Справа № 127/26295/25
Провадження № 2/127/5667/25
16 грудня 2025 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі судового засідання Чех А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) цивільну справу запозовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -
ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.05.2023 між ТОВ «Селфі Кредит» на ОСОБА_1 був укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №775867, відповідно до умов якого відповідач отримав 8000,00 грн шляхом перерахування на його платіжну картку та зобов'язався їх повернути, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Позивач вказує, що ТОВ «Селфі Кредит» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в обсязі та в строк, визначений в умовах договору.
21.06.2024 між позивачем та ТОВ «Селфі Кредит» укладено договір факторингу №21062024, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Селфі Кредит», в тому числі, й до ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №775867 від 13.05.2023.
Відповідачем невиконані належним чином кредитні зобов'язання, його заборгованість становить 55519,96 грн, з яких: 7999,93 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 47520,03 грн - прострочена заборгованість за відсотків. У зв'язку із порушеннями відповідачем умов кредитного договору позивачем надіслано відповідачу досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості, однак відповідач не виконав свого обов'язку.
За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №775867 від 13.05.2023 в розмірі 55519,96 грн, 2422,40 грн судового збору і 8000,00 грн витрати на правничу допомогу.
Ухвалою суду від 02.09.2025 призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін, призначено розгляд справи по суті. Витребувано у АТ «Універсал Банк» інформацію щодо належності банківської карти з № НОМЕР_1 ОСОБА_1 .? Чи була успішною транзакція, здійснена 13.05.2023, на банківську картку № НОМЕР_1 в сумі 8000,00 грн. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
10.12.2025 відповідач ОСОБА_1 подав письмові пояснення. Відповідач вважає що позов задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведено факт отримання ним коштів від банківської установи, так як платіжне доручення з відміткою банку про це відсутнє. В справі відсутні первинні документи бухгалтерського обліку. Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів виконання договору від первинного кредитора а саме вимогу пункту Договору про передачу у власність грошових коштів відповідачу та здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок відповідача.
Також відповідач не погоджується з розміром заборгованості. Бо рахунок заборгованості, на який посилається позивач, незрозумілий, які послуги в нього були включені, які відсотки пораховані. Положення договору в частині сплати щомісячних платежів, якщо вони були включені, за додаткові послуги на обслуговування кредитної заборгованості суперечать ЗУ "Про захист прав споживачів" та ЦК України, тому до них мають бути застосовані наслідки нікчемності.
Крім того відповідача не було повідомлено укладення договору факторингу.
З огляду на вищевикладене відповідач в задоволенні позову просив відмовити, однак в разі задоволення позову просив зменшити розмір витрат на правову допомогу до 1000,00 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у письмових поясненнях зазначив про розгляд справи у його відсутність.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 13.05.2023 відповідач був ознайомлений із паспортом споживчого кредиту, який містить інформацію про суму кредиту, процентну ставку за кожен день та річну, строк кредитування, відповідальність за порушення умов договору.
В цей же день, 13.05.2023 між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір № 775867 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» шляхом обміну електронними повідомленнями та накладенням та нього електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора.
Клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір №775867 від 13.05.2023, ідентифікований ТОВ «Селфі кредит», акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор - Т628, який було відправлено на номер телефону - НОМЕР_2 .
Договір №775867 від 13.05.2023 з додатком №1 (Графік платежів) до нього та паспорт споживчого кредиту були підписані відповідачем ОСОБА_1 13.05.2023 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до п.п. 1.2 -1.4, 1.6 договору, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту складає 8000, 00 грн. Строк кредиту - 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Згідно із п.п. 1.5, 1.7, 1.8 договору стандартна процентна ставка становить 2,2 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 договору. Знижена процента ставка 1.43 % в день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом складає 47541,10 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору за стандартною ставкою за весь строк кредитування складає 71360,00 грн. За стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 69512,00 грн. Кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (п.2.1).
Дата надання кредиту: 13.05.2023 по 14.05.2023 (п.2.2.).
Додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту №775868 від 13.05.2023 є Графік платежів, в якому сторони погодили умови застосування зниженої процентної ставки, якщо споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі, період знижки на стандартну процентну ставку - до 12.06.2023 включно. Якщо ж споживач не виконає умови договору для отримання зниженої процентної ставки, розмір процентів за вказаний період буде перераховано за стандартною процентною ставкою, а загальна сума платежів буде наступною: 71360,00 грн - сума платежів за розрахунковий період; 63360,00 грн - сума процентів за користування кредитом; 47541,10% річних - реальна річна процентна ставка; 71360,00 грн - загальна вартість кредиту.
13.05.2023 о 15:09:08 Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», на підставі укладеного з ТОВ «Селфі Кредит» договору на переказ коштів ФК-П-21/05-25 від 27.05.2021, через платіжну систему «iPay.ua» (номер транзакції в системі 237449116) було перераховано на рахунок відповідача (платіжну картку, зазначену у договорі № НОМЕР_1 ) грошові кошти у сумі 8000,00 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. № 1-2503 від 25.03.2024.
Факт перерахування кредитних коштів в сумі 8000,00 грн ТОВ «Селфі Кредит» на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 підтверджується листом АТ «Універсал Банк» від 03.10.2025.
Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № 775868 від 13.05.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» станом на 21.06.2024 заборгованість позичальника ОСОБА_1 становить 55519,96 грн, з яких: 7999,93 грн - тіло кредиту, 47520,03 грн відсотки за користування кредитом.
21.06.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу № 21062024, у відповідності до якого ТОВ «Селфі Кредит» передає (відступає) ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Селфі Кредит» права Вимоги до Боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу від 21.06.2024 № 21062024 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 55519,96 грн, з яких: з яких 7999,93 грн - тіло кредиту, 47520,03 грн відсотки за користування кредитом.
Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості. 12.08.2025 за вих. № 23680829 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» направило ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій повідомило про укладення договору факторингу № 21062024 від 21.06.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», а також запропонувало в добровільному порядку погасити заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту в сумі 55519,96 грн.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Позивач свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
Верховний Суд у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19 зазначив, що: «З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення».
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, оскільки позивачем відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, доведено надання відповідачу (позичальникові) грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, тому право грошової вимоги від первісного кредитора (ТОВ «Селфі Кредит») перейшло до позивача (ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»).
Твердження відповідача у відзиві, що позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що відповідач отримував грошові кошти за вказаним договором позики, і що позивачем не надано суду жодного первинного документу, який би підтверджував наявність заборгованості відповідача за кредитними договорами, суд розцінює критично.
Так, представником позивача надано суду належні і допустимі докази, які свідчать про отримання відповідачем кредитних коштів за договором позики та розрахунок заборгованості, який відповідачем не спростовано.
Оскільки відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, суму отриманих від позивача грошових коштів не повернув у повному обсязі, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7999,93 грн з ОСОБА_1 на користь позивача.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунків заборгованостей, складає 47520,03 грн, що значно перевищує суму отриману відповідачем у позику 8000,00 грн.
Суд також приходить до переконання про застосування до відповідача непропорційно великої процентної ставки порівняно із сумою виданих кредитних коштів як плати за користування кредитом, що суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»
Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).
Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення так і виконання такого договору.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Разом з тим, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
У пункті 8.38 зазначеної Постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до п.п. 109-111 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року по справі № т903/602/24 з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19)дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку. Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
У зв'язку із вищевикладеним, суд приходить до переконання, що встановлений сторонами договорів розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, наявна очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, у зв'язку з чим суд зменшує розмір відсотків, які підлягають стягненню з відповідача, до 7999,93 грн, тобто до розміру заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту).
З огляду на викладене, суд вважає необхідним задовольнити позов частково, стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №775867 від 13.05.2023 у розмірі 15999,86 грн, з яких: 7999,93 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 7999,93 грн - прострочена заборгованість за відсотками.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, оскільки позов задоволено частково на 28,81 %, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 697,89 грн.
Крім цього, згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Представником позивача заявлено вимогу про відшкодування судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладеного між ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та АО «Апологет», в особі адвоката, керуючого партнера Усенка Михайла Ігоровича; Акт № 110 наданих послуг правової (правничої) допомоги від 05.08.2025, що є додатком до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025; детальний опис наданих послуг до Акту № 110 за договором про надання правової (правничої) допомоги від 05.08.2025 у справі, про стягнення заборгованості за кредитним договором, боржник: ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 2.3-2.5 Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року, вартість наданих послуг правничої допомоги за одну годину складає 8000,00 грн. Детальна інформація про справу, обсяг послуг, ціну послуг вказуються у Акті наданих послуг. Термін оплати послуг вказаний у Акті наданих послуг.
Як вбачається із п. 6 Акту наданих послуг № 110 від 05.08.2025, клієнт зобов'язаний зробити перерахунок суми наданих послуг на рахунок виконавця протягом одного року з моменту підписання Акту.
Отже, наданими позивачем доказами підтверджується понесення ним витрат на правничу допомогу, пов'язану з цією справою, у сумі 8000,00 гривень.
Оцінивши дійсність та необхідність витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у цій справі, розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин цієї справи, суд не вбачає підстав для відступу від загального правила їх розподілу.
Таким чином, ураховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 28,81 % від заявленої суми, то з відповідача слід стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2304,80 грн (8000,00 х 28,81%).
Також суд зауважує, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.
Керуючись ст.ст. 526, 625, 629, 634, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 273, 354 ЦПК України, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», заборгованість за договором №775867 від 13.05.2023 в розмірі 15999,86 грн, з яких: 7999,93 грн -заборгованість за тілом кредиту, 7999,93 грн - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 697,89 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 2304,80 грн.
В решті вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 16.12.2025.
Суддя О.О. Жмудь