Справа № 452/3361/25
"22" грудня 2025 р. м. Самбір
Самбірський міськрайонний суд Львівської області
у складі: головуючої судді Бікезіної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кухар О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Самборі Львівської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, інспектора Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області Качмара Василя Васильовича, про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції у Львівській області, інспектора Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності.
Позовна заява мотивована тим, що постановою поліцейського ВРПП Самбірського РВП ГУНП України у Львівській області Качмара В.В. серії ЕНА №5622011 від 01.09.2025 року позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП за те, що вона 01.09.2025 року о 12:43 год. в м. Самбір Львівської області по вул. А.Шептицького, 41 керувала транспортним засобом, при цьому не мала права на керування ТЗ відповідної категорії, чим порушила п. 2.1а ПДР. Вказаною постановою стосовно позивачки застосовано стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн. Позивачка вважає таку постанову незаконною, оскільки причин для зупинки транспортного засобу у працівника поліції не було. В неї наявна відповідна категорія «В» та «В1». Так, в 2018 році вона отримала водійське посвідчення в рф з терміном дії до 10.08.2023 року. З 2018 року позивачка постійно проживає в Україні, має посвідку на постійне проживання до 2033 року. У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України, позивачка була позбавлена можливості виїхати та продовжити дію водійського посвідчення. На її звернення в ТСЦ 4643, їй повідомили, що заміна водійського посвідчення неможлива через неможливість отримання необхідної інформації з рф. Позивачка розпочала навчання в автошколі в м. Самборі з метою отримання такого посвідчення. За таких обставин позивачка вважає, що в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП у зв'язку з чим просить скасувати постанову, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити (а.с.1-3).
Ухвалою судді від 16 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні; відповідачу запропоновано в строк подати до суду відзив на адміністративний позов (а.с.10).
Представник відповідача - Головного управління Національної поліції у Львівській області Улей І. 23.09.2025 року надала до суду відзив на позовну заяву, в якому позовін вимоги не визнала у повному обсязі, просила у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування відзиву представник посилалася на ті обставини, що 01.09.2025 року у м. Самбір Львіської області інспектором Самбірського ВРП ГУНП у Львівській області Качмаром В.В. було зупинено автомобіль марки «Audi Q7» реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого порушила правила п. 2.3. ПДР, а саме порушення правил користування ременем безпеки. Під час зупинки водію, яким виявилася ОСОБА_1 було повідомлено про причину зупинки та запропоновано пред'явити усі відповідні документи. ОСОБА_1 пред'явила посвідчення водія рф термін дії якого закінчився, а тому таке є недійсним. Після чого інспектором за порушення п. 2.1а ПДР винесено постанову серії ЕНА №5622011 від 01.09.2025 року за якою позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн. Копію постанови ОСОБА_1 отримала на місці зупинки та згідно бази ІПНП дана постанова є оплаченою у повному обсязі у встановлений законом термін (а.с. 14-17).
До відзиву надано диск з відеозаписом (а.с.19).
Позивачка в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі (а.с.21).
Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с.23).
Суд повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Судом встановлено, що поліцейським ВРПП Самбірського РВП ГУНП України у Львівській області Качмаром В.В. 01.09.2025 року винесено постанову серії ЕНА №5622011 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн. (а.с.8).
Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 01.09.2025 року о 12:43 год. в м. Самбір Львівської області по вул. А.Шептицького, 41, керувала автомобілем марки «Audi Q7» реєстраційний номер НОМЕР_1 , при цьому не мала права на керування ТЗ відповідної категорії, чим порушила п. 2.1 а) ПДР. Вказану постанову ОСОБА_1 отримала.
Спір між позивачем та відповідачем виник з приводу того, що позивачка вважає постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5622011 від 01.09.2025 року протиправною, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП.
У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Так, відповідно до ч. 1, 2 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України»
(п. 50- 55 рішення від 06.09.2005 року) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Також у справі "Надточій проти України" (рішення від 15.05.2008 р., заява
№ 7460/03) ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Отже, правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи.
Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності орган (посадова особа) має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно достатті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення врегульований статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до пункту третього частини першої цієї норми, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
У відповідності до ч. ч. 1, 4 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч. ч. 1, 2, 6 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання та регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами, далі Правила)
Так, згідно п. 2.1 а) водій транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до приписів ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії. Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, відповідну підготовку в акредитованому закладі або самостійно опанувати зміст теоретичного модуля типової навчальної програми з урахуванням категорій транспортних засобів та пройти відповідну підготовку з практичного керування в акредитованому закладі або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого Постановою КМУ від 08.05.1993 року
№ 340 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 511), воно є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Особливості допуску громадян до керування транспортними засобами у період воєнного стану та протягом року з дня його припинення або скасування визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 р. № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами».
Згідно п. 2 Положення про порядок особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами. Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і діє дотепер.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 р. № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» встановлено, що у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану строк дії посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, у разі його закінчення у період дії воєнного стану, продовжується на рік і після цього підлягає заміні. Заміна такого посвідчення проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів.
Як встановлено судом ОСОБА_1 має посвідку на постійне проживання в Україні до 17.04.2033 року №9000812226 (а.с.6).
ОСОБА_1 мала посвідчення водія, отримане в рф з терміном дії до 10.08.2023 року (а.с.7).
Отже на час зупинки - 01.09.2025 року, у позивачки було відсутнє посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Адміністративним правопорушенням, згідно ч. 2 ст. 126 КУпАП визнається керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Згідно ч. 1 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першої статті 126 КУпАП.
Процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності покладено саме на відповідача. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі N 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі N 295/3099/17.
Як зазначалося в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, відповідач зобов'язаний довести наявність правових підстав для реалізації ним компетенції щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Як вбачається із позовної заяви, ОСОБА_1 посилається на незаконність зупинки поліцейськими транспортного засобу під її керуванням.
Судом в судовому засіданні відтворено відеозапис, зроблений працівниками поліції. На диску, що наданий поліцейським міститься два відеофайли. На першому зафіксовано зупинку поліцейськими транспортного засобу під керуванням позивачки, яка не була пристебнута ременем безпеки. За таких обставин, встановлено законність зупинки транспортного засобу працівниками поліції.
В судовому засіданні представником відповідача доведено вчинення позивачкою адміністративного правопорушення та спростовано підстави позову, аргументи, пояснення та доводи за ним. Отже відповідач використав усі доступні для нього засоби доказування факту вчинення позивачкою відповідного адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Суд вважає, що під час розгляду даного спору, відповідачем доведено правомірність притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Позивачкою не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження відсутності в її діях складу адміністративного правопорушення.
Крім того, з відзиву відповідача вбачається, що згідно бази ІПНП дана постанова є оплаченою у повному обсязі у встановлений законом термін.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах законодавства, а отже не підлягають задоволенню.
Позивачкою при зверненні до суду з цим позовом був сплачений судовий в розмірі 605,60 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд, враховуючи положення ч. 1ст. 139 КАС України, вважає, що судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачці, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Керуючись статтями 77, 94, 139, 241-247, 250-251, 268-272, 286, 295 КАС України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, інспектора Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області Качмара Василя Васильовича, про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5622011 від 01.09.2025 року - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому не було вручено копію рішення після його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, юридична адреса: площа Генерала Григоренка, 3, Львів, Львівська область, 79000, код ЄДРПОУ 40108833.
Повний текст рішення виготовлений 22 грудня 2025 року.
Суддя