Справа №443/1046/25
Провадження №2/443/682/25
іменем України
(заочне)
19 грудня 2025 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Равлінка Р.Г.,
секретар судового засідання Рибакова І.І,
провів у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Жидачеві розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
встановив:
Представник позивачки ОСОБА_1 , адвокат Гивель В.П., звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 в якій просить поділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступним чином: визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 110.8 кв.м., житловою площею 49.4 кв. м. та приналежних до нього господарських будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 (одна друга) частину земельної ділянки розміром 0.2500 га., кадастровий номер: 4621584400:04:003:0002, яка використовується для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 110.8 кв.м., житловою площею 49.4 кв. м. та приналежних до нього господарських будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 (одна друга) частину земельної ділянки розміром 0.2500 га., кадастровий номер:4621584400:04:003:0002, яка використовується для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 та судові витрати, які понесено ОСОБА_1 покласти на ОСОБА_2 ..
Обґрунтування позовних вимог.
В обґрунтування позовної заяви представник позивачки покликається на те, що 20.06.1992 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Під час перебування у шлюбі сторони збудували за спільні сумісні кошти спірний індивідуальний житловий будинок, літню кухню та господарські споруди, що розташований по АДРЕСА_1 . Свідченням цієї обставини є декларація про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області 25.10.2013 року за №ЛВ 142132880580. Однак, право власності на спірний індивідуальний житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . зареєстровано на відповідача, як на одноосібного власника даного майна, про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер: 14174751 від 07.12.2013 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу: 14175530 від 07.12.2013. Також, на ім'я відповідача, як на одноосібного власника майна, зареєстрована й земельна ділянка площею 0.25 га., кадастровий номер: 4621584400:04:003:0002, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно індексний номер: 6080308 від 11.07.2013 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер витягу: 6080309 від 11.07.2013. Протягом останніх років, сімейні відносини між позивачкою та відповідачем змінились, оскільки останній почав зловживати спиртними напоями в наслідок чого виганяв позивачку з дому наголошуючи на тому, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності тільки йому. Також відповідач неодноразово погрожував виписати позивачку з даного житлового будинку. У досудовому порядку відповідач відмовляється укласти нотаріально посвідчений договір про поділ спільно набутого житлового будинку, а тому позивачка змушена звертатись до суду з даним позовом. Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок серія АЕ №001526 від 23.07.2013, характеристика будинку, господарських будівель та споруд, що розташований у АДРЕСА_1 є: житловий будинок загальна площа 110, 8 кв. м., житлова площа 49.4 кв. м. (А-1), ганок (а), літня кухня (Б), підвал (бпд). сходи (б/), сарай (В), сарай (Г), сарай (Д), вбиральня (Е), ворота (1), огорожа (2), огорожа (3) колодязь (К).
Процесуальні рішення, постановлені по справі.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Равлінко Р.Г. від 01.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до відкритого підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження на 26.08.2025 /а.с.22-23/.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Равлінко Р.Г. від 26.08.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачці строк для усунення недоліків /а.с.34-36/.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 17.09.2025 підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті на 21.10.2025 /а.с.53-54/.
21.10.2025 цивільна справа №443/1046/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, призначена на 21.10.2025 о 10 год 00 хв знята з розгляду у зв'язку з тим, що суддя Равлінко Р.Г. перебуває на лікарняному /а.с.61/.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 14.11.2025 у зв'язку з першою неявкою відповідача справу розглядом відкладено на 18.12.2025 /а.с.71/.
Розгляд справи по суті відбувся 18.12.2025 без участі сторін.
Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі
Позивачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася. Представник позивачки адвокат Гивель В.П. подав заяву, згідно якої просить судове засідання проводити у відсутності позивачки та її представника та позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №1534156 від 01.07.2025 місце реєстрації ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 . Судом скеровувались виклики ОСОБА_2 у судові засідання на зазначену адресу рекомендовані повідомлення повернулись до суду із відміткою засобу зв'язку «Укрпошта» «вручено особисто», що відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним врученням виклику у судове засідання.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності не подав, правом на подання відзиву не скористався.
Відтак, суд вважає, що наявні умови для проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у справі даних та доказів, що відповідає вимогам частини 4 статті 223 та статті 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема, з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Згідно ч.1 ст. 223 ЦК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставинах суд визнав неявку відповідача неповажною та розглянув справу за його відсутності, провівши на підставі вимог ст. 281 ЦПК України заочний розгляд справи.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 18.12.2025, є дата складення повного тексту судового рішення - 19.12.2025 .
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і позов слід задовольнити, ухваливши заочне рішення.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 20.06.1992, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 20.06.1992 уклали шлюб про що було зроблено відповідний запис №20 та після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_4 » /а.с.5/.
Згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації №ЛВ 142132880580 від 25.10.2013, індивідуальний житловий будинок, літня кухня та господарські споруди, розташований на АДРЕСА_1 , загальною площею будівлі 110,8 кв.м., літня кухня - 60,0 кв.м., сарай - 19,4 кв.м. був завершений у жовтні 2013 року, замовником є ОСОБА_2 та документом, що посвідчує право власності та користування земельною ділянкою є витяг з Державного реєстру від 11.07.2013 №6080309 та від 12.07.2013 №6080316 /а.с. 6-8/.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_4 від 07.12.2013, житловий будинок загальною площею 110,8 кв.м., житловою площею 49,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 /а.с.9/.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №14175530 від 07.12.2013, житловий будинок загальною площею 110,8 кв.м., житловою площею 49,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_4 виданого 07.12.2013 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 /а.с.10/.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_5 від 11.07.2013, земельна ділянка площею 0,25 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 /а.с.11/.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №6080309 від 11.07.2013, земельна ділянка площею 0,25 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_5 від 11.07.2013 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 /а.с.12/.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 02.12.2024, у будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 /а.с.13/.
Згідно з технічним паспортом н садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 23.07.2013, загальною площею 110,8 кв.м. був споруджений у 2010 році та інвентиризаційна вартість будинку становить 479 483 грн /а.с.14-16/.
Відповідно до звіту про експертну оцінку від 04.09.2025, оціночна (ринкова) вартість об'єкта оцінки житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , становить 890 000,00 грн /а.с.45-52/.
При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.
За положенням ч.ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За ч.6 ст.57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте ним, нею за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Згідно з ч.7 ст.57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів кошти, що належали одному із подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження N 14-325цс18).
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч. 1 ст.65 СК України.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (ч. 9 ст. 83 ЦПК України).
Для визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя є необхідність доведення перед судом факту набуття такого майна хоча і за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Велика Палата Верховного Суду у постанові Справа № 523/14489/15-ц (Провадження № 14-22цс20) вказала, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлено вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що спірне майно, а саме: житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 сторонами був збудований за час перебування у шлюбі, а також право власності на земельну ділянку, розміром 0.2500 га, кадастровий номер: 4621584400:04:003:0002, яка використовується для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 було набуте відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачкою, а відтак вищезазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №725/1676/18 (провадження № 61-7911св19).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до повного задоволення.
Щодо судового збору.
Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позову майнового характеру сплачується судовий збір з фізичних осіб в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до суду позову немайнового характеру сплачується судовий збір з фізичних осіб в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 43 від 17.06.2025 позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 7 576,30 грн, тобто один відсоток від ціни позову за позовну вимогу майнового характеру.
Доказів понесення позивачкою інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, окрім як сплати судового збору за пред'явлення вищевказаної позовної заяви до суду, матеріали даної справи не містять, а відтак клопотання про стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат до задоволення не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.89,259, 263 265 ЦПК України, суд
постановив
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Поділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступним чином: визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 110.8 кв.м., житловою площею 49.4 кв. м. та приналежних до нього господарських будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 (одна друга) частину земельної ділянки розміром 0.2500 га, кадастровий номер: 4621584400:04:003:0002, яка використовується для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 110.8 кв.м., житловою площею 49.4 кв. м. та приналежних до нього господарських будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 (одна друга) частину земельної ділянки розміром 0.2500 га., кадастровий номер: 4621584400:04:003:0002, яка використовується для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Р.Г. Равлінко