Номер провадження: 22-ц/813/3914/25
Справа № 519/630/24
Головуючий у першій інстанції Лемець С. П.
Доповідач Карташов О. Ю.
11.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 369 ЦПК України) цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Василець Марина Сергіївна
на рішення Южного міського суду Одеської області від 16 грудня 2024 року
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ТОВ «Коллект центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 5067422, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» суму заборгованості в розмірі 60007 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачу надано кредит в розмірі 10000 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник був зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил. Відповідач не виконує належним чином свої обов'язки, в результаті чого утворилась заборгованість.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Южного міського суду Одеської області від 16 грудня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість за договором про споживчий кредит № 5067422 від 18.09.2021 у розмірі 60007 гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 3028 грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн 00 коп.
Висновок суду мотивовано тим, що вимоги позивача доведені, обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким залишити без задоволення позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалене з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі відповідачка посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що у позивача були відсутні докази переказу кредитних коштів відповідачу, відсутні докази, що саме ОСОБА_1 отримувала такі кошти, відсутній розрахунок заборгованості, також суд не звернув увагу на те, що за кредитним договором нараховані несправедливі та непомірні відсотки за користування кредитом відносно до тіла кредиту, а також строку кредитного договору, оскільки його було укладено на 30 днів, а відсотки нараховувалися поза межами такого строку.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» посилається на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту ст. 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судом, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 5067422.
Згідно договору кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених договором, на строк визначений пунктом 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній пунктом 1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений пунктом 1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором ( пункт 1.1.).
Сума кредиту становить 10000 грн у валюті гривня ( пункт 1.2.). Кредит надається строком на 30 днів з 18.09.2021 (строк кредитування) ( пункт 1.3). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 18.10.2021 року (пункт 1.4.).
Проценти за користування кредитом - 30,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (пункт 1.5.2.). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом ( пункт 1.6.). Тип процентної ставки - фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2, 2.3 цього договору ( пункт 1.7.). Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору (пункт 2.2.2.). Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначена в п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну(базову) встановлену п. 1.6 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої що прирівнюється до письмової) згоди позичальника ( пункт 2.2.3.). Пролонгація строку кредитування визначена пунктом 2.3. кредитного договору № 5067422.
Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п. 1.4. договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування (пункт 2.4.1.).
У разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця ( пункт 4.2.).
Згідно з пунктом 6.3 Договору приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного Договору, Позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому.
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього Договору, та діє до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Факт укладення договору про споживчий кредит № 5067422 підтверджується довідкою про ідентифікацію; платіжним дорученням; відомістю про щоденні нарахування та погашення; інформацією АТ «Універсалбанк».
28.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 28-12/2021-72, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами позики, у т. ч. за договором про споживчий кредит № 5067422 від 18.09.2021, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до боржників ТОВ «Коллект центр» відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023, в тому числі за договором про споживчий кредит № 5067422, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Відтак, матеріалами справи підтверджуються обставини уступки права вимоги за договором про споживчий кредит № 5067422 на користь ТОВ «Коллект центр».
Позивачем, в тому числі на виконання ухвали суду, виконаний розрахунок заборгованості за кредитним договором № 5067422 від 18.09.2021 за період з 18.09.2021 до 08.04.2024 в сумі 69030,00 грн.
Всупереч умовам кредитних договорів, відповідач не виконала своїх зобов'язань за такими. Після відступлення позивачу прав грошових вимог до відповідача останній не здійснював платежів для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попередніх кредиторів.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із таких підстав.
Щодо доводів скаржника про відсутність у позивача доказів переказу кредитних коштів відповідачу, відсутність доказів, що саме ОСОБА_1 отримувала такі кошти колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини, щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Як вбачається із матеріалів справи договір №5067422 від 18.09.2021 укладено між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 і підписано останнім одноразовим ідентифікатором № V91179, який було надіслано на номер відповідача +380935225495.
Апеляційний суд звертає увагу, що вказаний контактний номер телефону ОСОБА_1 вказувала особисто неодноразово при подачі заяв у суді першої інстанції.
У договорі зазначені всі необхідні дані про особу ОСОБА_1 для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.
Позивач на підтвердження виконання кредитодавцем зобов'язань за Договором щодо передачі коштів відповідачу надав: довідку про ідентифікацію та платіжне доручення №56633025 про перерахування коштів в розмірі 10000 грн відповідачці, а також розрахунок заборгованості.
Також судом, задовольняючи клопотання позивача про витребування доказів, витребувано у Акціонерного товариства «Універсал Банк» інформацію про те, чи видавалась ОСОБА_1 кредитна картка № НОМЕР_1 ; докази зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 10000 грн, які 18.09.2021 були на неї перераховані, а саме витребувано виписки по рахунку ОСОБА_1 за номером картки № НОМЕР_1 за період із 18.09.2021 по 02.08.2024; ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки № НОМЕР_1 , в тому числі прізвище, ім'я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні данні, та інші відомості про власника вказаної картки.
АТ «Універсал банк» надано виписку про рух коштів по картці № НОМЕР_1 , з якого вбачається нарахування 18.09.2021 10000 грн. Також АТ «Універсал банк» надано повний номер емітованої картки на ім'я ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), РНОКПП НОМЕР_3 , серія та номер паспорта НОМЕР_4 , контактний номер НОМЕР_5 .
Дані докази в сукупності підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 10000 грн 18.09.2021, оскільки і сума отриманих коштів, і дата їх отримання відповідають умовам кредитного договору №56633025 від 18.09.2021, укладеного між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 .
Встановивши, що позивач за умовами договору передав кошти відповідачу в сумі 10000 грн, суд правильно та обґрунтовано констатував, що у ОСОБА_1 виникло зобов'язання щодо виконання умов кредитного договору.
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку відносно переказу (надання) кредитних коштів.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з умов кредитного договору від 18.09.2021 року №56633025, кредит надається клієнту у національній валюті на рахунок позичальника, Платіжна інструкція №56633025 підтверджує зарахування на рахунок відповідача коштів за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .
Відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, йому не належить.
Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі № НОМЕР_1 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі або платіжному дорученні є неможливим.
Крім того, ОСОБА_1 не зверталася до суду із відповідними позовами щодо визнання нечинним кредитного договору чи будь-яких його умов.
Подаючи до суду першої інстанції відзив на позов, а також апеляційну скаргу, не погоджуючись з розрахунками, не надала суду інших розрахунків заборгованості, так як ОСОБА_1 не позбавлена можливості надати інші розрахунки або заявити клопотання про призначення економічної експертизи.
Отже, за встановлених судом обставин щодо перерахування на банківську картку відповідача 18.09.2021 коштів на суму 10000 гривень, та водночас заперечення факту надання йому кредитних коштів є суперечливими.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність факту переказу (надання) кредитних коштів відповідачу та відхиляє аргументи апеляційної скарги про недоведеність факту перерахування позивачем кредитних коштів.
Щодо доводів апеляційної скарги, що за кредитним договором нараховані несправедливі та непомірні відсотки за користування кредитом, а також нарахування відсотків здійснювалось поза межами 30-денного періоду кредитування колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги Факторові і в ньому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає того обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 517 цього Кодексу первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Таким чином, сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено судом, відповідачка свої зобов'язання за договором не виконала внаслідок чого утворилася заборгованість.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість по тілу кредиту складає 10000 грн.
Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по тілу кредиту є обґрунтованими.
Колегія суддів частково погоджується із висновками суду першої інстанції щодо позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» в частині стягнення відсотків за договором позики.
Так, відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення позики просив, у тому числі, крім тіла позики (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками.
Проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований частиною 1 статті 1048 ЦК України.
Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, порядок виплати якого врегульований частиною 2 статті 625 ЦК України, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до частини 2статті 1050 ЦК України. Тобто, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України, що узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Пунктом 1.3, 1.4 Договору визначено строк його дії - до 18.10.2021.
Проте, Договором передбачена можливість продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових або стандартних умовах. Для пролонгації на пільгових умовах, відповідно до п. 2.3.1.1., позичальнику потрібно звернутися до кредитодавця, сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту у визначеному в залежності від строку пролонгації розмірі, а також певну частку заборгованості по кредиту. В разі пролонгації на пільгових умовах, яка може проводитися неодноразово, проценти нараховуються за пільговою ставкою у 0,01 %/день від суми заборгованості.
Водночас, доказів того, що відповідачем було пролонговано договір у відповідності до п. 2.3.1.1 Договору, матеріали справи не містять.
Окрім цього, Договором передбачено також пролонгацію на стандартних умовах, яка згідно п. 2.3.1.2. полягає у збільшенні строку кредиту на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування з урахуванням усіх пролонгацій, загальний строк якої не може перевищувати 60 днів. При пролонгації на стандартних умовах проценти нараховуються уже за ставкою у 5 %/день від суми боргу.
Тому, оскільки станом на 18.10.2021 відповідачем не було повернуто кредитні кошти, укладений між сторонами договір автоматично пролонгувався на 1 день щодня, протягом 60 днів з 18.10.2021, тобто до 17.12.2021 включно.
Таким чином, строк дії укладеного Договору закінчився 17.12.2021, а тому право кредитодавця нараховувати відсотки за користування кредитом, які передбачені умовами договору, сплинуло 17.12.2021.
Водночас, правонаступником ТОВ «Мілоан» - ТОВ «Вердикт Капітал» було нараховано відсотки за користування кредитом, які передбачені умовами договору, після 17.12.2021, тобто понад строку дії Договору, а тому вимоги про стягнення відсотків за період після 17.12.2021 є необґрунтованими.
Водночас, вимоги щодо стягнення і цих відсотків є необґрунтованими, оскільки вони були нараховані після закінчення строку дії Договору.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку лише частково про те, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредитом у межах строку дії договору та його пролонгації.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного нарахування відсотків поза строком дії кредитного договору спростовуються умовами кредитного договору, підписаного відповідачкою, втім частково отримують підтвердження за висновком апеляційного суду.
Так, пунктом 2.3.1.2. договору передбачене збільшення строку кредиту на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування з урахуванням усіх пролонгацій, загальний строк якої не може перевищувати 60 днів. При пролонгації на стандартних умовах проценти нараховуються уже за ставкою у 5 %/день від суми боргу.
Оскільки, станом на 18.10.2021 відповідачка не повернула кредитні кошти, укладений між сторонами договір автоматично пролонгувався на 1 день щодня, протягом 60 днів з 18.10.2021, тобто до 17.12.2021 включно.
Відповідно до детального розрахунку заборгованості ТОВ «Коллект центр», за період з 18.09.2021 по 23.02.2022 Товариством були нараховані відсотки за користування кредитом у розмірі 59030 грн.
Проте, із цієї суми підлягають вирахуванню відсотки, які були нараховані після 17.12.2021 у розмірі 29000 грн, а тому заборгованість по відсотках, нарахованих у межах строку дії договору складає 30030,00 грн (59030 - 29000).
Колегія суддів також відхиляє доводи скаржниці про те, що розмір відсотків є несправедливим.
Як видно із матеріалів справи, при укладенні договору сторонами було визначено сплату процентів за користування кредитом та їх розмір.
Визначені сторонами договору умови є обов'язковим до врахування.
У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 оспорювала положення договору щодо розміру та порядку сплати процентів за користування кредитом з підстав їх несправедливості. Тому відсутні підстави для відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за процентами з посиланням на несправедливість відповідних умов договору.
Вимог про застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, зокрема прострочення сплати суми кредиту та нарахованих процентів згідно з частиною другої статті 625 ЦК України позивач не заявляв.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив вказані докази у справі та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача процентів, які були нараховані поза межами, погодженого сторонами договору кредиту, строку кредитування, з врахуванням пролонгації.
Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягуваної заборгованості за кредитним договором №56633025. Відповідно, за договором про надання кредиту №56633025 від 18 вересня 2021 року з відповідача підлягає стягненню 40030 грн, з яких: 10000 грн заборгованість за тілом кредиту; 30030 грн заборгованість за процентами.
Доводи апеляційної скарги повною мірою висновків суду не спростовують та на правильність ухваленого рішення не впливають, за виключенням розміру нарахованих відсотків за користування кредитними коштами.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], § 41.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги вважає, що оскаржуване рішення Южного міського суду Одеської області від 16 грудня 2024 року підлягає зміні в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №56633025 від 18 вересня 2021 року у загальному розмірі з 60007 грн на 40030 грн.
Щодо судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за результати перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції апеляційним судом встановлено наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення в частині заявленого позивачем та задоволеного судом першої інстанції розміру заборгованості по відсоткам, у відповідності до положень ч. 13 ст. 141 ЦПК України, апеляційним судом здійснюється розподіл судових витрат з урахуванням заявлених позовних вимог. Сплата судового збору скаржником підтверджується платіжною інструкцією № ЕВ5А-ВААК-Е09Р-73Р9 від 06 грудня 2024 року на суму 3633,6 грн.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у відсотковому співвідношенні задоволено 33,29% вимог скаржника (60007 грн - 100% вимог; зменшено до 40030 грн - 66,71%; різниця зменшення, яка задоволена за апеляційною скаргою: 19977 - 33,29%), тому розмір судового збору, який підлягає стягненню з позивача становить - 1512,08 грн (4542 х 33,29%).
Також колегія суддів зазначає, що оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Василець Марина Сергіївна - задовольнити частково.
Рішення Южного міського суду Одеської області від 16 грудня 2024 року -змінити в частині стягнення суми заборгованості за кредитним договором №56633025 від 18 вересня 2021 року з 60007 грн на 40030 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження за адресою 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306.) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .) судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 1512 гривень 08 копійок.
Постанова набуває чинності з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький