Справа № 947/28325/25
Провадження № 2-о/947/466/25
19.12.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою
ОСОБА_1 ,
за участі заінтересованих осіб:
Департаменту адміністративних послуг
та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3
про встановлення факту, що має юридичне значення,
Заявниця - ОСОБА_1 30.07.2025 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з заявою, за участі заінтересованої особи - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить суд встановити фактналежності їй - ОСОБА_1 - реєстраційного посвідчення на квартиру АДРЕСА_1 від 09 квітня 2002 року за реєстровим №476-389, що видане на ім'я - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
В обґрунтування заявлених вимог, заявниця посилається на те, що допущене розходження у написанні її ім'я: « ОСОБА_6 » / « ОСОБА_7 » у правовстановлюючому документі, що посвідчує її особу як фізичної особи та у документі на підтвердження належності нерухомого майна на праві спільної часткової власності, обумовлено різним перекладом даних про неї з російської мови на українську, за наслідком чого заявниця позбавлена можливості здійснити реєстрацію спільної часткової власності на нерухоме майно, що стало підставою для звернення до суду з вказаною заявою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 04.08.2025 року на підставі вказаної заяви відкрито провадження по справі та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.
У судовому засіданні, призначеному на 16 жовтня 2025 року, судом було залучено до участі у справі в якості заінтересованих осіб: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
26.11.2025 року від представника заявника надійшла до суду уточнена заява про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій заявниця просить суд: фактналежності їй - ОСОБА_1 : договору міни від 07 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуніною Валентиною Іванівною зареєстрований за №1318 та реєстраційного посвідчення, виданого Дніпровським бюро технічної інвентаризації 09 квітня 2002 за реєстровим №476-389, записаним у реєстровій книзі №437п, з вищевказаних підстав викладених у первісній заяві.
Вказану заяву було прийнято судом до розгляду у судовому засіданні, призначеному на 05 грудня 2025 року.
У судове засідання, призначене на 19 грудня 2025 року, сторони по справі не з'явились, про дату час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.
18.12.2025 року від представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Опанасенка Анатолія Володимировича, надійшла до суду заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за його відсутності.
01.12.2025 року від заінтересованих осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку надійшли до суду заяви про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за їх відсутності, в яких останні також зазначили, що ознайомлені зі змістом заяви ОСОБА_1 та підтвердили наявність у правовстановлюючих документах помилки в зазначені імені останньої.
Від представника заінтересованої особи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради наявна в матеріалах справи заява про розгляд справи за його відсутності.
Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України, судом не встановлено.
Приймаючи викладене, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 19.12.2025 року за відсутності сторін по справі на підставі наявних в матеріалах справи документів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, суд вважає заяву підлягаючою до задоволення.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Дніпропетровськ народилась ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 24.03.1988 року, у якому відомості про останню зазначені російською мовою, мовою оригіналу: « ОСОБА_1 ». Батьками народженої особи зазначені особи: матір - ОСОБА_3 (мовою оригіналу, рос.: « ОСОБА_3 »), батьком - ОСОБА_8 (мовою оригіналу, рос.: « ОСОБА_8 »).
У подальшому 08.07.2021 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області видано паспорт громадянина України № НОМЕР_2 .
Згідно з довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера, виданої 05.08.2021 року ДПІ у Київському районі міста Одеси, ОСОБА_1 , присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .
Також, у відповідності до довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради №Б4-159351-ф/л від 15.07.2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 17.02.2021 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом з тим, з поданих до суду документів судом встановлено наступне.
07 березня 2002 року, між ОСОБА_3 , діючою за себе та як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з однієї сторони, та ОСОБА_9 , з другої сторони, укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною Валентиною Іванівною та зареєстрований в реєстрі за №1318.
У відповідності до вказаного договору міни, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 міняють належний їм житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що знаходяться в АДРЕСА_3 на - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_9 .
09 квітня 2002 року Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровського облвиконкому видано реєстраційне посвідчення, яким Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною Валентиною Іванівною 07.03.2022 року №1318 та внесено запис в реєстрову книгу №437п за реєстровим №476-389.
Отже, вказаний договір укладено матір'ю заявниці - ОСОБА_3 , від свого імені та як законним представником двох дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , дані в частині написання ім'я якої відмінні від даних про особу заявниці - ОСОБА_1 , згідно з її свідоцтвом про народження та паспортом громадянки України.
Згідно з договором вбачається, що стороною вказаного договору міни та у реєстраційному посвідченні зазначена - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Дніпропетровськ, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 11.09.1992 року, у якому відомості про останню зазначені російською мовою, мовою оригіналу: « ОСОБА_10 ». Батьками народженої особи зазначені особи: матір - ОСОБА_3 (мовою оригіналу, рос.: « ОСОБА_3 »), батьком - ОСОБА_8 (мовою оригіналу, рос.: « ОСОБА_8 »).
Також, судом встановлено, що 30 вересня 2017 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що складено відповідний актовий запис №1431 від 30.09.2017 року та після укладення якого ОСОБА_5 змінила прізвище з « ОСОБА_12 » на « ОСОБА_13 ». Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 .
Отже, вказані обставини в цілому свідчать, що заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідними сестрами, матір'ю яких є - ОСОБА_3 .
Судом встановлено, що 21.05.2025 року заявниця - ОСОБА_1 звернулась з відповідною заявою до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області про державну реєстрацію прав, а саме державної реєстрації права власності за нею - ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває у праві спільної часткової власності на підставі договору міни від 07 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гуніною Валентиною Іванівною зареєстрований за №1318 та реєстраційного посвідчення, виданого Дніпровським бюро технічної інвентаризації 09 квітня 2002 року про реєстрацію права власності на квартиру за реєстровим №476-389, записаним у реєстровій книзі №437п.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Мелай Анною Володимирівною, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області №79753100 від 04 липня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій за вказаною заявою, у зв'язку із наявними розбіжностями у написанні імені заявниці - « ОСОБА_6 », з особою - « ОСОБА_7 », зазначеною у поданих правовстановлюючих документах на нерухоме майно.
Вказані обставини зумовили звернення заявниці до суду з даною заявою.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил. Встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 6 частини 1 статті 315 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року № 5 в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Пунктом 12 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як зазначено у постанові Верховного Суду №320/948/18 від 10.04.2019 року у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Також суд приймає до уваги роз'яснення, викладені у листі Верховного Суду України 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів,що мають юридичне значення», де зазначено, що громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа у відповідності до п. 6 ч. 1ст. 315 ЦПК України. Проте сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.
Крім того, судом враховується правовий висновок, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі №560/17953/21, згідно з яким, неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Частиною 1 ст. 319 ЦПК України встановлено, що у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У відповідності до ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приймаючи вищевикладені встановлені обставини, судом встановлено наявність розбіжностей у зазначенні імені особи, зазначеної - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як співвласника квартири АДРЕСА_1 , у правовстановлюючих документах на це майно: договорі міни від 07 березня 2002 року, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною Валентиною Іванівною, зареєстрованого в реєстрі за №1318, та реєстраційному посвідченні, виданому Дніпровським бюро технічної інвентаризації 09 квітня 2002 року про реєстрацію права власності на квартиру за реєстровим №476-389, записаним у реєстровій книзі №437п, з ім'ям особи заявника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначеним у документах, які підтверджують її народження, особу, як громадянина України, та інших.
Вказані документи відносно заявниці містять розбіжності лише в частині написання ім'я особи: « ОСОБА_7 »/« ОСОБА_6 », в іншій частині дані про особу збігаються.
Судом приймається, що вищевказаний договір міни та реєстраційне посвідчення, укладалось та видавалось від імені зазначеної особи, як ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , її законним представником - ОСОБА_3 , яка як вже судом встановлено є матір'ю заявниці - ОСОБА_1 .
Також стороною у вказаному договорі міни та реєстраційному посвідченні, поряд з ОСОБА_4 , зазначена - ОСОБА_5 , яка як вже судом встановлено, змінила прізвище на - « ОСОБА_13 », та є рідною сестрою заявниці - ОСОБА_1 .
Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримані заявлені вимоги та визнано, що ОСОБА_1 є їх сестрою та дочкою відповідно, а ОСОБА_4 , зазначена у вищевказаних правовстановлюючих документах на квартиру АДРЕСА_4 за АДРЕСА_5 , та заявниця - ОСОБА_1 , є однією тією ж особою, різне написання ім'я якої обумовлено різним перекладом ім'я з російської на українську мови.
Докази якими підтверджуються вищевказані обставини є належними, допустимими, достовірними та достатніми, які узгоджуються між собою та не суперечать один одному.
Судом вважає доведеними доводи заявниці, що різне написання її імені у правовстановлюючих документах та документах, що посвідчує особу заявниці пов'язано з різним перекладом її імені з російської мови на українську.
Приймаючи вищевказані в цілому, суд вважає підтвердженим належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами, що особа - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначена у: договорі міни від 07 березня 2002 року, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною Валентиною Іванівною та зареєстрованого в реєстрі за №1318; на ім'я якої у тому числі 09 квітня 2002 року Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровського облвиконкому видано реєстраційне посвідчення на квартиру АДРЕСА_1 на праві приватної власності на підставі договору міни від 07 березня 2022 року, запис в реєстровій книзі №437п за реєстровим №476-389, є однією тією ж особою.
Судом встановлено, що заявлений до встановлення факт заявниці необхідний для подальшої реєстрації її права спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки у зв'язку з існуванням розбіжностей в написанні імені заявниці у правовстановлюючих документах, остання позбавлена можливості підтвердити свої права на зазначене нерухоме майно.
Одночасно під час надання оцінки доказам у справі та застосуванні стандартів оцінки доказів, судом враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
При цьому, суд враховує, що у іншому порядку встановити факт належності правовстановлюючого документа заявниця не має можливості, остільки вирішення питання приведення його у відповідність можливе лише у судовому порядку.
Будь-яких доказів на підтвердження наявності спору про право за наслідком заявлених вимог, матеріали справи не містять.
Ухвалюючи рішення суду за наслідком розгляду даної справи судом враховується положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Досліджуючи вищевказані докази, оцінюючи їх належність, допустимість, достовірність окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає встановленими заявлені факти, що підтверджується належними і допустимими доказами, за наслідком чого заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню в межах заявлених вимог.
При ухваленні судом рішення, судом у відповідності до положень ч. 7 ст. 294 ЦПК України, судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 293, 294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 ), за участі заінтересованих осіб: Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_8 ), про встановлення факту, що має юридичне значення,- задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , правовстановлюючих документів щодо нерухомого майна, а саме:
- Договір міни від 07 березня 2002 року, щодо квартири АДРЕСА_9 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною Валентиною Іванівною, зареєстрований в реєстрі за №1318, в якому стороною правочину зазначена особа - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- Реєстраційне посвідчення від 09 квітня 2022 року, видане Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації, яким посвідчено реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , записане в реєстрову книгу №437п за реєстровим №476-389, видане у тому числі на ім'я - ОСОБА_4 .
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко