19 грудня 2025 року місто Київ
справа № 355/2000/24
провадження № 22-ц/824/11237/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Баришівського районного суду Київської області від 8 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Чехова С.І.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нежилим приміщенням шляхом виселення, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача та просив виселити ОСОБА_2 з незаконно займаного нежилого приміщення по АДРЕСА_1 та стягнути на його користь з відповідача матеріальну та моральну шкоду, а також витрати на правничу допомогу в сумі 276750 гривень. Накласти арешт на оспорюване майно.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 8 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нежилим приміщенням шляхом виселення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, 2 травня 2025 року через засоби електронного зв'язку ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим,
Зазначає, що наданими суду документами ОСОБА_2 підтвердив право власності на гараж 7, за адресою АДРЕСА_1 , проте гараж позивача розміщений за іншою адресою. На підтвердження позовних вимог надав генеральний план УКРПЖІ з планом гаража 1988 року та оголошення у газеті про попередження про надання доступу до своєї власності.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
В судове засідання не з'явивлись сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.140-141). Причини своєї неявки учасники справи суду не повідомили.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з'явилися.
Оскільки рішення ухвалене за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення ( ч.5 ст.268 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Установлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 2-гої групи загального захворювання з 19 вересня 2023 року.
З наданого позивачем копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1482790132202, будівля гаражу, який не є житловим приміщенням, загальна площа 75 кв.м., побудований 1978 році, адреса об'єкту АДРЕСА_1 . Дата державної реєстрації 7 лютого 2018 року о 14 годині 44 хвилин.
З довідки від селищної голови Баришівської селищної ради Вареніченко О.П. слідує, що була впорядкована нумерація та адреса житлових будинків і земельних ділянок на території ради, адреса земельної ділянки для гаражного будівництва в АДРЕСА_1 було змінено на АДРЕСА_1 .
У технічному паспорті, виготовленому станом на листопад 1989 року, міститься інформація щодо гаражу, який знаходиться по АДРЕСА_2 кооператив «Трубіж», загальна площа гаража 75 кв.м. на 3 двері, земельна ділянка площею 0,0084 га.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 з вимогою про повернення ключів від гаражу.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 9 січня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Баришівської селищної ради Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про захист власника гаражу, визнання рішень незаконними, визнання правочинів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення та відновлення становища, яке існувало до порушеного права, відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 6 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 9 січня 2023 року залишено без задоволення, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 9 січня 2023 року залишено без змін.
Відповідно до умов договору відчуження купівлі-продажу земельної ділянки у тому числі з розташованими на ній об'єктами нерухомого майна від 21 листопада 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , ОСОБА_2 продав земельну ділянку з розташованим на ній об'єктом нерухомого майна, а саме будівлю-гаража з оглядовою ямою 1978 року побудови. Розмір площі 25,40 кв.м.. Будівля гаража належить продавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Баришівської районної державної нотаріальної контори Малиновською Н. В. 13 вересня 2014 року та зареєстровано в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 вересня 2014 року. Право власності на земельну ділянку, що відчужується за цим договором зареєстровано за ОСОБА_2 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 лютого 2017 року. Земельна ділянка, що відчужується за цим договором має площу 0,0027 га. кадастровий номер земельної ділянки 3220255101:01:017:0038.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог. Зокрема суд зазначив, що позивач надав до суду технічний паспорт на гараж та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на гараж, який збудований 1978 році загальною площею 75 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Однак ним не були надані докази, які б вказували на право власності на земельну ділянку під гаражем чи володіння цією земельною ділянкою; декларацію про введення гаражу в експлуатацію, рішення суду про визнання права власності, якщо таке мається; нотаріально засвідчений договір про розподіл майна між подружжям, якщо такий мається. Наданий технічний паспорт на нерухоме майно не підтверджує право власності, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи договір купівлі-продажу або інший правовстановлюючий документ на об'єкт нерухомого майна. Технічний паспорт не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю це лише документ, який фіксує технічні дані об'єкта. Державна реєстрація права не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Натомість стороною відповідача було доведено правомірність набуття гаражу, який має іншу адресу розташування та право власності на нього. Офіційний документ виданий задовго до реєстрації позивачем прав на гараж в реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. ОСОБА_2 надав докази про отримання земельної ділянки у власність та набуття будівлі гаража на праві спільної сумісної власності подружжя, яке набуте у власність за договором купівлі продажу в період зареєстрованого шлюбу. Крім того згідно договору купівлі продажу змінився власник гаража.
Вимога про накладання арешту на оспорюване майно є окремою процесуальною дією та не може бути вирішена в цьому рішенні. Факт заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди також ним не доведено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1, 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважав, що його права, як власника нежитлового приміщення - гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 порушено відповідачем ОСОБА_2 , шляхом незаконного захоплення.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПУ України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надав суду копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на будівлю гаражу, загальна площа 75 кв.м., побудований 1978 році, адреса об'єкту АДРЕСА_1 . Дата державної реєстрації 7 лютого 2018 року; копію довідки від селищної голови Баришівської селищної ради де вказано, що у зв'язку з упорядкуванням нумерації та адреси житлових будинків і земельних ділянок на території ради, адреса земельної ділянки для гаражного будівництва в АДРЕСА_1 було змінено на АДРЕСА_1 ; копію технічного паспорта на гараж по АДРЕСА_3 який виготовлений 23 листопада 1989 року кооперативом «Трубіж» загальна площа гаража 75 кв.м. на 3 двері, земельної ділянки 0,0084 га.
У свою чергу, відповідачем на спростування позовних вимог ОСОБА_1 надано: копію договору відчуження купівлі-продажу земельної ділянки, у тому числі з розташованими на ній об'єктами нерухомого майна від 21 листопада 2024 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 згідно якого ОСОБА_2 продав земельну ділянку з розташованим на ній об'єктом нерухомого майна, а саме будівлю-гаража з оглядовою ямою 1978 року побудови, площа якої 25,40 кв.м.. Будівля гаража належить продавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу. Посвідченого державним нотаріусом Баришівської районної державної нотаріальної контори Малиновською Н. В. 13 вересня 2014 року та зареєстровано в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 вересня 2014 року. Право власності на земельну ділянку, що відчужується за цим договором зареєстровано за ОСОБА_2 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 лютого 2017 року. Земельна ділянка, що відчужується за цим договором має площу 0,0027 га. кадастровий номер земельної ділянки 3220255101:01:017:0038.
Також в матеріалах справи є копії рішення від 9 січня 2023 року Баришівського районного суду Київської області, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 6 березня 2024 року, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Баришівської селищної ради Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про захист власника гаражу, визнання рішень незаконними, визнання правочинів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення та відновлення становища, яке існувало до порушеного права, відмовлено.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування майном у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на майно.
Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Про це було зазначено у постанові ОП КГС ВС від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18.
Судом першої інстанції правильно встановлено обставини, за яких позивач ОСОБА_1 не довів належними доказами свого права власності на земельну ділянку, на якій розташований гараж. Наданий технічний паспорт на нерухоме майно об'єкта не підтверджує право власності, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи договір купівлі-продажу або інший правовстановлюючий документ на об'єкт нерухомого майна. Технічний паспорт не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю це лише документ, який фіксує технічні дані об'єкта. Державна реєстрація права не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Отже, встановивши, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження набуття ним у встановленому законом порядку права власності або права користування на земельну ділянку та об'єкт нерухомого майна - гараж, який розташований на цій земельній ділянці та знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , власником якого був ОСОБА_2 з 2014 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог. Відповідно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що з боку ОСОБА_2 має місце самозахват власності, яка належить ОСОБА_1 , не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Зокрема, в іншій справі, сторонами в якій, зокрема, були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , встановлено, що на підставі договору оренди землі від 14 травня 2014 року Баришівська сільська рада передала в оренду ОСОБА_7 земельну ділянку для будівництва індивідуального гаража, яка знаходиться в АДРЕСА_4 . Земельна ділянка загальною площею 0,0027 га, кадастровий номер: 3220255101:01:017:0038. Право власності ОСОБА_7 на будівлю, гараж, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , гараж № НОМЕР_1 підтверджується свідоцтвом про право власності серія НОМЕР_2 , від 2 червня 2014 року. 13 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 за реєстровим номером 1-2766. Вказаний гараж знаходиться на земельній ділянці для будівництва індивідуальних гаражів, площею 0,0027 га, кадастровий номер: 3220255101:01:017:0038, що належить до комунальної власності Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області та на момент вчинення правочину знаходилась в оренді у продавця. Рішенням Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області від 16 грудня 2016 року № 302.1-13-07 земельну ділянку для будівництва індивідуальних гаражів площею 0,0027 га, кадастровий номер 3220255101:01:017:0038 було передано у власність ОСОБА_2 27 лютого 2017 року державним реєстратором проведено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.
Документи, які підтверджують право власності ОСОБА_2 на гараж не скасовані, ні анульовані, недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна судом не визнаний.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 неправомірно заволодів майном, яке як зазначає позивач, належить саме йому.
Інших доводів апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.
Окремо слід зазначити, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення, існує договір відчуження (купівлі-продажу) земельної ділянки, у тому числі з розташованим на ній об'єктом нерухомого майна, укладений 21 листопада 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 8 квітня 2025 року, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус