Провадження № 11-кп/803/3833/25 Справа № 202/4504/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
17 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 10 грудня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 194 КК України, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Чечелівського районного суду м. Дніпра від 10 грудня 2025 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 07 лютого 2026 року.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції посилається на те, що стороною обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.І ст.177 КПК України з боку обвинуваченого ОСОБА_7 , а також недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання встановленим, існуючим ризикам, зазначеним у клопотанні.
Зазначає, що інші більш м'які запобіжні заходи є такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, виходячи з того, що позитивні характеристики обвинуваченого минулому, наявність на триманні дитини, опіка над дідусем, допомога бабусі, те, що він є учасником бойових дій, по суті не зменшують ступінь суспільної небезпеки інкримінованих йому злочинів та не зменшують наявності встановлених та підтверджених судом ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому вказані обставини не можуть розглядатися, як беззаперечні стримуючі фактори належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора, застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід або визначити розмір застави.
В обґрунтування свої вимог посилається на те, що судом не взято до уваги те, що ОСОБА_7 не судимий, офіційно зареєстрований та має місце проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, офіційно працевлаштований.
Зазначає, що прокурором було подано клопотання тримання під вартою з альтернативним запобіжним заходом у вигляді застави, що було суддею проігноровано та продовжено тримання під вартою без визначення застави.
Вказує, що суддя не обґрунтував своїх висновків щодо наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Мотиви апеляційного суду.
Перевіривши матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
За приписами до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ухвалюючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен з'ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені ст. 177, 178 КПК України, у їх зі ставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.
Перевіривши з урахуванням доводів апеляційної скарги представлені матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які зумовлюють продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Обговорюючи питання про наявність щодо ОСОБА_7 ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів зважає на те, що відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій.
Також існує ризик впливу на потерпілих, свідків та інших обвинувачених, які ще не допитані у межах судового розгляду.
Правильними є й висновки суду про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 має не зняті та не погашені судимості, у тому числі за злочини проти власності.
Відтак доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК, та відсутність підстав для продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.).
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67)
Аналізуючи наведені обставини, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду, вважає, що встановлені щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України, з урахуванням відомостей про його особу та обставини вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, є виключно вагомими.
Однак, з врахуванням тривалості досудового розслідування та судового розгляду, апеляційний суд вважає за необхідне визначити ОСОБА_7 розмір застави.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
З огляду на характер інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, майнового стану самого обвинуваченого, а також доведених прокурором ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що застава в 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти вищевказаним ризикам, хоча і є значною, однак не буде для нього завідомо непомірною.
Такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 слід задовольнити частково, а ухвалу суду скасувати в частині продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 .
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 10 грудня 2025 року - скасувати в частині продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 .
В цій частині постановити нову, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 07 лютого 2025 року з визначенням застави у розмірі 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень 00 копійок, у разі внесення якої ОСОБА_7 підлягає звільненню з-під варти.
У випадку внесення застави та звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 з-під варти, покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду у визначений час;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без письмового дозволу суду;
- утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими, потерпілими та свідками у кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі не з'явлення його за викликом до слідчого, прокурора чи суду без поважних причин або не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов'язків, покладених на нього цією ухвалою, застава звертається у дохід держави.
В іншій частині ухвалу суду - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4