Унікальний номер справи 760/7361/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/15215/2025
Головуючий у суді першої інстанції О.М. Майстренко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
18 грудня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
сторони
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія
«СОЛВЕНТІС»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», подану представником Лановим Євгеном Миколайовичем, на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ПІНГ-ПОНГ», (яке у подальшому змінило найменування юридичної особи наТовариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС») звернулося до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 51 600 грн за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.03.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем було укладено договір № 100355158 в електронній формі шляхом подання заявки на отримання кредиту. За вказаним договором відповідач отримав 12 000,00 грн.
За вказаним кредитним договором нарахована заборгованість у сумі 51 600 грн., яка складається з 12 000,00 грн. - тіло кредиту, 39 600,00 грн. - нараховані відсотки.
23 червня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір про відступлення прав вимоги № 03Т за яким відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором № 100355158.
24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та позивачем укладено договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно додатку № 1 до договору факторингу, Товариство набуло право грошової вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 100355158.
З огляду на вказане, позивач вважає, що він наділений правом вимоги до відповідача з питання стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором та просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 51 600 грн., 2 422,00 грн. - судовий збір, 6 000,00 грн. - витрати на правову допомогу.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» заборгованість за договором № 100355158 від 25.03.2021 у сумі 15 600,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 732,17 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у стягненні з відповідача заявленої до стягнення складової заборгованості ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ»,( яке змінило назву на ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС»), через свого представника Ланового Є.М. звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що згідно з п. 2.3.1.2. Договору про споживчий кредит № 100355158 від 25.03.2021, позивальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Також збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Звертає увагу суду на ту обставину, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку кредитування та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Відповідно до п. 2.4.1 позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п. 1.4, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
Також апелянт просить стягнути 4 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Відповідач, своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, у відповідності до положень частин другої та п'ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Так, задовольняючи частково позовні вимоги та відмовляючи в позові в частині заявлених до стягнення відсотків, суд виходив з того, що проценти, які нараховані позикодавцем є очевидно не співмірними із сумою кредитних коштів, які отримав відповідач у позику, і створюють умови надмірного боргового тягаря для відповідача.
З огляду на вказане, суд вважав, що безпідставно нараховані відсотки за договором № 100355158 за межами строку кредитування.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується.
Судом встановлено, що 25.03.2021 відповідачем укладено договір № 100355158 з ТОВ «МІЛОАН» в електронній формі.
Відповідно до п. 1.2 - 1.4. Договору відповідач отримав у позику 12 000,00 грн. строком на 15 днів, з 25.03.2021 по 09.04.2021.
У п. 1.5 Договору вказано, що загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 3600,00 грн. в грошовому виразі та 730,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 15600,00 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору, позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань. Комісія за надання кредиту: 0.00 грн., яка нараховується за ставкою 0,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 3600,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Вказані умови також відображені у Паспорті споживчого кредиту № 100355158, який є додатком № 2 до Договору.
Вказані кошти були зараховані ТОВ «МІЛОАН» на картковий рахунок відповідача, що підтверджується платіжним доручення №26236645 від 25.03.2021.
Судом також встановлено, що 23.06.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір про відступлення прав вимоги № 03Т за яким відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором № 100355158.
Також, 24.01.2022 між ТОВ ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно додатку № 1 до договору факторингу, набуло право грошової вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 100355158 від 25.03.2021.
Згідно розрахунку позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 51600 грн., яка складається з 12000,00 грн. - тіло кредиту; 39600,00 грн. - нараховані відсотки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом ч.ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, позикодавець належним чином виконав свої зобов'язання за кредитними договорами, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами кредитних договорів.
Щодо виконання зобов'язань за кредитним договором із сторони відповідача, то останній їх не виконав.
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця».
Такі ж правові висновки підтримуються Верховним Судом на даний час, зокрема у постановах від 05 липня 2025 року в справі № 918/1140/24, від 19 червня 2025 року у справі № 910/686/20, що свідчить про усталеність правової позиції Верховного Суду щодо можливості застосування положень ст. 1048 ЦК України після закінчення строку кредитування або зміни строку кредитування шляхом пред'явлення вимоги про дострокове погашення.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, оскільки договір кредиту № 100355158 укладено між первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 25.03.2021 строком на 15 днів, отже саме у цей період мають бути нараховані відсотки за договором.
Зважаючи на наведене, на думку колегії суддів, суд дійшов вірного висновку що з відповідача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 15 600,00 грн., яка складається з 12 000,00 грн. - тіло кредиту; 3 600,00 грн. - відсотки за користування кредитом.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, апелянт у апеляційній скарзі ніяких доводів не наводить.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено усі обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права в частині ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, про незаконність чи необґрунтованість рішення в частині його оскарження - не свідчать, а тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», подану представником Лановим Євгеном Миколайовичем, залишити без задоволення.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна