22.12.2025
ЄУН 389/3456/25
Провадження №2/389/1094/25
22 грудня 2025 року Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді Берднікової Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Іваніни В.С., позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Яушева В.В., представника відповідача - Стрільця О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду міста Знам'янка Кіровоградської області цивільну справу, в порядку загального позовного провадження, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товаристава «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв'язку з виходом на пенсію,
Позивач, 22 вересня 2025 року звернувся в суд з позовом до АТ «Укрзалізниця», в якому просить визнати пропуск встановлений ст.233 КЗпП України тримісячного строку для подачі позову про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв?язку з виходом на пенсію, - з поважних причин та поновити йому цей строк; стягнути з АТ «Укрзалізниця» одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023р, 2024р у розмірі 12048 грн 32 коп., одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника, у зв?язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 8 (восьми) середньомісячних заробітків у сумі 342345 грн 04 коп та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв?язку з виходом на пенсію за період з 03 лютого 2025 року по день постановлення судового рішення в сумі 342345 грн 60 коп. без врахування всіх необхідних податків і зборів. Згідно зі ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду.
Вимоги обґрунтував тим, що в період з 20 серпня 1990 року по 03 лютого 2025 року працював помічником та машиністом електровоза у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Знам'янка» Служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 03 лютого 2025 року відповідно до наказу (розпорядження) відповідача №39/ос від 30 січня 2025 року про припинення трудового договору, був звільнений з посади машиніста електровоза за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років, на подставі ст.38 КЗпП України. У вказаному наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору зазначено, що виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (34 р 07 м 18 дн) №9 від 29 січня 2025 року, провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». В день звільнення відповідач не повідомив його письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплатив після звільнення тільки компенсацію за невикористані 70 днів відпусток. Водночас, при звільненні йому не було виплачено одноразову допомогу на оздоровлення за 2023 рік та за 2024 рік у розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу (п.4.16 Колективного договору) та одноразовий грошовий посібник в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) (п.4.17 Колективного договору). Невиплату одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки (п.4.16 колективного договору) та одноразової грошової допомоги при звільнення у розмірі 8 середньомісячних заробітків (окладів) (п.4.17 колективного договору) відповідач мотивував ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» наявністю рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, яким на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення. Крім того, відповідач посилається на рішення штабу з ефективності від 28 березня 2025 pоку, згідно з яким починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника з роботи у зв'язку з виходом на пенсію призупинено.
Однак, відповідач вважає дане твердження таким, що не відповідає дійсності, оскільки Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. В свою чергу, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, через два дні після його звільнення - 03 лютого 2025 року, вказане рішення відповідача було визнане незаконним та скасоване, а тому відповідач повинен виплатити йому всі належні суми при звільненні.
Розрахунок заявлених до стягнення сум наведений позивачем у позовній заяві.
Відповідач, 09 жовтня 2025 року подав до суду відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заперечення проти позову в частині стягнення восьми середньомісячних посадових окладів відповідно до п.4.17 Колективного договору обґрунтував тим, що ОСОБА_1 , був особисто ознайомлений під підпис з умовами виплат згідно з п. 4.17 Колективного договору, про що є відповідна відмітка. АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв?язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення. Згідно з розрахунком про суми, які мали бути виплачені позивачу, сума невиплачених коштів становить 302955 грн 12 коп. без відрахування обов?язкових зборів та податків.
Заперечення проти позову про стягнення одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки обґрунтовані тим, що відповідно п.4.16 додатку №7 до Колективного договору Локомотивне депо Знам?янка, одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило при наданні працівникові чергової відпустки не менше 50% посадового окладу. Однак рішенням правління згідно з витягом з протоколу № Ц-54/31 від 14 березня 2022 року призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Надалі, згідно з витягом з протоколу №Ц-82/89 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року, ухвалено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24 лютого 2022 року до 30 червня 2024 року в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», буде визначена окремими рішеннями правління на кожен рік. Наразі, згідно з витягом з протоколу №Ц-82/89 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30 грудня 2024 року, а також протоколу засідання комісії для встановлення розміру та виплати одноразової допомоги на оздоровлення працівникам виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам'янка» РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 03 січня 2025 року №01/2025 матеріальна допомога була частково виплачена працівникам, які протягом 2022 року були призвані на військову службу до ЗСУ та повернулись у зв'язку з демобілізацією станом на 31 грудня 2024 року. Інші виплати матеріальної допомоги за 2022, 2023 та 2024 роки будуть виплачені після окремих рішень правління на кожен рік. До того ж, спірні правовідносин стосуються можливості отримання позивачем матеріальної допомоги під час дії в Україні воєнного стану.
Щодо вимог про виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку вказав, що середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати має вираховуватись з урахуванням середнього заробітку та кількості робочих днів у період затримки розрахунку. Крім того, виплати які є предметом спору у даній справі призупинені рішенням правління АТ "Укрзалізниця", а відповідно до п.3 ст.10 закону №2136-IХ роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов?язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. У зв?язку з необхідністю відновлення пошкодженої та знищеної ворогом інфраструктури АТ "Укрзалізниця" понесла величезні витрати, гуманітарні евакуаційні перевезення, що здійснювалися АТ "Укрзалізниця" на безоплатній основі, також потребували значних коштів. Всі зазначені факти значно ускладнювали та на теперішній час продовжують ускладнювати виконання фінансових зобов?язань відповідача. Військова агресія російської федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна товариства, які з кожним місцем військової агресії тільки зростають. З врахуванням наведеного, відсутні підстави для покладення на відповідача обов?язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа №761/9584/15-ц) у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. Зважаючи на важке становище, в якому опинився відповідач у зв?язку з військовою агресією проти України, та той факт, що виплати наразі призупинені, та будуть якнайшвидше відновлені у разі покращення фінансового стану, у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, просив зменшити його розмір на 95%. Враховуючи трудовий стаж, розмір середньої заробітної плати за останні два місяці, розмір виплат за період затримки розрахунку (не більш як за шість місяців) дорівнює 227216 грн 34 коп.
Щодо строку звернення з позовними вимогами про стягнення заробітної плати зазначив, що оскільки виплати, які є предметом спору в цій справі, передбачені колективним договором, тому їх призупинення відповідачем узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв'язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні.
Позивачем, 13 жовтня 2025 року подано відповідь на відзив, в якій, він відхиляючи заперечення представника відповідача на позов, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позов. Також пояснив, що позивач відповідно до умов Колективного договору має право на спірні виплати, однак у зв'язку з військовою агресією до КЗпПУ вносилися певні зміни, які надають роботодавцю право в односторонньому порядку вносити зміни в колективний договір. Ці виплати не скасовані, вони тільки призупинені рішенням правління АТ «Укрзалізниця». Що стосується виплат 8 середньомісячних заробітків та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то розрахунок позивача не відповідає дійсності, оскільки його середньомісячна заробітна плата згідно з довідкою бухгалтерії має інший, менший, розмір, ніж визначений позивачем при здійсненні розрахунку.
Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 1 ст. 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" охоплює три основні елементи: 1) наявність "суду", який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 р. Суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.
Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 20 серпня 1990 року працював у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Знам'янка» Служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» помічником машиніста електровоза, машиністом електровоза, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідкою про підтвердження наявного трудового стажу від 03 лютого 2025 року.
Наказом (розпорядженням) в.о. начальника депо виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам'янка» №39/ос від 03 лютого 2025 року позивача звільнено із займаної посади з 03 лютого 2025 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років за ст.38 КЗпПУ.
У вказаному наказі також зазначено, що виплати передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (34 р. 07 м. 18 дн.) №9 від 29 січня 2025 року провести після окремого рішення правління АТ«Укрзалізниця». Компенсувати позивачу за невикористані 70 днів відпустки.
Позивач 17 липня 2025 року звернувся до начальника виробничого підрозділу Локомотивного депо Знам'янка із заявою, в якій поміж іншого просив негайно виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення за відпустку у 2023 та 2024 роках та вісім посадових окладів (п.4.17 Колективного договору). У разі не здійснення виплат, просив видати йому довідку по цим виплатам, де зазначити його середню заробітну плату відповідно до постанови КМУ №100 від 1995 року.
У відповідь на вказане звернення начальником депо листом від 08 серпня 2025 року за вих. №ТЧ-7/387, стосовно виплат матеріальної допомоги на оздоровлення в зв?язку з щорічною відпусткою за 2023 рік повідомлено наступне. У період дії правового режиму воєнного стану в Україні особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності визначаються Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX, зі змінами та доповненнями. Стаття 11 Закону №2136 передбачає на період воєнного стану призупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця. Виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки передбачена п.4.16 Колективного договору локомотивного депо Знам?янка та виплачується, згідно з письмовою заявою працівника. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком. т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення. Згідно з окремим рішенням правління АТ «Укрзалізниця» виплата матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правого режиму воєнного стану відновлена та виплачується працівниками, які пішли у щорічну відпустку з 01 липня 2024 року у єдиному розмірі - 30% посадового окладу (протокол від 27 липня 2024 року №Ц-82/39 Ком.т.). Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця», матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24 лютого 2022 року до 30 червня 2024 року буде визначатися окремими рішеннями правління на кожен рік. Щорічна відпустка була надана позивачу згідно з поданою заявою з 14 квітня 2023 року по 07 травня 2023 року (нак.№ 352/в від 28 березня 2023 року) та з 17 січня 2024 року по 02 лютого 2024 року (нак.№ 3046/в від 25 грудня 2023 року). На теперішній час згідно з витягом з протоколу №Ц-82/89 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30 грудня 2024 року «Про деякі питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період правового режиму воєнного стану за 2022 рік», а також протоколу засідання комісії для встановлення розміру та виплати одноразової допомоги на оздоровлення працівникам виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам?янка» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 03 січня 2025 року №01/2025 матеріальна допомога була частково виплачена працівникам, які протягом березня-серпня 2022 року були у щорічних відпустках та працівникам, які не скористалися правом на відпустку, але працювали весь 2022 рік і мають право на отримання одноразової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, які працювали протягом 2022 року, а перевелись до інших підрозділів регіональної філії "Одеська залізниця" та не отримували цю допомогу у тому підрозділі, до якого перейшли, які протягом 2022 року були призвані на військову службу до ЗСУ та повернулись у зв?язку з демобілізацією станом на 31 грудня 2024 рік та які протягом 2022 року працювали в депо та в подальшому була надана декретна відпустка по догляду за дитиною. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 рр. буде проведена після окремих рішень правління АТ «Укрзалізниця». Щодо виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні з роботи у зв?язку з виходом на пенсію вперше у кількості восьми середньомісячних заробітків у листі зазначено, що згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25 у зв?язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника з роботи у зв?язку з виходом на пенсію призупинено. Призупинення зазначених виплат - це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи товариства. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені.
Крім того, у відповідь на звернення позивача від 24 липня 2025 року щодо надання витягу з протоколу засідання комісії для встановлення розміру та виплати одноразової допомоги на оздоровлення за 2023-2024 р., начальником ВП «Локомотивне депо Знам'янка» (лист від 08 серпня 2025 року за вих.№ТЧ-7-14/387) повідомлено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року про введення на території України воєнного стану, ведення Протоколів комісії про встановлення розміру виплат не передбачено. Окрім того, відповідно до п.4.16 додатку №7 до колективного договору Локомотивного депо Знам'янка одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило при наданні працівникові чергової відпустки не менше 50% посадового окладу. Однак рішенням правління згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. від 14 березня 2022 року призупинено додаткові виплати передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року ухвалено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24 лютого 2022 року по 30 червня 2024 року в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», буде визначена окремим рішенням правління за кожен рік.
Як встановлено судом, ні матеріальна допомога на оздоровлення за 2023,2024 роки, ні одноразовий грошовий посібник при звільнені працівників, у зв'язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 8 середньомісячних заробітків, позивачу не виплачені як у день звільнення, так і наразі.
Згідно з п.4.16 Колективного договору адміністрація зобов'язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7.
Отже, оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена п.4.16 Колективного договору, тому позивач має право на її отримання.
У свою чергу, відповідач, не заперечуючи права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв'язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 8 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15 березня 2022 року, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Так, згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз'яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.
В свою чергу, Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам'янка на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17 лютого 2011 року зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:
- адміністрація зобов'язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7 (п.4.16 договору);
- при звільненні працівників у зв'язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п'яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п'ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки…. (п.4.17 договору).
Відповідно до п.1.6 вказаного Колективного договору, до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і фаціальні гарантії, встановлені цим колективним договором, за виключенням інших випадків, перерахованих в цьому ж пункті. Водночас, такі зміни та доповнення також вносяться в колективний договір після підписання узгоджувального протоколу між адміністрацією та профспілковим комітетом
Як слідує з роз'яснень, Голови первинної профспілкової організації локомотивного депо Знам'янка від 27 червня 2025 року №ПК-78, жодних змін та доповнень до п.4.16, 4.17 вказаного Колективного договору з 2022 року не вносилося.
Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію.
Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.
Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.
Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2024 року залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.
Отже, пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнано незаконним та скасовано.
Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов'язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 роки та при звільненні працівника у зв'язку з виходом на пенсію 8 середньомісячних заробітків.
Як вже зазначалося вище, пунктом 4.16 Колективного договору визначено, що одноразова допомога на оздоровлення виплачується в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу.
Позивач просить стягнути одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6024 грн 16 коп. та за 2024 рік в розмірі 6024 грн 16 коп., що складає 50% його посадового окладу станом на жовтень - грудень 2024 року. Визначаючи таку суму позивач ґрунтувався на розмірі посадового окладу, зазначеного в розрахункових листах заробітної плати за листопад - грудень 2024 року у (а.с.36,-39), який становив 12048 грн 32 коп. Відповідач не заперечував щодо такого розрахунку, тому суд приймає його до уваги.
Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 роки в сумі 12048 грн 32 коп.
Крім того, пунктом 4.17 договору Колективного договору визначено, що:
- при звільненні працівників у зв'язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п'яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п'ять середньомісячних заробітків;
- у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки.
Позивач просить стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків, загальний розмір яких за його розрахунком становить 342345 грн 04 коп.
Разом з тим, відповідач зі вказаним розрахунком позивача не погоджується. За його розрахунком долученим до відзиву на позовну заяву сума вихідної допомоги в розмірі 8-ми середньомісячних заробітків (посадових окладів) складає 302955 грн 12 коп. без відрахування обов'язкових зборів та податків (а.с.179).
Згідно з наданою відповідачем довідкою про середню зарплату за 2 місяці, середньомісячна заробітна плата позивача за грудень 2024 року, січень 2025 року становить 37869 грн. 39 коп. (а.с. 178). А середньоденна заробітна плата (з розрахунку- грудень 2024 року, січень 2025 року) складає 1493 грн 45 коп.(а.с.176).
Суд погоджується з розрахунком відповідача, оскільки дані, що в ньому містяться, відповідають матеріалам справи, він обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, під час розрахунку враховані всі виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати, а також відмінусовані виплати, які не враховуються при розрахунку відповідно до п.4 розділу III вказаного Порядку №100.
Зрештою позивач та його представник погодилися, що проведений відповідачем розрахунок матеріальної допомогу при звільненні працівника у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків, є правильним.
За такого, до стягнення підлягає невиплачена матеріальна допомога в розмірі 8 середньомісячних заробітків, сума якої становить 302955 грн 12 коп. (37869 грн 39 коп х 8).
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію за період з 03 лютого 2025 до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.
В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з п.1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
В пункті 2 Порядку №100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В цій справі позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України. Подією, з якою пов'язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.
Як вже зазначалося вище, судом приймається до уваги розрахунок, здійснений відповідачем (а.с.179), а також довідки про середньоденну заробітну плату, про середню заробітну плату за 2 місяці (а.с. 176178). Так, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням становила 1493 грн 03 коп.
Позивач звільнений із займаної посади на пенсію 03 лютого 2025 року та за вимогами позовної заяви просив стягнути середній заробіток до дня ухвалення судового рішення, тобто 22 грудня 2025 року.
Проте, суд враховуючи положення ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20 грудня 2005 року; в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), де зазначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, приходить до висновку що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію позивача повинна бути розрахована з 03 лютого 2025 року до 03 серпня 2025 року, тобто небільше як за шість місяців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 сформулювала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Число робочих днів у періоді з 03 лютого 2025 року до 03 серпня 2025 року, які мають бути оплачені за середнім заробітком - 133 робочих днів (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 лютого 2025 року до 03 серпня 2025 року, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 198 572 грн 99 коп. (1493 грн 03 коп х 133 робочих днів), що не перевищує загального розміру невиплачених при звільненні працівнику сум.
Разом з цим, враховуючи заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку на 95%, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та встановлені судом обставини, зокрема щодо розміру невиплаченої у день звільнення суми, її співвідношення із розрахованим середнім заробітком, поведінку сторін, те, що заборгованість залишається непогашеною, позивач не допускав навмисно затягування в питанні виплати йому повної суми при звільненні, але зважаючи на наведені відповідачем доводи несвоєчасного розрахунку з відповідачем при звільненні через фінансові труднощі товариства, які суд вважає вагомими, а тому з метою забезпечення дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд робить висновок про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 50% розрахованої судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у зв'язку з виходом позивача на пенсію, що становить 99 286 грн 50 коп. (198 572 грн 99 коп. х 50%).
З врахуванням вимог ч.2 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено, оскільки відповідач не вручив йому письмового повідомлення про нараховані та не виплачені суми при звільненні.
Таким чином заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволеню, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення: одноразова матеріальна допомога на оздоровлення за 2023, 2024 роки в сумі 12048 грн 32 коп.; одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника, у зв'язку з виходом на пенсію уперше в розмірі восьми середньомісячних заробітків в сумі 302955 грн 12 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв'язку з виходом на пенсію за період з 03 лютого 2025 року по 03 серпня 2025 року в сумі 99 286 грн 50 коп. Всього: 414 289 грн 94 коп.
На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 4142 грн 90 коп.
Керуючись ст.ст.4,12,13, 81,89, 141, 259, 263 -265, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомога на оздоровлення за 2023, 2024 роки в сумі 12048 (дванадцять тисяч сорок вісім) грн 32 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв'язку з виходом на пенсію уперше в розмірі восьми середньомісячних заробітків у сумі 302955 (триста дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн 12 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв'язку з виходом на пенсію за період з 03 лютого 2025 року до 03 серпня 2025 року в сумі 99 286 (дев'яносто дев'ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн. 50 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 4142 (чотири тисячі сто сорок дві) грн 90 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» місце знаходження місто Київ вул.Єжі Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.
Суддя Г.В. Берднікова