Провадження № 11-кп/803/3746/25 Справа № 202/11441/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Індустріального районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Під час підготовчого судового засідання ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 24 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю.
Вважає, що заявлені прокурором ризики, передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) є недоведеними та такими, що ґрунтуються на припущеннях, а отже такими, що не можуть доводити необхідність застосовування найсуворішого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_8 . Крім того, в ході розгляду клопотання прокурором не доведено, що інші запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим своїх обов'язків.
В обґрунтування зазначає, що ОСОБА_8 не вчиняв кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави вважати, що він мав намір уникати органів досудового розслідування або суду. Навпаки, його поведінка свідчить про повну відкритість і відсутність будь-яких ознак переховування, оскільки він вільно пересувався по місту, підтримував соціальні зв'язки, займався звичайними побутовими справами, а про те, що перебуває у розшуку дізнався від працівників поліції, що підтверджується поясненнями ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , у долученні копій поясненнях яких до матеріалів справи судом безпідставно було відмовлено.
Окрім того, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , було скоєне понад рік тому, що саме по собі свідчить про відсутність будь-якої активної загрози з боку обвинуваченого для учасників кримінального провадження. В свою чергу, ОСОБА_8 протягом тривалого часу були відомі анкетні дані всіх свідків і потерпілих, їх місце проживання та контактні дані. Проте незважаючи на це, жодна із зазначених осіб не зверталася із заявами або скаргами до органів досудового розслідування чи прокуратури щодо можливого тиску, погроз чи будь-яких спроб впливу з боку обвинуваченого або осіб, які можуть діяти в його інтересах.
Водночас прокурор звертаючись до суду з відповідним клопотанням не надав жодних документальних підтверджень або доказів, які б свідчили про спроби обвинуваченого впливати на свідків чи потерпілих, що свідчить про голослівність і необґрунтованість тверджень сторони обвинувачення щодо наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК.
Також сторона захисту вважає, що суд не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який не судимий, має офіційне місце реєстрації та проживання, стійкі соціальні зв'язки, у нього є сім'я, яка складається з батька ОСОБА_15 , матері ОСОБА_16 , які перебувать на його утриманні, позитивно характеризується за місцем мешкання та різними військовими угрупуваннями Збройних сил України.
Поміж іншого, посилаючись на практику ЄСПЛ, сторона захисту вважає, що судом першої інстанції всупереч вимогам ч.4 ст.183 КПК не було визначено обвинуваченому розмір застави, що у даному випадку є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року та постановити нову, якою обрати ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, а у разі неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу визначати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону не в повній мірі дотримано судом першої інстанції, з огляду на наступне.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК, яке згідно ст.12 КК є тяжким злочином, а також наявність існування ризиків, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливість обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадження, про наявність яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, перебування його у розшуку під час досудового розслідування, а також стадія судового розгляду.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 ще не розпочато, по справі ще не допитано учасників справи, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 24 січня 2026 року включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Поряд з тим суд апеляційної інстанції констатує, що місцевий суд, всупереч положенням п.23 ч.1 ст.3, ст.22, ст.177 КПК, вийшов за межі клопотання прокурора та дійшов до висновку про недоведеність стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п.п.2,4,5 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_8 знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, які взагалі не були заявлені у клопотанні прокурора, тобто суддя перебрав на себе не властиві йому функції сторони обвинувачення, тим самим вийшов за межі своєї компетенції та істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду, подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, з огляду на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК, тривалість перебування останнього під вартою та даних, які характеризують особу обвинуваченого, колегія суддів вважає, що обвинуваченому можливо визначити заставу, як альтернативний запобіжний захід, відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 242 240,00 грн., яка на цьому етапі кримінального провадження, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та запобігання спробам вчинити дії, передбачені п.п.1,3 ч. 1 ст. 177 КПК.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Отже такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_8 .
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 слід задовольнити частково, а ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року - скасувати на підставі п.п.2,3 ч.1 ст.409, п.1 ч.1 ст.411, ч.1 ст.412 КПК, у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, та визначенням застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 242 240,00 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 182-183 та 404, 405, 407, 409, 411, 412, 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_6 про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 24 січня 2026 року включно.
Встановити заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 242 240,00 гривень.
На підставі ч.5 ст.194 КПК у разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі внесення застави ОСОБА_8 підлягає негайному звільненню з-під варти та вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Встановити термін дії покладених судом на ОСОБА_8 обов'язків до 24 січня 2026 року включно, який починається з моменту звільнення з-під варти після внесення застави.
Роз'яснити ОСОБА_8 , що у разі невиконання ним покладених на нього цією ухвалою обов'язків, застава звертається у дохід держави.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4