Провадження № 11-кп/803/3253/25 Справа № 202/754/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
16 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду (в режимі відеоконференції) кримінальне провадження № 12024042210000175 від 28.11.2024 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 15 серпня 2025 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Горлівка Донецької області, громадянина України, із загальною середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за контрактом військової служби за контрактом, в посаді стрільця-помічника гранатометника 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу, 2 штурмової роти в/ч НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого - 18.03.2020 Баглійським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 187 КК України до 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, 29.05.2024 звільнений умовно-достроково від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом на підстав ухвали Бердичівського районного суду Житомирської області від 28.05.2024 на строк 3 роки 29 днів,-
визнано винним та засуджено за ч.4 ст.187 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років з конфіскацією усього майна, яке є його власністю.
У відповідності до ч.1 ст. 71 КК ОСОБА_7 призначено покарання за сукупністю вироків, частково приєднавши до призначеного покарання не відбуте покарання за вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.03.2020 у виді позбавлення волі строком на один рік, остаточно призначивши до відбуття покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з конфіскацією усього майна, яке є його власністю.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з 28.11.2024, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Долю речових доказів та судових витрат вирішено відповідно до положень ст.ст.100, 124 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 298 від 09.10.2024 ОСОБА_9 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 .
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.
З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
У зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України. підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на 30 діб - до 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року введений воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни та забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, визначає види військової служби, що включають в себе військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Згідно з положеннями ст.ст. 3, 28, 29, 41, 68 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню. Кожна людина має право на особисту недоторканість та кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та Законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших військовослужбовців від негідних вчинків.
Проте ОСОБА_7 , достовірно знаючи свої обов'язки, встановлені зазначеними нормами законодавства, що визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини та регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, всупереч зазначених вимог законодавства, посягаючи на встановлені законодавством України суспільні відносини, в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення проти власності за наступних обставин.
Солдат ОСОБА_7 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її в посаді солдата-стрільця- помічника гранатометника 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , будучи раніше засудженим 18.03.2020 Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська, Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на дев'ять років з конфіскацією майна, належних висновків для себе не зробив та 28.11.2024 приблизно о 11:00 перебував поблизу будинку АДРЕСА_3 , де мешкає потерпілий ОСОБА_10 , 1966 року народження та в цей момент у нього виник злочинний умисел спрямований на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, поєднане з проникненням у житло, а саме: грошових коштів та цінних речей, які належать малознайомому йому раніше ОСОБА_10 , які він визначив предметом свого злочинного посягання, реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_7 , незаконно проник, пройшовши через незачинені ворота та незачинені двері до місця проживання ОСОБА_10 , а саме за адресою: АДРЕСА_4 , достовірно знаючи, про введення воєнного стану на території України, затвердженого Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» дію якого продовжено, а в останнє Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28.10.2024 № 740/2024, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 29.10.2024 № 4024-ІХ, на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року до 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року, з метою власного незаконного збагачення, діючи з корисливих мотивів та перебуваючи в середині будинку, правою рукою взяв у руку кухонний ніж, який знаходився на столі у кухні вказаного будинку та приставив вказаний ніж до обличчя потерпілого ОСОБА_10 , напав на нього і погрожуючи його застосуванням, тобто насильством небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, таким чином подавивши його волю до можливого опору, після чого почав вимагати у останнього надати йому невстановлену кількість грошових коштів та інше цінне майно, яке знаходиться у власності потерпілого. Після чого ОСОБА_7 , оглянувши приміщення вказаного будинку, побачив на столі у кухонній кімнаті мобільний телефон марки ZTE Blade А 72 Model: ZTE А 7040, ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , 3GB/64GB, сірого кольору вартістю 2629, 97 гривень, який належить потерпілому ОСОБА_10 , після чого взяв вказаний мобільний телефон до рук та утримуючи його при собі, покинув місце вчинення злочину і отримав можливість розпоряджатися викраденим майном на власний розсуд, спричинивши ОСОБА_10 майнову шкоду на загальну суму- 2629,97 гривень.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.4 ст. 187 КК, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечний для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений особою яка раніше вчиняла розбій, поєднаний з проникненням у житло, вчинений в умовах воєнного стану.
В апеляційній скарзі, з доповненнями, обвинувачений вказує на необхідність зміни вироку суду першої інстнації у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вважає, що судовий розгляд проведено не в повному обсязі, оскільки судом не було прийнято рішення щодо його неодноразових заяв про застосування в ході досудового слідства з боку співробітників правоохоронних органів фізичного та психологічного впливу.
Обвинувачений не погоджується з кваліфікацією його дій та уважає, що їх слід правильно кваліфікувати за ч.4 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що у судовому засіданні свою провину у скоєному злочині він визнав частково та повідомив, що проживав разом з потерпілим ОСОБА_10 в одному дворі будинку АДРЕСА_3 . 28.11.2024 року приїхав за вищевказаною адресою забрати свої речі. Коли заходив на подвір'я, то почала лаяти собака. З будинку вийшов ОСОБА_10 , з яким у нього склалися неприязні стосунки, оскільки останній повідомив поліцію, що обвинувачений самовільно залишив військову частину. Він схопив ОСОБА_10 за одяг і попросив, щоб він покликав свого тестя. ОСОБА_10 зайшов у будинок, сів на стілець і почав щось дивитися в своєму телефоні, після повідомив, що у нього відсутній номер телефону тестя. Після чого разом з ОСОБА_10 з кухні обвинувачений пройшов до зали, де розглядав ікони та інші речі на полицях, а ОСОБА_10 в цей час сидів на дивані. Через деякий час, проходячи повз кухню, він вирішив забрати мобільний телефон ОСОБА_10 , який лежав на підзарядці на кухні. ОСОБА_10 продовжував перебувати в залі і за плануванням будинку не міг бачити, як обвинувачений забрав телефон і поїхав на таксі. При цьому ніякого насильства або погроз застосування ножем у бік потерпілого він не висловлював. Після цього співробітники поліції затримали його за місцем проживання. Мобільний телефон ОСОБА_10 залишився вдома у обвинуваченого в кімнаті. Його привезли до Індустріального РВ, де призначили адвоката. Співробітники поліції сказали, що він підозрюється в низці розбійних нападів і в убивстві. Коли чекали на приїзд адвоката, то одягли наручники, завівши руки за спину і в цей момент він побачив, що вони намагалися засунути йому в кишеню якийсь мобільний телефон. Він чинив опір, на що співробітники поліції стали завдавати удари і продовжувати з силою вкласти в кишеню мобільний телефон. У цей момент до кабінету зайшла адвокат та все зняла на свій мобільний телефон.
Окрім того апелянт посилається на покази потерпілого ОСОБА_10 у судовому засіданні, який на питання прокурора та суду стверджував, що побоювався за своє життя та здоров'я при здійсненні погроз із застосуванням ножа збоку обвинуваченого, реально сприймаючи його погрози, при вимаганні останнім у нього грошей або будь-якого цінного майна з огляду на його фізичний стан та молодий вік. Однак на запитання сторони захисту потерпілий дав чіткі покази, що на його вимоги покласти ніж на стіл, обвинувачений його поклав та в залу йшов без ножа, в залі йому вже не погрожував, ніякого насильства не застосовував. Коли обвинувачений забирав мобільний телефон - він не бачив, виявив його відсутність лише після відходу обвинуваченого. Мобільний телефон йому віддали співробітники поліції.
Зазначає, що у вироку покази потерпілого спотворені та викладені не в повному обсязі.
Тому обвинувачений просить вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 15.08.2025 скасувати, визнати його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК та призначити покарання згідно санкції статті.
В своїй апеляційній скарзі з доповненнями, захисник посилається на те, що вирок Індустріального районного суду м. Дніпра від 15.08.2025 щодо ОСОБА_7 підлягає зміні у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вказує, що в ході підготовчого судового засідання сторона захисту клопотала перед судом про повернення прокурору Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_11 обвинувального акта для усунення недоліків, складеного та підписаного 17.01.2025 слідчим СВ ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровської області ОСОБА_12 , прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_13 , та затвердженого прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_13
17.01.2025 року слідчим у порядку ст. 290 КПК були відкрити стороні захисту матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_7 . Так, в матеріалах справи міститься постанова заступника керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Східного регіону ОСОБА_14 «Про призначення групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у кримінальному провадженні, а також старшого такої групи» від 25.12.2024, яка не підписана прокурором ОСОБА_14 .
Тобто, як вважає апелянт, прокурора Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_11 не було призначено процесуальним керівником по даному кримінальному провадженню, а тому він не є належним суб'єктом по даному кримінальному провадженню.
В матеріалах кримінального провадження відсутній витяг з ЄРДР з відомостями про прокурора або групи прокурорів Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони.
Крім того, 25.12.2024 року заступник начальника слідчого відділу ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_15 , керуючись ч.1,2 ст.39, ч.3 ст.110 КПК, ст.1,17 ЗУ «Про прокуратуру» України, Наказу №370 від 22.11.2021, визначила процесуальне керівництво по даному кримінальному провадженню за Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони східного регіону.
Між тим, як зауважує захисник, вимогами закону не передбачено, що уповноважені особи Національної поліції України мають процесуальну можливість визначити процесуальне керівництво по кримінальним провадженням. Відповідно Дніпровська спеціалізована прокуратура у сфері оборони східного регіону не є належними суб'єктом у даному кримінальному провадженню.
Відсутність постанови про призначення групи прокурорів в матеріалах досудового розслідування або її не підписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
Що стосується обвинувачення ОСОБА_16 захисник зазначає, що його дії слід правильно кваліфікувати за ч.4 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна.
В судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав частково, пояснивши, що він таємно викрав мобільний телефон у потерпілого ОСОБА_10 , який у цей час лежав на підзарядці на кухні. У цей час ОСОБА_10 продовжував перебувати в залі і не міг бачити обвинуваченого, який забрав вказаний мобільний телефон і поїхав на таксі. При цьому жодного насильства або погроз застосування ножем у бік потерпілого ОСОБА_7 не висловлював. Після цього співробітники поліції його затримали за місцем проживання, а телефон ОСОБА_10 залишився в його кімнаті. Обвинуваченого привезли до Індустріального РВ, де під час очікування захисника, на обвинуваченого наділи наручники, завівши руки за спину і він побачив, що працівник поліції намагатися засунути йому в кишеню якийсь мобільний телефон. Він став чинити опір, тоді співробітники поліції стали йому завдавати ударів і продовжувати з силою вкласти в кишеню мобільний телефон. У цей момент до кабінету зайшла адвокат та все зняла на свій мобільний телефон.
Потерпілий ОСОБА_10 у суді першої інстанції на питання прокурора та суду стверджував, що він побоювався за своє життя та здоров'я при здійсненні погроз обвинуваченим із застосуванням ножа, реально сприймаючи його погрози, при вимаганні останнім у нього грошей або будь-якого цінного майна, з огляду на фізичний стан ОСОБА_7 та його молодий вік. На питання сторони захисту ОСОБА_10 дав чіткі покази, що на його вимоги покласти ніж на стіл, ОСОБА_7 його поклав та в залу йшов без ножа, в залі він йому вже не погрожував, ніякого насильства не застосовував. Коли ОСОБА_7 забирав мобільний телефон він не бачив, виявив його відсутність лише після його відходу. Мобільний телефон йому відали співробітники поліції.
Захисник звертає увагу суду, що в вироку покази потерпілого спотворені та викладені не в повному обсязі.
Враховуючи викладене, захисник просить вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 15.08.2025 щодо ОСОБА_7 скасувати та закрити провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 284 КПК у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримати.
У разі відмови судом наведених вимог, визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК, і призначити покарання згідно санкції статті.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_10 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомив, але його неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення обвинуваченого, який підтримав вимоги поданих апеляційних скарг, просив їх задовольнити та перекваліфікувати його дії на ч.4 ст. 185 КК і призначити покарання згідно санкції цієї статті; вислухавши захисника, яка підтримала вимоги апеляційних скарг та просила вирок суду щодо ОСОБА_7 скасувати і закрити провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 284 КПК або визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК, з призначенням покарання згідно санкції статті; вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту та просив залишити вирок суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Однією із загальних засад кримінального провадження, передбачених п.10 ч.1 ст.7 та ст.17 КПК, є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального правопорушення та доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 187 КК, вид та міра призначеного покарання - вірні та ґрунтуються на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, та оцінці сукупності доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності.
Відповідно до положень статті 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно статей 85 та 86 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Згідно ч.ч.1,4 ст.95 КПК показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.1 та п.3 ч.2 ст.99 КПК, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, зокрема, складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії.
Аналізуючи доводи сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 187 КК, колегія суддів не може погодитись із таким твердженням з огляду на наступне.
Так, під час розгляду справи судом першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у скоєнні інкримінованого йому злочину не визнав, вказавши, що проживав разом з потерпілим в одному дворі будинку АДРЕСА_3 . 28.11.2024 він приїхав за вказаною адресою забрати свої речі. Коли заходив на подвір'я, загавкала собака та вийшов ОСОБА_10 , з яким у обвинуваченого склалися неприязні стосунки. Коли ОСОБА_10 побачив ОСОБА_7 , то почав нецензурно виражатися в його бік і зателефонував до поліції з повідомленням, що ОСОБА_7 залишив військову частину самовільно. Після чого обвинувачений схопив ОСОБА_10 за одяг і попросив, щоб ОСОБА_10 покликав свого тестя. ОСОБА_10 зайшов до себе в будинок, сів на стілець, дивився у свій телефон, а потім повідомив, що у нього відсутній номер телефону тестя. Обвинувачений у цей час ходив по будинку, розглядав ікони та інші речі на полицях. Через деякий час ОСОБА_7 забрав телефон у потерпілого і покинув його будинок. Приблизно через 1,5 - 2 години за ним приїхали співробітники поліції і відвезли до відділення, де у одному із кабінетів йому дали в руки мобільний телефон потерпілого. Наголошував, що таємно викрав мобільний телефон потерпілого, насильства або погроз застосування ножем у бік потерпілого не висловлював.
Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_7 , його винність підтверджується наступними доказами, які були досліджені під час судового розгляду та яким суд першої інстанції дав вірну оцінку.
Так, потерпілий ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що з обвинуваченим ОСОБА_16 знайомий, останній проживав в квартирі його тестя навпроти, неприязних відносин з обвинуваченим немає. 28.11.2024 він був у кухні своєї квартири, почув, що на вулиці гавкав собака, визирнув у вікно і побачив чоловіка, у якого був капюшон на голові, подумав, що це сусід та відчинив двері. ОСОБА_7 схопив рукою ОСОБА_10 за одяг, потім зайшовши в квартиру, схопив ні ж на кухні і спитав: "На що ти мене здав до ТЦК?" і повідомив, що він перебуває у розшуку. Також ОСОБА_7 вимагав гроші, яких у потерпілого не було. Потім ОСОБА_7 приставив ніж до його обличчя, загнав його в кут. Далі обвинувачений почав ходити по квартирі та роздивлятися, що є цінного на кухні, потім перейшов до кімнати, обшукував шафи, схопив ікону з полиці, але потерпілий повідомив, що вона ніякої цінності не несе. В ході пошуків обвинувачений наказав йому сидіти на дивані і поки він вставав, обвинувачений на кухні квартири схопив належний йому мобільний телефон та втік. Потерпілий наголосив, що він побоювався за своє життя та здоров'я при здійсненні погроз із застосуванням ножа обвинуваченим, реально сприймав його погрози при вимаганні грошей або будь-якого цінного майна з огляду на фізичний стан та молодий вік обвинуваченого. Після того, як обвинувачений втік з його квартири, заволодівши належним йому мобільним телефоном, потерпілий звернувся до поліції.
Аналогічні пояснення потерпілий ОСОБА_10 надавав під час досудового розслідування при проведення за його участю 14.01.2025 слідчого експерименту, де він розказав про обставини вчинення щодо нього злочину та продемонстрував спосіб застосування до нього обвинуваченим ОСОБА_7 насильства (т.2 а.п.243-247).
Під час пред'явлення особи для впізнання 23.12.2024, потерпілий ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_7 , як особу, яка 28.11.2024 здійснила на нього розбійний напад (т.2 а.п.46-48).
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_17 суду повідомив, що потерпілий ОСОБА_10 є його зятем. О винувачений ОСОБА_7 проживав по АДРЕСА_3 , де орендував кімнату. Зі слів потерпілого ОСОБА_10 свідку відомо, що обвинувачений ОСОБА_7 , погрожуючи ножем, заволодів мобільним телефоном потерпілого та втік з місця злочину.
Свідок ОСОБА_18 місцевому суду пояснила, що 28.11.2024 на лінію 102 надійшов виклик про вчинення розбійного нападу по вулиці Старочумацька, 43 у місті Дніпро. Вона у складі СОГ виїжджала на місце скоєння злочину, де потерпілий ОСОБА_10 повідомив прикмети особи, яка здійснила щодо нього напад, погрожуючи застосуванням ножа, в ході чого заволодів належним потерпілому мобільним телефоном. СОГ було вилучено ніж, вилучено відбитки пальців рук, опитано сусідів і складено протокол.
Свідок ОСОБА_19 суду повідомив, що у кінці 2024 року був понятим при проведенні особистого обшуку ОСОБА_7 , в ході якого було з кишені останнього було вилучено мобільний телефон, який до цього зник у ОСОБА_10 .
Свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що проживав разом з ОСОБА_7 у хостелі, бачив у нього мобільний телефон, який був зламаний, а потім у обвинуваченого з'явився інший мобільний телефон. У кімнаті хостелу працівники поліції проводили обшук, шукали сім-карту.
Свідок ОСОБА_21 під час допиту вказав, щоразом з обвинуваченим ОСОБА_7 мешкав у хостелі. Йому відомо, що ОСОБА_7 на один день від'їжджав, а коли приїхав у нього був мобільний телефон, в якому він змінював сім-карту
Свідок ОСОБА_22 повідомив, що є власником хостелу, де у листопаді 2024 року приблизно 4-5 дні проживав обвинувачений ОСОБА_7 . Йому відомо, що останній був затриманий працівниками поліції. Також він, як власник приміщення, надавав згоду на проведення огляду кімнати, де мешкав обвинувачений.
Крім наведених пояснень потерпілого та свідків, приймаючи рішення про доведеність вини ОСОБА_7 за ч.4 ст.187 КК, судом першої інстанції було враховано і досліджені письмові докази, зокрема:
- протокол огляду від 28.11.2024 з фото таблицею до нього, згідно якого проведено огляд за адресою: АДРЕСА_4 , в ході якого було виявлено та вилучено дві липкі стрічки зі слідами папілярних ліній кухонний ніж (т.2 а.п.15-26);
- протокол огляду місця події від 29.11.2025, згідно якого за адресою: м. Дніпро, вул. Осіння, 6, проведено огляд мобільного телефону "ZTE Blade A72" сірого кольору, imei1: НОМЕР_2 , imei2: НОМЕР_3 (т.2 а.п.68-71);
- протоколом пред'явлення речей для впізнання від 14.01.2025 року, згідно якого свідок ОСОБА_22 впізнав мобільний телефон, який бачив у ОСОБА_23 за адресою: АДРЕСА_5 (т.2 а.п.79-82);
- протокол пред'явлення речей для впізнання від 14.01.2025, відповідно до якого свідок ОСОБА_20 впізнав мобільний телефон, який бачив у ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_5 (т.2 а.п.87-90);
- висновок судової трасологічної експертизи №СЕ-19/104-24/50250-Д від 12.12.2024, відповідно до якої два сліди пальців рук розмірами 30х16 мм та 15х11 мм, які відкопійовані на дві липкі стрічки, які вилучені 28.11.2024 в ході проведення огляду місця події за адресою АДРЕСА_4 , придатні для ідентифікації за ними особи (осіб).
Один слід пальця руки, розмірами 15х11 мм, який придатний для ідентифікації за ним особи та залишений мізинцем правої руки особи, дактилоскопічна карта якої заповнена на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Один слід пальця руки розмірами 30х16 мм, залишений не особою, дактилоскопічна карта якої заповнена на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а іншою особою (т.1 а.п.101-107);
- висновок судової товарознавчої експертизи № 4282 від 19.12.2024, якою встановлено ринкову вартість, з урахуванням зносу мобільного телефону ZTE Blade A72 Model: А7040, imei1: НОМЕР_2 , imei2: НОМЕР_3 , 3GB/64GB сірого кольору, яка на момент вчинення злочину становить 3292,50 грн (т.2 а.п.231-237);
- висновок судової товарознавчої експертизи №СЕ-19/113-25/400-ТВ від 15.01.2025, згідно якого ринкова вартість станом на 28.11.2024 мобільного телефона марки ZTE лінійки Blade A72 модель ZTE А7040, 3/64 GB, imei1: НОМЕР_2 , imei2: НОМЕР_3 , сірого кольору становила 2629,97 гривень (т.2 а.п.251-254).
Сукупність досліджених судом першої інстанції доказів відзначаються послідовністю і узгодженістю між собою, містять дані щодо часу, мотиву, характеру, способу застосування насильства до потерпілого ОСОБА_10 , наслідків таких дій та інших фактичних обставин кримінального правопорушення, які складають елементи кримінально-караного діяння та які визнані доведеними судом і викладені в мотивувальній частині вироку.
Оцінивши зазначені у вироку докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні нападу на потерпілого ОСОБА_10 з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), поєднаний з проникнення у житло, вчинений в умовах воєнного стану особою, яка раніше вчиняла розбій та правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.4 ст. 187 КК.
Підстав вважати недопустимими докази у кримінальному провадженні, на підставі яких суд дійшов висновку про винність ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК апеляційний суд не знаходить, адже суд першої інстанції, згідно із положеннями ст. 94 КПК, під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
На переконання колегія суддів покази потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 та ОСОБА_17 узгоджуються між собою та підтверджуються письмовими доказами, яким судом надано належну оцінку, а тому правомірно покладені в основу вироку суду. При цьому підстав ставити під сумнів правдивість показань зазначених свідків не було у суду першої інстанції, та не вбачає таких підстав й апеляційний суд, оскільки усі вони давали суду показання під присягою будучи попередженими про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК.
Твердження сторони захисту про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 слід правильно кваліфікувати за ч.4 ст. 185 КК - не ґрунтуються на вимогах закону.
За усталеною судовою практикою крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Одночасно дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як грабіж чи розбій.
При цьому розбій є окремим спеціальним різновидом суспільно небезпечного діяння проти власності, яке складається з двох нерозривних, взаємозалежних дій: нападу і насильства.
У розбої напад завжди пов'язаний із насильством або погрозою його застосування. Зусилля нападника спрямовані насамперед проти особи (потерпілого, власника майна); застосовуються проти її волі та/або поза її волею. Метою такого насильства є намір відразу подавити опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Нападник покладається й обирає форми (способи) насильства, які самі по собі становлять реальну небезпеку для життя і здоров'я потерпілого у разі їх негайного застосування чи впродовж тривання нападу. В уяві нападника таке насильство забезпечує безперешкодний перехід чужого майна на його користь або уможливити його утримання, якщо воно вже у нього перебувало.
Зовнішні прояви нападу і насильства (погрози його застосування) можуть збігатися у часі або між ними є часовий розрив, особливо тоді, коли насильство застосовується для утримання майна, яким особа володіла на момент його застосування. Має значення місце, пора доби, обстановка, обставини, форма та порядок перебігу нападу і застосування насильства.
При цьому слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.
Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні (постанова Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №398/3319/17).
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши докази, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, в умовах воєнного стану, з метою заволодіння майном потерпілого, поєднаного з проникнення у житло, пройшовши через незачинені ворота, незаконно проник через двері, відчинені потерпілим ОСОБА_10 , який думав, що це його сусід, до місця проживання потерпілого, де взяв зі столу у кухні кухонний ніж, приставив його до обличчя ОСОБА_10 та погрожуючи застосування насильства, таким чином подавивши волю останнього до опору, заволодів його мобільним телефоном.
При цьому, окрім пояснень потерпілого ОСОБА_10 , показів свідків та письмових доказів, судом першої інстанції було взято до уваги покази обвинуваченого ОСОБА_7 , який вказав, що після того, як потерпілий ОСОБА_10 повідомив до поліції про залишення обвинуваченим військової частини, він сходив ОСОБА_10 за одяг і попросив покликати тестя, однак ОСОБА_10 зайшов у будинок, сів на стілець, дивився у телефон, вказавши, що номеру тестя не має, обвинувачений ходив по будинку, розглядав ікони та інші речі на полицях, а через деякий час забрав у потерпілого мобільний телефон і залишив будинок.
Як убачається з вироку, судом першої інстанції було ретельно проаналізовано версію сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 не здійснював розбійний напад на потерпілого ОСОБА_10 , не погрожував йому ножем, а викрав його телефон таємно, однак така версія подій не знайшла свого підтвердження.
Як цілком обґрунтовано зазначено у вироку, твердження обвинуваченого спростовується показами потерпілого ОСОБА_10 , який вказав, що коли він відчинив двері, ОСОБА_7 схопив його рукою за одяг, а потім, зайшовши у квартиру, схопив зі столу у кухні ніж, приставив до обличчя, загнав у кут, вимагав гроші, а після цього ходив по квартирі у пошуках цінних речей, взяв спочатку ікону, а після повідомлення потерпілого про те, що вона не має матеріальної цінності, схопив мобільний телефон та зник; показами свідка ОСОБА_18 , якій безпосередньо після вчинення правопорушення, потерпілий повідомив про вчинення щодо нього розбійного нападу із застосуванням ножа; показами свідка ОСОБА_17 , якому зі слів потерпілий відомом про вчинення щодо нього розбійного нападу обвинуваченим ОСОБА_16 ; а також письмовими доказами, зокрема протоколами пред'явлення особи для впізнання, слідчого експерименту та висновками експертних досліджень.
Таким чином, апеляційні доводи сторони захисту про необхідність кваліфікувати дії ОСОБА_7 за відповідною частиною статті 185 КК - є безпідставними та не заслуговують на увагу. Твердження обвинуваченого та його захисника про те, що на запитання сторони захисту потерпілий ОСОБА_10 повідомив, що на його вимоги покласти ніж на стіл, ОСОБА_16 його поклав та в залу зайшов без ножа, в залі потерпілому вже не погрожував; коли обвинувачений забирав мобільний телефон - потерпілий не бачив, - не впливають на правильність висновків суду.
Твердження обвинуваченого та його захисника про те, що у вироку покази потерпілого ОСОБА_10 спотворені та викладені не у повному обсязі є неприйнятними, оскільки апелянтами не зазначено які саме покази потерпілого, в якій частині були спотворені судом та викладені не повно.
Аналізуючи апеляційні доводи захисника про відсутність в матеріалах кримінального провадження постанови про призначення прокурора (групи прокурорів) та витягу з ЄРДР з відомостями про прокурора або групу прокурорів Дніпровської спеціалізованої прокуратури, колегія суддів зазначає наступне.
За правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.02.2021 у справі № 754/7061/15, за змістом статей 36, 37, 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов'язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у том числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла. Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, від 14.02.2022 у справі № 477/426/17 констатовано, що Постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.
Наявними матеріалами підтверджено, що під час підготовчого судового засіданні 24.01.2025 стороною обвинувачення було долучено до матеріалів провадження постанову від 25 грудня 2024 року про визначення групи прокурорів, де за підписом заступника керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_24 визначено групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурора у кримінальному провадженні №12024042210000175 від 28.11.2024, а саме: ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 (т. 1 а.п.37).
Таким чином апеляційні твердження захисника про те, що прокурор Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_11 , який затвердив обвинувальний у даному провадженні щодо ОСОБА_7 , є неналежним суб'єктом по даному кримінальному провадженні, є безпідставними.
До такого ж висновку дійшла колегія суддів і щодо твердження захисника про те, що в матеріалах справи відсутній витяг з ЄРДР з відомостями про прокурора або групи прокурорів Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, оскільки під час підготовчого судового засідання прокурором долучено до матеріали справи копію витягу з ЄРДР від 14.01.2025 у кримінальному провадженні №12024042210000175, де вказано групу прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво, а саме: ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_26 (т. 1 а.п.33).
Що стосується доводів захисника про те, що Дніпровська спеціалізовано прокуратура у сфері оборони східного регіону не є належним суб'єктом у даному кримінальному провадженні, колегія суддів уважає їх такими, що не заслуговують на увагу. Як убачається з матеріалів провадження, ні під час досудового розслідування, ні під час розгляду справи судом першої інстанції, адвокат ОСОБА_8 не піднімала питання про законність визначення процесуального керівництва у даному кримінальному провадженні за Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони східного регіону. Жодних клопотань, запитів тощо, поданих захистом з цього приводу матеріали справи не містять. Крім того, апелянтом не зазначено, яким чином здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони східного регіону потягло за собою порушення фундаментальних прав і свобод обвинуваченого ОСОБА_7 що може бути підставою для визнання доказів недопустимими, а слідчих і процесуальних дій під час досудового розслідування незаконними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційним судом не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у провадженні, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій. Наявні у провадженні докази відповідають вимогам закону щодо належності та допустимості доказів.
Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, проведені необхідні експертизи, належним чином з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону кримінального правопорушення.
Не встановлено й істотних порушень кримінального процесуального закону, які б призводили до скасування вироку, при порушенні вказаного кримінального провадження, його розслідуванні та під час судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції належним чином перевірив усі докази по справі, а також розглянув клопотання сторони захисту.
З огляду на вищезазначене, судом першої інстанції з достатньою повнотою перевірено всі доводи обвинуваченого та його захисника в судовому засіданні, зроблено аналіз доказів. У своїх висновках суд навів мотиви, за яких взяв до уваги одні докази і відхилив інші та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, дотримуючись визначеного ст.22 КПК принципу змагальності сторін, створив належні умови для самостійного обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту своєї позиції, у поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Згідно з ч.2 ст.1 КПК та відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. Рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Також ЄСПЛ відзначав, що з метою оцінки доказів суд повинен застосовувати особливо ретельний контроль, прийняття стандарту доведення «поза розумним сумнівом», проте такий доказ може випливати із співіснування достатньо сильних і узгоджуваних висновків або неспростованих фактів (Ghedir and others v. France, п. 110).
У своєму Рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «ЛУЦЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ», зокрема у п.п.42,48, ЄСПЛ зазначив, що хоча стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює будь-яких норм стосовно допустимості доказів як таких, що передусім є питанням, яке регулюється національним законодавством (див., зокрема, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland), від 12 липня 1988 року, серія А, № 140, п. 46, та рішення у справі «Тейшейра де Кастро проти Португалії» (Teixeira de Castro v. Portugal), від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, п. 34).
Оцінюючи, чи було все відповідне провадження в цілому справедливим, слід взяти до уваги якість існуючих доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були здобуті, які-небудь сумніви щодо їхньої достовірності й точності.
Апеляційний суд вважає, що вищенаведені докази були належним чином досліджені під час судового розгляду в суді першої інстанції та перевірені під час апеляційного розгляду, є належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 84-86 КПК, оцінені судом згідно із ст.94 КПК, спростовують доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч.4 ст. 187 КК.
За таких обставин не має підстав вважати, що у справі допущені грубі попущення кримінально-процесуального законодавства, про що вказує у своїй апеляційній скарзі захисник.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що доповнені апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника задоволенню не підлягають, а вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 15 серпня 2025 року щодо ОСОБА_7 є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.370 КПК, підстави для його скасування чи зміни - відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407 та 418, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційніскарги, з доповненнями, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 15 серпня 2025 року щодо ОСОБА_7 , визнаного винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а особою, яка перебуває під вартою, - у той же строк з дня отримання ним копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4