Справа № 953/1410/25 Головуючий суддя І інстанції Кіндер В. А.
Провадження № 22-ц/818/3671/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення аліментів
22 грудня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Хоміч Артема Анатолійовича та представника ОСОБА_2 - адвоката Заруцького Руслана Михайловича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2025 року, у цивільній справі № 953/1410/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Київський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Хоміча А.А., звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Київський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що позивач є отримувачем аліментів у виконавчому провадженні №76353175 від 25.10.2024. У позові стверджує, що ОСОБА_2 з лютого 2022 року аліменти не сплачує взагалі, в результаті чого станом на 01.12.2024 утворилась заборгованість в сумі 54394 грн 23 коп.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача 54394 грн 23 коп. неустойки (пені) по аліментах, виходячи із 100 % суми заборгованості, що утворилась станом на 01.12.2024.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну виплату аліментів на утримання неповнолітнього дитини, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі - 30000,00 грн .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 668,01 грн
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 22 травня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Заруцький Руслан Михайлович від імені відповідача подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги частково зменшити суму пені, що підлягає стягненню на користь позивачки до 5450,00 грн.
Вказав, що він утримує ще трьох дітей, у зв'язку із втратою житла був змушений разом із сім'єю переїхати до Німеччини, де всі отримані кошти витрачаються на основні потреби сім'ї відповідача через високу вартість рівня життя.
Зазначив, що відповідач погасив всю заборгованість зі сплати аліментів перед позивачем шляхом отримання позики у родини брата відповідача, а поточні аліменти сплачує своїми особистими коштами теща відповідача на прохання дружини відповідача.
Зауважує, що наразі відповідач не працевлаштований, рівень володіння німецькою мовою наразі складає А2 та наразі вивчає німецьку мову для отримання професійно-технічної освіти або перекваліфікації на рівень В1. Працевлаштування в Україні або продовження роботи в КП «Харківський метрополітен» є неможливим, з огляду на перебування відповідача за межами території України у Німеччині. Тому суд дійшов неправильного висновку про те, що відповідач є працездатною особою та має можливості для пошуку роботи.
Вказав, що батько першої дитини дружини відповідача на дитину ОСОБА_3 справно сплачує аліменти, а отже участь відповідача не може враховуватися при становленні розмірі аліментів на утримання ОСОБА_4 . Крім того, аліменти у розмірі 1500,00 грн їх дійсної сплати є вкрай малою і незначною для утримання дитини навіть в Україні.
Зазначив, що до втрати ним житла за адресою АДРЕСА_1 , яке непридатне для проживання через пошкодження внаслідок російської збройної агресії відповідно до акта від 15.08.2022.Відповідач, його дружина та троє дітей проживали за цією адресою. Жодних доказів на спростування цього факту у матеріалах справи відсутні. Також відсутні будь-які докази на спростування факту проживання відповідача з ОСОБА_5 та дітьми однією сім'єю.
Вказав, що соціальне житло у якому проживає його родина, це вже 10-те місце проживання за останні три роки, які були надзвичайно важкі для відповідача, його родини та більшості українців. Кошти від соціальної допомоги повністю витрачаються на продукти харчування, одежу та взуття, побутові товари, засоби особистої гігієни, медикаменти, транспортні витрати.
Зазначив, що форс-мажорні обставини, а саме війна в Україні суттєво вплинули на фінансове становище відповідача, втрату роботи, яка була спричинена військовими діями та призвели до значного зниження доходів, втрату житла, що змусила сім'ю переїхати до іншої країни, тому у відповідача була відсутня можливість сплачувати своєчасно та у повному розмірі сплачувати аліменти.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Хоміч Артем Анатолійович подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення в частині розміру стягнутої пені та стягнути з відповідача пеню у розмірі 54394,23 грн нараховану відповідно до ч.1 ст.196 СК України.
Вказав, що заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів мала значний розмір, а неустойка нараховується за кожен день прострочення, тому 30 000 гривень, які були стягнуті Київським районним судом міста Харкова на користь ОСОБА_1 не покривають реальні витрати за весь час прострочення. Більше того, відповідач не виконував своїх зобов'язнь щодо сплати аліментів вчасно протягом тривалого часу, що свідчить про наявність його вини.
Ухвалене рішення по справі №953/1410/25 від 24.04.2025 року Київським районним судом м. Харкова щодо стягнення лише 30 000 гривень не відповідає розміру реальної заборгованості та строку прострочення. Матеріали справи свідчать про наявність свідомої бездіяльності з боку Відповідача щодо виконання аліментного обов'язку, що й спричинило виникнення значної заборгованості. Так, 17.02.2025 року Відповідач уклав договір позики з ОСОБА_6 , з метою часткового погашення заборгованості на суму 62300 гривень, що свідчить про його можливість залучити кошти для погашення заборгованості. Проте це було зроблено лише після значного накопичення боргу, тобто ОСОБА_2 цілеспрямовано зволікав з виконанням своїх зобов'язань. Крім того, у справі №953/9428/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів встановлено, що Відповідач витрачав кошти на оплату юридичних послуг, а також продовжував нести ці витрати в апеляційній інстанції. Це ще раз підтверджує наявність у нього фінансових можливостей, які свідомо не спрямовувалися на утримання дитини.
Обґрунтовуючи свою правову позицію, представник позивачки посилається на практику Миколаївського апеляційного суду у справі №489/2467/19, постанова від 11.11.2019, якою було змінено рішення суду першої інстанції в частині розміру пені: її розмір збільшено з 2 625,73 грн до 8 149,52 грн - тобто до максимально допустимого відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд безпідставно зменшив пеню, не врахувавши межу, прямо встановлену законом. Таким чином, у випадку, коли суд першої інстанції неправомірно зменшує суму пені, суд апеляційної інстанції має повноваження збільшити її до граничного розміру, визначеного законом, або стягнути пеню в повному обсязі, нараховану відповідно до вимог статті 196 СК України.
Аналогічну позицію Верховний Суд підтвердив у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 569/14819/19, зазначивши, що пеня за аліментами нараховується неодноразово, а щомісячно, та не обмежується лише місяцем виникнення заборгованості. Таким чином, розрахунок позивачки, який базується на щомісячному нарахуванні пені та не перевищує граничного обсягу 100% заборгованості за кожен місяць, є правомірним та відповідає як нормам матеріального права, так і судовій практиці Верховного Суду.
Вказав, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру пені підлягає зміні, відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки:
судом неправильно застосовано норму ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України; не враховано граничний розмір пені, прямо передбачений законом; висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та доказам. Тому враховуючи реальний строк прострочення та щомісячний характер аліментної заборгованості, суд першої інстанції неправильно застосував норми статті 196 Сімейного кодексу України, зменшивши розмір пені.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвокат Заруцький Руслан Михайлович просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Вказав, що в апеляційній скарзі Позивач зазначає, що 30 000 гривень, які були стягнуті Київським районним судом міста Харкова на користь ОСОБА_1 не покривають реальні витрати за весь час прострочення. Однак, Позивач не зазначає які саме витрати повинні були покриті стягнутою пенею. Крім того, Позивач не надає жодних доказів на підтвердження наявності таких витрат та їх розміру. З огляду на таке, зазначене твердження Позивача є не лише голослівним та не підтвердженими відповідними доказами, а й цілком незрозумілим, беззмістовним, та таким, що жодним чином не свідчить про порушення Київським районним судом м. Харкова прав позивача.
Зауважує, що звернення Відповідача до ОСОБА_6 за позикою у лютому 2025 році жодним чином не свідчить про те, що така можливість у Відповідача та ОСОБА_6 існувала раніше. Відповідач неодноразово звертався раніше до багатьох родичів та друзів за допомогою, проте з огляду на війну у всіх матеріальний стан не дозволяв допомогти Відповідачу фінансово. Відповідач сумлінно та повною мірою використовував усі можливості для сплати аліментів, в тому числі, скориставшись першою можливістю - взявши гроші в борг у ОСОБА_6 . Таким чином, укладення у лютому 2025 року договору позики з ОСОБА_6 , жодним чином не свідчить про те, що його укладення було можливим і раніше. Абсолютно очевидним є і те, що факт позики Відповідачем грошових коштів для погашення заборгованості зі сплати аліментів, попри усі твердження Позивача, ніяк не доводить вину Відповідача щодо несплати аліментів у минулому та «цілеспрямоване зволікання з виконанням своїх обов'язків». Вказані твердження є нелогічними, маніпулятивними, абсолютно не відповідають дійсності та мають на меті введення суду в оману шляхом викривлення реальних обставин справи та особи Відповідача. Позивач також вкотре стверджує, що факт сплати Відповідачем грошових коштів у якості оплати за юридичні послуги також підтверджує наявність у нього фінансових можливостей, які свідомо не спрямовувалися на утримання дитини. Однак, Позивач знову, як і під час розгляду справи у суді першої інстанції, не наводить жодних доказів на доведення факту фактичної сплати Відповідачем відповідних грошових сум та їх розміру. Крім того, відповідні судові витрати не заявлені Відповідачем у справі.
Зазначає, що рівень володіння німецькою мовою А1 означає володіння мовою на елементарному рівні: вміння назвати своє ім'я, вік, країну походження та місце проживання, звернутись за отриманням елементарних послуг. Сприйняття мови на цьому рівні можливе лише переважно інтуїтивно, виключно простих конструкцій, за повільної та чіткої вимови. Вказаний рівень абсолютно очевидно є недостатнім для працевлаштування чи навчання. Так, для вступу до університету у Німеччині вимагається рівень володіння мовою не нижче за С1 (на чотири рівні вище, ніж А1), а для отримання професійно - технічної освіти або перекваліфікації - не нижче В2 (на три рівні вище за А1). Для працевлаштування на найпростіші професії, які передбачаються просту некваліфіковану працю вимагається рівень В1 (на два рівні вище за А1), проте реально майже завжди перевага віддається кандидатам із рівнем володіння В2. Усе вказане чудово відоме Позивачу, адже вона теж проживає у Німеччині та вивчає німецьку мову. Варто зауважити, що Відповідач продовжує вивчення німецької мови, станом на зараз він має лише рівень А2 та проходить навчання для проходження екзамену на підтвердження рівня В1. Зараз працевлаштування є абсолютно неможливим. Таким чином, зазначені твердження Позивача також не відповідають дійсності, є маніпулятивними та вже неодноразово спростованими під час розгляду цієї судової справи у суді першої інстанції, а також при розгляді іншої судової справи, на яку вже робилися посилання.
Зауважує, що не з вини відповідача, а з початком повномасштабного вторгнення РФ до України, через втрату роботи, житла та виїзд з України перестали вчасно та в повному обсязі сплачуватися аліменти позивачу, накопичилася заборгованість. Відповідач сумлінно та повною мірою використовував усі можливості для сплати аліментів, в тому числі, скориставшись першою можливістю - взявши гроші в борг у ОСОБА_6 . До лютого 2023 року Відповідач ще здійснював платежі з аліментів на реквізити підприємства, на якому працював. Реквізити для перерахування коштів йому було надано в бухгалтерії, і саме бухгалтерія повідомляла суму, яку необхідно було сплатити за відповідний період. Виходячи з цієї інформації, він вважав, що не має жодної заборгованості по аліментах станом на лютий 2023 року.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Хоміч Артем Анатолійович вказав, що аргументи відповідача на те, що укладання договору позики в лютому 2025 року нібито не підтверджують можливість погашення заборгованості раніше є безпідставною спробою уникнути відповідальності за систематичне ухилення від виконання батьківських зобов'язань.
Факт залучення позики саме з метою погашення аліментного боргу беззаперечно свідчить про усвідомлення відповідачем наявності заборгованості і можливості впливати на ситуацію, що суперечить його заявленим аргументам. Слід зазначити, що позивачка звернулася із позовною заявою про стягнення аліментів 10.02.2025, тобто до погашення відповідачем заборгованості по сплаті аліментів. Тобто саме стягнення пені спонукало відповідача до необхідності оплатити заборгованість, а не його доброчесні наміри зі сплати аліментів, що свідчить про обрання дієвого та ефективного способу захисту. Крім того, окремим питанням є бездіяльність виконавця, який в порушення ст. 71 Закону України про виконавче провадження не наклав штраф на відповідача за неоплату аліментів більше року, що навпаки сприяло подальшому ухиленню Відповідачем з виконання аліментних зобов'язань. Таким чином, для відповідача в даному конкретному випадку необхідно застосовувати передбачені Сімейним кодексом України заходи щодо спонукання до своєчасної сплати аліментів, в іншому випадку він має схильність до ухилення від виконання своїх зобов'язань. Будь-яка поступка щодо зменшення відповідальності відповідача сприятиме новому ухиленню від виконання аліментних зобов'язань, що перевірено на практиці.
Вказує, що відповідач у відзиві стверджує, що заборгованість по аліментах, а також усі витрати, пов'язані із судовими процесами, були сплачені родичами через складне матеріальне становище його сім'ї. На погашення заборгованості в сумі майже 62000 грн. кошти запозичила родина брата відповідача, а поточні аліменти сплачує своїми особистими коштами теща відповідача на прохання дружини відповідача. Однак, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відповідач суду не надав - ні квитанцій, ні розписок, ані будь-яких письмових пояснень від третіх осіб та інше. Відтак, відповідні твердження залишаються недоведеними та не можуть розглядатися судом як належні і допустимі докази.
Вказує, що твердження ОСОБА_2 про нібито не можливість працевлаштуватися через недостатній рівень володіння мовою (А1-А2) є необґрунтованими та суперечать загальновідомими фактам. Відомо, що на території Німеччини існує широкий спектр робочих місць, зокрема елементарних, які не вимагають високого рівня володіння німецькою мовою, наприклад кур'єрська доставка, робота на складах, прибиральником тощо). При цьому факт тривалого навчання німецької мови підтверджує здатність відповідача адаптуватися, але умисне ухилення від працевлаштування свідчить про відсутність реального бажання виконувати свої матеріальні обов'язки. Крім того, слід зазначити, що згідно з довідкою КП “Харківський метрополітен», яка міститься в матеріалах справи ОСОБА_2 не звільнений з роботи у м. Харкові і його трудовий договір діє, але призупинений. Тобто відповідач може, але не хоче працювати.
Зазначив, що насправді ж погашення заборгованості відбулося виключно після ініціювання Позивачем судового провадження, відкриття виконавчого провадження та застосування примусових заходів - блокування банківських рахунків тощо. Якщо б ОСОБА_2 мав намір сумлінно виконувати свої зобов'язання, він міг би звернутися за фінансовою підтримкою до родичів чи знайомих раніше, але таких дій не вчиняв, адже ніяких доказів того, що він звертався колись до когось немає. Вказані платежі відбулися виключно під тиском державних примусових механізмів. Крім того, твердження відповідача про те, що його родичі сплачують судові витрати, не підтверджуються жодним належним доказом. За наявності такої підтримки можна було б очікувати і ранішого погашення аліментної заборгованості, що не має місця. Відповідач протягом тривалого часу (близько трьох років) умисно ухилявся від виконання своїх батьківських зобов'язань, не здійснював навіть часткових виплат, що є грубим порушенням права дитини на своєчасне матеріальне забезпечення. Отже, заперечення відповідача є повторенням раніше відхилених доводів, які не підтверджуються належними доказами, містять маніпулятивні твердження та не спростовують обґрунтованість доводів апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що є доведеним факт неповного виконання платником аліментів, ОСОБА_2 , рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, що підтверджено розрахунком заборгованості, складеним державним виконавцем, що є підставою для стягнення пені відповідно до частини другої статті 196 СК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.
За приписами ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів необхідно вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосуванням судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 (провадження №61-16670сво19) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто, відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16 і зробила висновок про те, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
При цьому, сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №572/1762/15-ц від 25.04.2018 року.
Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів, він повинен надати докази на підтвердження того, що він мав об'єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 18.01.2023 року у справі № 161/5211/22, від 10.01.2024 року у справі №359/240/21, від 19.02.2024 у справі № 761/893/23.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 липня 2021 року у справі № 953/15061/20 позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено. Зменшено розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2017 року у справі № 640/13789/17 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини на 1/6 частину всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Рішення набрало законної сили.
30.08.2021 суд, на виконання судового рішення у справі № 953/15061/20, видав виконавчий лист.
На виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавчий лист №953/15061/20 від 30.08.2021, виданий Київським районним судом м. Харкова на виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 21.07.2021, яким зменшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини на 1/6 частину всіх видів заробітку ОСОБА_2 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно розрахунку від 13.01.2024, складеного державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заборгованість по цьому виконавчому провадженні станом на день звернення позивача до суду, тобто 13.02.2025, становила 54394,23 грн (а.с.24).
Відповідно до довідки державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26.02.2025 №25549, у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа №953/15061/20 заборгованість зі сплати аліментів станом на 26.02.2025 відсутня. В підтвердження погашення заборгованості відповідача зі сплати аліментів надана копія квитанції від 19.02.2025, згідно із якою сплачено 61688,59 грн з призначенням платежу: сплата за виконавчим провадженням 76353175.
Отже, станом на день розгляду справи судом заборгованість відповідача зі сплати аліментів в заявленому позивачем розмірі відсутня.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Статтею 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно з частинами першою, другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Статтею 71 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду.
Згідно із частиною третьою статті 71 цього Закону визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
У частині восьмій цієї статті зазначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Отже, порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 зазначеного Закону, відповідно до частини восьмої якої суд вирішує питання заборгованості лише в разі спору про її розмір.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Проте таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, виходив з доведеності факту неповного виконання платником аліментів ОСОБА_2 рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, що підтверджено розрахунком заборгованості, складеним державним виконавцем, що є підставою для стягнення пені відповідно до частини другої статті 196 СК України.
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 05.11.2013 за рішенням Київського районного суду м. Харкова шлюб позивача із ОСОБА_1 було розірвано. Від шлюбу сторони мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Апеляційним судом Харківської області від 19.12.2013 по справі № 640/15982/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину було змінено та скасовано в частині стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, тобто стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 19.09.2013 і до досягнення дитиною повноліття.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.12.2017 справа № 640/13789/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів задоволено частково.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.12.2017 розмір аліментів які стягуються змінено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/3 частини щомісячно на 1/4 частину всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 липня 2021 року у цій справі позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено. Зменшено розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2017 року у справі № 640/13789/17 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини на 1/6 частину всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Рішення набрало законної сили.
Як вбачається з поданих позивачем розрахунків, сума пені по аліментах лише за період з липня 2022 року по листопад 2024 року становить 218714 грн 74 коп. (заборгованість за місяць х кількість днів прострочення х 1 %), що вже в рази перевищує суму заборгованості за аліментами.
Відповідно до позову позивачка просить стягнути всього пеню в сумі 54394 грн 23 коп., виходячи із 100 % суми заборгованості, що утворилась станом на 01.12.2024, починаючи з квітня 2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 нерегулярно сплачував аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість.
Отже, розмір заборгованості по аліментам існує досить тривалий час, що свідчить про недобросовісні дії відповідача.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 , що тривалий час не має постійного доходу у зв'язку з втратою роботи та введенням військового стану, оскільки відсутність постійного доходу та введення військового стану саме по собі не є обставинами, які є беззаперечною підставою для зменшення розміру пені за прострочення сплати аліментів. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач відповідних доказів не надав ні під час розгляду у суді першої інстанції ні під час апеляційного перегляду справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини апелянта, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку, заборгованість зі сплати аліментів виникла саме з вини відповідача, оскільки йому достеменно було відомо про стягнення за рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21.07.2021, яким було зменшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини на 1/6 частину всіх видів заробітку ОСОБА_2 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, при цьому, навіть після зменшення розміру аліментів, судовий розгляд який був ініційований відповідачем, він у добровільному порядку не провів жодної оплати по аліментах у визначеному судом розмірі, і не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об'єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був обізнаний про стягнення з нього аліментів.
Перебування на утримані відповідача інших дітей не є підставою для зменшення розміру пені та не свідчить про неможливість її сплати.
Суд зазначає, що інтереси дитини, яка проживає разом з батьком, не можуть ставитись вище інтересів дитини, яка разом з відповідачем не проживає.
Крім того, наявність у відповідача інших дітей не звільняла його від обов'язку утримувати спільну з позивачем дитину та вчасно сплачувати аліменти визначені судом, однак з урахуванням того, що відповідач протягом тривалого часу уникав свого обов'язку сплачувати аліменти, у останнього виникла заборгованість.
При цьому, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції та її перегляду апеляційним судом не вказав обставин, які б виключали його вину у несплаті аліментів. Доказів поважності причин несплати ОСОБА_2 аліментів, які б виключали його вину в утворенні заборгованості та можливість стягнення пені, суду не надано.
Посилання ОСОБА_2 на те, що сплата аліментів за період з квітня 2022 по грудень 2024 року була здійснена лише 19 лютого 2025 року, з огляду на те, що він позичив кошти, є безпідставними та не свідчать про відсутність його вини в утворенні заборгованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неприйняття доводів ОСОБА_2 стосовно відсутності його вини у виникненні заборгованості, з огляду на те, що відповідачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів щодо цього.
Відповідач, будучи обізнаним про обов'язок сплачувати аліменти, сплачував їх нерегулярно та не в повному обсязі, жодних належних та допустимих доказів того, що заборгованість по сплаті аліментів виникла не з його вини не надав.
З огляду на вищевказане, колегія суддів апеляційного суду не приймає доводи відповідача про відсутності його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів. Враховуючи працездатний вік відповідача, ним не доведено належними доказами вжиття всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Суд першої інстанції встановивши, що з вини відповідача, який зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дитини за рішенням суду, виникла заборгованість зі сплати аліментів, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 пені, передбаченої статтею 196 СК України.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що нарахований розмір неустойки (пені) значно перевищує розмір заборгованості зі сплати аліментів, яка існувала станом на 01 квітня 2022 року.
Доводи апелянта про наявність підстав для зменшення визначеного судом розміру пені, повторюють доводи відповідача з зазначеного питання, яким суд дав належну оцінку.
Всупереч вимог ст.12, 81 ЦПК відповідач не надав належних доказів на підтвердження майнового стану, наявність у відповідача інший дітей не звільняють відповідача від виконання судового рішення та не є підставою для невиконання аліментних зобов'язань.
Щодо доводів апеляційної скарги позивачки про те, що суд неправомірно зменшив розмір неустойки, яка підлягає стягненню із відповідача на її користь, колегія суддів зазначає таке.
У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23 (провадження № 61-185св25) зроблено висновок про те, що визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов'язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов'язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов'язань.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції розмір заборгованості було перераховано та зменшено.
З огляду на матеріальне становище відповідача, його життєві обставини, погашення ним заборгованості з аліментів, а також враховуючи, що пеня повинна бути засобом розумного стимулювання боржника виконувати взяте на себе зобов'язання, а не перетворюватись на непомірний тягар для нього, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені за прострочення сплати аліментів та врахування розміру заборгованості на день вирішення спору, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 196 Сімейного кодексу України.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, як особа обізнаний зі своїм обов'язком зі сплати аліментів, допустив винну поведінку у вигляді несплати аліментів, що є підставою для стягнення з нього неустойки (пені).
Аргументи скарги ОСОБА_1 про те, що судом неправильно застосовано норму ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України; не враховано граничний розмір пені, прямо передбачений законом; висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та доказам. Тому враховуючи реальний строк прострочення та щомісячний характер аліментної заборгованості, суд першої інстанції неправильно застосував норми статті 196 Сімейного кодексу України, зменшивши розмір пені; розрахунок апелянтки, який базується на щомісячному нарахуванні пені та не перевищує граничного обсягу 100% заборгованості за кожен місяць, є правомірним та відповідає як нормам матеріального права, так і судовій практиці Верховного Суду, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно врахував висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц, а також висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 337/3135/17, тому обґрунтовано зменшив розмір нарахованої пені за несвоєчасну сплату аліментів до 30 000,00 грн, який і підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Посилання позивачки на практику Миколаївського апеляційного суду у справі №489/2467/19, постанова від 11.11.2019 є безпідставним і його колегія суддів не приймає, оскільки за змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені лише в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилаються ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Інші доводи апеляційних скарг також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до статті 375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Хоміч Артема Анатолійовича та представника ОСОБА_2 - адвоката Заруцького Руслана Михайловича- залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 22 грудня 2025 року.
Головуючий суддя В.Б. Яцина.
Судді колегії Ю.М.Мальований.
О.Ю.Тичкова.