12 грудня 2025 рокуСправа №160/30212/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
20 жовтня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління ГІФУ в Дніпропетровській області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 з 01.05.2025 року пільг по сплаті житлово-комунальних послуг, передбачених ст. 6 закону України від 24 березня 1998 року №208/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», з підстав перевищення середньомісячним доходом сім'ї, з розрахунку на одну особу, величини податкової соціальної пільги у 2025 році (4240 грн);
- зобов'язати Головне управління ГІФУ України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату з 01.05.2025 року монетизованої суми пільг по сплаті житлово-комунальних послуг, передбачених ст. 6 Закону від 24 березня 1998 року №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», без врахування розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї, з розрахунку на одну особу, за попередні 6 місяців.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII. Відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправні дії щодо скасування та відмови у поновлені ОСОБА_1 пільги на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (Закон №203/98-ВР), а саме: 50 - відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання. газ, електрична. теплова енергія та інші комунальні послуги) з 01.05.2025 року.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 р. відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/30212/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Копію ухвали про відкриття провадження разом з матеріалами адміністративного позову отримано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 21.10.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд», про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа.
Відповідачем відзиву проти позову не було надано. З клопотаннями, заявами, поясненнями відповідач до суду не звертався.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року виправлено допущену описку в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.8 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів служби цивільного захисту.
Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 до 01 травня 2025 року отримував пільгу на оплату житлово-комунальних послуг / придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива та на підтвердження цього в матеріалах справи наявна копія рішення про призначення пільги на оплату житлово - комунальних послуг №4001-83328155-2021-1 від 02.12.2024р.
22.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про нарахування та виплату з 01 травня 2025 року призначену пільгу зі сплати комунальних послуг.
23.09.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано лист №45838-34566/Д-01/8-0400/25, яким повідомило, що постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1553 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 р. № 389» (далі - Постанова № 1553) внесено зміни до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї» (далі - Порядок). Вказано, що постановою № 1553 розширено коло осіб, яким передбачено надання пільг у 2025 році з урахуванням доходу.
Зазначено, що змінами передбачено, що для осіб вищезазначеної категорії, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 року включно, Порядок застосовується після закінчення опалювального сезону 2024/2025 років, тобто з 01.05.2025, а для осіб, які звертатимуться за наданням пільг починаючи з 01.01.2025 право на отримання пільг визначатиметься з урахуванням норм Порядку. Вказано, що нарахування пільг пільговикам за категорією «Ветерани органів внутрішніх справ», які отримували пільги по грудень 2024 року, продовжувалися у січні-квітні поточного року без урахування доходів, а у травні 2025 року визначено право цих пільговиків на отримання пільг з 01.05.2025 відповідно до норм Порядку. Зазначено, що у травні 2025 року, за створеним технологічним зверненням, був проведений автоматичний розрахунок середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, який перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (далі-ПСП) (ПСП на 2025 рік - 4240,00 грн), тому право на пільгу на оплату житлово - комунальних послуг з 01.05.2025 по 31.12.2025 не визначено.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
При цьому, ч.5 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» передбачено, що пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України пункт 6 частини першої статті 6, стаття 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені: пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»
Згідно до п.п1) п.1-1 постанови КМУ від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї» встановлено, що у 2025 році, пільги, передбачені передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» встановлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць працездатних осіб - 3028 гривень.
Відповідно до п. 169.4.1. Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.
При цьому граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків у випадку та у розмірі, передбачених підпунктом 169.1.2 та підпунктами "а" і "б" підпункту 169.1.3 пункту 169.1 цієї статті, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому цього підпункту, та відповідної кількості дітей.
Таким чином, на 2025 рік величина доходу, який дає право податкову соціальна пільгу складає 4240,00 гривень (3028*1,4=4239,2=4240).
У цій справі позивач не заперечує, що середньомісячний дохід його сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує 4240,00 грн., а відповідно, даний факт не є спірним.
За таких обставин, з врахуванням того, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї позивача в розрахунку на одну особу перевищує 4240,00 гривень, відповідач правомірно припинив виплачувати йому пільгу на житлові послуги.
Судом враховується, що відповідач припинив нарахування та виплату пільг у грошовій формі позивачеві з 01.05.2025р. на виконання п.п.6, 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та п.п.1) п.1-1 постанови КМУ від 04.06.2015 №389.
Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік» в цій частині неконституційним не прийнятий, а за таких обставин у відповідача не було підстав для не застосування цих норм.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у адміністративній справі №440/14216/23 вказала, що правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються ст.46 Конституції України, яка не передбачена в ч.2 ст.64 Конституції України, з чого можливо зробити висновок, відповідно право соціального захисту, гарантоване ст.46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану. Приписами статті 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій ст.46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів.
З чого, Велика Палата Верховного Суду, зробила висновок, що соціальні гарантії, які не основним грошовим забезпеченням, а є додатковими соціальними пільгами (виплатами), не належать до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у ст.46 Конституції України, та відповідно Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Суд враховує зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, та вважає, що Верховна Рада в умовах воєнного стану, мала право на встановлення обмежень щодо соціальних гарантій передбачених п.6 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», оскільки вони не є основним грошовим забезпечення та не належить до складових конституційних прав визначених ст.46 Конституції України.
З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, для застосування положень ч.4 ст.7 КАС України та не застосування положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», суд підстав не вбачає.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, за ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, покладається на кожну сторону, тобто, у даному випадку, на позивача.
Однак, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність дій відповідача щодо відмови у щомісячному нарахуванні та виплаті пільг у грошовій формі позивачеві з 01.05.2025р. коштів, відповідно Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР, з урахуванням положень чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, встановлених судом обставин у справі та висновків Великої Палати Верховного Суду, які наведені вище.
Інші доводи позивача, викладені у позові уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук