Провадження № 11-кп/803/3564/25 Справа № 185/9365/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Під час судового засідання ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 02 січня 2026 року включно, із визначенням застави у розмірі 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить - 242 240,00 гривень.
Відповідно до ч.5 ст.194 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) на обвинуваченого ОСОБА_8 покладено такі обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця свого проживання;
- здати на зберігання органу досудового розслідування паспорт для виїзду за кордон або інші документи, що дають право на виїзд з України.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з необґрунтованістю та несправедливістю.
Вказує, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 було застосовано ухвалою слідчого судді Тернівського міського суду Дніпропетровської області 19.07.2024 року, а в подальшому 10 разів продовжено суддями Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Зазначає, що ігноруючи вимоги закону сторона обвинувачення кожного разу звертаючись до суду з ідентичними клопотаннями про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 постійно вказує на наявність лише ризиків переховування від суду, вплив на потерпілих та свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення. При цьому клопотання, що надаються суду, є ідентичними між собою, тобто прокурор кожного разу змінює лише їх дату, а текст залишає незмінним, зазначивши лише про можливі ризики, що, на переконання сторони захисту, свідчить формальний підхід сторони обвинувачення до порядку продовження запобіжного заходу, та впевненості в тому, що суд у будь-якому випадку продовжить його дію обвинуваченому.
Разом з тим наголошує, що ОСОБА_8 перебуваючи під вартою значний час зробив висновки щодо своєї подальшої поведінки і опинившись на свободі не буде вчиняти дії, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК. Крім того, відповідно до матеріалів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_8 до моменту затримання постійно проживав в м.Павлограді, на обліках в лікарів-психіатра та нарколога не перебуває.
Поміж іншого сторона захисту вважає, що визначений судом розмір застави є непомірним для обвинуваченого та його родичів.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК, а саме: не залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу прокурора або суду цілодобово; прибувати за кожним викликом прокурора або суду; не відлучатись з м.Павлограда Дніпропетровської області, без дозволу прокурора або суду; носити електронний засіб контролю. У випадку відмови в задоволенні апеляційної скарги щодо застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, просить визначити йому заставу в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює - 60 560,00 грн.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або зменшити розмір застави до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону в повній мірі дотримано судом першої інстанції, з огляду на наступне.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК, яке згідно ст.12 КК є тяжким злочином, а також наявність існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливість обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення, про наявність яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стадія судового розгляду, а також дані, про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, не працює, не одружений, тобто не має міцних соціальних зв'язків.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_8 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 02 січня 2026 року включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Крім того, твердження захисника, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є ідентичним попереднім клопотанням, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу кожного разу перевіряє наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, які зазначені у клопотанні прокурора, а також чи зменшились ризики, на підставі яких був обраний запобіжний захід обвинуваченому у вигляді тримання під вартою.
Також, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції, дотримуючись приписів ч.4 ст.182 КПК, правильно визначив розмір застави, який відповідає обставинам кримінального правопорушення, майновому та сімейному стану обвинуваченого ОСОБА_8 , інших даних про його особу та встановлених судом ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та є достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Підстав для зменшення визначеного судом розміру застави, на чому наполягає сторона захисту, на даному етапі кримінального провадження колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 02 січня 2026 року, включно, та альтернативою визначення застави у розмірі - 242 240,00 грн - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4