Віньковецький районний суд Хмельницької області
Справа № 670/700/25
Провадження № 2/670/443/25
18 грудня 2025 року селище Віньківці
Віньковецький районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Голуба О.Є.
за участю секретаря судового засідання Сікорської В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
13.10.2025 до Віньковецького районного суду Хмельницької області надійшла позовна заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Побережної Ірини Володимирівни до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у якій представник позивача просить розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 31.03.2018 в Оболонському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в м. Києві, актовий запис № 297.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 31 березня 2018 року ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 уклали шлюб , який зареєстровано Оболонським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 297.
Згідно довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.04.2022 №6802-7000136430 та № 6802-7000137910 зареєстроване місце проживання позивача та малолітнього сина сторін за адресою: АДРЕСА_1 , фактичним місце проживання, як внутрішньо переміщених осіб є: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі подружжя народився син - ОСОБА_3 .
При цьому стосунки між позивачем та відповідачем у шлюбі поступово погіршувалися, що в результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Кожен з них має протилежні погляди на життя, ведення спільного господарства та побуту, шлюб та сім'ю в цілому. Між ними відсутнє взаєморозуміння, взаємоповага, що в свою чергу негативно впливає на життя позивача та моральну атмосферу в сім'ї. Всі вищеперераховані обставини зумовили те, що сторони втратили почуття поваги та любові один до одного. Насправді, їх сім'я припинила своє існування, а шлюб має лише формальний характер.
На день подання позовної заяви сторони не пов'язані спільним побутом, не ведуть сімейний бюджет, а тому подальше існування такої сім'ї, як добровільного союзу, є неможливим.
Спору щодо місця проживання спільного сина ОСОБА_4 у сторін немає.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Голуба О.Є.
На виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності здійснив запит та отримав відповідь від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА щодо інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі.
Відповідь на вказаний запит надійшла до суду 22.10.2025.
Ухвалою суду від 23.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено судове засідання на 13.11.2025 об 11 годині.
13.11.2025 судове засідання відкладено у зв'язку з неявкою сторін у справі на 18.12.2025 о 15 год 00 хв.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Представник позивача Побережна І.В. в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, водночас 18.12.2025 подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримують, шлюб просять розірвати, проти заочного розгляду справи не заперечують.
Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з'явився, належним чином повідомлявся судом про розгляд даного провадження у встановленому законом порядку, шляхом направлення судом поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання (згідно посвідки на постійне місце проживання), однак поштові конверти повернулися до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Клопотань до суду про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та відзиву на позовну заяву не надходило.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові № 755/4829/23, провадження № 61-73 св 24 від 13.05.2024, згідно якої вказано, що суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи.
Згідно з ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Враховуючи пункт 4 частини 8 статті 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Разом з цим, згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач в судові засідання не з'явився, у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 18.12.2025 постановлено проводити заочний розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторона позивача посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення повністю виходячи з такого.
Застосоване судом законодавство. Мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Щодо правовідносин з іноземним елементом та підсудності справи.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
1 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон).
Даний Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (стаття 2).
Отже, між Україною та російською федерацією немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у цивільних і сімейних справах.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 2709-IV цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами статей 60, 63 Закону № 2709-IV.
Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (стаття 63 Закону № 2709-IV).
Згідно зі статтею 60 Закону № 2709-IV правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Аналіз положень статті 60 Закону № 2709-IV дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив'язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема: 1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie); 2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii); 3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином (proper law); 4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis).
Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (стаття 7 Закону № 2709-IV).
Визначаючи, чи у є подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення частини першої статті 16 Закону № 2709-IV, відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
Враховуючи, що позивач є громадянкою України, а відповідач - громадянином російської федерації, то відповідно до частини першої статті 16 згаданого Закону у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя.
Враховуючи зареєстроване та фактичне місце проживання на території України обох сторін у справі підлягає застосуванню матеріальне право України.
Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону № 2709-IV.
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону № 2709-IV встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Отже, під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, які проживають в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України).
Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (частина друга статті 28 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 263/14171/19 зазначено, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.
У постанові від 29.07.2019 у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування.
Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.
Дану позиції також виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 серпня 2024 року в справі №607/5535/22.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом позивач є громадянкою України, водночас відповідач громадянин російської федерації, однак має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 17.02.2022, проживає на території України за адресою АДРЕСА_1
На підтвердження місця проживання позивача та сина сторін додано до позову довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.04.2022 відповідно № 6802-7000136430 та № 6802-7000137910. Зі змісту вказаних довідок вбачається, що зареєстрованим місцем проживання позивача та сина сторін є: АДРЕСА_1 , фактичним їх місцем проживання, як внутрішньо переміщених осіб є: АДРЕСА_2 .
Оскільки, позивач, на утриманні якої перебуває малолітній син, зареєстрована на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа) за адресою: АДРЕСА_2 , тому за правилами альтернативної підсудності, розгляд даної справи за вибором позивача, на підставі ч. 2 ст. 28 ЦПК України, підпадає під територіальну юрисдикцію Віньковецького районного суду Хмельницької області.
Щодо підстав та предмета позовних вимог.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно із частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст. 104-105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 Сімейного кодексу України.
Статтею 109 Сімейного кодексу України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ст. 112 Сімейного кодексу України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що відповідно до твердження позивача сторони втратили взаємні подружні почуття, між ними склались відносини, які не сприяють подальшому збереженню їх сім'ї, їхній шлюб носить формальний характер, а тому збереження шлюбу буде суперечити їхнім спільним інтересам.
В позовній заяві позивач зазначає, що вона категорично проти вживання заходів щодо примирення подружжя, адже це суперечить добровільності перебування у шлюбі і є невиправданим втручанням у здійснення позивачем своїх особистих, немайнових прав, зберігати шлюб вона не має наміру та бажання.
Сторони перебувають у шлюбі з 31 березня 2018 року, який зареєстровано Оболонським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 297, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 14).
Від шлюбу подружжя має неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с.18).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи № 70441015 від 24.09.2021 за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи № 70034946 від 20.09.2021 за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20).
Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.04.2022 №6802-7000136430 (а.с.13) та № 6802-7000137910 (а.с.21) зареєстроване місце проживання позивача та малолітнього сина сторін за адресою: АДРЕСА_1 , фактичним місце проживання, як внутрішньо переміщених осіб є: АДРЕСА_2 .
Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 3 осіб: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.23).
Згідно довідки Віньковецького закладу дошкільної освіти ясла-садок № 1 комбінованого типу № 39/01-28 від 13.10.2025 ОСОБА_3 відвідує Віньковецький заклад дошкільної освіти ясла-садок № 1 комбінованого типу з 12.06.2023 (а.с.22).
При цьому, суд бере до уваги те, що принцип добровільності шлюбу, закладений, зокрема у ст. 16 Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», є чинним не лише на стадії його реєстрації, але і під час перебування в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу. Таким чином, спонукання судом особи до перебування у зареєстрованому шлюбі не допускається і є невиправданим втручанням у здійснення особою своїх особистих, немайнових прав.
У даному випадку суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача, після розірвання шлюбу не будуть порушені права позивача та відповідача, їхнього неповнолітнього сина, а отже, шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Крім того, задовольняючи позов, суд виходить з того, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого із сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Отже, суд вважає, що шлюб між сторонами носить формальний характер, оскільки вони проживають окремо і не підтримують сімейних відносин, спільного господарства та бюджету не ведуть, втратили один до одного хороші почуття, примиритися позивач категорично не бажає, а тому цей шлюб слід розірвати.
Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 7 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VІ від 01.07.2010 у разі розірвання шлюбу в судовому порядку рішення суду, яке набрало законної сили, надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення.
Відповідно до ст. 113 Сімейного Кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією Таскомбанку № 7075-8328-7060-6669 від 13.10.2025 (а.с.8).
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 24, 27, 51, 56, 105, 110, 112 СК України, ст. 16, 60, 63, 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 2, 4, 12, 28, 141, 258-259, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 31 березня 2018 року Оболонським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 297.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Копію рішення суду, після набрання ним законної сили, направити до Деражнянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичним місце проживання, як внутрішньо переміщених осіб: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , громадянин російської федерації, Посвідка № НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя О.Є. Голуб