Унікальний номер справи № 379/1256/25 Апеляційне провадження № 33/824/4818/2025Головуючий у суді першої інстанції - Зінкін В.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
24 листопада 2025 року суддя Київського апеляційного суду Нежура В.А. розглянув матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Поліщуком Романом Анатолійовичем на постанову Таращанського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП,
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, 04.07.2025 о 12 год 10 хв у м. Тараща Білоцерківського району по вул. Бурля Миколи водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Toyota Camry н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння від 04.07.2025. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки за допомогою приладу Драгер результат 0,89 проміле. Також огляд проводився в КНП ТМР «Таращанська міська лікарня» (м. Тараща, вул. Шевченка, 66) за допомогою приладу Алкотест Драгер ARHK 6510, проба позитивна 0,61 проміле та 0,49 проміле.
Постановою Таращанського районного суду Київської області від 25 серпня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000, 00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Не погоджуючись із постановою, ОСОБА_1 , через свого захисника, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просить скасувати постанову, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Апеляційна скарга обґрунтовується тим, що судом першої інстанції не враховано положення пункту 5 статті 8 Віденської конвенції про дорожній рух, відповідно до якої держави-учасниці зобов'язані передбачити у національному законодавстві спеціальні міліграми на літр повітря, що видихається. Європейський встановлений рівень - 0,5 проміле (або 0,25 мг/л у повітрі), який вважається несумісним з керуванням транспортним засобом. В той час, як за матеріалами справи приладом Drager було зафіксовано 0,49 проміле, що не перевищує встановлений Конвенцією міжнародний ліміт. Це може бути пояснено природними причинами (вживання кефіру, квасу, безалкогольного пива, лікарських засобів тощо), не супроводжувалося зовнішніми ознаками сп'яніння, що підтверджується як самим водієм.
Окрім цього судом першої інстанції, на думку скаржника, не враховано того, що водій ОСОБА_1 від самого початку заперечував факт вживання алкоголю і наполягав на його доставку до медичного закладу, однак огляд в медичному закладі було проведено лише за допомогою технічного засобу, без підтвердження медичним оглядом, як це передбачено Порядком, затвердженим наказом МОЗ.
Таким чином, в умовах відсутності об'єктивних зовнішніх ознак сп'яніння,показника 0,49 проміле, який не перевищує міжнародно допустимий рівень, відсутності належної процесуальної фіксації огляду, заперечення особи щодо вживання алкоголю, винуватість водія у порушенні п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху є недоведеною поза розумним сумнівом.
Також вказано, що судом першої інстанції не було з'ясовано, за допомогою якого саме газоаналізатора проводилося освідування ОСОБА_1 у закладі охорони здоров'я. Так, КНП ТМР «Таращанська міська лікарня» у відповіді на адвокатський запит №889 від 03.09.2025 прямо вказала, що прилад Drager Alcotest ARHK 6510 у закладі не використовується для проведення медичних оглядів. Це означає, що зазначені в матеріалах справи результати з посиланням на «ARHK 6510» є помилковими, а отже не можуть визнаватися належними та допустимими доказами.
Таким чином, висновок медичного огляду, на який послався суд першої інстанції, є юридично нікчемним і не може підтверджувати факт перебування особи у стані сп'яніння.
В апеляційній скарзі також зазначено про те, що спочатку на місці зупинки прилад «Drager Alcotest 6820» показав 0,89 ‰, під час медичного огляду в лікарні зафіксовано 0,69 ‰, при повторному вимірюванні - 0,49 ‰. Апелянт наголошує, що такі різкі коливання показників ставлять під сумнів достовірність усієї процедури.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом.
Частиною першою статті 130 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно із статті 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Відповідно до пункту 2.9 а ПДР України затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2021, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Право поліцейського виявляти водіїв із ознаками алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів унормовано Законами України "Про Національну поліцію", "Про дорожній рух", постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 "Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду", наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року №1452/735 "Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції".
Натомість обов'язком водіїв є дотримання вимог законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, Правил дорожнього руху України, а у випадку їх недотримання настає, зокрема, адміністративна відповідальність.
Приймаючи постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив із того, що його вина у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, досліджених у судовому засіданні. Зокрема, такі обставини встановлені протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 380997 від 04 липня 2025 року, актом огляду на стан алкогольного сп'яніння із застосуванням спеціального технічного засобу «Drager Alcotest», відповідно до якого результат огляду становив 0,89 проміле, направленням та висновком закладу охорони здоров'я КНП ТМР «Таращанська міська лікарня», яким підтверджено перебування особи у стані алкогольного сп'яніння, рапортом працівника поліції, а також відеозаписами з нагрудних камер поліцейських і відеореєстратора, на яких зафіксовано факт керування транспортним засобом та проведення огляду у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає, що висновок викладений у постанові Таращанського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року про доведеність вини ОСОБА_1 у вчинені правопорушення передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджений наявними в матеріалах справи доказами.
З переглянутих судом відеозаписів із нагрудної камери поліцейського та відеореєстратора, що містяться в матеріалах справи, вбачається як ОСОБА_2 рухався за кермом транспортного засобу Toyota Camry н.з. НОМЕР_1 . Після зупинки, водієві було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою приладу «Драгер», за результатами якого показник становив 0,89 проміле. Надалі, водія було доставлено до КНП ТМР «Таращанська міська лікарня», де проведено огляд на стан алкогольного сп'яніння із використанням приладу «Драгер», результат якого склав 0,61 проміле, а через 20 хвилин здійснено повторний огляд, за результатами якого зафіксовано 0,49 проміле. На відеозаписі також зафіксовано озвучення результатів оглядів та пояснення лікарем підстав для висновку про перебування водія у стані алкогольного сп'яніння.
Відомості, які містяться на відеозаписі, свідчать про дотримання працівниками поліції в повному обсязі Інструкції під час проведення огляду та вимог статті 266 КУпАП.
Вказаний відеозапис є одним із об'єктивних доказів в справі про адміністративне правопорушення. Цей відеозапис суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в даній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 130 КУПАП.
Посилання апелянта на різні показники концентрації алкоголю в повітрі, що видихається, саме по собі не свідчить про недостовірність результатів огляду. З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимірювання проводилися у різний час, а тому зменшення показників є об'єктивно зумовленим природним процесом виведення алкоголю з організму.
Окрім цього, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не було враховано заперечення водія ОСОБА_1 щодо вживання алкоголю та його наполягання на проведенні огляду в закладі охорони здоров'я, є необґрунтованими. Як убачається з матеріалів справи, огляд у закладі охорони здоров'я було проведено з дотриманням вимог чинного законодавства із застосуванням спеціального технічного засобу, перевірки запаху алкоголю з порожнини рота, перевірки артеріального тиску та координації рухів, що відповідає процедурі, визначеній Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп'яніння.
Суд звертає увагу, що зазначена Інструкція не містить вимоги про обов'язкове проведення лабораторного дослідження для встановлення стану алкогольного сп'яніння у кожному випадку. Відповідно до положень розділів І, ІІ та ІІІ Інструкції, стан алкогольного сп'яніння може бути встановлений за результатами огляду із застосуванням спеціальних технічних засобів як поліцейським на місці зупинки транспортного засобу, так і лікарем під час медичного огляду в закладі охорони здоров'я. Обов'язковість проведення лабораторних досліджень прямо передбачена Інструкцією лише для випадків встановлення наркотичного або психотропного сп'яніння.
Посилання скаржника на положення Віденської Конвенції апеляційний суд відхиляє, з огляду на таке.
Статтею 8 пунктом 5 Віденської Конвенції про дорожній рух від 08 листопада 1968 року, яка ратифікована Українською СРСР 25 квітня 1974 року, визначено, що в національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, які стосуються керування під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень алкоголю в крові, а у відповідних випадках у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним з керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень алкоголю в крові у відповідності до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 грама чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг на літр повітря, що видихається.
У пункті 7 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735 передбачено, що установлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
Отже наведена норма Конвенції не встановлює мінімального рівня алкоголю в крові або у повітрі, що видихається водієм, а навпаки, встановлює його максимальний рівень, за яким настає алкогольне сп'яніння. Проте, Конвенція про дорожній рух не забороняє національним органам влади встановлювати інші показники рівня алкоголю, менші за 0,25‰ у повітрі, що видихається, що й має місце в Україні, де встановлено мінімальний показник рівня алкоголю у крові - 0,2 ‰.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було з'ясовано модель газоаналізатора, яким проводився огляд ОСОБА_1 у закладі охорони здоров'я, не можуть бути підставою для визнання результатів такого огляду недійсним.
Як убачається з матеріалів справи та дослідженого судом відеозапису, огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння у закладі охорони здоров'я проводився уповноваженим медичним працівником з дотриманням процедури, передбаченої статтею 266 КУпАП та Інструкції, із застосуванням спеціального технічного засобу, у присутності працівників поліції, з роз'ясненням особі її прав та фіксацією результатів огляду.
Крім того, як убачається з дослідженого судом відеозапису, після проведення огляду із застосуванням спеціального технічного засобу скаржник не висловлював заперечень щодо дій медичного працівника або результатів огляду. До того ж, лікарем було додатково проведено клінічний огляд, зокрема перевірено наявність запаху алкоголю з порожнини рота, стан координації рухів, а також здійснено вимірювання артеріального тиску, за результатами чого зроблено відповідні висновки, відображені у висновку про стан алкогольного сп'яніння. Зазначене свідчить про комплексний характер медичного огляду та дотримання встановленої процедури, що виключає сумніви у достовірності отриманих результатів.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із прийнятою судом першої інстанції постановою, однак висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи зазначене, при розгляді даної справи суд першої інстанції дотримався вимог статей 245, 251, 252, 278, 280, 283 КУпАП, правильно встановив всі фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, за обставин, встановлених судом.
Згідно частини восьмої статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, постанови суду першої інстанції без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтею 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Поліщуком Романом Анатолійовичем залишити без задоволення.
Постанову Таращанського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду