Унікальний номер справи 752/2143/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8049/2025
Головуючий у суді першої інстанції Ж.І. Кордюкова
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
18 грудня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
сторони
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча
компанія «Венеція»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3, та особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2025 року,
ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» (далі - ТОВ «УК «Венеція») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання підземної автостоянки.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що актом прийому-передачі паркінгу житлового будинку від 01.12.2011 паркінг житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на 118 машиномісць, переданий ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» в обслуговування ТОВ «Ліко - Житлосервіс».
09.11.2021 ТОВ «Ліко - Житлосервіс» перейменовано на ТОВ «УК «Венеція».
ТОВ «УК «Венеція» є суб'єктом господарювання у сфері надання житлово-комунальних послуг, здійснює дану діяльність на договірних засадах за предметом правовідносин, що виникають між виробниками, виконавцями і споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, а також формує і надає споживачам рахунки на оплату комунальних послуг, згідно затверджених уповноваженими органами тарифів, зокрема обслуговування та ремонт житлового будинку, а також утримання прибудинкової території, іншого нерухомого майна.
Відповідач є власником машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу будинку АДРЕСА_1 .
22.08.2017 між ТОВ «Ліко - Житлосервіс» та відповідачем укладено договір №В3/7-108 про надання комунальних послуг та послуг з утримання підземної автостоянки і прилеглої території. Предметом цього договору є забезпечення позивачем надання комунальних послуг та послуг з утримання підземної автостоянки і прилеглої території машиномісця № НОМЕР_1 , розташованого в підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачем забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені договором.
За цим машиномісцем обліковується заборгованість за надані послуги за період з квітня 2023 року по грудень 2023 року у розмірі 6192 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» заборгованість за спожиті послуги з утримання машиномісця № НОМЕР_1 за період з квітня 2023 року по грудень 2023 року у розмірі 6192 грн. та судові витрати в розмірі 3028 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 звернулась із апеляційною скаргою, а якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість ухваленого судом рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом проігноровано ту обставину, що у період з квітня 2023 по грудень 2023 між позивачем та відповідачем були відсутні будь-які договірні відносини щодо надання послуг з утримання машиномісця.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що договір № В3/7 - 108 від 22.08.2017 про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, на підставі якого заявлені вимоги, припинив свою дію ще у грудні 2017 року.
Апелянт реалізувала передбачене п. 5.1 договору право щодо припинення строку дії договору, повідомивши своєю заявою від 30.11.2017 за вх. № 3664 ТОВ «Ліко-житлосервіс» про свій намір припинити з 01.01.2018 дію договору.
Фактично позивач в односторонньому порядку, самоправно, на власний розсуд продовжує нараховувати суми за утримання паркомісця, керуючись договором, дія якого припинилася.
Зауважує, що позивачем до позовної заяви не додано жодного належного та допустимого доказу, яким би підтверджувався факт того, що позивач надавав будь-які послуги відповідачу, а також факт користування відповідачем результатами наданих позивачем послуг.
Апелянт також просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
До суду також звернувся з апеляційною скаргою ОСОБА_2 - особа, яка не рала участі у справі.
Зазначає, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 94888258 від 17.08.2017, машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Отже, відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки є таким, що було укладено ОСОБА_1 в інтересах сім'ї. Окрім того, зазначає, що дія договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки № В 3/7 -108 від 22.08.2017 закінчилася 31.12.2017.
На думку апелянта, суд першої інстанції, не залучивши до участі у справі ОСОБА_2 , як третю особу, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, позбавив апелянта бути учасником справи та користуватися процесуальними правами.
Апелянт зауважує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи власниками машиномісця № 108 розташованого в підземній автостоянці є вільними в укладенні будь-яких договорів, зокрема й що стосується утримання машиномісця і забезпечення у належному санітарно-технічному стані є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням чинного законодавства.
Позивач своїм правом відзиву на апеляційні скарги не скористався.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Так, у відповідності до положень частин другої та п'ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не надано доказів ненадання послуг позивачем або надання ним послуг неналежної якості.
Судом зауважено, що незважаючи на відсутність письмового договору про надання послуг з утримання та обслуговування нерухомого майна між сторонами у справі фактично склалися саме такі договірні правовідносини, оскільки товариством послуги з утримання та обслуговування машиномісця, які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов'язана їх оплачувати.
Суд дійшов висновку, що оскільки підземний паркінг, в якому розташовані машиномісця, у тому числі належне позивачу, є складовою частиною житлового комплексу, що перебуває на обслуговуванні позивача, вказаний підземний паркінг, як і сам будинок, є спільною власністю співвласників, а відповідач, як співвласник, зобов'язана брати участь в усіх витратах, пов'язаних з утриманням позивачем такого майна.
Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 01.12.2011 актом прийому-передачі підземної автостоянки житлового будинку АДРЕСА_1 переданий ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» в обслуговування ТОВ «Ліко - Житлосервіс».
ОСОБА_1 є власником машиномісця № НОМЕР_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
22.08.2017 між позивачем та відповідачем укладено договір №В3/7-108 про участь у витратах на обслуговування підземної автостоянки, відповідно до умов якого, замовник відшкодовує виконавцю вартість витрат з утримання підземної автостоянки (паркінгу) блок №В3/7 за адресою: АДРЕСА_1 , машиномісце № НОМЕР_1 , та інших витрат для обслуговування підземної автостоянки (паркінгу), а виконавець за рахунок коштів замовника, забезпечує належний санітарний та технічний стан підземної автостоянки у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Згідно п. 2.1.3. договору №В3/7-108 від 22.08.2017 виконавець має право змінювати суму щомісячних платежів у разі зміни вартості комунальних та інших послуг з утримання та експлуатації стоянки.
Згідно п. 5.1., 5.2. договору №В3/7-108 від 22.08.2017 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017 включно. Якщо жодна зі сторін за 30 днів бо закінчення строку дії цього договору не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію цього договору, то договір вважається щороку продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Цей договір підлягає достроковому розірванню у випадках: переходу права власності на машиномісце до іншої особи; за взаємною згодою сторін; інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством України.
30.11.2017 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Ліко-Житлосервіс» з заявою, в якій повідомила про свій намір припинити дії договору №В3/7-108 з 01.01.2018, зазначила, що у разі приведення у відповідність до вимог законодавства України, положень договору №В3/7-108, вона розгляне можливість підписання нового договору з урахуванням нової редакції. Також проінформувала позивача, що до 31.12.2017 зобов'язується виконувати всі умови передбачені договором №В3/7-108 та сплачувати послуги.
01.12.2019 ТОВ «Ліко-Житлосервіс» затверджено розрахунок вартості відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, який складає 688 грн.
Відповідач частково оплачувала послуги, надані позивачем, що підтверджується витягами з копії виписок, наданих позивачем.
Відповідно до довідки позивача від 02.01.2024 №76 заборгованість власника машиномісця № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , за період з 01.04.2023 по 31.12.2023 становить 6 192 грн.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої особи (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальними послугами визначається результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуги з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Частина 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а з таким правом споживача прямо кореспондується і його обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону).
Відповідач споживала послуги, що надавалися позивачем.
У відповідності до ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежно ї якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. У разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг. Порядок перевірки якості надання комунальних послуг та якості послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов'язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості.
Статтею 319 ЦК Українипередбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК Українивстановлено обов'язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення ст. 322 ЦК Українивстановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що строк дії договору № В3/7-108 про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки закінчився 01.01.2018, оскільки ОСОБА_1 у встановленому договором порядку попередила іншу сторону про його припинення.
Зазначене твердження апелянта підтверджується наявною в матеріалах справи заявою ОСОБА_1 адресованою Директору ТОВ «Ліко-Житлосервіс», де у відповідності до п. 5.1 Договору № В 3/7 - 108 «Про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки» від 22.08.2017, остання повідомила про свій намір припинити з 01.01.2018 дію договору № В 3/7 - 108.
Листом від 18.12.2017 за вих. № 2533 за підписом директора товариства, ТОВ «Ліко-Сервіс» повідомило ОСОБА_1 , що згідно з п. 1.1 договору ТОВ «Ліко-Житлосервіс» є обслуговуючою організацією, та не надає послуг охорони автомобілів. Отже, договір не повинен обов'язкововідповідати нормам Постанови КМУ від 22.01.1996 № 115 «Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках».
У «Розрахунок вартості платної послуги: обслуговуванням паркінгів (1 машиномісце)» затверджений директором ТОВ «Ліко-Житлосервіс» від 01.06.2017, входить: технічний огляд, обслуговування електромереж (заміна електроламп). Комплексне прибирання паркінгів, обслуговування системи протипожежної безпеки, контроль доступу, електроенергія, холодна вода, стаціонарний телефон, ТО системи відео нагляду, обслуговування «тривожної кнопки» та накладні витрати. Тобто, розрахунком не передбачена охорона автомобіля.
Окрім того, попереджено ОСОБА_1 , що після розірвання договору не будуть надаватись послуги, передбачені договором, а саме: буде відсутній контроль доступу до паркомісця, подача електроенергії, холодної води, обслуговування електромереж (заміна електроламп), технічний огляд, комплексне прибирання, усунення протікань та інші послуги, пов' язані з комплексним обслуговуванням машиномісця.
Апеляційний суд звертає увагу також на ту обставину, що в матеріалах справи також міститься ще один лист - відповідь ТОВ «Ліко-Житлосервіс» за вих. № 1372 від 24.05.2018 за підписом директора, адресований ОСОБА_1 у якому повідомлено останню, що лист від 30.11.2017 про припинення дії договору про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки № В3/7-108 від 22.08.2017 не відповідає законодавству, а дія договору не може бути припинена, оскільки апелянт продовжує бути власником машиномісця та згідно законодавства має обов'язок утримання майна, яке перебуває у власності. Крім того, зазначено, що ОСОБА_1 продовжує користуватися машиномісцем, як і в період дії договору, поїзд до свого машиномісця по території паркінгу, який утримується ТОВ «Ліко-Житлосервіс», тобто він освітлюється, прибирається, контролюється доступ сторонніх осіб у паркінг. Утримання паркінгу розподіляється на всіх без винятку власників та орендарів машиномісць рівномірно і в однаковій сумі.
Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
ТОВ «Ліко-Житлосервіс» є експлуатаційною організацією та надає послуги з утримання машиномісць у підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_4 .
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Ліко-Житлосервіс» укладено договори, зокрема, Договір про постачання електричної енергії споживачу від 18.12.2018 року з ТОВ «Київські енергетичні послуги»; договір № 16322/4-1-01-Т з ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» про надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі; Договір № 56/06-S про надання послуг зв'язку від 14.06.2006 року з ТОВ «Сітел»; Договір № 96/15-О про надання послуг з технічного обслуговування від 01.04.2018 року з ТОВ «Смарт Солюшиз Груп» щодо виконання робіт з технічного обслуговування систем пожежної сигналізації, оповіщення про пожежу та управління евакуюванням людей, диспетчеризація СПЗ, водяного спринклерного пожежогасіння на об'єкті (а.с. 19-30) .
Окрім того, згідно наказу за підписом директора ТОВ «Ліко-Житлосервіс» № 17 від 01.01.2021 з метою організації належного чергування в паркінгах, які обслуговує ТОВ «Ліко-Житлосервіс» закріплено за черговими з паркінгів, черговими операторами паркінгів паркінг який знаходиться в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 31-33).
Докази того, що вказані договори сторонами та іншими заінтересованими особами в установленому законом порядку оспорювався, визнавалися судом недійсними та відповідно до загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, а також презумпції правомірності правочину та загальних умов виконання зобов'язання (п. 6 ч. 1 ст. ст. 3, 204, 526 ЦК України) не є дійсними, чинними та виконуваними відповідно до їх умов та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, матеріали справи не містять.
На думку колегії суддів, апелянтом як у суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги не спростовано того, що вона не отримує від позивача послуги, про які зазначено вище, й що ними не користується.
Дійсно, договір між сторонами є таким, що припинив свою дію, однак, судом встановлено, що незважаючи на відсутність письмового договору про надання послуг з утримання та обслуговування нерухомого майна між сторонами у справі фактично склалися саме такі договірні правовідносини, оскільки товариством послуги з утримання та обслуговування машиномісця, які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов'язаний їх оплачувати.
Доводи ОСОБА_1 про те, що за відсутності укладеного нею договору, вона не зобов'язана сплачувати на користь позивача будь-яких коштів, апеляційний суд не приймає з огляду на те, позивач довів фактичне надання таких послуг, які не можуть бути відокремлені, та щодо отримання яких відповідач не може бути позбавлений у зв'язку з специфікою їх надання (освітлення паркінгу, охорона, утримання систем водопостачання, пожежна сигналізація, його прибирання здійснюється для власників усіх машиномісць одночасно).
Утримання підземної автостоянки проводить позивач, що не спростовано відповідачем доказами в розрізі ст. ст. 76-81 ЦПК України, який несе у зв'язку з цим витрати, на спростування суми заборгованості відповідачем до суду не було надано контррозрахунку, тому, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Що стосується апеляційної скарги ОСОБА_2 , колегія суддів зауважує, що доводи апелянта є тотожними з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 . Окрім того, колегія суддів зазначає, що не залучення до часті у справі апелянта ОСОБА_2 , як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, що на думку апелянта позбавило його права користування процесуальними правами, не відповідає дійсності, оскільки право власності на вказане парковочне місце оформлено на відповідачку, вона не просила суд залучити її чоловіка до участі у справі в якості третьої особи та не посилалась на те, що паркомісце є спільною сумісною власністю подружжя, а відповідно у суду були відсутні підстави для залучення ОСОБА_2 до участі у справі. Заборгованість за надані послуги з утримання підземної автостоянки за рішенням суду законно та обгрунтовано стягнуто з ОСОБА_1 , а не в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Отже, підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 відсутні.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції дотримався даних вимог закону.
За таких обставин, апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану представником Хомичем І. О., та особи яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 суд залишає без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3, та особи яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 січня 2025 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна