Справа № 212/4766/24
2/212/129/25
22 грудня 2025 року місто Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого - судді Ваврушак Н.М., секретаря судового засідання Яненко О.Ю., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна,-
До суду 10 травня 2024 року подана вказана вище позовна заява, відповідно до якої позивач ОСОБА_1 просить суд поділити спільне сумісне майно, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в рівних частках, по 1/2 частині за кожним, право власності на житловий будинок з господарчими побудовами та на земельну ділянку із кадастровим номером 1211000000:04:355:0010, розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки NISSAN CEFIRO, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 87350,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію в рахунок моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 14891,36 грн.
В обґрунтування вимог вказано, що 0З травня 2013 року Позивачка проживала із Відповідачем без реєстрації шлюбу за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . В 2014 року Позивачка та Відповідач вирішили придбати у власність домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко В.Я. 29.10.2014 року засвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими спорудами і земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований будинок (кадастровий номер 1211000000:04:355:0010). У зв'язку із тим, що на момент вчинення правочину Позивачка та Відповідач не перебували у зареєстрованому шлюбі, вони дійшли згоди про оформлення права власності на об'єкти нерухомості за вказаною адресою на Відповідача. У придбаному домоволодінні почали спільно проживати з листопада 2014 року. Реєстрація місця проживання Відповідача за даною адресою здійснена 11.11.2014. Позивачка зареєстрована за вказаною адресою 17.10.2016. Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 09.11.2017 року зареєстрований шлюб між Позивачкою та Відповідачем. Під час шлюбу (22.08.2018) сторони придбали легковий автомобіль NISSAN CEFIRO 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . За домовленістю між ними, власником даного автомобіля був зареєстрований Відповідач. Фактичне ж користування автомобілем здійснювала Позивачка, свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу весь час знаходиться у Позивачки. Згодом сімейні відносини між Позивачкою та Відповідачем почали руйнуватися. В січні 2024 року Позивачка змушена була змінити своє місце проживання та виїхати з домоволодіння по АДРЕСА_1 . За позовом Відповідача рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 20.02.2024 у справі №212/1243/24 шлюб між Позивачкою та Відповідачем був розірваний. Після розірвання шлюбу Позивачці залишено прізвище ОСОБА_5 .
13.03.2024 легковий автомобіль NISSAN CEFIRO, який був приданий сторонами у шлюбі, без відома Позивачки був перереєстрований на нового власника ОСОБА_6 . 14.03.2024 новий власник автомобіля, за підтримки працівників патрульної поліції, вилучив із володіння Позивачки вказаний автомобіль. Внаслідок таких неправомірних дій Позивачці була нанесена моральна шкода. В результаті його вилучення із користування Позивачка була змушена змінити свій звичний життєвий уклад, що призвело до необхідності Позивачці докладати додаткових зусиль із забезпечення свого життя, а саме: користуватися громадським транспортом, що обумовило зміну звичного режиму її побуту, звернення за допомогою до сторонніх осіб для перевезення речей, які неможливо перевезти громадським транспортом, а також витрачання більшого часу на вирішення різних питань побуту Позивачки. Крім того, внаслідок вилучення автомобіля Позивачка перенесла емоційний стрес. Новий власник автомобіля залучив представників патрульної поліції для примусового його вилучення з користування Позивачки. Під час вилучення автомобіля 14.03.2024 новий власник разом із представниками патрульної поліції з'явились на робочому місці Позивачки в освітньому закладі (Гірничо-електромеханічний фаховий коледж). Свідками процесу вилучення автомобіля стали колеги Позивачки. Факт вилучення автомобіля з представниками поліції на очах колег став для Позивачки принизливим. Крім того такі обставини негативно впливають на її ділову репутацію оскільки вона займає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи у вказаному освітньому закладі. Розмір відшкодування моральної шкоди законодавством не встановлений. Враховуючи характер та обсяг страждань (душевних та психічних), яких зазнала Позивачка, розмір моральної шкоди, заподіяної Позивачці внаслідок неправомірних дій Відповідача, Позивачкою оцінюється у 10000,00 грн.
Ухвалою суду від 14 травня 2024 року позовна заява залишена без руху.
15 травня 2024 року позивачем подана заява про усунення недоліків поданого позову.
Ухвалою суду від 16 травня 2024 року задоволена заява представника позивача про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 31 травня 2024 року прийнята позовна заява до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
17 червня 2024 року до суду поданий відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_3 , відповідно до якого він заперечує проти задоволення позову та просить суд відмовити, так як позовні вимоги безпідставні. У відзиві на позов Відповідач вказує, що житловий будинок з господарчими побудовами та земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 був придбаний ним виключно за власні кошти, отримані від продажу квартир за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Відповідачем стверджує, що при купівлі житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 ним були передачі продавцю кошти у розмірі 24000 доларів США.
Відповідач наполягає на тому, що придбання автомобіля NISSAN CEFIRO, реєстраційний номер НОМЕР_2 , було здійснено виключно за кошти Відповідача, які були отримані ним від продажу автомобіля, придбаного в період першого шлюбу, а саме 7000 доларів США, а також від продажу картингу (сума не зазначається).
В період придбання житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 відповідач проживав зі своїм сином ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_4 .
Відповідач вказує, що сплату комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 Позивачка здійснювала за рахунок його коштів, які він отримував на свої карткові рахунки, а також його кредитної картки, та які перебували у користуванні Позивачки.
Відповідачем звертається увага на відсутність у Позивачки доказів щодо визнання судом спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку та земельної ділянки, а також вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
24 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив, де підтримала заявлені вимоги та просила їх задовольнити з підстав вказаних у позовній заяві.
01 серпня 2024 року відповідач ОСОБА_7 подав до суду заперечення, де підтримав поданий відзив на позову заяву.
Ухвалою суду від 31 жовтня 2024 року задоволено клопотання позивача та відповідача про витребування доказів.
Ухвалою суду від 23 грудня 2024 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав вказаних у позовній заяві.
Відповідач та його представник заперечували проти задоволення позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_3 позов визнав частково, а саме заперечував проти поділу автомобіля який придбаний у шлюбі та не проти компенсувати частину його вартості позивачу ОСОБА_1 , окрім того визнає частково вимоги щодо відшкодування моральної школи у сумі 5000 грн., наполягає, що будинок та земельну ділянку придбав за власні кошти, а тому та просить суд відмовити у позові з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, приходить до наступного.
У відповідності до ч.1 ст. 13, ч.1 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що приватним нотаріусом посвідчений 29.10.2014 договору купівлі-продажу житлового будинку з господарчими спорудами і земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки на якій розташований будинок (кадастровий номер 1211000000:04:355:0010) власником якого зазначений відповідач ОСОБА_3
09.11.2017 Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області був зареєстрований шлюб між сторонами.
22.08.2018 сторони придбали легковий автомобіль NISSAN CEFIRO 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого зазначений ОСОБА_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 20.02.2024 у справі №212/1243/24 шлюб між Позивачкою та Відповідачем був розірваний, після розірвання шлюбу Позивачці залишено прізвище ОСОБА_5 .
13.03.2024 легковий автомобіль NISSAN CEFIRO перереєстрований на нового власника ОСОБА_6 .
Позивач ОСОБА_1 стверджує, що разом із відповідачем проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з травня 2013 року до реєстрації їх шлюбу - 09 листопада 2017 року.
Відповідач ОСОБА_3 наполягає на тому, що вони познайомилися у 2014 році та почали проживати разом, як подружжя, після реєстрації шлюбу.
Судом допитані свідки зі сторони позивача та відповідача.
Так, свідок ОСОБА_8 суду доповіла, що вона зі сторонами знайома та має дружні відносини, раніше їх діти разом навчалися. Позивачка була класним керівником дитини. З відповідачем у добрих відносинах. Їй відомо, що сторони почали зустрічатися у 2013 році, після нового року, та те що вони з того часу разом проживали. Пам'ятає, що вона із чоловіком приходили у гості до сторін, коли ті проживали на ОСОБА_9 , а потім вони жили у квартирі по АДРЕСА_1 , а потім у придбали будинок. Вона допомагала з переїздом та перевозом речей, це було навесні чи восени 2013 році. З приводу реєстрації шлюбу на той час ще не було відомо, коли зареєстрували не може сказати. Вона із чоловіком ходили в гості у придбаний будинок на ОСОБА_10 . Свідок наголошує на тому, що вона та її чоловік підтримували дружні стосунки з ОСОБА_3 та ОСОБА_11 з 2013 року та на їх очах почалися стосунки між сторонами у справі та вони, майже одразу, стали проживали разом як подружжя.
ОСОБА_12 суду доповів, що він з позивачкою знайомий та має дружні робочі відносини. З відповідачем також знайомий, раніше дружили. Знайомий з ними з 2015 року і був у них у будинку неодноразово, допомагав робити ремонт у будинку та бачив, що у сторін був спільний побут, так як вони разом вирішували що та як робити у будинку. Він також допомагав обирати авто для купівлі. Зареєстрували шлюб вони приблизно у 2018 році.
ОСОБА_13 суду доповіла, що з позивачкою знайома, раніше були сусідські відносини, вона проживала у будинку АДРЕСА_5 . З відповідачем також були сусідські відносини. Сторони разом проживали з 2014 року з осені чи зими. Сусіді, будинку АДРЕСА_1 продавали будинок та вона бачила як приїздили разом позивач та відповідач. ОСОБА_3 представляв позивачку як свою дружину. Перемовини про купівлю вела ОСОБА_1 . Вони переїхали до цього будинку одразу як придбали. Вона приходила у гості до сторін та бачила, що вони проживають разом, позивачка вела вдома господарство. Колишні власники будинку казали що у сторін не було коштів на той час, вони повинні були щось продати та позичати щоб придбати будинок.
Свідок ОСОБА_14 суду доповів, що має сусідські відносини зі сторонами, він проживає у будинку АДРЕСА_6 . Сторони вдвох купували будинок по сусідству у 2014 році, позичав для них гроші на переоформлення будинку, був у них в гостях ще до купівлі будинку по АДРЕСА_7 . Бачив, що вони вели спільне господарство з моменту купівлі та переїзду до будинку. познайомився з позивачкою коли вони приїздили дивитися будинок, відповідач представив позивачку - дружиною, але вони не були розписані. Після купівлі будинку переїхали туди одразу жити. Позивачка проживала там до 2024 року. Весь цей час бачив як позивачка допомагала вести господарство. Коли відповідач був по робіт закордоном, за будинком доглядала позивачка.
Свідок ОСОБА_15 суду доповіла, що з позивачкою знайома та має добрі відносини. З відповідачем знайома через позивачку яка представляла його як обранця. Сторони знайомі з вересня 2012або 213 року. Вона близько спілкувалася зі сторонами, спостерігала як розвивалися їх стосунки. Відповідач наполягав щоб вони з позивачкою проживали спільно у квартирі його батька на ОСОБА_9 . Саме з того часу вони почали проживали разом. Влітку вони переїхали на квартиру на ОСОБА_16 . Був час коли відповідач не працював, позивачка утримувала сім'ю. Вони жили на Космонавтів близько року, потім сторони обговорювали питання купівлю будинку і спільно почали збирати кошти. У жовтні 2014 року позичала їм кошти 800 дол. для купівлі будинку, наступні місяці позивачка приносила кошти щоб повернути борг. Вона була у гостях у їх новому будинку. Позивачка займалась господарством у будинку. Відповідач з першого дня знайомства називав позивачку дружиною. У квартирі на ОСОБА_9 не була, у квартирі по АДРЕСА_7 не була. Син відповідача проживав з ними, добре ставився до позивачки. Будинок був придбаний приблизно за 20 тис., чула це їх розмов .
Свідок ОСОБА_17 суду доповіла, що позивачка рідна тітка, відповідач її колишній чоловік. Вони познайомились у 2013 році, сторони проживали разом у квартирі на ОСОБА_9 , потім переїхали у квартиру по АДРЕСА_7 , потім придбали будинок у 2017 році і переїхали туди, сторони жили як сім'я, але не розписані. З ними проживав син відповідача, але коли вони переїхали у будинок, син жив окремо.
Свідок ОСОБА_18 суду доповів, що познайомився на зборах в технікумі з позивачем у 2013 році. На момент знайомства відповідач проживав сам по АДРЕСА_7 . У жовтні 2014 році свідок перевозив речі та меблі з квартири по АДРЕСА_8 , їм допомагав син відповідача, а також була присутня і позивачка. Відповідач продав машину, квартиру і придбав будинок. Знає, що розписалися з позивачкою у 2016-2017 році. Вони проживали разом, у придбаному будинку до чи після реєстрації шлюбу - не знає. Свідку невідомо чи мешкали разом позивач і відповідач наприкінці 2013 - 2014 року .
Свідок ОСОБА_19 суду доповів, що відповідачем познайомився 15 квітня 2014 році придбав у нього квартиру, кошти давав брату відповідача - ОСОБА_20 , позивачку не знає.
Свідок ОСОБА_21 суду доповів, що відповідач ОСОБА_22 був сусідом, з 2008/2009 по 2013/2014 роки, по АДРЕСА_9 та за цією адресою проживав із сином - ОСОБА_23 .
Свідок ОСОБА_24 суду доповів, що відповідача ОСОБА_22 знає з 2010 року, їх батьки проживали поруч. З ОСОБА_25 познайомився після 2020 року про неї нічого не знає.
Між сторонами виник спір щодо поділу спірного майна, в якому позиція позивача ґрунтується на тому, що вони спільно проживали однією сім'єю, під час такого проживання вони придбали будинок та земельну ділянку, а тому за нею необхідно визнати право власності на 1/2 частину спірного майна.
Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (див.: постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Частина друга статті 328 ЦК України передбачає презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) постанову Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Суд встановив, що у справі наявна достатня сукупність доказів, які підтверджують факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю у період, що має значення для вирішення спору щодо правового режиму спірного майна, а саме станом на 29 жовтня 2014 року, час придбання будинку та земельної ділянки.
До даного висновку суд дійшов із дослідження показів свідків, які в суді пояснювали про те що позивачка та відповідач знайомі з кінця 2013 року та майже одразу почали мешкати разом у квартирах по АДРЕСА_7 , на Зарічному, а згодом вирішили придбати будинок на АДРЕСА_1 за спільні кошти. Суду відомо, що сторони працювали та мали дохід, отримували у знайомих кошти у борг для купівлі будинку, разом робили ремонт та облаштовували його. Свідки вказували, щодо спільного проживання та ведення спільного побуту, матеріального забезпечення сім'ї відповідачем і сприйняття сторін як подружжя їхнім оточенням.
Висновок суду узгоджується із письмовими доказами, а саме довідкою з державного демографічного реєстру, з якого вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 - 17 жовтня 2016 року, а шлюб вони зареєстрували - 09 листопада 2017 року.
Посилання відповідача на періодичні виїзди на роботу за межі України не є свідченням припинення відсутності сімейних відносин і не спростовують факту спільного побуту та взаємних прав та обов'язків сторін та не доводять факту одноособового придбання будинку та земельної ділянки..
Досліджені судом докази, а також показання свідків, допитаних у судовому засіданні, демонструють достатній рівень достовірності та переконливості, за якого суд може визнати факт проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу - доведеним.
Суд враховує, що після спільного проживання сторони зареєстрували шлюб, що свідчить про динаміку розвитку стосунків як подружжя. Було би не об'єктивно стверджувати, що відносини сторін як чоловіка та дружини розпочинаються виключно в день реєстрації шлюбу.
Очевидно, що сторони ідентифікували себе як чоловік та дружина ще до реєстрації шлюбу вказують досліджені судом фотографії, які були зроблені до реєстрації шлюбу, про що не заперечували сторони у судовому засіданні.
Таким чином, у справі наявні узгоджені, об'єктивні та взаємодоповнюючі докази, що підтверджують факт проживання сторін однією сім'єю, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету протягом періоду, який охоплює час придбання спірної земельної ділянки та нерухомого майна.
Тобто, суд дійшов висновку, що сторони, кожен окремо, вчиняли дії в інтересах майбутньої сім'ї, а тому вважає за можливе встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, застосувавши презумпцію спільності майна подружжя.
29.10.2014 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко В.Я. засвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими спорудами і земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований будинок (кадастровий номер 1211000000:04:355:0010) за ОСОБА_3 . На момент придбання спірного майна сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Доводи відповідача про придбання будинку ти ділянки за гроші відпродажу спадкової квартири та свої заощадження суд оцінює критично, оскільки жодних належних та допустимих доказів суду не подано.
Подані стороною відповідача письмові заяви ОСОБА_26 про передачу їй грошей за придання будинку та земельної ділянки від ОСОБА_27 не спростовують та не підтверджують доводи відповідача про придбання будинку за особисті кошти.
Подані стороною позивача письмові докази про перекази коштів та оплата за будинок, підтверджені квитанціями, здебільшого датовані кінцем 2021-2023 років, тобто вже після укладення договору купівлі продажу від 29.10.2014 року.
Встановлена сукупність доказів свідчить, що земельна ділянка була набута у період, коли сторони проживали однією сім'єю, вели спільний побут і спільний бюджет, а тому відповідно до ст. 74 СК України є об'єктом їх спільної сумісної власності.
Також Верховний Суд робив висновки про те, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
З приводу позовної вимоги ОСОБА_1 щодо грошової компенсації 1/2 частки вартості автомобіля, суд вказує, що відповідач ОСОБА_3 позов в цій частині визнає в повному обсягу.
Суд встановив, що під час шлюбу, 22.08.2018 року сторони придбали легковий автомобіль NISSAN CEFIRO 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником даного автомобіля вказаний ОСОБА_3 , але користувалася автомобілем позивачка ОСОБА_1 .
Після погіршення сімейних відносин, з січня 2024 року позивачка змінила своє місце проживання та виїхати з домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 20.02.2024 у справі №212/1243/24 шлюб між сторонами розірваний.
13.03.2024 легковий автомобіль NISSAN CEFIRO відчужений новому власнику ОСОБА_6 . Новий власник автомобіля 14.03.2024, за підтримки працівників патрульної поліції, вилучив із володіння позивачки вказаний автомобіль.
Вказані обставини відповідач не заперечує.
З огляду на зазначене, та враховуючи визнання позовних вимог відповідачем, суд вказує, що спірний автомобіль є спільною власності подружжя. Враховуючи ж положення статей 69, 70, 71 СК України дане майно підлягає поділу між сторонами.
З огляду на те, що відповідач відчужив автомобіль та він вибув зі спільної сумісної власності сторін, позивачка має право на компенсацію 1/2 частки ринкової вартості автомобіля, у розмірі 87350,00 грн., вказана вартість відповідачем визнана.
З приводу позовної вимоги ОСОБА_1 щодо компенсації моральної у сумі 10 000, 00 грн. суд вказує, що відповідач ОСОБА_3 позов у цій частині визнав частково у сумі 5000,00 грн.
Відповідач, відчуживши спірний автомобіль без згоди позивачки, порушив її право на частину власності, тобто вчинив неправомірні дії. Внаслідок таких неправомірних дій ОСОБА_1 була нанесена моральна шкода , яка полягає у наступному. З моменту його придбання сторонами автомобілі ним користувалася виключно позивачка. Після вилучення працівниками поліції автомобіля вона змушена була змінити свій звичний життєвий уклад, що призвело до необхідності докладати додаткових зусиль із забезпечення свого життя, а саме: користуватися громадським транспортом, що обумовило зміну звичного режиму її побуту, звернення за допомогою до сторонніх осіб для перевезення речей, які неможливо перевезти громадським транспортом, а також витрачання більшого часу на вирішення різних питань побуту.
Крім того, внаслідок вилучення автомобіля позивачка перенесла емоційний стрес. Новий власник автомобіля залучив представників патрульної поліції для примусового його вилучення. Під час вилучення автомобіля 14.03.2024 новий власник разом із представниками патрульної поліції з'явились на робочому місці Позивачки до освітнього закладу - Гірничо-електромеханічного фахового коледжу. Свідками процесу вилучення автомобіля стали колеги, що було принизливо та соромно . Крім того такі обставини негативно впливають на ділову репутацію позивачки, яка займає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи у вказаному освітньому закладі.
Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до положень ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
З урахуванням вказаного, суд вважає, що співмірним, до завданих дій відповідача та моральних страждань позивача, буде визначений судом розмір морального відшкодування у сумі - 8 000,00 грн., а тому, заявлені вимоги підлягають частковому задоволенні.
Таким чином, на підставі наведеного, виходячи із принципів об'єктивності, реальності і справедливості суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на спростування викладених обставин та відповідачем в суді не заявляли суду про неналежність або ж недопустимість наданих позивачем доказів. Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
У відповідності до положень частини 7 статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2024 року продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Вирішуючи питання щодо судових витрати, суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За подання даного позову Позивачкою понесені наступні судові витрати: загальний розмір судового збору, який підлягає сплаті при поданні даного позову, складає 3391,36 грн. ((3633,60 грн. + 605,60 грн.) х 0,8).
Для звернення до суду із даним позовом Позивачка скористалась правом на професійну правничу допомогу та залучила до його підготовки, а також для участі у справі в якості її представника, адвоката. Між Позивачкою та адвокатом був укладений договір на правничу допомогу №01/24 від 09.02.2024. На виконання даного договору адвокатом вжиті заходи на отримання інформації та документів, необхідних для підготовки правової позиції і складання позову. Також за умова договору на правничу допомогу адвокат має представляти в суді інтереси Позивачки за даним позовом, тобто приймати участь в судових засіданнях. Повноваження адвоката засвідчуються ордером серії АЕ 1260370 від 09.02.2024. За домовленістю між Позивачкою та адвокатом гонорар за надання правничої допомоги визначено у фіксованому розмірі 8000,00 грн. Обсяг наданих адвокатом послуг та послуг, які плануються під час розгляду позову судом, а також їх вартість визначено в розрахунку витрат на правничу допомогу згідно договору №01/24 від 09.02.2024 та в акті приймання-передачі послуг від 08.05.2024. Понесення Позивачкою витрат на правничу допомогу підтверджується прибутковим касовим ордером від 08.05.2024 на суму 8000,00 грн.
Для надання належних доказів, в розуміння ст. 76,81, 102 ЦПК України, в обґрунтування розміру грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль NISSAN CEFIRO 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , Позивачкою була замовлена судова транспортно-товарознавча експертиза по визначенню середньої ринкової вартості даного автомобіля. Вартість даної експертизи згідно рахунка експерта №32 від 10.04.2024 склала 3500,00 грн. Оплата послуг експерта була здійснена Позивачкою 10.04.2024, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок експерта, про що свідчить платіжна інструкція.
Загальна сума судових витрат, понесених Позивачкою на момент подання даного позову, складає 14891,36 грн.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За правилами ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Згідно ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На виконання вказаних вимог закону стороною позивача надані усі підтвердження щодо судових витрат, стороною відповідача заперечення щодо розміру та виду судових витрат не надходило., а тому оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою судового збору, правової допомоги, та витрат за проведення експертизи, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування судових витрат у розмірі 14891,36 грн. має бути відшкодована відповідачем.
Керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 258-259, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна.
Поділити спільне сумісне майно, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в рівних частках, по частині за кожним, право власності на житловий будинок з господарчими побудовами та на земельну ділянку із кадастровим номером 1211000000:04:355:0010, розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля марки NISSAN CEFIRO, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 87350,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію в рахунок моральної шкоди у розмірі 8000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 14891,36 грн.
Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 травня 2024 року у даній справі продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 адреса АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_3
Відповідач: ОСОБА_3 адреса АДРЕСА_11 РНОКПП НОМЕР_4
Повне судове рішення складено та підписано 22 грудня 2025 року.
Суддя: Н. М. Ваврушак