вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2025 р. Справа№ 911/880/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Сибіги О.М.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 11.11.2025,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»
на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 (повний текст складено 02.02.2024)
у справі №911/880/23 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради
до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
2. ОСОБА_1
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду,-
Короткий зміст позовних вимог
Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі, прокурор) в інтересах держави в особі Козинської селищної ради (далі, позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі, відповідач-1, ПАТ «Промінвестбанк» або Банк) і Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП «Вектор-Плюс» (далі - відповідач-2 або ТОВ «ТП «Вектор-Плюс»), в якому просив суд:
(1) усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, що розташовані на території смт. Козин Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:
- №49930791 від 29.11.2019 стосовно права приватної власності ПАТ «Промінвестбанк» на земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056;
- №49931515 від 29.11.2019 стосовно права приватної власності ПАТ «Промінвестбанк» на земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057;
- №61780204 від 23.11.2021 стосовно права приватної власності ТОВ «ТП «Вектор-Плюс» на земельну ділянку площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0128;
- №61782029 від 23.11.2021 стосовно права приватної власності ТОВ «ТП «Вектор-Плюс» на земельну ділянку площею 0,8949 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0130;
(2) усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, а саме:
- з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га), шляхом їх повернення від ПАТ «Промінвестбанк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради;
- з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0128 (площею 0,3 га) та 3223155400:03:033:0130 (площею 0,8949 га), шляхом їх повернення від ТОВ «ТП «Вектор-Плюс» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що набуття у приватну власність ПАТ «Промінвестбанк» і ТОВ «ТП «Вектор-Плюс» вказаних вище земельних ділянок відбулось із грубими порушеннями вимог Земельного кодексу України та Водного кодексу України, оскільки згадані земельні ділянки знаходяться в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, є землями водного фонду, які у власність приватних осіб передані бути не могли. За вказаних обставин прокурор наполягав, що у спірних правовідносинах слід усунути перешкоди у здійснені права користування та розпорядження вказаними земельними ділянками, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і повернення цих ділянок на користь Козинської селищної територіальної громади.
Під час розгляду даної справи Господарський суд Київської області ухвалою від 10.07.2023 закрив провадження в частині позовних вимог прокурора до ТОВ «ТП «Вектор-Плюс», оскільки після звернення прокурора з позовом до суду та до відкриття провадження у справі було здійснено відчуження двох спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0128 та 3223155400:03:033:0130 ТОВ «ТП «Вектор-Плюс» на користь фізичної особи ОСОБА_1 .. Подальший розгляд справи здійснювався лише за вимогами до ПАТ «Промінвестбанк» та щодо належних останньому спірних земельних ділянок (кадастрові номери 3223155400:03:033:0056, 3223155400:03:033:0057).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.07.2023 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі, третя особа-1).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.10.2023 залучено до участі у справі ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (далі, третя особа-2).
Історія справи, короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 позов задоволено повністю.
Ухвалено усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, що розташовані на території смт. Козин Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:
- №49930791 від 29.11.2019 р. стосовно права приватної власності Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056;
- №49931515 від 29.11.2019 р. стосовно права приватної власності Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057.
Усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) шляхом їх повернення від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради.
Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, 8, код 00039002) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код 02909996) 10736 (десять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності прокурором обставин того, що спірні земельні ділянки повністю знаходяться в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, а отже є землями водного фонду, що унеможливлює вважати правомірною їх передачу у приватну власність фізичним, а в подальшому - і юридичним особам.
Оскільки на час розгляду даної справи спірні земельні ділянки водного фонду в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані за ПАТ «Промінвестбанк», і як наслідок, Козинська селищна територіальна громада в особі Козинської селищної ради позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись ними, заволодіння землями водного фонду є неможливим, місцевий господарський суд визнав належним обраний прокурором спосіб захисту порушеного права у вигляді пред'явлення негаторного позову - усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду шляхом скасування державної реєстрації та повернення їх позивачу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, господарський суд апеляційної інстанції виснував про необґрунтованість позову прокурора в частині вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень через обрання ним неналежного способу захисту, а в частині вимог про повернення спірних земельних ділянок вказав про їх передчасність через те, що прокурор не оскаржив рішень органу місцевого самоврядування, договорів та інших правочинів, на підставі яких відповідач (та особи до нього) набув (набули) у власність вказані ділянки. Суд зазначив, що до спірних правовідносин у даній справі в частині усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном (негаторний позов) не може бути застосована передбачена для віндикаційного позову правова конструкція, за якої не є необхідним визнання недійсними усіх рішень та правочинів, наступних після первинного вибуття майна з володіння законного власника.
Також апеляційний суд зазначив, що прокурор не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що на час звернення до суду із відповідним позовом у цій справі спірні земельні ділянки накладаються на землі водного фонду. Долучений же до матеріалів справи лист ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 № 464 суд визнав недопустимим доказом такого накладення.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2025 у справі №911/880/23 суд частково задовольнив касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі №911/880/23 в частині позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га), шляхом їх повернення від ПАТ «Промінвестбанк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради скасував, справу №911/880/23 у зазначеній частині направив на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції
В іншій частині (про відмову в позові щодо вимог про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №49930791 від 29.11.2019 і №49931515 від 29.11.2019) постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі №911/880/23 залишено без змін.
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га), шляхом їх повернення від ПАТ «Промінвестбанк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради, касаційний господарський суд у пунктах 50, 51, 63-66, 72, 73 постанови зазначив таке:
50. … наразі Великою Палатою Верховного Суду сформовано усталену правову позицію щодо застосування приписів статей 15, 16, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України у спорах, пов'язаних із поверненням державі (територіальній громаді) земельних ділянок водного фонду, які зареєстровані на праві власності за приватними особами. Ця позиція полягає в тому, що зайняття земельних ділянок водного фонду з порушенням законодавства не пов'язане з позбавленням володіння права власності держави (територіальної громади) на такі ділянки, а тому належним та ефективним способом захисту порушених прав держави у подібних правовідносинах є заявлення саме негаторного позову, який опосередковується вимогою про повернення земельної ділянки її власникові. При цьому, власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, й оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, проте здійснення вказаних дій обов'язковим при заявлені негаторного позову не являється.
51. Оскільки висновки апеляційного господарського суду у цій справі цілковито суперечать наведеним правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що оскаржена постанова суду попередньої інстанції в частині висновків щодо обраного Прокурором способу захисту прав (шляхом повернення спірних земельних ділянок) прийнята з неправильним застосовуванням статей 15, 16, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, а відтак є неправомірною.
63. Як вже зазначалося, в ході апеляційного перегляду цієї справи суд апеляційної інстанції виснував, що Прокурор не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що на час звернення до суду із відповідним позовом спірні земельні ділянки накладаються на землі водного фонду. Долучений же до матеріалів справи лист ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464 суд визнав недопустимим доказом такого накладення.
64. Але, погоджуючись з відповідними доводами заявленої касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду констатує, що зазначений висновок апеляційного господарського суду суперечить позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який у постановах від 16.12.2024 у справі №748/55/23, від 01.11.2023 у справі №748/2090/22 та від 19.10.2023 у справі №748/2226/22 підтримав висновки судів попередніх інстанцій щодо допустимості такого засобу доказування як лист ДНВП «Картографія» при встановленні фактів знаходження спірних земельних ділянок у межах 100-метрових прибережних захисних смуг річок.
65. Більше того, як слідує із рішення місцевого господарського суду у цій справі, обставини віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду, встановлені ним, зокрема, на підставі долученої до матеріалів справи копії Висновку про наявні обмеження для використання земельних ділянок №05-02/3042 від 30.08.2010, наданого Управлінням Держкомзему у Обухівському районі, згідно з яким земельні ділянки загальною площею 1,5000 га, які належать ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» та розташовані за адресою: ТІЗ «Грін-Зунд», смт. Козин Обухівського району Київської області, повинні використовуватися з дотриманням обов'язків землевласників. Обмеження (обтяження) згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему України № 643 від 29.12.2008, встановлені: 01.05.02 - прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах.
66. Водночас в ході здійснення апеляційного провадження у цій справі вказаний доказ взагалі не знайшов жодної оцінки з боку апеляційного господарського суду та був ним проігнорований.
72. Однак, ухвалену постанову апеляційного господарського суду у цій справі не можна визнати обґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції допустив неповне дослідження доказів, а відтак і з'ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, чим порушив статті 77, 86, 236, 269 ГПК України і як наслідок дійшов передчасного висновку про неправомірність рішення місцевого господарського суду в частині доведеності Прокурором заявлених підстав позову.
73. Крім цього, суд апеляційної інстанції не звернув уваги також на те, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 09.06.2022 у справі №922/313/20, від 14.07.2021 у справі №902/834/20, від 13.08.2021 у справі №917/1196/19, від 30.09.2021 у справі №927/110/18, якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Суд не позбавлений можливості, в тому числі, з власної ініціативи призначити експертизу для з'ясування питання, щодо обставин, які мають значення для справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ПАТ «Промінвестбанк» 23.02.2024 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі; стягнути з Київської обласної прокуратури на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги; застосувати позовну давність до позовних вимог Київської обласної прокуратури у справі №911/880/23.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Банк зазначає, що рішення суду першої інстанції є неправомірним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, які встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності, допустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, що, в свою чергу, є підставою для його скасування.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого:
- судом першої інстанції проігноровано рішення судів від 29.05.2009 у справі №2-58/09, від 28.10.2013 у справі №1018/4559/13, від 05.11.2009 у справі №4/202-09/9, якими встановлено, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, не знаходяться в межах прибережної захисної смуги;
- матеріали справи містять достатні дані та докази про здійснення передбаченої законом процедури видачі першим набувачам (фізичним особам) державних актів та набуття ними прав на земельні ділянки, подальше відчуження земельних ділянок на підставі нотаріально посвідчених договорів із послідуючим оформленням державних актів, проведення уповноваженими державними органами державної реєстрації переходу прав власності на земельні ділянки, які не оспорювались, в тому числі в межах цієї справи, прокурором;
- оскаржуване рішення повністю нівелює принцип реєстраційного підтвердження володіння, який має застосовуватися для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном та полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, встановлені в частині 1 статті 317 Цивільного кодексу України, зокрема, права володіння;
- судом першої інстанції помилково взято до уваги інформацію, що міститься у схемах, доданих до копії відповіді ДНВП «Картографія» №464 від 07.12.2022, оскільки остання є недопустимим та недостовірним доказом, суперечить землевпорядній документації, стосується даних 2009 року, тобто є застарілою, та в силу чинного законодавства є нікчемною для даної справи;
- вимоги прокурора ґрунтуються на, нібито, незаконній приватизації земельних ділянок фізичними особами за рішенням №10 від 25.07.2002, однак наступні відчуження чи поділ земельних ділянок прокурором не оспорюються як протиправні;
- прокурор, подавши у даній справі негаторний позов, заявив про скасування рішень про державну реєстрацію прав лише останнього власника земельних ділянок - Банку, що є належним способом захисту порушених прав при подачі віндикаційного позову;
- матеріалами справи підтверджено, що прокурором пропущено строк звернення з даним позовом до суду, оскільки спірні правовідносини виникли 25.07.2002, з дати прийняття рішення №10 про передачу у приватну власність земельних ділянок, однак суд першої інстанції зазначеного не врахував та не застосував до пред'явленого прокурором позову наслідки спливу позовної давності відповідно до поданої відповідачем заяви;
- придбанням спірних земельних ділянок Банк не порушив жодних прав інших осіб, в тому числі і держави, а позбавлення його права власності на це нерухоме майно за рішенням суду є незаконним та непропорційним, оскільки покладає на Банк індивідуальний і надмірний тягар, не відповідає принципам, закладеним в статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи, подані до суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи
08.07.2025 від Банку та 09.07.2025 від ФГВФО через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення у справі з урахування висновків, наведених у постанові суду касаційної інстанції.
Банк та ФГВФО у поданих поясненнях наголосили на такому:
- допустимими доказами на підтвердження віднесення земель до водного фонду у даній справі можуть бути акти органів влади, проекти землеустрою, виготовлені компетентними особами, містобудівна документація, розроблена та затверджена компетентними особами, технічна документація на землю, схеми водоохоронних земель, обмінні файли, виготовлені компетентними особами, дані з Державного земельного кадастру, дані з Публічної кадастрової карти та інші офіційні документи із землеустрою, довідка Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» № 464 від 07.12.2022 не відноситься до жодного з доказів на підтвердження віднесення земель до водного фонду, а тому не може бути допустимим, достовірним і достатнім доказом для встановлення факту належності земельних ділянок до земель водного фонду у даній справі, оскільки законодавство встановлює певний порядок віднесення земель до земель водного фонду і визначає чіткий перелік документів, які можуть підтверджувати або спростовувати належність земельних ділянок до земель водного фонду;
- щодо висновку Головного управління Держкомзему у Київській області управління Держкомзему у Обухівському районі від 30.08.2010 №05-02/3042 про наявні обмеження на використання земельних ділянок, то за відсутності в ньому кадастрових номерів земельних ділянок неможливо зробити висновок, що зазначені у висновку обмеження стосуються земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:03:033:0056 та 3223155400:03:033:0057. Також обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації. Зважаючи на відсутність інформації в Державному земельному кадастрі про обтяження на земельні ділянки, зазначені у висновку Головного управління Держкомзему у Київській області управління Держкомзему у Обухівському районі від 30.08.2010 № 05-02/3042, такі обтяження є нечинними. Крім того, термін дії такого висновку - до зміни землевласника. За договором купівлі-продажу №3331 від 11.11.2019 ТОВ «КУА «Ізі Лайф» продало ТОВ «Тімекс-Інвест» земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 та 3223155400:03:033:0057, відповідно, дане обтяження припинилось 11.11.2019;
- у ході апеляційного та касаційного розгляду даної справи судами не найшов жодної оцінки з боку апеляційної та касаційної інстанції та був проігнорований висновок судової земельно-технічної експертизи №11499/11500/12-43 від 27.09.2013, яким встановлено, що за наявними матеріалами земельні ділянки за кадастровими номерами 3223155400:03:033:0058 площею 4,5141 га, 3223155400:03:033:0055 площею 1,0887 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, а земельні ділянки за кадастровими номерами 3223155400:03:033:0054 площею 0,3000 га, 3223155400:03:033:0056 площею 0,6000 га, 3223155400:03:033:0057 площею 0,6000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови. Такий висновок виключає віднесення означених земельних ділянок до земель водного фонду. Посилання прокурора на те, що судовою земельно-технічною експертизою №11499/11500/12-43 від 27.09.2013 не вирішувалось питання, чи відносяться зазначені земельні ділянки до земель водного фонду, є безпідставним;
- розгляд справи необхідно здійснювати враховуючи вимоги статті 388 Цивільного кодексу України та закінчення всіх можливих строків звернення позивача до суду з позовом про повернення майна.
При розгляді справи відповідач також просив урахувати висновки, які містяться у постановах Верховного Суду від 02.10.2024 у справі №372/1080/19, від 19.01.2023 у справі №548/1696/20 щодо належності та допустимості доказів на підтвердження факту накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду у подібних спорах.
20.08.2025 Банк через підсистему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі, в яких наголосив на тому, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», відповідно до якого внесено зміни до статей 261, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України.
Відповідач наголошує, що за положеннями частини 2 статті 391 Цивільного кодексу України у новій редакції якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Тобто, незважаючи на те, що позивачем заявлено позов у даній справі як негаторний, у той же час, діючий закон вимагає розглядати такий спір на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України. Матеріали справи свідчать про факт того, що Банк отримав спірні земельні ділянки за оплатним договором. Починаючи з 2002 року, спірні земельні ділянки постійно перебували у приватній власності фізичних та юридичних осіб, про що увесь час було відомо позивачу (державі), які безпосередньо приймали участь в процесі належного оформлення та реєстрації права власності. Жодних дій щодо витребування земельних ділянок держава не вчиняла, питання щодо повернення земельних ділянок у будь-якому вигляді не ставилось. Тобто, своєю поведінкою протягом більше 20 років держава доводила відсутність будь-якої необхідності у земельних ділянках. Окрім цього, позивачем жодним чином не доведено обставин наявності спірних земельних ділянок в складі категорії земель водного фонду саме на момент набуття земельних ділянок у власність.
Держава, зареєструвавши право приватної власності на спірні земельні ділянки за приватними власниками та Банком, визнала законність таких реєстрацій та знаходження земельних ділянок у приватній власності. Отже, станом на момент набуття права власності Банком на спірні земельні ділянки, у нього не було закономірних припущень щодо наявності будь-яких перешкод, котрі могли б унеможливити подальшу реалізацію права власності на них.
Банк наголошує на тому, що прокуратура не вперше заявляє вимоги про повернення одних і тих самих земельних ділянок, у даній справі преюдиційне значення повинно мати рішення суду у справі №1018/4559/13 від 28.10.2013, оскільки у справі №1018/4559/13 досліджувалась законність вибуття земельних ділянок із власності держави в особі Козинської сільської ради та встановлено законність отримання земельних ділянок у власність попередніми власниками громадянами України, законність відчуження ними 20.12.2002 згідно цивільно-правових угод власних земельних ділянок ОСОБА_1 (третя особа у даній справі), законність Договору від 22.09.2005, за яким 22.09.2005 ТОВ «Київщина-Інвест» набуло право власності на спірні земельні ділянки.
21.08.2025 від ФГВФО через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення у справі.
У поданих поясненнях ФГВФО наголосив на необґрунтованості позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.06.2025 у справі №911/880/23, стосовно висновків суду апеляційної інстанції щодо неналежності як доказу листа ДНВП Картографія», який суперечить позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постановах від 16.12.2024 у справі №748/55/23, від 01.11.2023 у справі №748/2090/22 та від 19.10.2023 у справі №748/2226/22.
ФГВФО, проаналізувавши позиції Касаційного цивільного суду, викладені у наведених постановах, наголошує, що очевидним є те, що вони не містять висновків про те, що інформація та картографічні матеріали ДНВП «Картографія» є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом, а в них лише зазначено, що факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річка Річище, яка є протокою річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказах, яким судами надана належна оцінка. Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2025 у справі №911/1195/23. Також у вищенаведених постановах зазначено, що здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України. Крім того, у даних справах лист ДНВП «Картографія» був не єдиним доказом на підтвердження факту знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги.
ФГВФО також не погоджується з тим, що прокурором у даному випадку обрано ефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки у справі №911/880/23, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наявність за відповідачем - ПАТ «Промінвестбанк» державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки, що за висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, не є підставою для застосування статті 391 Цивільного кодексу України.
Прокуратура не вперше заявляє вимоги про повернення одних і тих самих земельних ділянок і в даній справі преюдиційне значення повинно мати рішення у справі №1018/4559/13 від 28.10.2013, оскільки у справі №1018/4559/13 досліджувалась законність вибуття земельних ділянок із власності держави в особі Козинської сільської ради.
Щодо пропуску строку позовної давності, то оскільки на переконання ФГВФО позов у даній справі насправді є віндикаційним, то строк позовної давності за заявленими вимогами сплив, адже про стверджуване порушення прокурору стало відомо ще в лютому 2006 року. З позовом у даній справі прокурор звернувся лише у 2023 році.
25.08.2025 від прокуратури через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких прокурор наголосив на такому:
- у справах №366/19-04, №29/9-06/3а, №22/3-06/6/7-09 встановлені преюдиційні обставини відсутності правових підстав перебування у володінні і користуванні ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» земельної ділянки площею 7,5 га на підставі договору оренди та переданні даної частини орендованої земельної ділянки громадянам, як його членам, за клопотанням цього товариства;
- відведення у власність первинним набувачам земельних ділянок за рахунок земель водного фонду відбулося з грубим порушенням вимог законодавства, а саме статей 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 Земельного кодексу України та статей 1, 4, 79, 88-90 Водного кодексу України;
- щодо приналежності земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 та 3223155400:03:033:0057 до земель водного фонду, то прокурор наголосив, що віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду підтверджується інформацією ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464 з долученими картографічними матеріалами. Окрім доказів, які були долучені прокурором до позову, він також послався на дані з Google Планета Земля, який є безкоштовним картографічним веб-сервісом від компанії Google та з яких за його твердженнями вбачається, що з 2002 по 2009 роки, на момент надання ТІЗ «Грін-Зунд» в оренду земельної ділянки площею 7,5 га, передачу первинним набувачам у власність земельних ділянок площею 7,1 га та їх подальшого відчуження, в тому числі ОСОБА_1 , спірні земельні ділянки взагалі накладалися на водне плесо великої річки Дніпро, її заплави, а тому первинні набувачі та представники товариства у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих характерних для земель водного фонду ознак спірних земельних ділянок знали або, проявивши розумну обачність і, за необхідності, отримавши правову допомогу перед отриманням в оренду, набуттям прав на вказані земельні ділянки, повинні були знати про те, що ці ділянки повністю не можуть використовуватися як землі для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства. Крім того, прокурор зазначає, що додатково заступником керівника Київської обласної прокуратури на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено запит від 11.06.2025 №15/1-603вих25 до Національного центру управління та випробувань космічних засобів щодо надання ретроспективних супутникових знімків у межах розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 та 3223155400:03:033:0057 станом на період з 2002 року і до теперішнього часу, із зазначенням їх ідентифікуючих ознак (меж) та взаємного розташування відносно водного об?єкту і ділянок суші. Національний центр управління та випробувань космічних засобів листом від 24.06.2025 вих.2471-5-04.02-2025 надав наявні у нього матеріали космічного знімання на території інтересу (тематичні карти га 16 аркушах). Цей доказ, як стверджує прокурор, також доводить, що спірні земельні ділянки знаходились в прибережній захисній смузі водного об?єкта як на час відведення у власність громадян в 2002 році так і продовжують знаходитись на даний час та їх зображення на супутникових знімках відповідає відображенню розташування водного об?єкту з його прибережною захисною смугою та спірних земельних ділянок на картографічних матеріалах, наданих ДНВП «Картографія».
25.08.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 до Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення у справі.
У поданих поясненнях третя особа наголошує на тому, що постанови Верховного Суду від 16.12.2024 у справі №748/55/23, від 01.11.2023 у справі №748/2090/22 та від 19.10.2023 у справі №748/2226/22, на які послався Верховний Суд, направляючи дану справу на новий розгляд, не є релевантними до справи №911/880/23.
Так, крім інформації Державного науково-виробничого підприємства «Картографія», знаходження спірних земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги у названих справах підтверджувалось інформаціями Інституту водних проблем і меліорації НААН України, Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України, листом Державного агентства водних ресурсів України. Щодо самих земельних ділянок, які були предметом спору у вищезазначених справах, то вони знаходились за межами населеного пункту, а у даній справі земельні ділянки знаходяться в межах населеного пункту. Дані, які відображені у копії відповіді ДНВП «Картографія» на запит прокурора, не можуть бути розцінені як допустимі і достовірні докази накладення частини земельної ділянки на землі водного фонду. Лист ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464 є єдиним письмовим документом, на який посилається прокурор, а тому не може вважатися безумовним доказом у справі.
Додатково третя особа зазначила, що не відповідає дійсності посилання прокурора на відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, оскільки згідно листа Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 07.03.2013, який знаходиться в матеріалах справи (копія долучена до пояснень), надати проект щодо встановлення меж прибережних захисних смуг на території Козинської селищної ради Обухівського району станом на 2002 рік не має можливості, оскільки ці документи знищені у зв'язку з закінченням строків зберігання відповідно до наказу Головного архівного управління при КМУ від 20.07.1998 №41. Тобто управління підтверджує, що такий проект існував, але станом на 2013 рік був знищений.
Що стосується висновку про наявні обмеження для використання земельних ділянок, то третя особа наголосила, що детальні пояснення з цього приводу наведені Банком та ФГВФО.
Також третя особа звертає увагу суду на те, що 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 №4292-IX (далі - Закон № 4292-IX), яким внесено зміни до статей 261, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України, внаслідок чого обмежено застосування негаторних позовів. На перегляді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду знаходиться постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі №916/3707/22 за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури до 1) Одеської міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсними договорів та державних актів, зобов'язання вчинити певні дії. Серед позовних вимог у вказаній справі є негаторний позов щодо усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси земельних ділянок. Справа переглядалась після скасування Верховним Судом попередньої постанови суду апеляційної інстанції із направленням справи до апеляційного суду. Попередній розгляд справи здійснювався до прийняття Закону №4292-IX. При новому розгляді справи Південно-західний апеляційний господарський суд в постанові від 24.06.2025 розглянув справу із врахуванням положень Закону № 4292-IX. Судове засідання у Верховному Суді призначено на 17.09.2025.
На думку третьої особи правозастосування положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 №4292-IX безпосередньо впливає на правильність вирішення справи №911/880/23, у зв'язку з чим третя особа просить зупинити провадження у справі №911/880/23 до перегляду Верховним Судом постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі №916/3707/22.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
19.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/880/23 на новий розгляд.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2025 апеляційна скарга передана колегії суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 у справі №911/880/23 заяву колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В. про самовідвід від розгляду справи №911/880/23 задоволено. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2025 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Сибіга О.М., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Сибіги О.М., Мальченко А.О., розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 призначено на 26.08.2025; встановлено учасникам справи строк для подачі письмових пояснень з урахуванням висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2025 у справі №911/880/23, протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
У судове засідання, призначене на 26.08.2025, з'явилися представники Київської обласної прокуратури, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_1 .
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд у судовому засіданні 26.08.2025 розпочав розгляд заявленого представником третьої особи-2 клопотання про зупинення провадження у справі №911/880/23, заслухавши при цьому пояснення учасників судового процесу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 у розгляді апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 оголошено перерву до 09.09.2025.
У судовому засіданні 09.09.2025 відмовлено у задоволенні заявленого представником третьої особи-2 у письмових поясненнях від 25.08.2025 клопотання про зупинення провадження у справі №911/880/23 до перегляду Верховним Судом постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі №916/3707/22, оскільки відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, заявник у своєму клопотанні про зупинення провадження у справі №911/880/23 просить суд зупинити провадження у справі до перегляду постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі №916/3707/22 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, яке, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів.
Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №911/880/23, оскільки підстави, наведені у ньому, не підпадають під визначені у пункті 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 відкладено на 30.09.2025.
21.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 заяву представника ОСОБА_1 про участь його у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
28.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №911/880/23 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2555/21.
Третя особа зазначає, що ухвалою від 10.09.2025 у справі № 922/2555/21 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суд на розгляд Великої Палати Верховного Суду передана справа №922/2555/21. В ухвалі колегія суддів зазначила, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо позовів про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, поданих до набрання чинності Законом «Про внесення змін до ЦК щодо посилення захисту прав добросовісного набувача».
У судове засідання, призначене на 30.09.2025, з'явилися представники Київської обласної прокуратури, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Представник ОСОБА_1 брав участь в режимі відеоконференції.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд у судовому засіданні 30.09.2025 розпочав розгляд заявленого представником третьої особи-2 клопотання про зупинення провадження у справі №911/880/23, заслухавши при цьому пояснення учасників судового процесу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у розгляді апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 оголошено перерву до 09.10.2025.
У судове засідання, призначене на 09.10.2025, з'явилися представники Київської обласної прокуратури, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_1 . Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд у судовому засіданні встановив, що станом на 09.10.2025 Великою Палатою Верховного Суду справа №922/2555/21 не прийнята до свого провадження, а тому відповідне клопотання третьої особи-2 від 28.09.2025 про зупинення провадження у даній справі наразі є передчасним (у процесі подальшого розгляду справи судом установлено, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29.10.2025 справу №922/2555/21 за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 повернуто Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду).
Суд у судовому засіданні 09.10.2025 розпочав розгляд справи по суті, заслухавши пояснення учасників судового процесу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 у розгляді апеляційної скарги оголошено перерву до 15.10.2025.
У судове засідання, призначене на 15.10.2025, з'явилися представники Київської обласної прокуратури, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Представники позивача та третьої особи-2 у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Суд у судовому засіданні 15.10.2025 перейшов до стадії дослідження доказів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 у розгляді апеляційної скарги оголошено перерву до 11.11.2025.
10.11.2025 від представника третьої особи-2 Горбайчук Л.В. через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи, проведення якої третя особа просила доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Із приводу заявленого клопотання суд у судовому засіданні 11.11.2025 установив таке.
За змістом статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Відповідно до частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
За загальним правилом строки на заявлення клопотань в суді апеляційної інстанції встановлюються в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Водночас, колегія суддів зазначає, що дана справа перебуває у Північному апеляційному господарському суді на новому розгляді після скасування попередньої постанови судом касаційної інстанції.
За змістом частини 2 статті 281 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (стаття 113 Господарського процесуального кодексу України).
Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (стаття 115 Господарського процесуального кодексу України).
Так, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Сибіги О.М., Мальченко А.О., розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 призначено на 26.08.2025; встановлено учасникам справи строк для подачі письмових пояснень з урахуванням висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2025 у справі №911/880/23, протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
Копія даної ухвали була доставлена представнику третьої особи-2 Горбайчук Л.В. в підсистемі «Електронний суд» 26.06.2025 о 21:01 й, відповідно до положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вважається врученою їй 27.06.2025.
Колегія суддів зазначає, що як відповідачем, так і третіми особами до суду апеляційної інстанції подавалися додаткові пояснення у справі, третьою особою-2 заявлялися клопотання про зупинення провадження у справі.
Як уже зазначалося, у судовому засіданні 09.10.2025 суд розпочав розгляд справи по суті, а у судовому засіданні 15.10.2025 перейшов до стадії дослідження доказів.
Тобто, клопотання третьої особи-2 про призначення у даній справі судової експертизи не було заявлено ні у строки, встановлені ухвалою суду від 26.06.2025, ні разом із письмовими поясненнями, ні в судових засіданнях до початку розгляду справи по суті.
Таким чином, зазначене клопотання подане із пропуском встановленого судом строку, на стадії дослідження судом доказів, що суперечить положенням Господарського процесуального кодексу України щодо стадійності розгляду справи. Заяв про поновлення пропущеного процесуального строку на подачу вказаного клопотання третьою особою-2 разом із клопотанням подано не було.
У зв'язку з цим заявлене 10.11.2025 третьою особою-2 ОСОБА_2 клопотання про призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи підлягає залишенню судом без розгляду.
У судовому засідання 11.11.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 11.11.2025, з'явились представники Київської обласної прокуратури, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_1 .
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками про доставку ухвал суду в даній справі до електронного кабінету позивача в підсистемі «Електронний суд».
Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на зазначене, а також доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів здійснила розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.
Представник прокуратури у судових засіданнях просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Представники відповідача та третіх осіб у судових засіданнях просили задовольнити апеляційну скаргу відповідача та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Виконавчого комітету Козинської селищної ради №9 від 26.06.2002 було затверджено розроблений проект відведення земельної ділянки та надано Товариству індивідуальних забудовників «Грін-Зунд» (далі - ТІЗ «Грін-Зунд») земельну ділянку площею 7,5 га у довгострокове користування на умовах оренди на 49 років за рахунок земель комунальної власності Козинської селищної ради під розміщення водноспортивного комплексу та котеджної забудови в смт. Козин по вул. Старокиївській.
27.08.2002 на підставі вищезазначеного рішення між виконавчим комітетом Козинської селищної ради (орендодавець) та Товариством індивідуальних забудовників «Грін-Зунд» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, згідно з яким орендодавець передав орендарю земельну ділянку площею 7,5 га у довгострокове, платне володіння і користування терміном на 49 років. Договір було зареєстровано 28.08.2002 Обухівським відділом земельних ресурсів за № 166.
Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради №10 від 25.07.2002 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок членам ТІЗ «Грін-Зунд», за наслідками розгляду клопотання вказаного товариства, вирішено затвердити надання та передати громадянам, у розмірах згідно з додатком до цього рішення, безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 7,1028 га, для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель зазначеного товариства.
У подальшому, 22.09.2005 громадянин ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки площею 7,1028 га, розташованої у смт. Козин на території ТІЗ «Грін-Зунд» та належної йому на підставі Державного акта на право власності на землю І-КВ № 012502, виданого згідно з рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.12.2002 за № 204/185, а також на підставі договорів купівлі-продажу №№ 6863, 6851, 6879, 6843, 6875, 6871, 6847, 6859, 6867, 6855 від 20.12.2002, зареєстрованих у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 7710 від 16.01.2003, продав вказану земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «Київщина-Інвест» (далі - ТОВ «Київщина-Інвест») за Договором купівлі-продажу земельної ділянки №5427 від 22.09.2005.
23.01.2006 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки №5427 від 22.09.2005 Обухівським районним відділом земельних ресурсів за наслідком поділу вищевказаної земельної ділянки було видано ТОВ «Київщина-Інвест» Державні акти на право власності на земельні ділянки площею 1,5000 га (серії ЯБ № 304320) та площею 5,6028 га (серії ЯБ № 304321).
Як убачається з Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 304320, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №0049 від 23.01.2006, ТОВ «Київщина-Інвест» належали три земельні ділянки загальною площею 1,5000 га, а саме: земельні ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0054 площею 0,3 га, з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056 площею 0,6 га, з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057 площею 0,6 га.
Згідно з даними Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 304321, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №0048 від 23.01.2006, ТОВ «Київщина-Інвест» належали дві земельні ділянки загальною площею 5,6028 га, а саме: земельні ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0058 площею 4,5141 га, з кадастровим номером 3223155400:03:033:0055 площею 1,0887 га.
Зазначені відомості підтверджені також інформацією Управління земельних ресурсів у Обухівському районі у листі № 03-15/569 від 25.02.2009, відповідно до якої у базі даних автоматизованої системи ДЗК за ТОВ «Київщина-Інвест» рахувалися земельні ділянки загальною площею 7,1028 га, що складалися з земельних ділянок площею 0,3 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0054), площею 1,0887 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0055), площею 4,5141 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0058), площею 0,6 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0056), площею 0,6 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0057).
Прокурор зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області від 30.11.2004 у справі №366/19-04 (з урахуванням ухвали Господарського суду Київської області від 31.10.2005 про виправлення описки) частково задоволено позов прокурора Обухівського району в інтересах держави в особі Обухівського районного відділу земельних ресурсів до Козинської селищної ради, ТІЗ «Грін-Зунд»; визнано недійсним Договір оренди земельної ділянки від 27.08.2002, укладений між виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ТІЗ «Грін-Зунд» про надання в оренду ділянки площею 7,5 га для розміщення товариства індивідуальних забудовників; у решті позовних вимог щодо вилучення вказаної земельної ділянки було відмовлено.
Постановою Господарського суду Київської області від 04.07.2007 у справі №29/9-06/3а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2008 (справа №22-а-3568/08), задоволено позов Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Козинської селищної ради, Обухівського районного відділу земельних ресурсів до Виконавчого комітету Козинської селищної ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТІЗ «Грін-Зунд»; скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради №9 від 26.06.2002 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)».
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.06.2009 у справі №22/3-06/6/7-09, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.04.2010 та Вищого господарського суду України від 26.08.2010, задоволено позов Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Козинської селищної ради та Управління земельних ресурсів у Обухівському районі, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ «Київщина-Інвест»; зобов'язано ТІЗ «Грін-Зунд» повернути Козинській селищній раді (орендовану) земельну ділянку комунальної власності загальною площею 0,4 га, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.
У постанові Вищого господарського суду України від 26.08.2010 у справі №22/3-06/6/7-09 зазначено, що « 16.03.2009 до Господарського суду Київської області від заступника генерального прокурора України надійшло доповнення до позовної заяви від 05.03.2009 р. №05/1/2-5023/06 (т. 2, а.с. 19-22), у якому було змінено позовні вимоги, а саме: зобов'язати ТІЗ «Грін-Зунд» повернути Козинській селищній раді земельну ділянку загальною площею 0,4 га, яка розташована території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області; зобов'язати ТОВ «Київщина-Інвест» повернути Козинській селищній раді земельну ділянку загальною площею 7,1 га, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області; з метою забезпечення позову заборонити будь-яким особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження та відчуження земельних ділянок загальною площею 7,5 га, які розташовані на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та вчиняти правочини щодо них. Доповнення до позовної заяви від 05.03.2009 р. №05/1/2-5023/06 було обґрунтовано тим, що: по-перше, розпорядженням виконкому Козинської селищної ради від 25.07.2002р. №10 за рахунок земель, що перебували в оренді ТІЗ «Грін-Зунд», земельні ділянки загальною площею 7,1 га було передано у приватну власність фізичним особам, які в подальшому вказані земельні ділянки передали ОСОБА_1 , котрий в свою чергу продав земельну ділянку ТОВ «Київщина-Інвест», у зв'язку з чим у користуванні відповідача залишилася лише частина спірної земельної ділянки розміром 0,4 га; по-друге, оскільки останній фактичний набувач земельної ділянки розміром 7,1 га ТОВ «Київщина-Інвест» у встановленому законом порядку не набув права власності на неї, а ТІЗ «Грін-Зунд» безпідставно утримує і не повертає земельну ділянку розміром 0,4 га, держава в особі Козинської селищної ради має право витребувати земельні ділянки від осіб, які без відповідної правової підстави володіють ними. Ухвалою господарського суду Київської області від 20.03.2009 р. у справі №22/3-06/6/7-09, залишеною без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.05.2009 р., постановою Вищого господарського суду України від 01.10.2009 р. (у перегляді якої ухвалою Верховного Суду України від 28.01.2010 р. відмовлено), відмовлено у задоволенні заяви від 05.03.2009 р. №05/1/2-5023/06 заступника Генерального прокурора України про доповнення до позовної заяви в частині прийняття до розгляду по суті позовної вимоги про зобов'язання ТОВ «Київщина-Інвест» повернути Козинській селищній раді земельну ділянку загальною площею 7,1 га, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, у зв'язку з одночасною зміною заступником Генерального прокурора України у доповненні до позовної заяви як предмету, так і підстав позову, а також особи, яка має відповідати за цим позовом, що є порушенням ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на викладене, господарським судом по суті було розглянуто та задоволено в повному обсязі змінені позовні вимоги до відповідача - про зобов'язання відповідача - Товариства індивідуальних забудовників «Грін-Зунд» повернути Козинській селищній раді земельну ділянку площею 0,4 га, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.».
У позовній заяві у справі №911/880/23 прокурор вказав, що у судовому рішенні від 30.06.2009 у справі №22/3-06/6/7/-09 суд виходив з того, що передача ТІЗ «Грін-Зунд» в оренду спірної земельної ділянки площею 7,5 га на підставі скасованого постановою Господарського суду Київської області від 04.07.2007 у справі №29/9-06/3а рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.06.2002 №9 за відсутності рішення Козинської селищної ради є порушенням виключної компетенції останньої на здійснення права власності від імені Українського народу, розпорядження і управління землями територіальної громади смт Козин.
Посилаючись на встановлену обставину відсутності у ТІЗ «Грін-Зунд» правових підстав для володіння і користування земельною ділянкою 7,5 га на території Козинської селищної ради, як преюдиційної для даної справи, прокурор дійшов висновку, що цей факт, відповідно, унеможливлює вважати правомірним подання цим товариством будь-яких клопотань про надання та передачу громадянам частини вказаної земельної ділянки загальною площею 7,1028 га у власність як членам товариства.
Матеріалами справи підтверджується, що на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01.06.2010 №1856 ТОВ «Київщина-Інвест» передано у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» (далі - ТОВ «КУА «Ізі Лайф») земельні ділянки, серед яких, зокрема, були спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га) та 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га), право власності ТОВ «Київщина-Інвест» на які підтверджувалося Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 304320, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 0049 від 23.01.2006.
У подальшому, на підставі Договору купівлі-продажу (викупу) № 3331 від 11.11.2019 ТОВ «КУА «Ізі Лайф» було продано (передано) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тімекс-Інвест» (далі ТОВ «Тімекс-Інвест») земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га) та 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га).
У свою чергу, на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 7827 від 29.11.2019, ТОВ «Тімекс-Інвест» земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га) та 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) було передано ПАТ «Промінвестбанк», яке відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №№312545712, 312546185 є власником вказаних земельних ділянок на час розгляду і вирішення спору у даній справі.
Відповідно до поданої прокурором до матеріалів справи інформації Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» (далі - ДНВП «Картографія») за №464 від 07.12.2022 земельні ділянки, зокрема, з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056, 3223155400:03:033:0057, знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро та повністю накладаються на землі водного фонду.
При цьому прокурор, посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц та Верховного Суду у постановах від 25.04.2018 у справі №904/5974/16, від 05.06.2019 у справі №806/3602/15, зазначив у позові про те, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у приватну власність (статті 60, 88 Земельного кодексу України).
Також, ґрунтуючись на позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, прокурор стверджує, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Поряд з цим, посилаючись на правові позиції, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 у справі №911/2034/16, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, прокурор у позовній заяві зазначив , що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача; для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Неодноразований поділ/обєднання земельних ділянок та утворення нових земельних ділянок, за твердженням прокурора, жодним чином не впливає на наявність правових підстав для їх повернення у власність Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради.
З огляду на викладені обставини, обґрунтовуючи належність спірних земельних ділянок, які відведено у приватну власність громадянам на підставі рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 25.07.2002 №10, до земель водного фонду, доводячи інформацією з Державного земельного кадастру перебування на даний час спірних земельних ділянок у приватній власності відповідача, прокурор звернувся до господарського суду з вказаним негаторним позовом, вважаючи, що рішення про державну реєстрацію за ПАТ «Промінвестбанк» земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) мають бути скасовані в судовому порядку, а самі земельні ділянки мають бути повернуті Козинській селищній раді відповідно до приписів статей 16, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статей 26, 27, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідач та треті особи, заперечуючи проти позову, стверджували, що прокурором не надано належних доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки належать до водного фонду, зокрема і на момент їх передачі у власність у 2002 році, а Банк є їх добросовісним набувачем.
Відповідач зазначав, що у судовому порядку було скасовано лише рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради №9 від 26.06.2002 і повернуто частину земельної ділянки площею 0,4 га (постанова Господарського суду Київської області від 04.07.2007 у справі №29/9-06/3а, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2008 (справа №22-а-3568/08)). У позові відсутні посилання на рішення щодо скасування прав відносно іншої частини земельної ділянки площею 7,1 га (7,5 га - 0,4 га), докази скасування рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради №10 від 25.07.2002. Рішення №10 від 25.07.2002 недійсним не визнавалося, у судовому порядку не оскаржувалось. Наступним власником земельної ділянки площею 7,1028 га був ОСОБА_1 на підставі десяти договорів купівлі-продажу, державного акту на право власності на землю І-КВ №012502, виданого згідно з рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради №204/185 від 26.12.2002, які також у судовому порядку не оскаржувались.
Відповідач та треті особи також звертають увагу та просять суд урахувати те, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28.10.2013 у справі №1018/4559/12 у задоволенні позову міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області, в інтересах держави в особі управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київської області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Київщина-Інвест» про визнання недійсними рішень, договорів купівлі-продажу, державних актів на право приватної власності на землю та повернення земельної ділянки, відмовлено повністю.
Відповідач та треті особи зазначають, що у межах справи №1018/4559/12 досліджувалось питання законності вибуття у тому числі оспорюваних земельних ділянок із власності держави в особі Козинської селищної ради та було встановлено, що у тому числі спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, не знаходяться у межах прибережної захисної смуги. Такі обставини є преюдиційними для даної справи.
Оскільки постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2025 у справі №911/880/23 постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі №911/880/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №49930791 від 29.11.2019 і №49931515 від 29.11.2019 залишено без змін, суд розглядає справу лише в частині позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) шляхом їх повернення від ПАТ «Промінвестбанк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, враховуючи вказівки, що містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2025 у даній справі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) шляхом їх повернення від ПАТ «Промінвестбанк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради скасуванню з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарських судів, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України (тут і надалі чинного на момент виникнення спірних правовідносин) способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених оспорюваних прав, інтересів та вплив на правопорушника.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16.
Іншими словами це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 зі справи №310/11024/15-ц.
Виходячи з приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Такий висновок викладений, зокрема у постанові Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №910/6752/21.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).
Наявність порушеного права прокурор у даній справі обґрунтовує порушенням відповідачем права комунальної власності Козинської селищної ради на землі водного фонду, які в силу положень законодавства не можуть перебувати у приватній власності. За доводами прокурора спірні земельні ділянки вибули з власності позивача поза його волею з порушенням вимог статей 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 Земельного кодексу України та статей 1, 4, 88-90 Водного кодексу України (у редакції на час виникнення правовідносин).
При цьому прокурором обрано спосіб захисту стверджуваного порушеного права шляхом подання негаторного позову.
Відповідно до частини 1 статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Колегія суддів зазначає, що Касаційний господарський суд у постанові від 04.06.2025 у даній справі, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, зазначив, що наразі Великою Палатою Верховного Суду сформовано усталену правову позицію щодо застосування приписів статей 15, 16, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України у спорах, пов'язаних із поверненням державі (територіальній громаді) земельних ділянок водного фонду, які зареєстровані на праві власності за приватними особами. Ця позиція полягає в тому, що зайняття земельних ділянок водного фонду з порушенням законодавства не пов'язане з позбавленням володіння права власності держави (територіальної громади) на такі ділянки, а тому належним та ефективним способом захисту порушених прав держави у подібних правовідносинах є заявлення саме негаторного позову, який опосередковується вимогою про повернення земельної ділянки її власникові. При цьому, власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, й оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, проте здійснення вказаних дій обов'язковим при заявлені негаторного позову не являється.
Із урахуванням наведених висновків суду касаційної інстанції, колегія суддів відхиляє доводи відповідача та третіх осіб, висловлені під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, щодо неналежно обраного прокурором способу захисту стверджуваного порушеного права шляхом подання негаторного позову.
Не оспорення прокурором як протиправних наступних після рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради №10 від 25.07.2002 дій щодо відчуження чи поділу земельних ділянок, як і самого рішення №10 від 25.07.2002, не є обов'язковим при заявленні негаторного позову про усунення перешкод у користуванні спірним земельними ділянками, на чому фактично наголосив Верховний Суд.
Колегія суддів зазначає, що як станом на момент звернення прокурора із відповідним позовом до господарського суду, так і на час розгляду цієї справи відповідач - ПАТ «Промінвестбанк» є власником земельних ділянок, розташованих в смт Козин Обухівського району Київської області, із відповідними площами та кадастровими номерами: площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056 та площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057, що підтверджується Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним 29.11.2019 між ПАТ «Промінвестбанк» і ТОВ «Тімекс-Інвест», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сиротюк О.В., зареєстровано в Реєстрі за №7827, а також інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №312545712, №312546185 від 17.10.2022.
Із наявних у зазначених Договорі та інформаційних довідках відомостей слідує, що цільове призначення спірних земельних ділянок - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а підставою для державної реєстрації права власності на них за відповідачем слугував Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер:7827, виданий 29.11.2019, видавник: Сиротюк О.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; записи про право власності відповідно за номерами 34380229 та 34380900 внесені до Реєстру державним реєстратором (приватний нотаріус Сиротюк О.В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ) 29.11.2019 на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами 49930791 та 49931515 відповідно.
З огляду на предмет та підстави заявленого позову, висловлені відповідачем та третіми особами заперечення проти нього, до предмету доказування у даній справі у першу чергу входять обставини щодо належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, їх розташування в межах прибережної захисної смуги; порушення інтересу держави та суб'єктивного права позивача, за захистом якого прокурор звернувся до суду з позовом до відповідача.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За приписами статей 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема, на землі водного фонду, а віднесення їх до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється за рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Згідно із положеннями статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти.
Частиною 1 статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.
Статтею 59 Земельного кодексу України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, відповідно до положень частини 1 статті 59 Земельного кодексу України такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, водночас ця стаття у частинах з другої по четверту закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.
Відповідно до пункту «ґ» частини 4 статті 83 Земельного кодексу України та пункту «д» частини 4 статті 83 Земельного кодексу України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності, взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема, громадян, передбачені положеннями частини 2 статті 59 Земельного кодексу України , згідно з якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 Земельного кодексу України).
Таким чином, за змістом положень Земельного кодексу України землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема, зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України та мають відповідні обмеження.
Надання у приватну власність земельних ділянок, які належать до водного фонду, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статей 83, 84 Земельного кодексу України.
Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88-90 Водного кодексу України.
Так, за змістом статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України та статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Відповідно до частини 2 статті 60 Земельного кодексу України, частини 2 статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц викладено правовий висновок про те, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок надання та використання. Такі землі можуть змінювати володільця шляхом передання їх у приватну власність лише у випадках, прямо передбачених у статті 59 Земельного кодексу України.
Поряд із цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц висловлено правову позицію, відповідно до якої Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов'язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 Земельного кодексу України, статтею 88 Водного кодексу України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Таким чином на прокурора, який у позовній заяві стверджує про те, що спірні земельні ділянки є землями водного фонду та розташовані у межах прибережних захисних смуг, покладається обов'язок довести дану обставину належними, допустимими, достовірними та вірогідними у розумінні наведених статей Господарського процесуального кодексу України доказами.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з узагальненою позицією суду першої інстанції, відповідно до якої системний аналіз норм законодавства дає підстави для висновку про те, що незалежно від відсутності проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги суду слід виходити з того, що для річки Дніпро законом встановлено 100-метрову прибережну захисну смугу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що такий висновок можливий лише при дослідженні та встановленні судом обставин відсутності проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, оскільки за приписами частини 3 статті 60 ЗК України (у редакції на момент звернення прокурора з позовом у даній справі) межі прибережних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель. Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об'єктів - згідно з частиною другою цієї статті.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів дослідження прокурором питання щодо наявності/відсутності документації із землеустрою, містобудівної документації, комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генерального плану населеного пункту - селище міського типу Козин, які визначені частиною 3 статті 60 Земельного кодексу України документами, що підтверджують межі прибережних захисних смуг.
Водночас, з інформації у листі Дніпровського басейного управління водних ресурсів від 07.03.2013 №АД/4-318 (том 2, а.с. 229), який був наданий на виконання ухвали Обухівського районного суду від 11.10.2012 у справі №2-909/12 у межах проведення судової експертизи, вбачається, що надати проект щодо встановлення меж прибережних захисних смуг на території Козинської селищної ради Обухівського району станом на 2002 рік немає можливості, оскільки ці документи знищені у зв'язку з закінченням строків зберігання відповідно до наказу Головного архівного управління при КМУ від 20.07.1998 №41(ст.315).
Тобто, проект встановлення меж прибережних захисних смуг на території Козинської селищної ради Обухівського району існував, проте прокурором не вжито заходів задля отримання копії такого проекту в інших осіб, зокрема, у Козинської селищної ради Обухівського району.
Ширина прибережної захисної смуги у даному випадку (у зв'язку з відсутністю проекту щодо встановлення меж прибережних захисних смуг), як наголошує прокурор, становить 100 метрів і визначена положеннями статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України.
Київська обласна прокуратура в обґрунтування доводів щодо віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду надала до матеріалів справи копію листа ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464 з доданим до нього викопіюванням (фрагментом) наявного ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року, з нанесенням меж спірних земельних земельних ділянок, берегової лінії річки Дніпро та меж 100-метрової прибережної захисної смуги.
Як убачається з матеріалів справи, зазначений лист надано ДНВП «Картографія» саме на запит Київської обласної прокуратури за №15/1-886вих-22 від 17.11.2022. Зміст вказаного запиту свідчить, що прокурор просив підприємство надати конкретну інформацію, а саме: картографічні матеріали станом на 2001, 2002 роки та теперішній час, на яких відобразити земельні ділянки із вказаними у запиті кадастровими номерами, контури водного об'єкту - р. Дніпро та межі її 100-метрової прибережної захисної смуги, із зазначенням інформації про накладення вказаних земельних ділянок на водний об'єкт або їх знаходження в межах прибережної захисної смуги.
Листом від 07.12.2022 №464 ДНВП «Картографія» направило Київській обласній прокуратурі викопіювання (фрагмент) наявного ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року, з нанесенням меж земельних ділянок із указаними у запиті кадастровими номерами, берегової лінії річки Дніпро та меж 100-метрової прибережної захисної смуги.
Прокурор наголошує, що зазначене викопіювання підтверджує, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 та 3223155400:03:033:0057 повністю знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро.
Долучений до матеріалів справи лист ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464 суд апеляційної інстанції при попередньому апеляційному перегляді рішення суду в даній справі визнав недопустимим доказом.
У свою чергу, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 04.06.2025 у справі №911/880/23 наголосив, що такий висновок апеляційного господарського суду суперечить позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який у постановах від 16.12.2024 у справі №748/55/23, від 01.11.2023 у справі №748/2090/22 та від 19.10.2023 у справі №748/2226/22 підтримав висновки судів попередніх інстанцій щодо допустимості такого засобу доказування як лист ДНВП «Картографія» при встановленні фактів знаходження спірних земельних ділянок у межах 100-метрових прибережних захисних смуг річок.
Під час нового апеляційного перегляду справи колегія суддів, із урахуванням вказівок суду касаційної інстанції, встановила таке.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2024 у справі №748/55/23 зазначено: «Факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річка Річище, яка є протокою річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказах, яким судами надана належна оцінка, а саме: листом за №228/06 від 30 квітня 2021 року Інститут водних проблем і меліорації НААН України, листом від 23 вересня 2020 року № 1036 Державне науково-виробниче підприємство «Картографія», листом від 16 січня 2021 року за №57/3- 1/ДС/25-21 Деснянське басейнове управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України, листом від 22 лютого 2022 року за №15/3/1-126 Державне агентство водних ресурсів України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_13 про те, що зазначені документи не є належними доказами, які б підтверджували місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду, зводяться до необхідності здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.»;
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №748/2090/22 зазначено: «Факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річка Річище, яка є протокою річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказах, яким судами надана належна оцінка, а саме: листа державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23 вересня 2020 року №1036, листа Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2021 року №57/3-1/ДС/25-21, інформації Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 30 квітня 2021 року №228/06, листа Державного агентства водних ресурсів України від 06 червня 2022 року №1890/3/5/11-22 (т. 1 а. с. 34- 44).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_13 про те, що зазначені документи не є належними доказами, які б підтверджували місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду, зводяться до необхідності здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.».
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.10.2023 у справі №748/2226/22 зазначено: «Факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річка Річище, яка є протокою річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказах, яким судами надана належна оцінка, а саме: листа Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23 вересня 2020 року № 1036 (а. с. 38, 39 т. 1), листа Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2021 року №57/3-1/ДС/25-21 (а. с. 40 т. 1), інформації Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 30 квітня 2021 року №228/06 (а. с. 41- 45 т. 1), листа Державного агентства водних ресурсів України від 06 червня 2022 року № 1890/3/5/11-22 (а. с. 46, 47 т. 1).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_13 , яка подана представницею - адвокаткою Городничою Т.В., про те, що зазначені документи не є належними доказами, які б підтверджували місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду, зводяться до необхідності здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.».
Тобто, зі змісту наведених постанов вбачається, що вони не містять висновків про те, що інформація та картографічні матеріали ДНВП «Картографія» є самі по собі належним, допустимим та достовірним доказом на підтвердження факту знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги. У постановах вказано, що така обставина встановлена судами попередніх інстанцій на підставі низки наданих стороною позивача належних та допустимих доказів.
Аналогічні висновки щодо застосування до подібних правовідносин постанови Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №748/2090/22 (справи №748/55/23, №748/2226/22 аналогічні) наведені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2025 у справі №911/1195/23 (головуючий суддя Могил С.К., судді Волковицька Н.О., Міщенко І.С.), в якій зазначено: «Також і постанова Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №748/2090/22 не містить висновків, про які зазначає скаржник (що інформація та картографічні матеріали ДНВП «Картографія» є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом), а в ній зазначено, що факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річка Річище, яка є протокою річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказах, яким судами надана належна оцінка, а саме: листа державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23 вересня 2020 року №1036, листа Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2021 року №57/3-1/ДС/25-21, інформації Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 30 квітня 2021 року №228/06, листа Державного агентства водних ресурсів України від 06 червня 2022 року №1890/3/5/11-22.».
Тобто, у наведених справах №748/2090/22, №748/55/23, №748/2226/22 лист ДНВП «Картографія» не був єдиним доказом на підтвердження факту знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги. Крім того, у всіх перелічених постановах вказано, що здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.
Із урахуванням установленого, колегія суддів зазначає, що лист ДНВП «Картографія» може прийматися судом до уваги як доказ на підтвердження відповідної обставини у сукупності з іншими доказами, однак у кожній конкретній справі такий документ має бути оцінений судом з точки зору того, чи дійсно він містить достовірні відомості про накладення земельних ділянок за землі прибережних захисних смуг та чи відповідають такі відомості іншим наявним у матеріалах справи доказам, тобто чи є він допустимим та достовірним у кожних конкретних правовідносинах.
У даному випадку колегія суддів, дослідивши та надавши оцінку як доказу листу ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464, встановила, що інформація, зазначена у листі ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464, відображає фрагмент наявного у підприємства ортофотоплану масштабу 1:10 000 станом на 2009 рік, що свідчить про неактуальність вказаних даних як станом на дату набуття Банком спірного майна у власність, так і на час звернення прокурора до суду з даним позовом, а тому не може не викликати сумнівів у її достовірності, адже базується на застарілих топографічних даних.
Крім того, відомості, що містяться у листі ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464 з доданим до нього викопіюванням (фрагментом) наявного ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року, не містять зазначення виду документації із землеустрою, передбаченого положеннями частини 2 статті 25 Закону України «Про землеустрій», який слугував підставою для нанесення на ортофотоплан межі 100 метрової прибережної захисної смуги, не містять посилань на такі дані з Державного земельного кадастру, який є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, та Публічної кадастрової карти.
Отже, з огляду на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наданий на запит прокурора фрагмент наявного у ДНВП «Картографія» ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року, на який нанесено земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами, берегову лінію річки Дніпро та межу 100 метрової прибережної захисної смуги (викопіювання) помилково визнано судом першої інстанції доказом, що підтверджує знаходження спірних земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.
Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є обґрунтованими.
Суд касаційної інстанції, направляючи дану справу на новий розгляд, також зазначив, що в ході здійснення апеляційного провадження у цій справі не знайшов жодної оцінки з боку апеляційного господарського суду та був ним проігнорований як доказ копія Висновку про наявні обмеження для використання земельних ділянок №05-02/3042 від 30.08.2010, наданого Управлінням Держкомзему у Обухівському районі.
Оцінюючи зазначений документ як доказ у справі, колегія суддів установила таке.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що спірні земельні ділянки до їх набуття відповідачем перебували у власності попередніх власників:
- громадяни-члени ТІЗ «Грін-Зунд» на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради №10 від 25.07.2002 «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок членам ТІЗ «Грін-Зунд», у розмірах згідно з додатком до рішення загальною площею 7,1028 га, та відповідних Державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, виданих у відповідності до рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівськогого району Київської області №17 від 28.11.2002.
- ОСОБА_1 (як власник земельної ділянки площею 7, 1028 га, до складу якої входили спірні земельні ділянки) на підставі Державного акта на право власності на землю І-КВ №012502, виданого згідно з рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.12.2002 за №204/185, а також на підставі договорів купівлі-продажу №6863, 6851, 6879, 6843, 6875, 6871, 6847, 6859, 6867, 6855 від 20.12.2002, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №7710 16.01.2003;
- ТОВ «Київщина-Інвест» на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки №5427 від 22.09.2005; у подальшому, внаслідок поділу земельної ділянки загальною площею 7,1028 га на підставі виданого Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №304320, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №0049 від 23.01.2006;
- ТОВ «КУА «Ізі Лайф» на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01.06.2010, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бердес М.О. зареєстрованим в реєстрі за №1856 від 01.06.2010;
- ТОВ «Тімекс-Інвест» на підставі Договору купівлі-продажу (викупу) інвестиційних сертифікатів №1-ЗВ/О від 11.11.2019, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Данич О.Ф. за реєстровим №3331; право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.11.2019, номери внесених записів 34139920, 34139929 на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексні номери: 49671635 та 49672506 від 14.11.2019 відповідно.
Судом установлено, що в межах розробки технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки (на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя) ТОВ «КУА «Ізі Лайф», ПВІФ «Омега» НВЗТ» для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 1,5000 га надано висновок Головного управління Держкомзему у Київській області управління Держкомзему у Обухівському районі від 30.08.2010 №05-02/3042 про наявні обмеження на використання земельних ділянок, для земельних ділянок, загальною площею 1,5000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які належать ТОВ «КУА «ІЗІ ЛАЙФ», ПВІФ «ОМЕГА» НВЗТ та розташовані за адресою: ТІЗ «ГРІН-ЗУНД», смт. Козин, Обухівського району, Київської області, повинні використовуватись з дотриманням обов'язків землевласників та змісту добросусідства, встановлених в ст.ст. 91, 103 Земельного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про охорону земель», законодавства про охорону навколишнього середовища. Обмеження (обтяження) згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему України №643 від 29.12.2008 встановлені: 01.05.02 - прибережні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах. Термін дії висновку: до зміни землевласника; до зміни цільового призначення земельних ділянок.
Матеріалами справи підтверджується, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га) та 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) були частиною земельної ділянки площею 1,5000 га (державний акт серії ЯБ №304320 від 23.01.2006, виданий попередньому власнику ТОВ «Київщина-Інвест»).
За нормою частини 5 статті 111 Земельного кодексу України у редакції, чинній станом на дату видачі названого висновку, право на земельну ділянку може бути обмежено (обтяжено) законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи або договором шляхом встановлення:
а) заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом відчуження;
б) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;
в) заборони на провадження окремих видів діяльності;
г) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту;
ґ) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;
д) умови додержання природоохоронних вимог або виконання
визначених робіт;
е) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.
Обмеження (обтяження) у використанні земельної ділянки, визначені у пунктах «б-е» частини першої цієї статті, підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому законом.
Заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом відчуження земельної ділянки, підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 5 статті 111 Земельного кодексу України у редакції, чинній станом на дату набуття земельних ділянок у власність відповідачем, відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
Аналогічна правова норма закріплена у частині 5 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок), визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.
Відповідно до пункту 101 Порядку у відповідній редакції для державної реєстрації обмеження у використанні земель (змін до нього) Державному кадастровому реєстраторові подаються:
1) заява про державну реєстрацію обмеження у використанні земель за формою згідно з додатком 20;
2) документація із землеустрою, інші документи, які згідно з пунктом 104 цього Порядку є підставою для виникнення, зміни та припинення обмеження у використанні земель;
3) електронний документ.
Згідно з пунктом 102 Порядку до Державного земельного кадастру вносяться відомості (зміни до них) про обмеження у використанні земель, зазначені у пункті 23 цього Порядку, на підставі:
1) схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
2) проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань;
3) проектів землеустрою щодо забезпечення еколого-економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;
4) проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
5) технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
6) іншої документації із землеустрою відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій»;
7) договору;
8) рішення суду.
Пунктом 104 Порядку, визначено, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, здійснюється:
1) у процесі державної реєстрації земельних ділянок та внесення змін до відомостей про них відповідно до пунктів 107-134 цього Порядку;
2) на підставі заяви органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про внесення відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, за формою згідно з додатком 21, до якої додаються:
- документація із землеустрою, яка згідно з пунктом 102 цього Порядку є підставою для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про такі обмеження;
- електронний документ.
Однак, дослідивши матеріали справи, зважаючи на відсутність інформації в Державному земельному кадастрі про обмеження (обтяження) на спірні земельні ділянки, які є частиною земельної ділянки, зазначеної у висновку Головного управління Держкомзему у Київській області управління Держкомзему у Обухівському районі від 30.08.2010 №05-02/3042, колегія суддів зазначає, що такі обмеження (обтяження) є нечинними.
Крім того, за договором купівлі-продажу № 3331 від 11.11.2019 ТОВ «КУА «Ізі Лайф» продало ТОВ «Тімекс-Інвест» земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 та 3223155400:03:033:0057, отже термін дії висновку від 30.08.2010 №05-02/3042 сплив 11.11.2019.
Також у даному контексті колегія суддів враховує, що у матеріалах справи містяться копії висновків Управління земельних ресурсів в Обухівському районі Головного управління земельних ресурсів у Київській області №05-09/2348 від 17.07.2008 та №05-09/2349 від 17.07.2008 (том 1, а.с. 227, 227 зворот), з яких вбачається, що обмеження (обтяження) по використанню земельних ділянок, наданих у власність ТОВ «Київщина-Інвест» (державний акт серії ЯБ №304320) (які відповідають земельним ділянкам, що є наразі предметом спору в даній справі) на ці земельні ділянки не встановлені.
З огляду на наведене у сукупності, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що зазначеним висновком від 30.08.2010 №05-02/3042 підтверджується факт розміщення спірних земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.
Як вбачається з письмових пояснень прокурора, поданих до суду апеляційної інстанції 25.08.2025, в обґрунтування приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду прокурор додатково посилається на дані з Google Планета Земля (том 5, а.с. 97-101), який є безкоштовним картографічним веб-сервісом від компанії Google та з яких, за його твердженнями, вбачається, що з 2002 по 2009 роки, на момент надання ТІЗ «Грін-Зунд» в оренду земельної ділянки площею 7,5 га, передачу первинним набувачам у власність земельних ділянок площею 7,1 га та їх подальшого відчуження, в тому числі ОСОБА_1 , спірні земельні ділянки взагалі накладалися на водне плесо великої річки Дніпро її заплави; скріни з Публічної кадастрової карти України (том 5, а.с. 102-107); лист Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 24.06.2025 вих.2471-5-04.02-2025 з доданими до нього матеріалами космічного знімання на території інтересу (тематичні карти на 16 аркушах) (том 6, а.с.76 зворот - а.с.82).
Однак, зазначені документи не можуть бути взяті судом до уваги під час апеляційного перегляду справи, оскільки були подані з пропуском встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку на подання доказів.
Так, згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За змістом статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4 та 5 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена стороною суду та належним чином обґрунтована.
Системний аналіз положень статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою або із відзивом на позовну заяву. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту статті 269 Господарського процесуального кодексу України у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у рішенні апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом у даній справі, мав довести суду факт належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду.
Обсяги доказів, якими прокурор обґрунтовує свої позовні вимоги, визначається ним на власний розсуд, а суд, у свою чергу, згідно з положеннями частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Під час розгляду справи судом першої інстанції та першого апеляційного перегляду даної справи роздруківки з Google Планета Земля, скріни з Публічної кадастрової карти України та матеріали космічного знімання в обґрунтування заперечень проти висловлених відповідачем та третьої особою доводів про недоведення факту накладання спірних земельних ділянок на землі водного фонду прокурором не подавались, також прокурор не повідомляв суди про те, що він будь-яким чином обмежений у доступі до всіх документів, що стосуються спірного питання.
Як вбачається з матеріалів справи, роздруківки з Google Планета Земля та скріни з Публічної кадастрової карти України не були подані прокурором під час розгляду справи судом першої інстанції до закінчення підготовчого провадження, а були надіслані до суду апеляційної інстанції разом із поясненнями від 19.03.2025 вих.№15/1-294вих25 аж 20.03.2025 (згідно з відміткою Укрпошти на конверті - том 5, а.с. 110 зворот) та надійшли до суду 24.03.2025, тобто вже після прийняття у даній справі постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025.
При цьому, як вбачається із зазначених пояснень, прокурор у них жодним чином не обґрунтовував причини пропуску строків на подання цих доказів, не заявляв клопотання про поновлення строку на їх подання.
Також судом установлено, що під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції заступником керівника Київської обласної прокуратури направлено запит від 11.06.2025 №15/1-603вих25 до Національного центру управління та випробувань космічних засобів щодо надання ретроспективних супутникових знімків у межах розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 та 3223155400:03:033:0057 станом на період з 2002 року і до теперішнього часу, із зазначенням їх ідентифікуючих ознак (меж) та взаємного розташування відносно водного об?єкту і ділянок суші. Національний центр управління та випробувань космічних засобів листом від 24.06.2025 вих.2471-5-04.02-2025 надав наявні у нього матеріали космічного знімання на території інтересу (тематичні карти на 16 аркушах).
Зазначений лист Національного центру управління та випробувань космічних засобів із додатками долучений прокурором до додаткових пояснень від 22.08.2025.
При цьому, у поданих поясненнях прокурор також не заявляє клопотання про поновлення йому строку на подання нових доказів, як і не вказує на те, що перешкоджало йому звернутися з відповідним запитом до Національного центру управління та випробувань космічних засобів раніше.
При цьому колегія суддів наголошує, що сам по собі факт скасування постанови суду апеляційної інстанції касаційним господарським судом та направлення даної справи на новий розгляд не є поважною причиною для поновлення скаржнику строку на подання перелічених доказів до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду апеляційної інстанції неможливості подання перелічених доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Крім того, колегія суддів зазначає, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на наведене у сукупності, подані прокурором докази (роздруківки з Google Планета Земля, скріни з Публічної кадастрової карти України та матеріали космічного знімання) не підлягають розгляду та оцінці судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
За встановлених обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що прокурором не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що на час звернення до суду із відповідним позовом у даній справі спірні земельні ділянки накладаються на землі водного фонду та, відповідно, перебувають у фактичному володінні Козинської селищної ради, а остання має всі визначені в частині 1 статті 317 Цивільного кодексу України повноваження власника таких земельних ділянок.
Поруч із наведеним, колегія суддів під час вирішення даного спору встановила, що у провадженні Обухівського районного суду Київської області перебувала цивільна справа №1018/4559/12 за позовом міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області, в інтересах держави в особі управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київської області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Київщина-Інвест» про визнання рішень, договорів купівлі-продажу недійсними та повернення земельної ділянки.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області 28.10.2013 у цивільній справі №1018/4559/12 в задоволенні позову відмовлено повністю.
При цьому судом у рішенні встановлено: «… Суд вважає недоведеними посилання позову на віднесення спірних земельних ділянок повністю або частково до земель водного фонду, оскільки вони не підтверджені належними і допустимими доказами. Так, при подачі позову та збільшенні позовних вимог прокурор не подав і не послався на жоден доказ, який би підтверджував таку обставину, із поданих прокурором на стадії проведення експертизи письмових доказів не вбачається достатніх даних про те, що саме спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, оскільки вони жодним чином не відображені на відповідних схемах, планах, відсутні інші достатні для ідентифікації дані про співвіднесення спірних земельних ділянок із землями водного фонду.».
«…Висновком судової земельно-технічної експертизи №11499/11500/12-43 від 27.09.2013 року встановлено, що відповідно до наявних матеріалів земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0058 площею 4,5141 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0055 площею 1,0887 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, а земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0054 площею 0,3000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0056 площею 0,6000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0057 площею 0,6000 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови.
Матеріали технічної документації із землеустрою, виготовленої ТОВ «Земельно-кадастровий офіс» в 2005 році, викопіювання з проекту формування території Козинської селищної ради, виготовлене ДП «Київський інститут землеустрою» спростовують доводи позову про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.
Проект формування території та встановлення меж Козинської селищної ради, інші письмові докази щодо цього проекту, розробки по формі 6-зем по Козинській селищній раді за 2001-2002 роки не містять даних про перебування спірних земельних ділянок у межах земель водного фонду…».
«…За таких обставин суд вважає доведеним те, що фактично спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, сільськогосподарського призначення, не знаходяться в межах прибережної захисної смуги, тому достатніх підстав вважати, що оспорювані державні акти видані з грубими порушеннями чинного законодавства в межах розгляду цієї цивільної справи не встановлено…».
«…Зібраними у справі доказами, зокрема і висновком судової експертизи, встановлено, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, тому визначені позовом повноваження вказаних органів державної влади не можуть прийматись до уваги у фактичних встановлених судом правовідносинах щодо земель іншого цільового призначення…».
Вказане рішення прокуратурою або іншими учасниками справи №1018/4559/12 в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось та судами не переглядалось, набрало законної сили.
Відповідно до частин 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Подібні правові висновки наведені у постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.
Припис частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України спрямований на забезпечення дотримання принципу правової визначеності та його складової res judicata.
В основі принципу правової визначеності як одного з істотних елементів принципу правовладдя (верховенства права) лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися [рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95)]. Базове тлумачення принципу res judicata наведено у рішеннях ЄСПЛ у справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99), «Науменко проти України» (заява № 41984/98), «Праведная проти Росії» (заява № 69529/01), «Христов проти України» (заява № 24465/04), «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03), в яких цей принцип розуміють як елемент принципу юридичної визначеності.
Принцип res judicata передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може бути здійснений лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають реалізовуватися винятково для виправлення судових помилок і недоліків (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2023 року у справі № 904/5121/19).
До того ж, за змістом цього принципу жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 серпня 2023 року у справі №927/211/22).
Поняття «перегляд» охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні від 25 листопада 2021 року у справі «Центр «Украса» проти України» (заява № 2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності, та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція).
Дія правила про звільнення від доказування, передбаченого частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України, спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів / справ, де сторони мали б можливість подавати нові докази на підтвердження чи спростування тих самих фактів.
Інше тлумачення створює можливість «спростування преюдиційних обставин» за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а отже до правової невизначеності, адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд замість застосування приписів частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України має надати стороні (у спірному випадку прокурору) можливість доводити / спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмета доказування і були вже встановлені в іншій справі.
Колегія суддів також приймає до уваги висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.10.2024 у справі №607/6215/23, що правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.
Як вбачається із змісту рішення суду від 28.10.2013 у справі №1018/4559/12, у вказаній справі прокурор обґрунтовував позовні вимоги порушенням законодавства при виділенні земельних ділянок з огляду на знаходження їх в межах водоохоронної прибережної смуги Канівського водосховища.
За наслідком розгляду справи щодо законності передачі земельних ділянок та відповідних рішень виконкому Козинської селищної ради суд встановив на підставі отриманих даних про здійснення всієї передбаченої законом процедури видачі відповідачам оспорюваних державних актів та набуття відповідачами права на землю, зокрема, що на підставі рішення органу місцевого самоврядування було виготовлено технічну документацію, видано правовстановлюючі документи на землю, відчуження нерухомого майна здійснювалось на підставі нотаріально посвідчених договорів із послідуючою видачею державних актів, протягом дванадцяти років з часу виникнення спірних правовідносин уповноваженими державними органами тричі здійснено державну реєстрацію переходів права власності відповідачів на спірні земельні ділянки, що ніким не оспорювалось, в тому числі в межах цього позову прокурором.
Із урахуванням отриманих судом доказів, зокрема висновку судової земельно-технічної експертизи, було зроблено висновок про те, що земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0058 площею 4,5141 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0055 площею 1,0887 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, а земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0054 площею 0,3000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0056 площею 0,6000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0057, площею 0,6000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови.
Крім урахування висновків судової земельно-технічної експертизи, суд вказав, що матеріали технічної документації із землеустрою, виготовленої ТОВ «Земельно-кадастровий офіс» в 2005 році, викопіювання з проекту формування території Козинської селищної ради, яке виготовлене ДП «Київський інститут землеустрою», спростовують доводи позову про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.
Суд зауважив, що проект формування території та встановлення меж Козинської селищної ради, інші письмові докази щодо цього проекту, розробки по формі 6-зем по Козинській селищній раді за 2001-2002 роки не містять даних про перебування спірних земельних ділянок у межах земель водного фонду.
За таких обставин суд визнав доведеним те, що фактично спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, сільськогосподарського призначення, не знаходяться в межах прибережної захисної смуги.
Колегія суддів зазначає, що у справі №1018/4559/12 мова йде про земельні ділянки з іншими кадастровими номерами, однак судом встановлено, що і в справі №1018/4559/12, і в даній справі №911/880/23 мова, у тому числі, йде про земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 та 3223155400:03:033:0057, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки, що в тому числі була предметом спору у справі №1018/4559/12.
Як уже наголошувалось, рішення Обухівського районного суду Київської області 28.10.2013 у цивільній справі №1018/4559/12, яким відмовлено в задоволенні позову з підстав того, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, сільськогосподарського призначення, не знаходяться в межах прибережної захисної смуги, сторонами у справі, в тому числі прокурором, який був ініціатором цього спору, не оскаржувалося і набрало законної сили.
Таким чином, з огляду на висновки Обухівського районного суду Київської області у справі №1018/4559/12, колегія суддів, виходячи із принципу юридичної визначеності та правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, вважає, що встановлені у межах справи №1018/4559/12 обставини того, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, не можуть бути залишені поза увагою суду та не враховуватись судом під час вирішення спору в даній господарській справі №911/880/23.
Колегія суддів враховує доводи прокурора стосовно того, що суб'єктний склад сторін у даній справі та у справі №1018/4559/12 є різним.
Однак, зазначене не свідчить про неможливість урахуванням судом при вирішенні даного спору встановлених у межах справи №1018/4559/12 обставин.
Так, задля дотримання принципу правової визначеності у певних випадках обов'язковими можуть бути визнані навіть ті обставини із інших справ, які не є преюдиційними у класичному розумінні цього поняття (зокрема, як у даному випадку, такі обставини встановлені щодо попереднього власника земельної ділянки - ТОВ «Київщина-Інвест», а не щодо Банку, який на той час ще не був власником спірних земельних ділянок, однак наразі встановлених у межах справи №1018/4559/12 висновків не спростовує, а навпаки наголошує на їх преюдиційності).
У даному контексті колегія суддів вважає ключовим те, що у межах справи №1018/4559/12 не встановлені обставини приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду через недоведеність прокурором таких обставин належними та допустимими доказами.
Натомість подання через 9 років позову у даній справі фактично спрямоване на намагання прокурора шляхом подання нових доказів спростувати обставини, які вже були встановлені в іншій справі, що саме по собі суперечить принципу правової визначеності.
Таким чином, з огляду на наведене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин перебування спірних земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро до матеріалів справи прокурором надано не було, відповідно посилання прокурора на порушення у даному випадку прав та законних інтересів Козинської селищної ради Обухівського району Київської області щодо володіння, користування та розпорядження землями водного фонду є безпідставними.
З огляду на висновки про недоведеність прокурором віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду, підстави для застосування до спірних правовідносин сторін у даній справі норм статті 391 Цивільного кодексу України як у редакції, чинній станом на дату подання позову та прийняття оскаржуваного рішення, так і в редакції Закону України від 12.03.2025 №4292-IX України «Про внесення змін до ЦК України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача», відсутні.
Щодо посилань прокурора на рішення судів у справах №366/19-04, №29/9-06/3а, №22/3-06/6/7-09, то такі судом відхиляються, оскільки питання передачі і набуття права приватної власності громадянами на земельну ділянку, загальною площею 7,1 га, а у подальшому - юридичними особами у даних справах не розглядалось, а обставин віднесення земельної ділянки площею 7,5 га до земель водного фонду не встановлювалось.
У контексті спірних правовідносин колегія суддів також вважає за необхідне наголосити, що спір фактично стосується подій 2002 року, коли спірні земельні ділянки в загальному масиві земельних ділянок площею 7,1 га були передані у приватну власність фізичних осіб на підставі рішення №10 від 25.07.2002, яке є чинним.
Починаючи з 2002 року спірні земельні ділянки постійно перебували у приватній власності фізичних та юридичних осіб, і держава в особі уповноважених органів безпосередньо приймала участь в процесі належного оформлення та реєстрації права власності.
Позов у даній справі прокурором пред'явлено у 2023 році, тобто через 21 рік після передачі у приватну власність земельних ділянок на підставі рішення №10 від 25.07.2002 та через 9 років після прийняття рішення у справі №1018/4559/12, яким фактично підтверджено законність вибуття земельних ділянок у власність фізичних осіб та ТОВ «Київщина-Інвест».
ПАТ «Промінвестбанк» набув у власність спірні земельні ділянки у 2019 році на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 29.11.2019 між ПАТ «Промінвестбанк» і ТОВ «Тімекс-Інвест», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сиротюк О.В., зареєстровано в Реєстрі за №7827.
За вказаних обставин, якщо не звертати увагу на принцип «належного урядування», згідно з яким потреба виправити минулу «помилку» державного органу не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу, то це буде порушенням прав власника спірних земельних ділянок, закріплених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та втручанням у його право на мирне володіння майном.
Враховуючи наведене у сукупності, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про доведеність прокурором обставин того, що спірні земельні ділянки повністю знаходяться в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, а отже є землями водного фонду.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, позов прокурора у даній справі в частині вимог про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) шляхом їх повернення від ПАТ «Промінвестбанк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради задоволенню не підлягає, а рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
Щодо клопотання відповідача про застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності, то оскільки суд не встановив наявного порушеного права позивача, дане клопотання судом не розглядається.
Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують наведених вище висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 такою, що підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у даній справі таким, що підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) шляхом їх повернення від ПАТ «Промінвестбанк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Розподіл судового збору здійснено у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 задовольнити.
Рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2024 у справі №911/880/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) шляхом їх повернення від ПАТ «Промінвестбанк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) шляхом їх повернення від ПАТ «Промінвестбанк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради відмовити.
Стягнути з Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код 02909996) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, 8, код 00039002) 16 104 (шістнадцять тисяч сто чотири) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.
Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області відповідно до вимог процесуального законодавства.
Матеріали справи №911/880/23 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.12.2025 після повернення головуючого судді Михальської Ю.Б. з відрядження.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді О.М. Сибіга
А.О. Мальченко