Справа № 517/742/25
Провадження № 1-кп/517/61/2025
22 грудня 2025 року с-ще Захарівка
Захарівський районний суд Одеської області в складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Захарівка кримінальне провадження, внесене 18 березня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025162390000255 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лідіївка Ширяєвського району Одеської області, українця, громадянина України, одруженого, із професійно-технічною освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у військовому званні «старший солдат», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України
ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу за мобілізацією на посаді водія-слюсара відділення технічного обслуговування озброєння взводу технічного обслуговування озброєння та військової техніки військової частини НОМЕР_2 у військовому званні «старший солдат», вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, 17.03.2025 (точний час не встановлений), ОСОБА_5 , знаходячись у невстановленому місці, розуміючи про дію на території України воєнного стану та заборону виїзду закордон особам призовного віку, вступив у змову з невстановленою слідством особою (Особою 1), спрямовану на незаконне переправлення громадянина України призовного віку ОСОБА_7 , з території України на територію Республіки Молдова (невизнаної Придністровської Молдавської Республіки) через лінію державного кордону України поза пунктами пропуску у районі села Чорна Подільського району Одеської області.
Відповідно до розробленого та узгодженого з невстановленою особою плану ОСОБА_5 повинен був зустрітися із ОСОБА_7 та використовуючи свій автомобіль, доставити його до визначеного місця у прикордонній смузі, неподалік від лінії державного кордону, в обхід блокпостів та прикордонних патрулів.
Надавши свою згоду на сприяння та участь у організації незаконного переправлення особи через державний кордон України, діючи умисно, за попередньою змовою з невстановленою особою, спрямованою на організацію незаконного переправлення особи через державний кордон, ОСОБА_5 , 18.03.2025, приблизно о 10 год 30 хв (більш точний час не встановлений), керуючи автомобілем марки «Ford», моделі «Granada», НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 , зеленого кольору, 1981 року випуску, власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , являється ОСОБА_8 прибув до с. Марковка Роздільнянського району Одеської області, де біля автобусної зупинки по вул. Центральній, зустрівся із ОСОБА_7 та на автомобілі вирушили до заздалегідь обумовленого місця.
Після цього, ОСОБА_5 , реалізуючи протиправний умисел, спрямований на організацію та сприяння незаконному переправленню особи через державний кордон, на автомобілі «Ford», моделі «Granada», НОМЕР_3 , повіз ОСОБА_7 у напрямку села Чорна Подільського району Одеської області, розташованого у прикордонній смузі звідки останній незаконно, у пішому порядку мав би перейти через державний кордон України до Республіки Молдови, діючи за порадами та вказівками щодо напрямку та маршруту руху в обхід прикордонних патрулів Особи 1.
У подальшому, 18.03.2025 о 12 год 50 хв на околиці с-ща Захарівка Роздільнянського району Одеської області ОСОБА_5 , разом із ОСОБА_7 були зупинені та викриті працівниками СРПП ВП № 2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області.
18.12.2025 у судовому засіданні прокурор надала угоду про визнання винуватості від 28.11.2025, укладеною між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_5 , за участі захисника ОСОБА_6 у кримінальному проваджені за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, відомості про яке внесені 18 березня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025162390000255.
Зі змісту укладеної угоди вбачається, що сторони дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_5 за ч.2 ст. 332 КК України та призначення покарання за вчинення вказаного правопорушення із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 років позбавлення волі без позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. На підставі ст. 58 КК України замінити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк два роки на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк два роки із відрахуванням 10% суми його грошового забезпечення в дохід держави.
Відповідно до умов угоди, обвинувачений ОСОБА_5 зобов'язується беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, щиро каятися, активно сприяти розкриттю злочину, перерахувати на користь Збройних Сил України грошові кошти у сумі 100000 гривень.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 зазначив, що він розуміє надані йому законом права, розуміє наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, характер пред'явленого обвинувачення та вид покарання, який до нього буде застосований за наслідками затвердження угоди про визнання винуватості судом.
Обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість визнав повністю, розкаявся та зазначив, що угода про визнання винуватості є добровільною та наполягав на її затвердженні. По суті обвинувачення ОСОБА_5 пояснив, що всі обставини викладені в обвинувальному акті відповідають дійсності, не оспорював часу, місця, способу вчинення злочину, його ролі у вказаному, дій спрямованих на сприяння незаконному переправленню особи через державний кордон України шляхом наданням засобів або усунення перешкод. Також повідомив, що висновки для себе зробив та у подальшому так вчиняти не буде.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 просив затвердити угоду та призначити узгоджене сторонами покарання, вказав, що угода укладена за його участю.
Прокурор ОСОБА_4 просила суд затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_5 , просила ухвалити вирок, яким призначити узгоджене сторонами покарання. Зазначила, що прокуратурою під час укладення угоди детально вивчено всі дані справи та особу обвинуваченого, і сторона обвинувачення переконана, що саме узгоджене покарання є достатнім та належним.
Заслухавши думку прокурора та показання обвинуваченого, позицію захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши зміст угоди про визнання винуватості, суд дійшов таких висновків.
Винуватість ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення є доведеною та підтверджується показаннями обвинуваченого, який відповідно до угоди винуватість у вчиненні злочину визнав беззастережно та повідомив всі обставини вчинення кримінального правопорушення.
Суд, оцінивши сукупність доказів у справі та надавши юридичну оцінку діям ОСОБА_5 кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 332 КК України, як організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння їх вчиненню наданням засобів або усунення перешкод, вчинених за попередньою змовою групою осіб.
Згідно з довідки лікаря-психіатра Захарівської багатопрофільної лікарні від 19.03.2025 вбачається, що ОСОБА_5 на обліку у вказаному закладі не перебуває.
Відповідно до довідки Захарівської багатопрофільної лікарні від 19.03.2025 ОСОБА_5 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває.
З службової характеристики наданої за місцем проходження військової служби обвинуваченим вбачається, що ОСОБА_5 характеризується виключно з позитивної сторони.
З вимоги про судимість ГУНП в Одеській області від 19.03.2025 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що обвинувачений до кримінальної відповідальності не притягувався.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України № 166 від 06.06.2024 старший солдат ОСОБА_5 з 06 червня 2024 року за посадою водій-слюсар відділення технічного обслуговування озброєння взводу технічного обслуговування озброєння та військової техніки уважається таким, що приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 02 квітня 2025 року вбачається, що ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_10 , який зареєстрований 02 квітня 2025 року у Пересипському відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №128.
Отже, обвинувачений ОСОБА_5 раніше не судимий, вчинив тяжке кримінальне правопорушення, вину у вчиненні злочину визнав, на даний час продовжує проходити військову службу, за місцем проходження військової служби характеризується позитивно, одружений.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_5 суд визнає щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Суд приймає до уваги, що обвинувачений вину визнав, розкаявся та оцінює зазначене як обставину, що пом'якшує покарання у виді щирого каяття.
Про щире каяття обвинуваченого беззаперечно свідчить його показання в судовому засіданні, відповідно до яких він не лише повідомив про всі обставини вчиненого кримінального правопорушення, а й висловив щирий жаль щодо його вчинення, неодноразово повідомляв про усвідомлення неприпустимості та протиправності його дій, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести покарання. Про щирість каяття, на думку суду, свідчить також і факт надання обвинуваченим в суді правдивих показань.
Про активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення свідчить визнання обвинуваченим своєї винуватості протягом усього часу кримінального переслідування та дії обвинуваченого під час досудового розслідування, оскільки останній добровільно повідомив всі обставини вчинення кримінального правопорушення, добровільно видав грошові кошти та мобільний телефон, брав активну участь проведенні всіх слідчих дій, що підтверджується наданими стороною обвинувачення доказами та не заперечувалося прокурором в судовому засіданні.
Стороною обвинувачення не зазначено в обвинувальному акті про наявність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_5 та які відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 91, ч. 1 ст. 92 КПК України підлягають доказуванню саме прокурором. У силу положень ст. 337 КПК України суд позбавлений можливості додатково установлювати та ураховувати обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 та які в обвинувальному акті не зазначені, а також які прокурором не доказувалися, оскільки це погіршить становище обвинуваченого.
Частина 2 ст. 50 КК України встановлює, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення і усвідомлення винною особою необхідності її понести, а з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи і попередження нових злочинів.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 у справі №682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності, суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування.
Санкцією частини 2 статті 332 КК України визначено, що за дії, які передбачені в диспозиції вказаної статті, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Відповідно до частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Згідно ч.2 цієї ж статті на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 03 лютого 2021 року №629/2739/18 зауважила про те, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Отже, при визначенні покарання ОСОБА_5 суд ураховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься категорії тяжких злочинів, суспільну небезпеку протиправних дій, вчинених під час воєнного стану у державі, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вперше вчинив кримінальне правопорушення та свою винуватість у вчиненні злочину визнав, розкаявся, виключно позитивно характеризується за місцем проходження військової служби, наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого.
Крім того, суд ураховує позицію сторони обвинувачення, а саме те, що прокурор у судовому засіданні повідомила суду про те, що обвинувачений ОСОБА_5 ще під час проведення досудового розслідування свою винуватість визнав в чому щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті кримінального правопорушення, співпрацював з органом досудового розслідування та надавав правдиві та викривальні показання.
Також, суд ураховує поведінку обвинуваченого під час вчинення злочину та після його вчинення, а саме те, що останній не мав намір ухилятися від відповідальності, сприяв слідству, надавав, як суду так і органам досудового розслідування викривальні показання щодо іншого фігуранта справи.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, який є військовослужбовцем за мобілізацією, раніше не судимий, вчинив кримінальне правопорушення за наявності двох пом'якшуючих покарання обставин у виді щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, молодий вік, його сімейний та матеріальний стан, має на утриманні малолітню дитину 2025 року народження, на обліках у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, усвідомлення на момент судового розгляду скоєного та його наслідки, виказав готовність нести відповідальність, відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого та приймаючи до уваги, що ОСОБА_5 на даний час продовжує проходити військову службу, в своїй сукупності та співвідношенні, на думку суду істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та свідчать, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі з застосуванням вимог ст. 69 КК України нижче нижчої межі встановленої санкцією ч. 2 ст. 332 КК України у виді 2 років позбавлення волі без позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Частиною 1 статті 58 КК України передбачено, що покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 58 КК України із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Отже, з урахування особи винного та тих обставин, що останній продовжує проходити військову службу, на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 58 КК України, покарання у виді позбавлення волі, обвинуваченому доцільно замінити на покарання у виді службового обмеження із відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення.
Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним і пропорційним.
Вказане покарання досягне мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
У судовому засіданні встановлено, що угода про визнання винуватості між прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_5 відповідає вимогам ст. 472 КПК України, укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Також, судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_5 цілком розуміє положення ч. 4 ст. 474 КПК України, в тому числі і наслідки укладення та затвердження даної угоди передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Крім того, судом при вирішенні питання щодо затвердження угоди встановлено, що умови угоди не суперечать вимогам КПК України, правова кваліфікація кримінального правопорушення вчиненого ОСОБА_5 є вірною, умови угоди не суперечать інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб та обвинувачений може виконати взяті на себе за угодою зобов'язання.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що угода від 28.11.2025, укладена між прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 з одного боку та обвинуваченим ОСОБА_5 , підлягає затвердженню. Отже, суд приймає рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 узгодженого сторонами в угоді про визнання винуватості покарання.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно п.4 ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Відповідно до п.1 ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).
Вилучений у обвинуваченого ОСОБА_5 автомобіль марки «Ford Granada», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , який перебував у фактичному володінні та у користуванні ОСОБА_5 та мобільний телефон OPPO A40 безпосереднього використовувався ним як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, зокрема для перевезення та координації дій відповідної особи до ділянки державного кордону України у напрямку Республіки Молдова з метою незаконного його переправлення через державний кордон України, є речовими доказами відповідно до вимог п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред'являвся.
Відповідно ст. 100 КПК України слід вирішити долю речових доказів.
Також у відповідності до ст. 124 КПК України з обвинуваченого слід стягнути судові витрати у справі, які згідно акту №2869-34-25 попереднього розрахунку вартості виконання висновку експерта становить 72941 гривня 76 копійок.
Згідно п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається рішення про залік досудового тримання під вартою.
У справі до ОСОБА_5 застосовано попереднє ув'язнення. Згідно з протоколом затримання ОСОБА_5 був затриманий у цьому провадженні 18.03.2025. Згідно із ухвалою слідчого судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 20.03.2025 щодо ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та останній утримувався під вартою до 24.03.2025. Звільнений після внесення застави визначеної, згідно ухвали слідчого судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 20.03.2025. Ухвалами слідчого судді Роздільнянського районного суду Одеської області в ході досудового розслідування ОСОБА_5 , як особі до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави, неодноразово продовжувалися покладені на нього обов'язки визначені п.п.1-3 ч.5 ст.194 КПК України, дія яких закінчилася 18.08.2025.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України необхідно зарахувати ОСОБА_5 в строк покарання строк попереднього ув'язнення з 18.03.2025 до 24.03.2025, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за три дні службового обмеження для військовслужбовців.
Ураховуючи приписи ст. 374 КПК України та відсутність жодних клопотань зі сторони обвинувачення, суд не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу, а тому з метою забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків та запобігання ризикам у справі, приймає рішення про залишення до набрання вироку законної сили застосовано запобіжного заходу у виді застави без змін.
Керуючись статтями 368, 369, 370, 374, 468, 470, 472, 474, 475 КПК України, суд
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_5 від 28.11.2025 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 18 березня 2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025162390000255.
Визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України та призначити йому узгоджене сторонами покарання за ч.2 ст.332 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі без позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Відповідно до ст. 58 КК України замінити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк два роки на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк два роки із відрахуванням 10% суми його грошового забезпечення в дохід держави.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_5 в строк покарання строк попереднього ув'язнення з 18.03.2025 до 24.03.2025, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за три дні службового обмеження для військовслужбовців.
Згідно положення ст.47 Кримінально-виконавчого кодексу України, виконання вироку засудженим ОСОБА_5 - покласти на командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, де він проходить службу.
Застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у виді застави залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 у виді застави після набранням вироком законної сили скасувати.
Заставу в сумі 211960 (двісті одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят) гривень, внесену заставодавцем ОСОБА_11 за обвинуваченого ОСОБА_5 , на виконання ухвали Роздільнянського районного суду Одеської області від 20.03.2025 (справа №511/922/25), згідно квитанції від 24.03.2025, після набуття вироком законної сили повернути заставодавцю.
Арешт, накладений в ході досудового розслідування даного кримінального правопорушення, накладений ухвалою слідчого судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 20.03.2025 скасувати.
Речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме: мобільний телефон OPPO A 40, IMEI 1: НОМЕР_7 , IMEI 2: НОМЕР_8 , із сім-картою в середині, номер НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , який зберігається у камері зберігання речових доказів ВнП №2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області, згідно квитанції № 286, після набрання вироком законної сили, конфіскувати в дохід держави.
Речовий доказ: автомобіль марки «Ford Granada», номер шасі НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_3 , зеленого кольору, який зберігається на території спеціальних майданчиків для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів за адресою: вул. Завокзальна, 2-А, с-ще Любашівка Подільського району Одеської області, після набрання вироком законної сили, конфіскувати в дохід держави.
Речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме: мобільний телефон Realme 6, IMEI 1: НОМЕР_11 , IMEI 2: НОМЕР_12 , із сім-картою в середині, номер НОМЕР_13 , який зберігається у камері зберігання речових доказів ВнП №2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області, згідно квитанції № 286, після набрання вироком законної сили, повернути ОСОБА_7 .
Речовий доказ: мобільний телефон «Galaxy A 33», IMEI 1: НОМЕР_14 , IMEI 2: НОМЕР_15 , із сім-картою в середині, номер НОМЕР_16 , НОМЕР_17 , який зберігається у камері зберігання речових доказів ВнП №2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області, згідно квитанції № 286, після набрання вироком законної сили, повернути ОСОБА_12 .
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 20.03.2025 скасувати.
Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: грошові кошти у сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) доларів США, купюрами номіналом по 100 доларів із номерами: PK34721395H, PK34721332H, PK34721329H, PK34721328H, PK34721331H, LB09492931J, LB66935558P, QK01661720A, PF73767450P, PF06014241I, PH40817362B, QK0161724A, LG15924612B, PE69163908D, LD62404319D, які поміщено і запаковано до полімерного спеціального сейфпакету НПУ «SUD 2008389» та зберігаються у камері зберігання речових доказів ВнП №2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області, згідно квитанції № 285, після набрання вироком законної сили, конфіскувати в дохід держави.
Речові докази: закордонний паспорт на ім'я ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 серія НОМЕР_18 , орган, що видав 5101, закордонний паспорт на ім'я ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 серія НОМЕР_19 , орган, що видав 5101 виданий 15.02.2024 року дійсний до 15.02.2034 року, посвідчення водія на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_20 , які поміщено і запаковано до полімерного спеціального сейфпакету НПУ «SUD 2008387» та зберігаються у камері зберігання речових доказів ВнП №2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області, згідно квитанції № 421, після набрання вироком законної сили, повернути ОСОБА_7 .
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати за проведення експертизи у кримінальному провадженні в сумі 72941 гривня 76 копійок.
У разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.
Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом.
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Захарівський районний суд Одеської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя