Провадження № 11-кп/803/3503/25 Справа № 199/5275/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
представника цивільного позивача
ТОВ СК “Альфа Гарант» ОСОБА_8
представників цивільного позивача
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12025042210000393 від 03.03.2025 за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_13 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 серпня 2025 року, яким:
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дівоче Поле Олександрійського р-ну Кіровоградської області, громадянина України, з середньою освітою, офіційно не працюючого, одруженого, на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб не маючого, інвалідності, тяжких хронічних захворювань не маючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-
на підставі угоди про про примирення від 17.07.2025 року, укладеної між обвинуваченим ОСОБА_14 та потерпілою ОСОБА_15 , визнано винним та засуджено за ч.1 ст.286-1 Кримінального кодексу України (далі- КК), із застосуванням ст. 69 КК, до покарання у виді штрафу у розмірі 1000 (одна тисяча) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_14 до набарання вироком законної сили не обирався.
Цивільні позови у кримінальному провадженні, заявлені в порядку ст.128 КПК України громадянами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , за якими питання щодо їх спільного розгляду з кримінальним провадженням судом під час підготовчого судового засідання не вирішувалося,- повернуті позивачам. Одночасно роз“яснено позивачам можливість звернення з такими позовами в порядку цивільного судочинства.
Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до положень ст.ст.100, 124 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_14 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
03.03.2025 приблизно о 14:40 годин водій ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , керуючи вантажним тягачем «Renault Premium 450 DXI» реєстраційний номер НОМЕР_1 в зчепленні з напівпричепом «Samro SR 334» реєстраційний номер НОМЕР_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (2,13%о), рухався по вулиці Івана Нечуя-Левицького з боку Амурського мосту в напрямку проспекту Слобожанського в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра. Під час руху водій ОСОБА_14 , проявляючи злочинну самовпевненість, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху України, не обрав безпечну швидкість руху та не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух свого транспортного засобу та безпечно керувати ним, при виникненні небезпеки для його руху не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або об'їзду перешкоди, внаслідок чого в районі буд.№ 95 по вул.Івана Нечуя-Левицького в м.Дніпрі допустив наїзд на автомобіль «Ford Fiesta» р.н. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_8 , автобус «Мегсеdes-Вепz Sprinter» р.н. НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_16 , автомобіль «.Іеер Сherokее» р.н. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_10 та автобус « Мегсеdes-Вепz 308 D ПЕ» р.н. НОМЕР_6 під керуванням водія ОСОБА_17 , які стояли попереду в попутному напрямку, в смузі руху вантажного тягача. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому зовнішньої кісточки лівої гомілки із задовільним стоянням уламків, які за своїм характером відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлює тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день), п. 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затвердженим наказом МОЗ України від 17.01.1995 року № 6- термін зрощення кісткової тканини понад 21-ну добу. Порушення Правил безпеки дорожнього руху виразилося у тому, що водій ОСОБА_14 , керуючи вантажним тягачем «Renault Premium 450 DXI» р.н. НОМЕР_1 в зчепленні з напівпричепом «Samro SR 334»p.н. НОМЕР_2 ,порушив вимоги п.п 1.3, 1.5, 2.3(б), 2.9 (а), 12.3 Правил дорожнього руху, а саме: п.1.3.: «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»;п,1.5.: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;п2.3. б): «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;п2.9. а) Водієві забороняється:а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; п. 12.3 - «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»; невиконання яких знаходиться в причинному зв'язку з наслідками що настали.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_14 , кваліфіковано за ч.1 ст.286-1 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що відповідно до роз'яснень, що містяться у п.19 постанови Пленуму ВССУ від 11.12.2015 №13 “Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», приймаючи рішення про затвердження укладеної між сторонами кримінального провадження угоди, суд має врахувати, що у кримінальних правопорушеннях, де основним безпосереднім об'єктом виступають публічні інтереси (зокрема немайнові), а спричинена конкретним фізичним чи юридичним особам шкода є лише проявом посягання на основний об'єкт, укладення угоди про примирення не допускається. Зокрема затвердження таких угод не допускається у справах про злочини, передбачені у тому числі і розділом XI “Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» Особливої частини Кримінального кодексу України.
Згідно з вимогами ст.286-1 КК, як зауважує апелянт, об'єктом цього злочину є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту. Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а його додатковим обов'язковим об'єктом - життя і здоров'я особи.
У злочинах (проступках), де основним безпосереднім об'єктом виступають публічні інтереси (зокрема немайнові), а спричинена конкретним фізичним чи юридичним особам шкода, у даному випадку - тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_15 , є лише проявом посягання на основний об'єкт.
Отже, як стверджує прокурор, у кримінальному правопорушенні за ст.286-1 КК наявні два об'єкти, яким завдана шкода, тобто державним та суспільним (публічним) інтересам, а також фізичній особі - потерпілій ОСОБА_15 , а тому в даному кримінальному провадженні не може бути укладено угоду про примирення між потерпілою та обвинуваченим, оскільки це не регулюється положеннями ч.3 ст.469 КПК. А отже укладення угоди про примирення між обвинуваченим ОСОБА_14 та потерпілою ОСОБА_15 призвело до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Окрім того апелянт зазначає, що порушення правил дорожнього руху широко розповсюджені, мають підвищену суспільну небезпеку, суперечать інтересам суспільства та не забезпечують баланс інтересів учасників примирення для цілей норм ч.3 ст.469 КПК.
Згідно ч.7 ст.474 КПК суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, зокрема, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону.
Відповідно до фактичних обставин, обвинувачений ОСОБА_14 вчинив кримінальне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху у стані алкогольного сп'яніння, що не тільки спричинило потерпілій тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а й завдало шкоду суспільним інтересам, а тому, на переконання сторони обвинувачення, умови затвердженої судом угоди суперечать загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.65 КК, та не відповідають інтересам суспільства, що позбавило суд можливості ухвалити законний та обґрунтований вирок, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Поміж іншого в поданій апеляційній скарзі прокурор зазначає, що призначене судом покарання із застосуванням положень ст.69 КК у виді штрафу не лише не сприятиме досягненню мети покарання, визначеної ст.50 КК, а й продовжуватиме у суспільстві хибну думку про безкарність таких злочинів, можливість уникнення суворої відповідальності за їх скоєння, що є порушенням публічного інтересу.
Таким чином апелянт стверджує, що суд першої інстанції не перевірив угоду на відповідність вимогам КПК, не відмовив у затвердженні такої угоди, а затвердивши дану угоду, ухвалив незаконний вирок, який не відповідає вимогам ч.3 ст.475 КПК.
З урахуванням вищенаведеного просить апеляційний суд скасувати вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 серпня 2025 року, яким затверджено угоду про примирення між обвинуваченим ОСОБА_14 та потерпілою ОСОБА_15 , та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В судове засідання апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_14 та потерпіла ОСОБА_15 не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час судового розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомили, але їх неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, яка наполягала на скасуванні вироку і призначенні нового розгляду справи у суді першої інстанції у загальному порядку; вислухавши думку захисника, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та вважав вирок суду законним і обґрунтованим; вислухавши думку представників цивільних позивачів, які підтримали доводи апеляційної скарги прокурора на просили її задовольнити у повному обсязі, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Згідно ч. 3 ст. 469 КПК угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, не допускається.
У відповідності до ч. 1 ст. 475 КПК якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
При цьому, частиною 7 ст. 474 КПК передбачено, що суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:
1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;
2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;
5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань;
6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
У разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії досудового розслідування, судове провадження за згодою сторін кримінального провадження продовжується в загальному порядку.
У разі незгоди однієї із сторін із продовженням судового провадження у загальному порядку досудове розслідування продовжується в загальному порядку.
У разі відмови суду в затвердженні угоди, укладення якої ініційовано на стадії судового провадження, останнє продовжується у загальному порядку.
На переконання апеляційного суду, вказаних вимог закону судом першої інстанції не дотримано виходячи з наступного.
З матеріалів провадження видно, що 21.04.2025 до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025042210000393 від 03.03.2025 за обвинуваченням ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК (а.п.1-17).
Під час проведення підготовчого судового засідання 17.07.2025 між обвинуваченим ОСОБА_14 та потерпілою ОСОБА_15 укладено угоду про примирення (а.п. 207-210).
Оскаржуваним вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 серпня 2025 року на підставі угоди про примирення між обвинуваченим ОСОБА_14 та потерпілою ОСОБА_15 , ОСОБА_14 визнано винним та засуджено за ч.1 ст.286-1 КК, із застосуванням ст. 69 КК, до покарання у виді штрафу у розмірі 1000 (одна тисяча) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Між тим, на переконання апеляційного суду, ця угода суперечить визначеним частиною 7 ст. 474 КПК умовам, зокрема п.2 - угода не відповідає інтересам суспільства.
Як убачається з обвинувального акту у цьому кримінальному проваджені ОСОБА_14 висунуто обвинувачення у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК, а саме у тому, що 03.03.2025 приблизно о 14:40 годин водій ОСОБА_14 керуючи вантажним тягачем «Renault Premium 450 DXI» реєстраційний номер НОМЕР_1 в зчепленні з напівпричепом «Samro SR 334» реєстраційний номер НОМЕР_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (2,13%о), проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху України, не обрав безпечну швидкість руху та не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого в районі буд.№ 95 по вул.Івана Нечуя-Левицького в м.Дніпрі допустив наїзд на автомобіль «Ford Fiesta» р.н. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_8 , автобус «Мегсеdes-Вепz Sprinter» р.н. НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_16 , автомобіль «.Іеер Сherokее» р.н. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_10 та автобус « Мегсеdes-Вепz 308 D ПЕ» р.н. НОМЕР_6 під керуванням водія ОСОБА_17 , які стояли попереду в попутному напрямку, в смузі руху вантажного тягача. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Як слушно вказує прокурор в апеляційній скарзі, відповідно до роз'яснень, що містяться у п.19 постанови Пленуму ВССУ від 11.12.2015 №13 “Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», приймаючи рішення про затвердження укладеної між сторонами кримінального провадження угоди, суд має врахувати, що у кримінальних правопорушеннях, де основним безпосереднім об'єктом виступають публічні інтереси (зокрема немайнові), а спричинена конкретним фізичним чи юридичним особам шкода є лише проявом посягання на основний об'єкт, укладення угоди про примирення не допускається. Зокрема затвердження таких угод не допускається у справах про злочини, передбачені у тому числі і розділом XI “Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» Особливої частини Кримінального кодексу України.
Згідно з вимогами ст.286-1 КК об'єктом цього злочину є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту. Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а його додатковим обов'язковим об'єктом - життя і здоров'я особи.
У злочинах (проступках), де основним безпосереднім об'єктом виступають публічні інтереси (зокрема немайнові), а спричинена конкретним фізичним чи юридичним особам шкода, у даному випадку - тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_15 , є лише проявом посягання на основний об'єкт.
Отже, оскільки ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, то у суду першої інстанції були відсутні законні підстави для затвердження угоди про примирення між обвинуваченим та потерпілою, оскільки така угода не відповідає інтересам суспільства та суд повинен був, відповідно до вимог п.2 ч. 7 ст. 474 КПК, відмовити у затвердженні такої угоди, про що слушно вказує сторона обвинувачення в поданій апеляційній скарзі.
Поміж іншого колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_14 за ч.1 ст.286-1 КК, із застосуванням положень ст.69 КК, виходячи з наступного.
Визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Між тим, у ч.1 ст.69 КК визначено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Отже, підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визнані дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: а) наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.
Як убачається зі змісту мотивувальної частини оскаржуваного вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_14 покарання за ч.1 ст.286-1 КК, із застосуванням положень ст.69 КК, суд першої інстанції послався на те, що обвинувачений вперше притягається до кримінальної відповідальності, у скоєному кається, шкоду потерпілій відшкодував у повному обсязі, виключно позитивно характеризується по місцю проживання та потерпіла не наполягала на суворому покаранні.
Проте, встановивши вказані обставини та визнавши їх пом'якшуючими покарання, суд не мотивував, яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину за ч.1 ст.286-1 КК при умові, що вироком встановлено, що обвинувачений ОСОБА_14 вчинив цей злочин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (2,13%о), припустився грубих порушень вимог п. 12.3 ПДР України, що призвело до спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілій ОСОБА_15 , а отже це кримінальне правопорушення має підвищену суспільну небезпечність, тому призначення винній особі покарання із застосуванням ст.69 КК утворює у суспільстві хибну думку про безкарність таких злочинів та можливість уникнення суворої відповідальності за їх скоєння, що є порушенням публічного інтересу, на що слушно вказує прокурор в апеляційній скарзі.
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_14 покарання за ч.1 ст.286-1 КК, із застосуванням положень ст.69 КК, є безпідставним.
Відповідно до ч.1 ст.409 КПК, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Встановлені під час апеляційного розгляду порушення кримінального процесуального закону колегія суддів визнає істотними, оскільки вони перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно з п.2 ч.1 ст.413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, зокрема, є - застосування закону, який не підлягає застосуванню.
За змістом статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів вважає апеляційну скаргу прокурора обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції у загальному порядку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412- 415 та 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_13 - задовольнити.
Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 29 серпня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_14 за ч.1 ст.286-1 КК - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у загальному порядку.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_14 - не обирати.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4