Провадження № 11-кп/803/3628/25 Справа № 201/16341/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
16 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 12 листопада 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Соборного районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Під час підготовчого судового засідання ухвалою колегії суддів Соборного районного суду міста Дніпра від 12 листопада 2025 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, відносно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 10 січня 2026 року, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю, необґрунтованістю, невмотивованістю, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
В обґрунтування зазначає, що в порушення вимог ч.3 ст.199, п.3 ч.1 ст.184 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) прокурор у клопотанні не послався на матеріали кримінального провадження, що підтверджують обставини, які дають підстави обвинувачувати ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, а також не послався на матеріали, що підтверджують обставини наявності ризиків у цьому кримінальному провадженні, що, на переконання сторони захисту, свідчить про невідповідність клопотання прокурора вимогам кримінального процесуального закону, вказує на відсутність вагомих доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, на необґрунтованість підозри та обвинувачення, на необґрунтованість наявності заявлених ризиків та відсутність підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Однак, суд першої інстанції не врахував вказані обставини та безпідставно задовольнив клопотання прокурора, чим порушив загальні засади кримінального провадження, а саме: законність, верховенство права, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.
Звертає увагу, що у даному кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_8 тримається під вартою в умовах ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» з 05.06.2024 року з порушенням вимог нормативно-правових актів України, що регулюють порядок та умови тримання під вартою військовослужбовців, до яких застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, оскільки згідно чинного законодавства військовослужбовці повинні триматися під вартою лише у спеціально створених для них місцях обмеження волі, а саме в умовах гауптвахти Військової служби правопорядку Збройних Сил України. Таким чином тримання військовослужбовця ОСОБА_8 під вартою в умовах ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» є порушенням вимог кримінального процесуального законодавства України. При цьому наголошує, що до початку та в судовому засіданні ним було заявлено клопотання про зміну місця тримання під вартою обвинуваченого на гауптвахту ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке судом першої інстанції було проігноровано.
Поміж іншого сторона захисту вказує на недоведеність прокурором існування ризиків, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК. Аргументує тим, що тяжкість обвинувачення та суворість призначеного покарання, у разі доведеності вини обвинуваченого, не може бути безумовним підтвердженням існування ризику або продовженню існування ризику переховування обвинуваченого від суду. Для встановлення наявності цього ризику необхідно, щоб прокурор послався на додаткові фактори, які можуть підтвердити можливість втечі обвинуваченого, чого зроблено не було.
Разом з тим вважає, що суд у своїх висновках безпідставно послався на воєнний стан в Україні як на обставину, яка підсилює ступінь ризику переховування особи від суду, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , командиром військової частини характеризується виключно позитивно, з 19.07.2022 року виконує бойові завдання військового обов'язку в умовах, пов'язаних з ризиком для життя при здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф. Крім того, 28.05.2024 року солдат ОСОБА_8 отримав поранення виконуючи завдання із захисту держави України, та як і будь-який інший військовослужбовець під час проходження військової служби знаходиться під постійним наглядом і контролем своїх безпосередніх командирів, що прямо передбачено порядком проходження військової служби та нормативно-правовими актами, які регулюють ці питання.
Також сторона захисту вказує, що всупереч вимогам ч.3 ст.199, п.6 ч.1 ст.184 КПК клопотання прокурора не містить належного обґрунтування неможливості запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів.
Водночас під час ухвалення рішення судом першої інстанції не було належним чином враховано дані про особу обвинуваченого, який має позитивну характеристику за місцем проходження військової служби, дитину на утриманні, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, судимостей не має, а також відомості про його стан здоров'я, який прибув 29.05.2024 року у місто Дніпро для проходження лікування у зв'язку із пораненням під час виконання завдань за призначенням, пов'язаним із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, з діагнозом акубаротравма з порушенням цілісності барабанної перетинки, та не закінчив лікування. Натомість знаходячись в умовах слідчого ізолятора останній не отримує належної медичної допомоги, згідно наданих відповідей на адвокатські запити стан здоров'я обвинуваченого значно погіршився, що свідчить про те, що подальше тримання ОСОБА_8 під вартою є небезпечним для його здоров'я, порушує його право як громадянина та військовослужбовця на медичну допомогу і лікування, вимоги ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 49 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 12 листопада 2025 року та постановити нову, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , задовольнити клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу та обрати обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання або у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтованість ухвали місцевого суду в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 сторонами не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання або у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , вислухавши думку прокурора, яка заперечувавла проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК є особливо тяжким злочином, а також наявність передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику того, що обвинувачений може переховуватися від суду, про існування якого свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та введений на території України воєнний стан.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування, зокрема, до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
Разом з цим суд дійшов до переконання, що у судовому засіданні прокурором не доведено продовження існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_8 незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що не оспорюється стороною обвинувачення, а отже ці висновки слід вважати доведеними.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення ще не розпочато, триває стадія підготовчого засідання, по справі ще не допитано обвинувачених, потерпілого, свідків, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 10 січня 2026 року, без визначення розміру застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді особистого зобов'язання або домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, доводи сторони захисту щодо необґрунтованості висунутої підозри та обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не розглядає, оскільки ці питання є предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення.
Водночас, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлений судом ризик не відпав та продовжує існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, посилання захисника на тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, а саме з 05.06.2024 року, колегія суддів вважає такими, що не є підставою для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, оскільки на даний час триває стадія підготовчого судового засідання, судовий розгляд кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення ще не розпочато, та судом встановлено наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК.
Разом з тим, на переконання апеляційного суду, посилання сторони захисту на наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 дитини на утриманні, постійного місця проживання, позитивної характеристики за місцем проходження військової служби, відсутності судимостей, а також поранення, пов'язаного з виконанням завдання із захисту держави України, не можуть бути безумовними підставами для скасування рішення місцевого суду та обрання стосовно нього більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних із триманням під вартою, оскільки це не спростовує висновків суду про те, що він може переховуватися від суду.
Крім того, згідно наданої апеляційному суду довідки начальника філії ДУ “Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України у Дніпропетровській та Донецькій областях (Філії ЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій областях) ОСОБА_10 від 20.11.2025 року №1441-ДН-25 про стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_8 вбачається, що на даний час стан здоров'я обвинуваченого стабільний, відповідає наявній патології, 20.11.2025 останній оглянутий лікарем-ЗПСМ АПВ ДБЛ№4, заключення: на момент огляду даних за гостру соамтичну патологію не має, наслідки перенесеної баротравми (2024 р) перфорація барабанної перетинки ліворуч, надані загальні рекомендації.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо невірного тримання обвинуваченого ОСОБА_8 в умовах ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», замість гауптвахти Військової служби правопорядку Збройних Сил України, є неспроможними, оскільки місце перебування особи під час дії відносно неї запобіжного заходу визначається з урахуванням кваліфікації вчиненого злочину. Так, як у даному випадку ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене п.12 ч.2 ст.115 КК, яке не відноситься до військових злочинів, тому місце перебування обвинуваченого в умовах ДУ "Дніпровська установа виконання покарань №4" під час дії відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є вірним.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається сторона захисту, не впливають на правильність прийнятого місцевим судом рішення.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала колегії суддів Соборного районного суду міста Дніпра від 12 листопада 2025 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу колегії суддів Соборного районного суду міста Дніпра від 12 листопада 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 10 січня 2026 року, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4