Справа № 203/1618/25
Провадження № 2/0203/1205/2025
(ЗАОЧНЕ)
13.05.2025 року Центральний районний суд м. Дніпра в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Клімової Н.А.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою,
встановив:
11.03.2025 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою, в якому позивач просить суд:
- стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості за розпискою від 02.10.2024 року в розмірі 1600,00 доларів США.
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилалась на те, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 , укладено договір позики, який оформлено у вигляді розписки, та за яким останній отримав у борг кошти розміром 1600,00 доларів США з кінцевим строком повернення - до 27.10.2024 року.
З огляду на те, що ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів, позивач звернулась до суду з позовом про стягнення коштів за борговою розпискою.
Відповідач у встановлений судом строк на виконання вимог ухвали суду від 14.03.2025 року не надав відзив на позов.
Під час судового розгляду справи по суті позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, підстави звернення до суду з позовом пояснила суду таким чином, як про це вказано вище. Також позивач пояснила, що відповідач просив допомоги, хотів влаштуватися на роботу, позичив в неї кошти у розмірі 1600 доларів США. Позику відповідачу було надано саме в доларах США. Проте у встановлений договором строк відповідач не повернув кошти, тому позивач і звернулась до суду з позовом про стягнення боргу.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025 року, цивільну справу №203/1618/25, провадження №2/0203/1205/2025, було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М., яка передана судді канцелярією суду - 14.03.2025 року.
Відповідно до ч. 8 ст. 187 ЦПК України, судом з метою визначення підсудності було зроблено запит до Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідно до відповіді №1199543 від 14.03.2025 року, з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідач ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 14.03.2025 року було відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
У судове засідання 13.05.2025 року з'явилась позивач.
Відповідач у судові засідання, призначені на 14.04.2025 року, 13.05.2025 року, повторно не з'явився, належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.
Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, повторно не з'явився у судові засідання, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.
Суд, заслухавши думку позивача, на підставі положень ст. ст. 128, 223, 280-283 ЦПК України, розглянув справу за відсутності відповідача в порядку заочного розгляду.
Під час судового розгляду справи судом були заслухані усні пояснення позивача, досліджені письмові докази, наявні в матеріалах справи, а також долучений до матеріалів справи оригінал розписки про отримання відповідачем від позивача спірних коштів, під час судових дебатів заслухані заключні слова позивача, та 13.05.2025 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 02.10.2024, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти у розмірі 1600,00 доларів США з кінцевим строком повернення - до 27.10.2024 року, що підтверджується оригіналом розписки від 02.10.2024, що міститься в матеріалах справи.
Позивач, з огляду на невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, 28.11.2024 року звернулась до правоохоронних органів із заявою про злочин, яка була зареєстрована ВП №2 Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області в журналі єдиного обліку 02.12.2024 року за №41163.
Спір між сторонами виник з приводу стягнення коштів за борговою розпискою у розмірі 1600,00 доларів США.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Відповідно до положень статей 526, 530, 610, 611 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 192 ЦК України).
Згідно зі статтею 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини 1 статті 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Відповідно до частини 2 статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України, проте сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно з висновком ВП ВС, викладеним у постанові від 23.10.2019, справа №723/304/16, відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Відповідно до висновку ВС, викладеному у постанові від 26.09.2018, справа №483/1953/16, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до положень статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналіз встановлених обставин справи та викладених вище норм вказує, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про існування між сторонами боргового зобов'язання, доказів виконання якого відповідачем не надано. Тому з останнього підлягає стягненню сума боргу у розмірі 1600,00 доларів США.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.01.2019 №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі №369/3340/16-ц, провадження №61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Судом встановлено, що відповідач договірні зобов'язання не виконав, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, а зворотного відповідачем не доведено. Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму неповернутих грошових коштів, переданих за договором позики у виді боргової розписки, тобто 1600,00 доларів США, що відповідає имогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.
Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладений між сторонами є недійсним. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано, тому правочин вважається укладеним.
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд, враховуючи мотиви суду щодо обґрунтування позивачем своїх вимог, а також керуючись принципами розумності, пропорційності, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 гривень.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
З огляду на викладене вище, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню, та з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором позики (борговою розпискою) від 02.10.2024 року у розмірі 1600 доларів США. При цьому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстрована та фактична адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики (боргова розписка) від 02.10.2024 року у розмірі 1600 доларів США (одна тисяча шістсот доларів США).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстрована та фактична адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 20.05.2025 року.
Суддя Ф.М. Ханієва