справа №752/24822/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/8793/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
16 грудня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
представника: ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12025100000001032, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14 серпня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 361 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про накладення арешту - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене 21 жовтня 2025 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон марки Apple iPhone 16 Pro, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 ;
- ноутбук (macbook Pro) серія S/N mv6mxf2d12.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про накладення арешту на майно залишити без задоволення.
Уважає, що оскаржувана ухвала слідчого судді постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, необґрунтована та така, що підлягає скасуванню.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що наявна у матеріалах справи постанова про визнання вилучених мобільного телефону та ноутбука речовими доказами має формальний характер та зведена до цитування норм кримінального процесуального закону.
Наголошує, що до клопотання про накладення арешту на майно не долучено протоколу огляду вилучених мобільного телефону та ноутбука, що у свою чергу нівелює правомірність винесення постанов про визнання речовими доказами, а це єдина підстава для накладення арешту, що зазначена у клопотанні.
Зауважує, що у зв'язку з цим невідомо, що ж слугувало підставою для визнання слідчим органом вилучених мобільного телефону і ноутбуку речовими доказами і чи були наявні для цього підстави взагалі.
Вказує, що зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів визнання мобільного телефону і ноутбуку речовими доказами, відсутність протоколу огляду таких пристроїв, а отже доказів того, що телефон чи ноутбук містять інформацію, яка відповідає критеріям, визначеним статтею 98 КПК України, слідчий суддя необґрунтовано наклав арешт на них.
На переконання представника, слідчим суддею під час прийняття оскаржуваного рішення було проігноровано приписи статті 168 КПК України, а саме те, що вилучені пристрої були безперешкодно надані для огляду і копіювання слідчому органу саме під час проведення слідчої дії - обшук, тобто слідчий орган мав безперешкодний доступ до всієї інформації, що містилась на телефоні, а логічний пароль у виді набору цифр був добровільно повідомлений (підтверджується протоколом обшуку).
Зазначає, що з невідомих причин слідчий орган не здійснив копіювання всієї інформації, що знаходилась на вилучених пристроях, а вирішив вилучити останні, позбавивши їх власника права користування та розпорядження ними.
Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що у відповідності до положень частини першої статті 172, частини четвертої статті 405 КПК України не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду.
У доповненнях до апеляційної скарги, наданих представником ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 у судовому засіданні, остання додатково звертає увагу на те, що вказані у мотивувальній частині речі, які вилучені в ході обшуку за вказаною адресою, не мають жодного відношення до майна ОСОБА_7 , адреса, за якою проходив обшук і яка вказана у мотивувальній частині ухвали, не має жодного відношення до останнього, а у резолютивній частині оскаржуваної ухвали арешт накладено на зовсім інше майно.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , яка вимоги апеляційної скарги підтримала та просила скаргу задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчою групою слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12025100000001032 від 14 серпня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 361 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що у період з січня 2024 року по серпень 2025 року екс-працівники групи компаній PLAYNETIC LTD, громадяни України, вчинили несанкціоноване втручання в роботу інформаційно-комунікаційної системи під назвою GitLab (сайт та система керування репозиторіями програмного коду), яке належить на праві інтелектуальної власності групі компаній PLAYNETIC LTD, що призвело до витоку інформації (репоризиторіїв програмного коду).
Слідством установлено, що ОСОБА_9 , розуміючи, що ОСОБА_10 , ОСОБА_14 та ОСОБА_7 працювали в TechTellent протягом значного часу, вступив з ними у злочинну змову з метою отримання інформації, яка є інтелектуальною власністю групи компаній PLAYNETIC.
Так, у період з 11 березня 2025 року по 28 травня 2025 року ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_7 , маючи доступ до репозиторіїв коду Google Workspace, завантажували їх, що може свідчити про участь у вчиненні злочинів та скоординовану діяльність зазначених осіб.
Роль ОСОБА_7 у вчиненні злочину полягає в тому, що останній, будучи працівником підрозділу TechTellent, у період з 11 березня 2025 року по 28 травня 2025 року, маючи доступ до репозиторіїв коду Google Workspace, разом з іншими фігурантами кримінального провадження здійснював доступ до таких репозиторіїв, що може свідчити про участь у вчиненні злочинів та скоординовану діяльність зазначених осіб.
21 жовтня 2025 року на підстави ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року у справі №752/24822/25 проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено наступне майно: мобільний телефон марки Apple iPhone 16 Pro, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 та ноутбук (macbook Pro) серія S/N mv6mxf2d12.
Постановою слідчого від 21 жовтня 2025 року вилучені під час обшуку речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12025100000001032 від 14 серпня 2025 року.
22 жовтня 2025 року до Голосіївського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12025100000001032, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14 серпня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 361 КК України.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про накладення арешту - задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене 21 жовтня 2025 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон марки Apple iPhone 16 Pro, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 ;
- ноутбук (macbook Pro) серія S/N mv6mxf2d12.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон марки Apple iPhone 16 Pro, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 ; ноутбук (macbook Pro) серія S/N mv6mxf2d12, належне ОСОБА_7 та вилучене під час проведення обшуку 21 жовтня 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року у справі №752/24822/25 за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що зазначені речі містять чи можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України. Окрім того, слідчим суддею враховано, що такі речі підлягають додатковому дослідженню, огляду та проведенню необхідних експертиз, а згідно пояснень прокурора, наданих у судовому засіданні, під час проведення обшуку копіювання інформації не відбувалось у зв'язку з відсутністю необхідної для цього техніки.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що прокурором у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи скаржника про те, що наявна у матеріалах справи постанова про визнання вилучених мобільного телефону та ноутбука речовими доказами має формальний характер та зведена до цитування норм кримінального процесуального закону; відсутні належні та допустимі докази визнання мобільного телефону і ноутбуку речовими доказами, докази того, що телефон чи ноутбук містять інформацію, яка відповідає критеріям, визначеним статтею 98 КПК України, а також, що невідомо, що ж слугувало підставою для визнання слідчим органом вилучених мобільного телефону і ноутбуку речовими доказами і чи були наявні для цього підстави взагалі, є необґрунтованими, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що зазначені речі містять чи можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України. Окрім того, слідчим суддею враховано, що такі речі підлягають додатковому дослідженню, огляду та проведенню необхідних експертиз.
При цьому, вказані речі та документи визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12025100000001032 від 14 серпня 2025 року, про що була винесена відповідна постанова.
Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення володільця майна, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення судом питання про арешт майна або його повернення, або ж його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час затримання особи, обшуку, огляду.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) є засобами чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Разом з тим, заборонено вилучення (виїмка) матеріальних носіїв інформації, пов'язаних із веденням Центральним депозитарієм цінних паперів та депозитарними установами системи депозитарного обліку цінних паперів, облікової системи часток і внесенням змін до них.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. Слідчий чи прокурор може зробити та вилучити копію інформації, що міститься на вищезазначених носіях, або ж якщо вилучає носії інформації - на вимогу володільця має лишити йому копію відповідної інформації.
Таким чином, зважаючи на те, що необхідність в арешті майна виникла з тих підстав, що зазначені речі містять чи можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження та досягнення дієвості цього провадження, а також у зв'язку з необхідністю проведення додаткового дослідження, огляду та проведення необхідних експертиз, при цьому постановою слідчого від 21 жовтня 2025 року вказані у клопотанні речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12025100000001032 від 14 серпня 2025 року, необґрунтованими є посилання скаржника на те, що вилучені пристрої були безперешкодно надані для огляду і копіювання слідчому органу саме під час проведення слідчої дії - обшук, тобто слідчий орган мав безперешкодний доступ до всієї інформації, що містилась на телефоні, а логічний пароль у виді набору цифр був добровільно повідомлений (підтверджується протоколом обшуку).
Окрім того, згідно пояснень прокурора, наданих у судовому засіданні, під час проведення обшуку копіювання інформації не відбувалось у зв'язку з відсутністю необхідної для цього техніки, зважаючи на що доводи апеляційної скарги про те, що з невідомих причин слідчий орган не здійснив копіювання всієї інформації, що знаходилась на вилучених пристроях, а вирішив вилучити останні, позбавивши їх власника права користування та розпорядження ними, не заслуговують на увагу суду.
Посилання представника власника майна на те, що до клопотання про накладення арешту на майно не долучено протоколу огляду вилучених мобільного телефону та ноутбука, що у свою чергу нівелює правомірність винесення постанов про визнання речовими доказами, а це єдина підстава для накладення арешту, що зазначена у клопотанні, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Аргументи скаржника, наведені у судовому засіданні, про те, що вказані у мотивувальній частині речі, які вилучені в ході обшуку за вказаною адресою, не мають жодного відношення до майна ОСОБА_7 , адреса, за якою проходив обшук і яка вказана у мотивувальній частині ухвали, не має жодного відношення до останнього, а у резолютивній частині оскаржуваної ухвали арешт накладено на зовсім інше майно є безпідставними з огляду на те, що майно, на яке прокурор просив накласти арешт у своєму клопотанні, а саме: мобільний телефон марки Apple iPhone 16 Pro, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 ; ноутбук (macbook Pro) серія S/N mv6mxf2d12, відповідає переліку майна, на яке накладено арешт слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі.
При цьому, помилкове зазначення слідчим суддею у мотивувальній частині ухвали даних про проведення обшуку за іншою адресою та вилучення майна, відмінного від майна, про яке зазначав прокурор у цьому клопотання про арешт майна, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, а в учасників кримінального провадження у такому випадку виникає право на звернення до суду із заявою про виправлення описки у порядку статті 379 КПК України.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4