 03.08.2023 №532 ВПЗ, а також стягнення з ПрАТ "Київський річковий порт" на користь ГУ НПУ у м. Києві 5 040 000,00 грн і стягнення з ГУ НПУ у м. Києві одержаних за рішенням суду 5 040 000,00 грн в дохід держави.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилався на те, що незважаючи на те, що предметом оскаржуваних договорів є закрита автостоянка для автомобілів та частина вантажної площадки загальною площею 9900 кв.м, що розташовані по вул. Набережно-Луговій, 4 у м. Києві, фактично ПрАТ "Київський річковий порт" передало ГУ НПУ у м. Києві в орендне користування земельну ділянку площею 9900 кв.м, яка є складовою земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069. Закрита автостоянка для автомобілів та частина вантажної площадки не є окремими об'єктами нерухомого майна, а є приналежністю до головної речі - земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069, нерозривно пов'язані з нею, утворюються за рахунок інших речей та не є об'єктами нерухомого майна. Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069 площею 12,2332 га є комунальною власністю, належить ПрАТ "Київський річковий порт" на праві постійного землекористування, яке обмежуються правом володіння та користування без права розпорядження майном. На думку прокурора, оспорювані договори є прихованими договорами оренди земельної ділянки, які укладені без погодження з власником земельної ділянки - Київською міською радою, а тому суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та призвели до втрати бюджетних коштів (втрату бюджетних коштів прокурор визначає розміром сплаченої відповідачем-2 за договорами протягом 2021-2023 років орендної плати у розмірі 5 040 000,00 грн). Відповідно до позову, передавши в оренду фактично частину земельної ділянки, ПрАТ "Київський річковий порт" ввело в оману ГУ НПУ у м. Києві, вчинило дії, які може вчиняти власник земельної ділянки - Київська міська рада, і така передача суперечить статтям 92, 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 4 Закону України "Про оренду землі", статтям 210, 761 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позивач, визначений прокурором, є неналежним, що є самостійною підставою відмови у позові. З огляду на це суд першої інстанції не досліджував аргументи прокурора про об'єкт оренди та можливість розпорядження ним ПрАТ "Київський річковий порт", недійсність договорів з цих підстав як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки ці обставини підлягають з'ясуванню в рамках позову за участю органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Київська міська прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги прокуратура посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, не з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є підставою для його скасування.
Так, прокуратура стверджує, що НПУ є належним позивачем у даних правовідносинах, оскільки в силу закону є відповідним суб'єктом з владними повноваженнями по відношенню до територіального підрозділу, а висновки суду першої інстанції суперечать статтям 16, 228 ЦК України, статті 4 ГПК України, статтям 20, 22 Бюджетного кодексу України, статтям 1, 13, 15 Закону України "Про Національну поліцію України", пункту 5 Положення про Національну поліцію України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2025 апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
12.11.2025, через систему "Електронний суд", скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.12.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1819/25. Учасникам справи встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 28.11.2025.
24.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1819/25.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
27.11.2025, через систему "Електронний суд", ПрАТ "Київський річковий порт" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Київської міської прокуратури, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25 залишити без змін.
Так, у відзиві ПрАТ "Київський річковий порт", зокрема зазначає, що НПУ та ГУ НПУ у м. Києві є окремими юридичними особами, та співвідносяться як центральний орган управління поліції і територіальний орган поліції відповідно. У договірних правовідносинах Національна поліція та її територіальні підрозділи виступають як окремі суб'єкти цих відносин та набувають окремо один від одного цивільних прав і обов'язків.
27.11.2025, через систему "Електронний суд", ГУ НПУ у м. Києві подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить суд апеляційну скаргу прокуратури відхилити, як таку, що не відповідає інтересам Держави Україна та вимогам чинного законодавства, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25 залишити без змін, посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та вірними.
Узагальнені доводи, заперечення та пояснення учасників справи
28.11.2025, через систему "Електронний суд", НПУ подані письмові пояснення, в яких остання надає пояснення по суті спору та просить суд залишити апеляційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 17.12.2025 з'явилися прокурор та представники сторін.
Прокурор у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Представники позивача та відповідачів у судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25 залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
З 2021 року ГУ НПУ у м. Києві, на підставі правочинів користується майном, яке цими правочинами ідентифіковано як закрита автостоянкою для автомобілів та частина вантажної площадки, загальною площею 9900 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069, а також частиною нежитлового будинку по вул. Набережно- Лугова, 4 (літера Е), у м. Києві, загальною площею 150 кв.м.
Такими правочинами є договори оренди нерухомого майна, укладені ГУ НПУ у м. Києві з ПрАТ "Київський річковий порт", які укладались на кожен календарний рік та регулювали однакові правовідносини.
Зокрема, укладені наступні договори:
- договір оренди від 19.01.2021 №4 ВПЗ зі строком дії до 31.12.2021, умови якого поширені на правовідносини, що виникли з 01.01.2021;
- договір оренди від 25.01.2022 №5 ВПЗ зі строком дії до 31.12.2022, умови якого поширені на правовідносини, що виникли з 01.01.2022;
- договір від 01.03.2023 №145 ВПЗ зі строком дії до 30.06.2023, умови якого поширені на правовідносини, що виникли з 01.01.2023;
- договір від 03.08.2023 №532 ВПЗ зі строком дії до 31.12.2023, умови якого поширені на правовідносини, що виникли з 01.07.2023.
У наведених вище договорах сторони погодили, що вони регулюють правовідносини оренди, предметом якої є облаштована огорожею, твердим покриттям, освітленням та забезпечена системою водо-,електропостачання закрита автостоянка для автомобілів та частина вантажної площадки загальною площею 9900 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, кадастровий номером земельної ділянки 8000000000:85:316:0069, та частина нежитлового будинку по вул. Набережно-Лугова, 4 (літера Е), у м. Києві, загальною площею 150 кв.м. Використання майна за договорами носить цільовий характер - розміщення персоналу та зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
За договорами ПрАТ "Київський річковий порт" є орендодавцем, а ГУ НПУ у м. Києві орандарем.
Протягом 2021-2023 років ГУ НПУ у м. Києві, як орендар, сплатило ПрАТ "Київський річковий порт", як орендарю, 5 040 000,00 грн орендної плати.
У договорах зазначено, що майно, яке є об'єктом оренди, знаходиться на балансі ПрАТ "Київський річковий порт".
Площа земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:316:0069, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, становить 12,2332 га (далі - земельна ділянка). У Державному реєстрі речових прав реєстраційним номером земельної ділянки, як об'єкта нерухомого майна, є 1840416080000, власником земельної ділянки є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради. Державна реєстрація цього права проведена (з відкриттям розділу) 29.05.2019. Цільове призначення земельної ділянки - експлуатація та обслуговування будівель і споруд річкового порту.
Також, Державний реєстр речових прав містить інформацію про державну реєстрацію іншого речового права - права постійного користування земельною ділянкою за ПрАТ "Київський річковий порт". Підставою для реєстрації такого права є акт на право користування землею, серія та номер 51, виданий 25.04.1963 Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих.
Обґрунтовуючи подачу позову в інтересах держави, в особі НПУ прокурор посилається на те, що метою звернення з цим позовом є відновлення інтересів держави у бюджетній сфері, оскільки укладення ПрАТ "Київський річковий порт" оспорюваних договорів безумовно порушує державний та суспільний інтерес, вказані договори укладені товариством, яке не є власником земельної ділянки, що призвело до негативних наслідків шляхом безпідставного розпорядження неналежним товариству майном та неправомірного отримання ним прибутку, який і підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України. НПУ є головним розпорядником бюджетних коштів та центральним органом виконавчої влади, має повноваження здійснювати контроль законності використання її територіальним органом коштів Державного бюджету України та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні договорів.
У той же час, НПУ як особа, яка набула статус позивача за позовом прокурора, заперечила факт належності до головних розпорядників бюджетних коштів, оскільки є розпорядником нижчого рівня і прокурор не обґрунтував, які з цих повноважень НПУ не здійснила або неналежним чином здійснила, що зумовило його звернення з позовом. Також НПУ не вважає, що оскаржувані договори укладені всупереч інтересам держави та суспільства, оскільки їх метою є виконання приписів законодавства щодо забезпечення функціонування спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
ПрАТ "Київський річковий порт" заперечило проти задоволення позову з таких підстав:
- спірні договори не суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки переслідують мету забезпечення вимог законодавства про адміністративні правопорушення щодо зберігання вилучених транспортних засобів, і наслідком такого зберігання є надходження коштів до бюджету;
- при перетворенні Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерне товариство до переліку майна, що увійшло до статутного фонду відповідача-1, ввійшли вантажні площадки (внутрішні) та вантажні майданчики і проїзди площею 14408 кв.м, а тому вони є власністю останнього і розпорядження ними не є розпорядження земельною ділянкою, на якій вони розташовані;
- відповідач-1 вважає суперечливими доводи прокурора в частині наявності зловмисного умислу тільки у ПрАТ "Київський річковий порт" у спірних правочинах з його доводами щодо удаваності цих договорів, оскільки удаваність передбачає умисел двох сторін на укладення договору для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили;
- НПУ не наділена повноваженнями щодо захисту інтересів держави у бюджетній сфері, у неї відсутні повноваження щодо звернення з подібними позовами, оспорювані договори не порушують її прав та охоронюваних законом інтересів;
- прокурор не навів жодних аргументів щодо порушення бюджетного законодавства.
Також, заперечуючи проти задоволення позову ГУ НПУ у м. Києві:
- посилається на відсутність необхідних елементів, які дають можливість визнання правочину недійсним внаслідок суперечливості його інтересам держави і суспільства, моральним засадам. Таким елементом, на думку відповідача-2, є мета правочину, тобто кінцевий результат, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Натомість, метою укладення оскаржуваних договорів зі сторони ГУ НПУ у м. Києві було саме забезпечення інтересів держави, відповідно до загальнодержавних дій, визначених Конституцією України та законодавством. Такі інтереси полягають у забезпечені зберігання транспортних засобів, які є речовими доказами у кримінальних провадженнях, конфіскованого майна, тимчасово затриманих транспортних засобах, зберігання, відповідно до нормативних актів, повинно здійснюватися на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції. Враховуючи відсутність у відповідача-2 земельної ділянки для обладнання відповідного майданчика, метою укладення оскаржуваних договорів є оренда відповідного майданчика, про що зазначено у пункті 3.4 цих договорів. Укладаючи договори відповідач-2 не переслідував мету отримання в оренду земельної ділянки, відповідача-2 не набув статусу землекористувача за оскаржуваними договорами та правовідносини, які виникли за договорами, не є відносинами в сфері оренди землі;
- не погодився з доводами прокурора про можливість укладення оспорюваних договорів виключно за згодою Київської міської ради, оскільки предметом оренди (автостоянка та вантажна площадка) хоч і пов'язаний з земельною ділянкою, проте не є земельною ділянкою і є невід'ємною частиною єдиного майнового комплексу відповідача-1, а договори є договорами найму нерухомого майна;
- посилається на відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача.
Також ГУ НПУ у м. Києві вважає поведінку прокурора суперечливою, посилаючись на попереднє звернення прокурора з позовом з тих самих підстав та з тим же предметом (справа №910/852/24). Водночас, при визначенні особи, яка у спірних відносинах здійснює функції держави, прокурор зазначив Київську міську раду (ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 у справі №910/852/24 позов прокурора залишено без розгляду). А тому, на думку відповідача-2, поведінка прокурора є суперечливою, оскільки Київська міська рада та НПУ мають різні завдання, права та інтереси, та не можуть в одних і тих самих правовідносинах бути органами, які уповноважені державою здійснювати відповідні функції.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках, прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави". З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави. Обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17.
Здійснюючи у цьому випадку оцінку спірних правовідносин на предмет їх відповідності критеріям, що підпадають під коло інтересів держави, прокурор посилається на порушення інтересів держави у бюджетній сфері, тобто у сфері використання публічних коштів. Легітимне визначення публічним коштам наведено у Законі України "Про публічність використання публічних коштів", якими є кошти державного бюджету (крім таємних видатків), бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кредитні ресурси, надані під державні та місцеві гарантії, кошти Національного банку України, державних банків, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також кошти суб'єктів господарювання державної і комунальної власності, отримані ними від їхньої господарської діяльності.
"Публічний інтерес" є більш ширшим поняттям та охоплює "державний інтерес", оскільки публічний інтерес не можна розуміти лише як інтерес держави, відокремлено від інтересів громадян та суспільства. Не всі суспільні інтереси стають публічними, а лише ті, які отримали визнання держави або її адміністративно-територіальних одиниць в особі відповідних органів. Публічний інтерес визначається як спільні інтереси, що їх можна розглядати як узагальнення особистих, групових інтересів, без задоволення та реалізації яких неможливо, з одного боку, реалізувати приватні інтереси осіб, а з другого - неможливо забезпечити цілісність, стабільність та нормальний розвиток організацій, держав, націй, соціальних прошарків та суспільств у цілому. Це визнаний державою та забезпечений правом інтерес соціальної громади, задоволення якого слугує умовою і гарантією її існування та розвитку.
Доводи про недоведеність прокурором порушень бюджетного законодавства та спрямованості договорів на забезпечення визначених законодавством завдань і функцій НПУ є підставою для відмови у позові.
Виходячи з диспозиції частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави у суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу.
"Не здійснення захисту" є усвідомленою пасивною поведінкою уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
11.02.2025 НПУ повідомила Київську міську прокуратуру про відсутність підстав для визнання недійсними договорів у судовому порядку, оскільки не вбачає порушення інтересів держави та суспільства у зв'язку з укладенням оспорюваних договорів оренди.
Правомірність відмови НПУ ініціювати позов є складовою вирішення такого питання як обґрунтованість позову прокурора в цілому, елементами якої є порушення правовідносин у бюджетній сфері та наділення позивача контрольними повноваженнями у цій сфері. Прокурор, при поданні позовної заяви, повинен обґрунтувати пасивну поведінку уповноваженого суб'єкта владних поноважень, яка, безумовно, ґрунтується на його суб'єктивній оцінці щодо порушення інтересів держави та наявності повноважень у позивача для їх захисту. Переконливість цих обставин є предметом оцінки, яка здійснюється при ухваленні рішення за позовом, водночас така переконливість не визначає можливість залишення позову без розгляду. А тому відмінне від прокурора правове бачення НПУ власної участі у спірних правовідносинах та розуміння змісту самих правовідносин, наслідком чого є її відмова від звернення з позовом до суду, дає прокурору підстави для тлумачення такої поведінки як пасивної, наслідком чого є подача прокурором позову.
Так, зміст права постійного користування земельною ділянкою наведено у статті 93 ЗК України, яке полягає у праві володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:
- в договорі виявляється воля не однієї особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному;
- договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб'єктів. У зв'язку з цим однією з засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України), суть якої розкрита у статті 627 ЦК України і полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, свобода договору є багатоаспектним поняттям, яке включає в себе різні прояви: прийняття власного рішення про вступ у договірні відносини, самостійний вибір того, з ким буде вступати у правовідносини, визначення умов договору тощо.
Дійсність договору ЦК України пов'язує з дійсністю елементів, з яких він складається. Вимоги до таких елементів наведені у статті 203 ЦК України, які можна згрупувати та поділити на такі основні групи: правочини з недоліками (дефектами) змісту; правочини з недоліками (дефектами) суб'єктного складу; правочини з недоліками (дефектами) волі; правочини з недоліками (дефектами) форми.
Окремі норми ЦК України, в залежності від того, який елемент правочину має недоліки, розкривають диспозицію змісту порушення, що призводить до недійсності правочину.
Прокурор у позові наводить обставини обману зі сторони ПрАТ "Київський річковий порт" ГУ НПУ у м. Києві щодо об'єкта оренди та просить визнати недійсними договори як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами частини 1 статті 203 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави і суспільства є правочином з недоліками змісту, тобто таким, що суперечить ЦК України, іншим актами цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочини вчинені внаслідок обману належать до правочинів з дефектами у формуванні волі, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулось під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи.
Отже обман, як недолік елементу правочину, не формує зміст порушення, що призводить до недійсності правочину як такого, що суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А тому, оскільки все ж таки правовою підставою позову є конструкція частини 3 статті 228 ЦК України, яка визначає правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, і правові підстави позову не стосуються недоліків волі сторін договорів, суд не розглядає обставини обману зі сторони ПрАТ "Київський річковий порт" ГУ НПУ у м. Києві щодо об'єкта оренди.
Частиною 1 статті 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
За приписами частини 3 цієї ж статті, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін - у разі виконання правочину обома сторонами - у дохід держави, за рішенням суду, стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Диспозиція частини 3 статті 228 ЦК України не містить кваліфікуючих ознак об'єктивної сторони поведінки сторін, яка формує антипублічний зміст правочину.
Тлумачення поняття "інтереси держави" надано Конституційним судом України у 1999 році. У рішенні від 08.04.1999 у справі №1-1/99 Конституційний суд України навів низку ознак державних інтересів, а саме: вони встановлюються нормами Конституції або нормами інших правових актів; в основі державних інтересів завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм; такі потреби спрямовані на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону земель, захист прав усіх суб'єктів права власності тощо. Цим інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин і, як відзначив Конституційний суд України, можуть збігатись або не збігатись з інтересами державних органів, державних підприємств й організацій. Водночас у тому ж рішенні Конституційний суд визнав, що інтереси держави є оціночним поняттям.
З огляду на це, оцінку поведінки сторони на відповідність її "інтересам держави і суспільства" слід здійснювати виходячи з закріплених в різних нормативно-правових актах основи державного ладу та інтересів суспільства. А тому порушення інтересів держави та суспільства має місце в разі порушення нормативних актів, у яких вони закріплені, і безпосереднім об'єктом посягання з боку учасників незаконного правочину є публічно-правові акти як регулятори публічно-правових відносин. Такі правочини, які порушують публічні нормативно-правові акти, носять антисоціальний характер, оскільки порушують публічно-правове законодавство, в якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави.
Публічне право - це елемент структури позитивного права, що включає в себе правові норми, інститути, підгалузі і галузі права, які регулюють загальнодержавні суспільні відносини між суспільством державою і особою, де держава виступає носієм державно-владних (публічних) повноважень, з метою забезпечення інтересів усього суспільства. До публічного права належить бюджетне право, яке регулює правовідносини, що виникають у бюджетному процесі. Основним регуляторним актом бюджетного права є Бюджетний кодекс України.
Одним з принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (частина 1 статті 22 Бюджетного кодексу України). Головні розпорядники бюджетних коштів наведені у частині 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, до яких НПУ не відноситься. Головним розпорядником бюджетних коштів, які фінансують діяльність поліції, є Міністерство внутрішніх справ України (пункт 6 частини 1 статті 16 Закону України "Про Національну поліцію"). НПУ є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. НПУ, на рівні з ГУ НПУ у м. Києві, є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, керівники яких у визначеному порядку приймають рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є поліція (пункт 23 частини 1 статті 22 Закону України "Про Національну поліцію").
Національна поліція не належить до органів, які здійснюють контроль за дотриманням бюджетного законодавства (розділ V Бюджетного кодексу України).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, фактично доводи прокурора про порушення інтересів держави у бюджетній сфері пов'язані з відсутністю у ПрАТ "Київський річковий порт" права розпорядження земельною ділянкою. Таким чином, прокурором підмінено відносини, що виникають у сфері розпорядження землею як майном, бюджетними відносинами. Порушення, які наводить прокурор, є безпосереднім об'єктом посягання в розрізі відносин власності на земельну ділянку, а не бюджетного законодавства. Жодного порушення регуляторного акта у бюджетній сфері прокурором не наведено.
Прокурор, стверджуючи факт неправомірного отримання ПрАТ "Київський річковий порт" коштів за договорами, таку неправомірність ґрунтує на відсутності права у останнього на укладення договорів внаслідок обмеженого речового права (права постійного користування) щодо земельної ділянки, яке на наділяє відповідача-1 правом розпорядження землею. Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею є земельними відносинами, і ці відносини є самостійною галуззю права, яка не є складовою бюджетного права.
Регулювання земельних відносин є завданням земельного законодавства, яке складається з ЗК України, інших нормативно-правових актів у галузі земельних відносин.
Зміст права власності на землю, як і будь яркого іншого права, складає право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (стаття 78 ЗК України).
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю (стаття 83 ЗК України).
Суб'єктами права власності на землю комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (стаття 80 ЗК України).
З огляду на те, що: фактичні підстави позову пов'язані з порушеннями законодавства, що регулює відносини власності щодо земельної ділянки, і не стосуються порушення законодавства у бюджетній сфері; НПУ не є головним розпорядником бюджетних коштів, а на рівні з ГУ НПУ у м. Києві, є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, та не наділена функціями контролю за дотриманням бюджетного законодавства останнім; НПУ не є суб'єктом права власності на земельну ділянку комунальної власності, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що НПУ не є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з місцевим господарським судом, що позивач, визначений прокурором, є неналежним, що є самостійною підставою відмови у позові.
При цьому, суд не досліджує аргументи прокурора про об'єкт оренди та можливість розпорядження ним ПрАТ "Київський річковий порт", недійсність договорів з цих підстав як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки ці обставини підлягають з'ясуванню в рамках позову за участю органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі №910/1819/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Київську міську прокуратуру.
4. Матеріали справи №910/1819/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано - 22.12.2025.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран