Справа № 369/14216/24 Головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження № 22-ц/824/16495/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
10 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, обґрунтовуючи її тим, що з моменту свого народження малолітній син сторін - ОСОБА_4 безперервно проживав разом із матір'ю, перебуваючи з нею у щоденному особистому контакті. З початку мати з дитиною проживали у м. Боярці Київської області, але після вчинення актів домашнього насильства з боку батька, вони опинилася у м. Львові в шелтері для потерпілих від домашнього насильства ГО «Центр «Жіночі перспективи» та рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2025 року ОСОБА_1 отримала обмежувальний припис на строк 6 місяців, тобто до 13 серпня 2025 року, яким вжито заходів тимчасового обмеження ОСОБА_1 прав по відношенню до неї.
Незважаючи на це, 16 червня 2025 року батько самовільно та примусово, без згоди матері, змінив місце проживання дитини, чим фактично вчинив кіднепінг, що у свою чергу спричинило істотні негативні наслідки як для малолітнього ОСОБА_4 , так і для його матері. Така раптова зміна звичного середовища є надзвичайно небезпечною для психоемоційного стану малолітньої дитини, яка ніколи не проживала з батьком без присутності матері до цього випадку. Таким чином, подальше утримання дитини в ізоляції від матері може спричинити істотну шкоду її здоров'ю, розвитку та психоемоційному благополуччю.
З 16 червня 2025 року ОСОБА_1 жодного разу не бачила й не чула свого малолітнього сина, якому виповнилося лише 2 роки і 3 місяці. Для дитини такого віку, у якої сформувався стійкий емоційний зв'язок із матір'ю як основною особою, що забезпечує догляд, безпеку та емоційну підтримку, така раптова і тривала розлука є вкрай травматичною. Вона створює високий ризик розвитку тривожності, регресу в поведінці та проблем у формуванні базового відчуття довіри до людей.
Запропоновані заходи забезпечення позову мають на меті саме збереження емоційного зв'язку між дитиною та матір'ю, які проживають окремо. Однак, після того, як дитина почала проживати з батьком внаслідок самовільної зміни її місця проживання, ОСОБА_1 категорично відмовляється дати можливість матері побачити сина, чим фактично чинить перешкоди у реалізації її батьківських прав.
Обставини спірних правовідносин сторін свідчать про неможливість врегулювання питання щодо участі матері у вихованні дитини у позасудовому порядку. Поведінка батька, яка проявляється у систематичному ігноруванні обмежувального припису, відмові допустити матір до спілкування з дитиною, а також у вчиненні психологічного та фізичного насильства, формує атмосферу постійної напруги та унеможливлює конструктивний діалог між сторонами щодо проведення часу дітей рідною матір'ю.
Водночас позивачка за зустрічним позовом не заперечує права батька на участь у вихованні сина, проте з урахуванням найкращих інтересів малолітнього ОСОБА_4 та з метою збереження стабільного психологічного контакту і тісного емоційного зв'язку між матір'ю та дитиною, вважає за необхідне на період розгляду справи встановити для неї порядок спілкування з дитиною, який би забезпечував регулярне та безперешкодне спілкування дитини з обома батьками.
Просила суд вжити заходи забезпечення позову у вигляді визначення графіку спілкування ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_4 наступним чином:
- щотижня з четверга о 09 год. 00 хв. до неділі о 09 год. 00 хв. - особисте спілкування малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 без присутності батька чи будь-яких третіх осіб зі сторони батька за місцем проживання/перебування матері, яке наразі змінено, зокрема, на ігрових майданчиках, у парках розваг та відпочинку, дитячих розважальних центрах або будь-яких інших місцях за вибором матері;
- новорічні свята та зимові канікули у період з 29 грудня 2025 року по 10 січня 2026 року - особисте спілкування малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 без присутності батька чи будь-яких третіх осіб зі сторони батька за місцем проживання/перебування матері, яке наразі змінено, зокрема, на ігрових майданчиках, у парках розваг та відпочинку, дитячих розважальних центрах або будь-яких інших місцях за вибором матері;
- зобов'язати ОСОБА_1 передавати у визначений час та дату ОСОБА_1 дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька: АДРЕСА_1 . Передача дитини має відбуватися з особистими речами дитини, необхідними для її щоденного використання - сезонний одяг, взуття, засоби гігієни, улюблені іграшки тощо.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 рокузаяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Визначено час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_1 щотижня з четверга із 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. суботи без присутності батька ОСОБА_1 чи будь-яких третіх осіб зі сторони батька за місцем проживання/перебування матері, зокрема, на ігрових майданчиках, у парках розваг та відпочинку, дитячих розважальних центрах або будь-яких інших місцях за вибором матері та зобов'язано батька ОСОБА_1 передавати дитину ОСОБА_4 його матері ОСОБА_1 .
В задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами виник спір щодо місця проживання малолітнього сина з одним із батьків та склалися стосунки, які наразі позбавляють можливості матері регулярно спілкуватися з дитиною, а тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною і погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову у цій справі є доцільним.
Врахувавши інтереси дитини та її вік, суд вважав за можливе в порядку забезпечення позову до остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини визначити час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_1 щотижня з четверга із 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. суботи без присутності батька ОСОБА_1 чи будь-яких третіх осіб зі сторони батька за місцем проживання/перебування матері, яке наразі змінено.
Разом з тим, в частині визначення графіку спілкування матері із сином до 09 год. 00 хв. неділі суд відмовив, оскільки батько повинен також мати можливість провести час з малолітньою дитиною у вихідний день. Також не підлягають задоволенню вимоги про визначення часу спілкування в новорічні свята та зимові канікули у період з 29 грудня 2025 року по 10 січня 2026 року з урахуванням рівності прав батьків, тоді як у разі задоволення вжиття вказаних заходів забезпечення позову батько буде позбавлений можливості провести зимові свята разом з дитиною.
Щодо зобов'язання батька передавати дитину за місцем проживання у м. Боярка Київської області, суд першої інстанції теж відмовив в задоволенні цієї вимоги, оскільки на даний час у країні триває військова агресія, тому дане зобов'язання може не відповідати інтересам дитини.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Каменської Н.П. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими,порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
В апеляційній скарзі відповідач за зустрічним позовом посилається на те, що оскаржувана ухвала була постановлена судом першої інстанції без участі у розгляді питання батька та органів опіки і піклування, а також без дослідження питання щодо характеристики матері з точки зору виконання нею батьківських обов'язків стосовно малолітньої дитини.
Зокрема вказує, що судом не встановлено жодного нового факту, який би виник після постановлення ухвали від 01 серпня 2025 року про відмову в забезпеченні зустрічного позову та обумовив виникнення нових підстав для вжиття відповідних заходів в межах цієї справи. Жодного із зазначених позивачкою місць її проживання чи перебування (шелтерах у м. Львові та м. Києві) не підтверджено документально.
За відсутності доказів зміни місця проживання матір'ю ОСОБА_1 , звільнення її з місця роботи, а також того, що батько ОСОБА_1 чинить перешкоди у спілкуванні матері з дитиною, суд першої інстанції безпідставно дійшов до протилежного висновку ніж той, що викладений в ухвалі від 01 серпня 2025 року.
Поза увагою суду першої інстанції залишились й обставини неналежного виконання матір'ю своїх батьківських обов'язків щодо забезпечення здоров'я ОСОБА_4 , що призвело до виявлення незадовільного стану здоров'я дитини після того, як 16 червня 2025 року мати ОСОБА_1 у м. Києві передала сина батькові ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 10 липня 2025 року № ІРЦ-85585/2025/637234 є обґрунтовані підстави констатувати, що ОСОБА_4 в період проживання з матір'ю з лютого по червень 2025 року не було забезпечено сприятливих умов для мовленнєвого розвитку, когнітивної сфери, розвитку емоційного контакту з формуванням базових соціальних навичок підтримки емоційного саморегулювання тощо.
Більше того, у період проживання ОСОБА_4 з матір'ю дитина була позбавлена можливості реалізовувати своє право на контакт як із батьком, так і зі старшим братом ОСОБА_7 , який проживає із ОСОБА_1 .
При цьому на морально-психологічний стан матері ОСОБА_1 звернув увагу Львівський апеляційний суд у постанові від 08 травня 2025 року у справі № 464/972/25 про видачу обмежувального припису, зокрема вказавши, що фактично між сторонами мають місце неприязні відносини, викликані розбіжностями щодо їх участі у вихованні дітей та визначення їх місця проживання.
Відповідач зазначає, що не чинить перешкод щодо спілкування матері ОСОБА_1 з дитиною, а випадок, на який посилається позивачка у своїй заяві, був спровокований нею з метою створення конфліктної ситуації, щоб звинуватити батька ОСОБА_1 у вчиненні перешкод у побаченні матері з дитиною, а також порушенні ним обмежувального припису, який діяв на той час.
Крім того, звертає увагу на обставини подвійного громадянства ОСОБА_1 та ризики вивезення дитини до російської федерації, а також на те, що за своїм змістом вжиті судом заходи забезпечення позовує тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).
Також суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали безпідставно не з'ясовував чи не порушує визначений ним час спілкування дитини з матір'ю з четверга із 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. суботи без присутності батька режиму дитини та процесу здобування нею освіти, адже батько збирається віддати ОСОБА_4 восени до дитячого садочку за місцем його проживання.
Наголошує, що малолітній син сторін ОСОБА_4 фактично проживає разом з ним у м. Боярці Київської області, однак всупереч інтересам дитини суд визначив місце її побачень з матір'ю за місцем проживання/перебування останньої, не з'ясувавши спираючись на докази, де саме воно знаходиться. За встановленим судом графіком ОСОБА_4 повинен буде проводити багато годин в дорозі під час воєнного стану, йому буде потрібно кожного разу добиратися до місця проживання/перебування матері за її вибором незалежно від того, де вона знаходиться.
За таких обставин, режим дня дитини, у тому числі щодо відвідування дитячого садочка повністю нівелюється, дитина невиправдано піддається небезпеці, що негативно відобразиться на умовах навчання, розвитку та виховання ОСОБА_4 , які створені на даний час його батьком, а отже не відповідає якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Водночас заява ОСОБА_1 не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Відзив на апеляційну скаргу від позивачки за зустрічним позовом до суду апеляційної інстанції не надходив.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, проведеному в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, ОСОБА_1 та його представник - адвокат Каменська Н.П. підтримали аргументи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що вона орендує житло неподалік від місця проживання відповідача з дитиною, а саме у с. Бобриця Київської області, та її підприємницька діяльність дозволяє проводити із сином час, який визначив для їх спілкування суд першої інстанції.
Треті особи явку своїх представників в судове засідання не забезпечили і правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив, що сторони у справі є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Між ОСОБА_1 до ОСОБА_1 виник спір щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_4 з кожним із них, який є предметом судового розгляду в межах даної справи.
Внаслідок подій, що мали місце 16 червня 2025 року по вул. Академіка Корольова у м. Києві, дитина почала проживати разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , а мати позбавлена можливості в побаченнях із сином.
Напружені стосунки, які склалися між сторонами, наразі позбавляють можливості матері регулярно спілкуватися з малолітньою дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча розгляд справи триває звересня 2024 року.
Як передбачено у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства,кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що один із батьків, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а інший з батьків не має права перешкоджати спілкуванню з дитиною та участі у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з тим із батьків, що проживає окремо, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від таких зустрічей.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від: 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20), 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21), 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21 (провадження № 61-6056св22).
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, мати ОСОБА_1 посилалася на те, що з моменту народження ІНФОРМАЦІЯ_1 малолітній син сторін - ОСОБА_4 безперервно був поруч з нею, проте 16 червня 2025 року батько ОСОБА_1 самовільно та примусово змінив місце проживання дитини і перешкоджає матері у спілкуванні із сином, що у свою чергу може призвести до істотної шкоди для здоров'я, розвитку та психоемоційного стану дитини, втрати безпосередніх емоційних контактів матері з дитиною, та, як наслідок, до неможливості виконання рішення суду у справі.
Суд апеляційної інстанції враховує, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).
Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
ЄСПЛ також наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції встановив, що між сторонами у справі склалися стосунки, які позбавляють можливості матері регулярно спілкуватися зі своїм малолітнім сином.
Відтак, врахувавши інтереси дитини та її вік,з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини одним із батьків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення зустрічного позову у спірних правовідносинах шляхом визначення часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_1 щотижня з четверга із 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. суботи без присутності батька ОСОБА_1 чи будь-яких третіх осіб зі сторони батька за місцем проживання/перебування матері, яке наразі змінено, в тому числі на ігрових майданчиках, у парках розваг та відпочинку, дитячих розважальних центрах або будь-яких інших місцях за вибором матері та зобов'язання батька передавати сина його матері для спілкування та виховання, що відповідає вимогам законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
Наведений захід забезпечення позову, який застосований судом до вирішення спору між сторонами по суті, відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивачки щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення зустрічного позову. Невжиття таких заходів може призвести до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій, а інтереси дитини та права сторін на час постановлення оскаржуваної ухвали не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу.
Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала була постановлена без участі у розгляді питання батька та органів опіки і піклування, а також без дослідження питання щодо характеристики матері з точки зору виконання нею батьківських обов'язків стосовно малолітньої дитини, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. У силу положень частин третьої, четвертої цієї статті суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може (а не зобов'язаний) викликати лише особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може (а не зобов'язаний) призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Водночас, відповідач та його представник не навели обґрунтованих доводів про те, що саме по собі спілкування дитини із її матір'ю, з якою вона постійно проживала до 16 червня 2025 року, може призвести до негативних наслідків для стану дитини, а напружені і неприязні стосунки між батьками, а також події, які мали місце 15 липня 2025 року щодо спроби матері побачити дитину, свідчать про наявність об'єктивних перешкод матері у спілкуванні із малолітнім сином, який фактично проживає разом з батьком.
Посилання відповідача на те, що позивачкою не наведено, а судом першої інстанції не встановлено жодного нового факту, який би виник після постановлення ухвали від 01 серпня 2025 року про відмову в забезпеченні зустрічного позову та обумовив виникнення нових підстав для вжиття відповідних заходів в межах цієї справи, безпідставні та спростовуються змістом заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, у якій остання вказувала про зміну фактичного місця проживання з м. Львова на м. Київ та звільнення з роботи з метою бути ближче до дитини, а також закінчення дії обмежувального припису ОСОБА_1 відносно неї, який діяв до 13 серпня 2025 року.
Колегія суддів в контексті доводів апеляційної скарги відзначає, що вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову буде сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між матір'ю та дитиною, які, з огляду на вік ОСОБА_4 , могли бути до цього час послаблені, відповідатиме інтересам як матері, так і малолітньої дитини, та зможе усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір'ю.
Подібний висновок міститься й у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц (провадження № 61-1153св17) та в ухвалі від 14 серпня 2023 року у справі № 757/21377/22-ц (провадження № 61-11087ск23).
Таким чином обставини, викладені в заяві про забезпечення позову від 15 серпня 2025 року, свідчать про наявність фактичних обставин, з яким закон пов'язує можливість застосування заходів забезпечення позову, адже під час тривання судового процесу контакт дитини з кожним із батьків є необхідним та важливим.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що визначений судом першої інстанції графік спілкування матері з дитиною щочетверга із 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. суботи без присутності батька може порушувати режим дня дитини та процес здобування нею дошкільної освіти з огляду на те, що батько збирається віддати ОСОБА_4 до дитячого садочку за місцем його проживання, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки за встановлених обставин щодо підприємницької діяльності позивачки та фактичного місця її проживання матір також не буде позбавлена можливості заводити та забирати дитину з дитячого садка у випадку його відвідування сином.
Наведені відповідачем обставини щодо подвійного громадянства ОСОБА_1 та ризиків вивезення дитини до російської федерації ґрунтуються на припущеннях , тому не приймаються при вирішенні питання про забезпечення позову.
При цьому, за наявності певних побоювань, ОСОБА_1 відповідно до вимог статей 153, 154 ЦПК України вправі вимагати від матері, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити зустрічне виконання певних обов'язків (вчинення дій), зокрема, встановлення зустрічного зобов'язання ОСОБА_1 у вигляді обов'язку повертати дитину після зустрічей відповідачу або до адреси фактично їх проживання з батьком, а не взагалі відгороджувати малолітню дитину від матері.
Крім того, визначений судом час спілкування матері ОСОБА_1 із її малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з четверга із 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. суботи без присутності батька ОСОБА_1 чи будь-яких третіх осіб зі сторони батька за місцем проживання/перебування матері не вирішує спір по суті, а лише спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю.
З точки зору класифікації судових спорів стосовно виховання дитини як вимоги про визначення місця проживання дитини, так і вимоги про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, встановлення способів участі одного з батьків у спілкуванні та вихованні дитини належать до категорії спорів стосовно дитини у широкому розумінні, проте різняться за способом судового захисту.
Визначений судом порядок спілкування матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.
Тривалий розгляд справи без можливості спілкування дитини з матір'ю може призвести до втрати емоційного контакту, що в свою чергу ускладнить чи зробить неможливим виконання можливого судового рішення про задоволення зустрічного позову, оскільки може призвести до втрати емоційного контакту з дитиною.
Крім того, заходи забезпечення мають тимчасовий характер та діють до набрання рішенням у справі законної сили.
Отже, суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів позивачки щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів.
Забезпечення позову шляхом надання можливості матері для спілкування з дитиною спір між сторонами по суті не вирішує, оскільки позовними вимогами є визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком та/або з матір'ю, що є відмінним від застосованого судом заходу забезпечення позову.
В оцінці інших доводів апеляційної скарги судом апеляційної інстанції враховано, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Таким чином низка доказів, які були долучені сторонами до матеріалів справи на стадії апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції та які, на їх думку, мають значення для вирішення питання щодо наявності та/або відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, підлягають дослідженню і оцінці при вирішенні спору по суті, оскільки обґрунтованість позовних вимог перевіряється судом під час розгляду справи по суті і не має розглядатися при забезпеченні позову, що є тільки процесуальною дію (оперативним заходом), що вживається для забезпечення виконання рішення суду у разі його потенційного задоволення.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.
Виходячи з наведеного колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про часткове задоволення заяви позивачки забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року про забезпечення позову у даній справі - без змін.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року про забезпечення позову у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 грудня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній