справа № 361/14787/25
провадження № 2/361/5814/25
про залишення позову без руху
22 грудня 2025 року м. Бровари
Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Ведмідь Н.В., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Національної поліції України про скасування арешту з майна боржника,
встановив:
19 рудня 2025 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Гарасимчук В.А. звернувся до суду із позовом до Національної поліції України про скасування арешту з майна, накладеного за дії КПК України 1960 року, в якому просив:
-Скасувати арешт на невизначене майно, все нерухоме мано ОСОБА_1 , накладеного постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Киричок В.М. без номера, від 05.08.2011 р. під реєстраційним номером обтяження № 11483336;
-Скасувати арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3221286001:01:001:0001, що належить ОСОБА_3 , накладеного постановою слідчого в ОВС ГСУ МВС України Киричок В.М. без номера від 24.07.2012 року, під реєстраційним номером обтяження № 45571796;
-Скасувати арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3221286001:01:003:0012, що належить ОСОБА_3 , накладеного постановою слідчого в ОВС ГСУ МВС України Киричок В.М. без номера від 15.06.2012 року, під реєстраційним номером обтяження № 1265004.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, на сьогоднішній день обтяження у вигляді арешту, зареєстрованого на належне позивачу майно, створює перешкоди в реалізації права розпоряджатися належним йому майном.
Копія постанови про арешт майна власнику майна не надавалась, про наявність арешту він дізнався з інформаційних довідок з реєстру речових прав, в яких автором постанов про арешт майна зазначений старший слідчий в ОВС ГСУ МВС України Киричок В.М., до кримінальної відповідальності позивач не притягувався, що підтверджується відповіддю Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області, згідно з якою «Відповідно до даних інтегрованої інформаційної пошукової системи МВС «Армор» та Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 слідчими підрозділами ГУНП в Київській області відомості до ЄРДР не вносилися», та відповіддю Генеральної прокуратури України, в якій зазначено, що за результатами опрацювання масиву даних Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальні провадження у яких ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є підозрюваними, обвинуваченими, а також стосовно них не встановлені.
На думку позивача, навіть у разі існування підстав у накладенні арешту у 2011-2012 роках, на даний час потреба у застосуванні цього заходу відпала, враховуючи що за 14 років жодні слідчі дії не проводяться.
Статтями 175, 177 ЦПК України встановлено обов'язкові вимоги до змісту та форми позовної заяви, обов'язок дотримання яких покладається на позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Пунктами 4, 5 частини 3 статті 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно положення ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до чч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно положення статті 15 ЦК України та статті 4 ЦПК України, захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес.
В позовній заяві вказано, що постановами старшого слідчого в ОВС ГСУ МВС України Киричок В.М. від 05.08.2011, 15.06.2012 та 24.07.2012 накладено арешт майно, яке належить ОСОБА_5 .
Тобто у даній справі позивач просить скасувати арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960. При цьому, згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960.
Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено КПК України 1960 наступним чином: на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України 1960, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960.
Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Як визначено у п.7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.
Відповідно ч.1 ст.409 КПК України1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №372/2904/17-ц) або КПК України 2012 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №766/21865/17).
Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №569/4374/16-ц).
У постанові від 30.06.2020 у справі №727/2878/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).
Позивач вказав, що він до кримінальної відповідальності не притягувався, що підтверджується змістами листів слідчого управління та Генеральної прокуратури України за 2018 рік щодо відсутність кримінальних проваджень по відношенню до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Судом враховано, що згідно змісту інформації з Державного реєстру речових прав №445393155 підставою обтяження є - постанова про забезпечення заявленого в к/с цивільного позову та можливої конфіскації майна, шляхом накладення арешту, без номера, 05.08.2011, слідчий в ОВС ГСУ МВС України Киричок В.М.
З огляду на вказане вище у сукупності, звертаючись з цивільним позовом до суду позивачу необхідно надати докази щодо закриття кримінальної справи чи скасування постанови про порушення кримінальної справи в межах якої накладалися відповідні арешти, що дозволяє суд здійснювати розгляд справи за правилами цивільного судочинства, в іншому випадку питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, на майно позивача під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої було ухвалено вирок може розглядатися в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Також заявлена позивачем вимога про скасування арешту на «невизначене майно, все нерухоме майно» не відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, оскільки не містить конкретизації об'єктів нерухомого майна, щодо яких позивач просить судовий захист. Відсутність конкретного визначення майна унеможливлює встановлення предмета спору та виконання судового рішення. Обставина, що арешт у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відображений як такий, що поширюється на все нерухоме майно боржника, не звільняє позивача від обов'язку зазначити конкретні об'єкти, з яких він просить зняти арешт.
Згідно частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2025 року становить 3028,00 грн.
Як убачається зі змісту позовної заяви, предмет спору становлять три вимоги немайнового характеру, а тому позивачем має бути сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн., в той час коли позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2906,88 грн.
У зв'язку з чим, позивач має провести доплату судового збору в розмірі 726,72 грн.
Згідно положення ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач повинен додати до заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Так, відповідно до положень ч. 2, 4 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Частиною 5 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Разом з тим, в порушення вищенаведених норм процесуального законодавства України до матеріалів поданої позовної заяви долучено копії документів, які не містять ознаки їх належного засвідчення у порядку, встановленому чинним законодавством України, та позивачем не зазначено про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви, що також є порушенням п. 8 ч. 2 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України.
Крім того, позивач не додав до заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї для направлення відповідачу.
Таким чином, позивачем має бути долучено до матеріалів позовної заяви документи відповідно до переліку, зазначеного у позовній заяві, з урахуванням вищенаведених недоліків, вказаних судом, у копіях, засвідчених в порядку, встановленому чинним законодавством України, або у копіях із підписом позивача за наявності у позивача оригіналів цих копій документів, про що ним має бути зазначено у змісті позовної заяви, а у разі відсутності у позивача оригіналів таких документів - зазначити про наявність у іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких долучено/має бути долучено до позовної заяви.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.
Однак, всупереч вказаним вимогам, позовна заява не містить вказані вище вимоги.
Вказані недоліки перешкоджають відкриттю провадження у справі.
Відповідно до ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовну заяву потрібно залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вищезазначених недоліків.
Керуючись ст.ст. 177, 185 ЦПК України, суд,
постановив:
Позовну заяву залишити без руху.
Встановити строк для усунення виявлених недоліків, що не перевищує 7 (семи) календарних днів з дня отримання копії ухвали.
Копію ухвали невідкладно направити позивачу.
У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовну заяву буде визнано неподаною та повернуто позивачу зі всіма доданими документами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Ведмідь